Ухвала суду № 32145602, 26.06.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"26" червня 2013 р. м. Київ К/9991/71450/12

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Блажівська Н.Є., Маринчак Н.Є.,

за участю секретаря Сватко А.О.

та представників сторін:

позивача - Нича Т.М.,

відповідача - не з'явились,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва Державної податкової служби (далі - ДПІ)

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 24.07.2012

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25.10.2012

у справі № 2а-7459/12/2670

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "БіМаркет" (далі - Товариство)

до ДПІ

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 24.07.2012, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 25.10.2012, позов задоволено повністю; визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 16.05.2012 № 0001392260, № 0001382260 та № 0000611710/3/318114050. У прийнятті цих судових актів попередні інстанції виходили з факту недоведеності податковим органом існування обставин, з якими чинне податкове законодавство пов'язує необґрунтованість податкової вигоди.

Посилаючись на невідповідність висновків судів положенням чинного законодавства України та дійсним обставинам справи, ДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить відмовити у задоволенні позову Товариства, скасувавши ухвалені у справі рішення.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційних вимог з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що ДПІ було проведено документальну планову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2010 по 31.12.2011. За наслідками цієї перевірки контролюючим органом складено акт від 26.04.2012 № 128/22-60/31814050 та прийнято:

податкове повідомлення-рішення від 10.05.2012 № 0001392260 про донарахування позивачеві 2 771 598 грн. ПДВ із застосуванням 1 грн. штрафних санкцій;

податкове повідомлення-рішення від 16.05.2010 № 0001382260, за яким Товариство зобов'язано сплатити податок на прибуток у сумі 3 377 596 грн. та 1 грн. штрафних санкцій;

податкове повідомлення-рішення від 16.05.2010 № 0000611710/31814050, згідно з яким позивачеві визначено податкове зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб у сумі 9 721,88 грн. (у тому числі 7777,50 грн. за основним платежем та 1944,38 грн. за штрафними санкціями).

Підставою для донарахування позивачеві оспорюваних сум податкових зобов'язань з ПДВ та з податку на прибуток стало невизнання податковим органом права Товариства на податковий кредит та на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат за операціями з придбання товару в рамках господарських правовідносин з товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Доар» та з товариством з обмеженою відповідальністю «Міранда Груп» на підставі договорів від 01.01.2011 № 719, від 01.06.2011 № 888 у зв'язку з фіктивним характером цих операцій.

На обґрунтування своєї правової позиції ДПІ зазначає, що: у цих контрагентів відсутня необхідна кількість працівників для вчинення об'єктивно необхідних дій у процесі виконання операцій з поставки товару, а також основні фонди, призначені для зберігання та транспортування продукції; первинні документи від імені спірних контрагентів підписані невстановленими особами.

Наведені обставини було розцінено відповідачем як доказ складення платником пакету документів для збільшення валових витрат та податкового кредиту з метою мінімізації сплати податків до бюджету, позаяк застосований позивачем механізм господарсько-правових правовідносин з товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Доар» та з товариством з обмеженою відповідальністю «Міранда Груп» створює лише видимість товарообігу та руху грошових коштів без реальних економічних змін майнового стану у процесі здійснення фактичної господарської діяльності.

За змістом пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пункту 198.3 цієї ж статті Кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Як випливає зі змісту підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт наданих послуг є витратами операційної діяльності, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, та визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

З наведених законодавчих положень вбачається, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит та на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку (зокрема, податковими накладними), що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

У справі, що переглядається, суди встановили, що факт поставки товарів спірними контрагентами в адресу позивача підтверджується необхідними документами первинного обліку, а саме - договорами, видатковими накладними, податковими накладними, платіжними дорученнями.

Наведені документи було об'єктивно розцінено судами як належне документальне підтвердження реального характеру спірних операцій з поставки. До того ж, як на додаткові докази дійсного виконання спірних поставок в адресу позивача суди послалися на акти поточної інвентаризації, рекламні бюлетені та на фотографії полиць, що засвідчують факти оприбуткування позивачем придбаних товарів та їх подальшої реалізації у мережі супермаркетів Товариства.

Посилання ДПІ на відсутність у зазначених постачальників об'єктивної можливості для виконання поставки товарів в силу відсутності основних засобів та робочого персоналу за даних обставин були об'єктивно відхилені судами. Адже укладення трудового договору не є єдиним способом залучення фізичних осіб до вчинення необхідних дій в процесі виконання поставки; податкове законодавство не ставить право платника на податковий кредит в залежності від того, за рахунок яких ресурсів (власних або залучених) здійснюється поставка товарів постачальником. До того ж, ДПІ не довела неможливості поставки спірними постачальниками товарів наявними у них силами та засобами.

Суди правомірно відхилили і доводи податкового органу про підписання первинних документів від імені названих постачальників невстановленими особами як свідчення необґрунтованості податкової вигоди платника. Платник не має можливості встановлювати автентичність та приналежність підписів на кожному документі, представленому контрагентом, а також проводити почеркознавчу експертизу під час здійснення підприємницької діяльності, на нього не може бути покладено надмірний тягар доказування своєї добросовісності.

Доказів того, що особи, які підписали спірні документи від імені товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Доар» та товариства з обмеженою відповідальністю «Міранда Груп», не мали відповідних повноважень, а також того, що про ці обставини було відомо або мало бути відомо Товариству, податковою інспекцією не представлено.

За таких обставин суди цілком об'єктивно визнали незаконним донарахування позивачеві оспорюваних сум податкових зобов'язань з ПДВ та з податку на прибуток.

Підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення від 16.05.2010 № 0000611710/31814050, згідно з яким позивачеві визначено податкове зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб у сумі 9 721,88 грн. (у тому числі 7777,50 грн. за основним платежем та 1944,38 грн. за штрафними санкціями) став висновок ДПІ про невключення позивачем до бази оподаткування цього податку доходів, виплачених фізичним особам, які не надали доказів їх належності до суб'єктів підприємницької діяльності.

Колегія суддів погоджується з наданою судами правовою оцінкою цьому епізодові. Адже умовою виникнення у платника обов'язків податкового агента під час виплати доходів фізичним особам є об'єктивне існування обставин, з якими чинне податкове законодавство пов'язує статус податкового агента. Оскільки перелічені в акті перевірки фізичні особи є суб'єктами підприємницької діяльності (що підтверджується і даними акта перевірки), які є самостійно відповідальними за декларування та оподаткування своїх доходів, то саме по собі неподання ними свідоцтв про їх реєстрацію позивачеві не є підставою для виникнення у останнього функцій податкового агента у правовідносинах з цими суб'єктами господарювання.

Доводи касаційної скарги були розглянуті судами першої та апеляційної інстанцій по суті, цим доводами було надано правильну юридичну оцінку. Підстави для їх переоцінки у суду касаційної інстанції відсутні в силу статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України.

Оскільки усі обставини, що входять до предмета доказування у справі, встановлені судами на підставі повного та всебічного дослідження наявних у справі доказів, які відповідають ознакам належності та допустимості, цим обставинам надана правильна юридична оцінка, то підстав для скасування оскаржуваних судових актів не вбачається.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 24.07.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25.10.2012 у справі № 2а-7459/12/2670 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:Н.Є. Блажівська Н.Є. Маринчак