Ухвала суду № 32171067, 17.06.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"17" червня 2013 р. м. Київ К/9991/74457/12

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Бухтіярової І.О.

Ланченко Л.В.

за участю секретаря Зозулі Ю.В.

представника позивача Кеміня В.В.

представника відповідача Звичайної Г.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Калуської об'єднаної державної податкової інспекції Івано-Франківської області Державної податкової служби

на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 06.09.2012

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 15.11.2012

у справі №2а-2286/12/0970 (№158259/12)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Карпатнафтохім»

до Калуської об'єднаної державної податкової інспекції Івано-Франківської області Державної податкової служби

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 06.09.2012, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 15.11.2012, позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Калуської ОДПІ Івано-Франківської області ДПС від 12.07.2012 форми В2 № 0000111504/0. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ТОВ «Карпатнафтохім» судові витрати в сумі 2146,00 грн.

Калуська ОДПІ Івано-Франківської області ДПС подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані судові рішення та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову повністю. Посилається на порушення судами норм матеріального права: п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР, ст. 200 Податкового кодексу України, а також процесуального права: ст.ст. 2, 3, 86 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини.

19.04.2012 позивачем подано до Калуської ОДПІ уточнюючі розрахунки податкових зобов'язань з ПДВ у зв'язку із самостійним виявленням помилок, допущених при поданні 31.01.2011 уточнюючих розрахунків за період: лютий - вересень 2010 року, які полягали у заниженні бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в сумі 57292451 грн. Позивач уточнюючим розрахунком збільшив суму бюджетного відшкодування на суму його заниження.

У зв'язку з поданням уточнюючих розрахунків податковим органом проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань достовірності нарахування бюджетного відшкодування податку на додану вартість за лютий-вересень 2010, за результатами якої складено акт від 18.06.2012 № 699/154/33129683.

Актом перевірки зафіксовано порушення позивачем вимог п.п. 200.4, п. 200.6 Податкового кодексу України, що полягало у заниженні бюджетного відшкодування у напрям відшкодування: у зменшення податкових зобов'язань з податку на додану вартість в наступних звітних (податкових) періодах за період з лютого по вересень 2010 року в загальній сумі 57292451 грн. (рядок 25.2 декларації) згідно з уточнюючими розрахунками, поданими 31.03.2011 (згідно із цими розрахунками позивачем зменшено показники рядка 25.1 декларації (сума, що підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок у банку) та збільшено показники рядка 26 декларації (залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду)), а також у завищенні бюджетного відшкодування податку на додану вартість за період з лютого по вересень 2010 року у загальній сумі 57292451 грн. у напрям відшкодування: на рахунок платника у банку згідно з уточнюючими розрахунками, поданими 19.04.2012 (згідно із цими розрахунками позивачем збільшено показники рядка 25.1 декларацій (сума, що підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок у банку) та зменшено показники рядка 26 декларацій (залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду)).

З наведених обставин вбачається, що позивачем уточненими розрахунками за період з лютого по вересень 2010 року фактично виправлялися помилки щодо визначення ним напряму бюджетного відшкодування податку на додану вартість в сумі 57292451 грн. чи щодо зарахування ним залишку від'ємного значення у вказаній сумі, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного періоду.

На підставі акту перевірки складено податкове повідомлення-рішення Калуської ОДПІ Івано-Франківської області ДПС від 12.07.2012 форми В2 № 0000111504/0 про визначення позивачеві збільшення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за період з лютого по вересень 2010 року в загальній сумі 57292451,00 грн. При цьому у податковому повідомленні-рішенні вказано, що відповідно до п. 200.4, п. 200.6, п. 200.14 ст. 200 Податкового кодексу України вважається, що позивач добровільно відмовляється від отримання суми заниження як бюджетного відшкодування і зазначена сума підлягає врахуванню у зменшення податкових зобов'язань з податку на додану вартість наступних податкових періодів.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, застосувавши положення п.п 7.7.1, п.п. 7.7.2, п.п. 7.7.3, п.п. 7.7.4, п.п. «а» п.п. 7.7.7 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР (чинних на час подання позивачем податкових декларацій) (далі Закону) та п. 200.4, п. 200.6, п. 200.7, п.п. 200.14 п. 200 ст. 200 Податкового кодексу України (чинних на час подання уточнюючих розрахунків) (далі Кодексу) виходив з того, що позивачем самостійно виявлено заниження бюджетного відшкодування на рахунок у банку за період з лютого по вересень 2010 року внаслідок оплаченої частини від'ємного значення, у зв'язку з чим згідно із п. 50.1 ст. 50 Податкового кодексу України подано уточнюючі розрахунки 19.04.2012, тому у податкового органу не було підстав для застосування визначених у п.п. «а» п.п. 7.7.7 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на доданку вартість» та у п. 200.14 ст. 200 Податкового кодексу України наслідків, за якими вважається, що платник податку добровільно відмовляється від отримання виявленої податковим органом суми заниження як бюджетного відшкодування та врахування податковим органом такої суми згідно із п. 200.6 цієї статті у зменшення податкових зобов'язань з цього податку в наступних податкових періодах.

У касаційній скарзі, як і в судах попередніх інстанцій, податковим органом не заперечується правильність обчислення позивачем від'ємного значення податку на додану вартість. Доводи касаційної скарги зводяться до того, що, оскільки позивач відмовився від отримання бюджетного відшкодування у загальній сумі 57292451 грн. на рахунок платника у банку шляхом подання 31.03.2011 року уточнюючих розрахунків, тому вказана сума не може бути врахована при розрахунку сум бюджетного відшкодування наступних податкових періодів. Подання 19.04.2012 повторних уточнюючих розрахунків не надає права на отримання бюджетного відшкодування на рахунок платника у банку, оскільки такий напрям відшкодування визначений всупереч встановленому п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» порядку бюджетному відшкодуванню. При цьому податковий орган вважає, що згідно із п.п. 7.7.3 п. 7.7 ст. 7 Закону України позивач повинен був прийняти рішення про зарахування належної йому суми бюджетного відшкодування у зменшення податкових зобов'язань з цього податку наступних податкових періодів.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, на які посилається податковий орган в касаційній скарзі, та вважає, що суди надали правову оцінку встановленим обставинам на підставі норм законів, що підлягали застосуванню до спірних правовідносин.

Відповідно до п.п. 7.7.2. п.п 7.7 ст. 7 Закону (чинного на час виникнення у позивача права на бюджетне відшкодування та подання податкових декларацій) якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг);

б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до п.п. 7.7.3. п. 7.7 ст. 7 Закону платник податку може прийняти самостійне рішення про зарахування належної йому повної суми бюджетного відшкодування у зменшення податкових зобов'язань з цього податку наступних податкових періодів. Зазначене рішення відображається платником податку у податковій декларації, яку він подає за наслідками звітного періоду, в якому виникає право на подання заяви про отримання бюджетного відшкодування згідно з нормами цієї статті. При прийнятті такого рішення зазначена сума не враховується при розрахунку сум бюджетного відшкодування наступних податкових періодів.

Відповідно до п.п. 7.7.4. п. 7.7 ст. 7 Закону платник податку, який має право на одержання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення повної суми бюджетного відшкодування, подає відповідному податковому органу податкову декларацію та заяву про повернення такої повної суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації.

Системний аналіз наведених норм Закону дає підстав для висновку, що платник податку наділений правом самостійно визначати напрям бюджетного відшкодування (на рахунок у банку чи у зарахування належної йому повної суми бюджетного відшкодування у зменшення податкових зобов'язань з цього податку наступних податкових періодів). При цьому закон не містить умов, за яких платник податку зобов'язаний надати перевагу одному із вказаних напрямів бюджетного відшкодування, зокрема у зарахування належної йому повної суми бюджетного відшкодування у зменшення податкових зобов'язань з цього податку наступних податкових періодів.

Пунктом 50.1. ст. 50 Кодексу (чинного на час подання позивачем уточнюючих розрахунків) передбачено: у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім митної декларації або обмежень, визначених цією статтею), він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.

Передбачене у п. 50.1 ст. 50 Кодексу право виправити самостійно виявлені помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації, може бути обмежено виключно випадками, визначеними у Кодексі.

Наведена норма Кодексу не передбачає обмежень щодо виправлення платником податків самостійно виявлених помилок, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації, у будь-якому рядку такої декларації. Не міститься таких обмежень і в інших нормах Кодексу.

Випадком, коли платник податку не може виправити виявлену помилку, є закінчення строків давності, визначених у ст. 102 Кодексу. Також у п. 50.1 ст. 50 Кодексу передбачено, що платник податків не має права подавати уточнюючий розрахунок до податкової декларації, поданої за період, який на дату подання уточнюючого розрахунку перевіряється відповідним контролюючим органом.

Такі випадки в даній справі відсутні.

Пункт 200.6 ст. 200 Кодексу, на який посилається податкова інспекція у касаційній скарзі, забороняє у разі прийняття самостійно платником податку рішення про зарахування в повному обсязі належної йому суми бюджетного відшкодування або її частини у зменшення податкових зобов'язань з цього податку, що виникли протягом наступних звітних (податкових) періодів, враховувати зазначену суму при розрахунку сум бюджетного відшкодування наступних звітних (податкових) періодів.

Разом з тим позивач не приймав рішення про зарахування в повному обсязі належної йому суми бюджетного відшкодування або її частини у зменшення податкових зобов'язань з цього податку, що виникли протягом наступних звітних (податкових) періодів. Прийняття позивачем рішення про зарахування суми бюджетного відшкодування за звітний період на рахунок в банку та декларування його у податковій звітності само собою виключає можливість враховувати зазначену суму при розрахунку сум бюджетного відшкодування наступних звітних (податкових) періодів.

Крім того, дана норма не обмежує право платника податку у разі виявлення помилки у декларації за попередній період щодо заниження бюджетного відшкодування на рахунок у банку внаслідок помилкового зарахування залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду, виправити таку помилку у визначеному Кодексом порядку.

Враховуючи наведене, зважаючи на відсутність порушення позивачем вимог п. 7.7 ст. 7 Закону, яким, зокрема передбачено порядок визначення суми податку, що підлягає відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), а також вимог п. 50.1. ст. 50 Кодексу при самостійному виправленні помилок у раніше поданих ним податкових деклараціях, суд касаційної інстанції знаходить правильним висновки судів про протиправність збільшення позивачеві податковим органом бюджетного відшкодування та застосування до позивача наслідків, передбачених п.п. «а» п.п. 200.14 п. 200 Кодексу, згідно із якими вважається, що платник податку добровільно відмовляється від отримання такої суми заниження як бюджетного відшкодування та враховує її згідно з п. 200.6 цієї статті у зменшення податкових зобов'язань з цього податку в наступних податкових періодах.

Підстав для задоволення касаційної скарги не вбачається.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Калуської об'єднаної державної податкової інспекції Івано-Франківської області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 06.09.2012 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 15.11.2012 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою про перегляд даної ухвали, поданою через Вищий адміністративний суд України у порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

Судді І.О. Бухтіярова

Л.В. Ланченко