Ухвала суду № 32171082, 20.06.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 червня 2013 року м. Київ К-28235/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Муравйова О.В.

Степашка О.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційні скарги Державної податкової інспекції у м. Маріуполі Донецької області, Комунального підприємства „Маріупольське трамвайно-тролейбусне управління" на постанову господарського суду Донецької області від 02.06.2010 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 29.07.2010

у справі № 41/51а

за позовом Комунального підприємства „Маріупольське трамвайно-тролейбусне управління"

до Державної податкової інспекції у м. Маріуполі Донецької області

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство „Маріупольське трамвайно-тролейбусне управління" звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до Державної податкової інспекції у м. Маріуполі Донецької області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення № 0000031700/0 від 23.01.2007.

Постановою господарського суду Донецької області позовні вимоги задоволено частково, визнано недійсним податкове повідомлення-рішення № 0000031700/0 від 23.01.2007, в частині визначення суми податкового зобов'язання за основним платежем в сумі 2418 грн.; за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі - 6001,99 грн., у задоволенні позовних вимог в іншій частині відмовлено.

Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 29.07.2010 постанову господарського суду Донецької області від 02.06.2010 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції відповідач оскаржив їх в касаційному порядку.

В скарзі просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, прийняти нове рішення яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції позивач оскаржив їх в касаційному порядку.

В скарзі просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, прийняти нове рішення яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Касаційні скарги вмотивована тим, що судом першої та апеляційної інстанції при вирішення спору по даній справі порушено норми матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено планову документальну перевірку фінансово-господарської діяльності позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2005 по 30.09.2006 та складено акт № 3/23-4/05393725 від 15.01.2007.

За результатами перевірки відповідачем прийняте прийняті податкові повідомлення-рішення: № 0000031700/0 від 23.01.2007, яким визначено позивачу суму податкового зобов'язання з податку з доходів найманих працівників в загальній сумі 9585,99 грн., у тому числі за основним платежем - 3195, 33 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 6390, 66 грн.

Перевіркою встановлено порушення позивачем п. 1.2. ст. 1, п. „а" пп. 4.2.10 п.4.2. ст. 4, ст. 7, ст. 16, ст. 17, п. „а" пп. 19.2 ст. 19, пп. 22.3 ст. 22 Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб", що позивач здійснював відшкодування немайнової (моральної) шкоди громадянам, але в порушення податок з доходів фізичних осіб не нараховувався, не утримувався, до бюджету не перераховувався. Сума донарахованого податку з доходів фізичних осіб складає 3172 грн.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем не здійснювались виплати на користь фізичних осіб, за винятком виплат на користь ОСОБА_6., ОСОБА_4, ОСОБА_5, яким здійснювались безпосередні виплати через Маріупольський вузол зв'язку.

Відповідно до п. 1.15. ст. 1 Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб", податковий агент - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ) або фізична особа чи представництво нерезидента - юридичної особи, які незалежно від їх організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення норм цього Закону.

Пункт 8.1.1. статті 8 цього ж закону, яка визначає порядок нарахування, утримання та сплати (перерахування) податку до бюджету, встановлює, що податковий агент, який нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід на користь платника податку, утримує податок від суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену у відповідних пунктах статті 7 цього Закону.

Позивач здійснював виплати моральної шкоди на користь фізичних осіб за скоєння шкоди здоров'ю.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком суду першої та апеляційної інстанції стосовно того, що стягнення сум на користь платників податку - фізичних осіб органами Державної виконавчої служби позивач не є податковим агентом.

Відповідно до п. 17.1.3 ст. 17 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у пп. "б" пп. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

З урахуванням встановленого судом правомірного визначення спірним податковим повідомленням-рішенням податкового зобов'язання позивача в розмірі 777, 33 грн., обґрунтованим можливо визнати застосування штрафні (фінансові) санкції в сумі 388, 67 грн. на підставі наведеної норми закону.

Щодо санкцій в іншій частині, застосованих на підставі п. 17.1.9 ст. 17 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", то з цього приводу суд зазначає наступне.

Зазначений п. 17.1.9 закону передбачає, що у разі коли платник податків здійснює продаж (відчуження) товарів (продукції) або здійснює грошові виплати без попереднього нарахування та сплати податку, збору (обов'язкового платежу), якщо відповідно до законодавства таке нарахування та сплата є обов'язковою передумовою такого продажу (відчуження) або виплати, такий платник податків сплачує штраф у подвійному розмірі від суми зобов'язання з такого податку, збору (обов'язкового платежу).

Сплата зазначеного штрафу не звільняє платника податків від адміністративної або кримінальної відповідальності та/або конфіскації таких товарів (продукції) або коштів відповідно до закону.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком суду першої та апеляційної інстанції стосовно того, що застосування до позивача штрафних (фінансових) санкції щодо прибуткового податку з громадян в сумі 6001, 99 грн. на підставі п. 17.1.9 ст. 17 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" є таким, що не ґрунтується на приписах закону.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційні скарги Державної податкової інспекції у м. Маріуполі Донецької області, Комунального підприємства „Маріупольське трамвайно-тролейбусне управління" на постанову господарського суду Донецької області від 02.06.2010 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 29.07.2010 у справі № 41/51а слід відхилити, а судові рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 2201, 221 ,223 ,230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційні скарги Державної податкової інспекції у м. Маріуполі Донецької області, Комунального підприємства „Маріупольське трамвайно-тролейбусне управління" відхилити.

Постанову господарського суду Донецької області від 02.06.2010 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 29.07.2010 у справі № 41/51а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. ФедоровСудді О.В. Муравйов О.І. Степашко