Ухвала суду № 32145597, 26.06.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"26" червня 2013 р. м. Київ К/9991/5982/11

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Блажівська Н.Є., Маринчак Н.Є.,

за участю секретаря Сватко А.О.

та представників сторін:

позивача - Ріпка В.О.,

відповідача - не з'явились,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу Красноградської міжрайонної державної податкової інспекції Харківської області (далі -Красноградська МДПІ)

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 12.08.2010

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 18.01.2011

у справі № 2а-8932/10/2070

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Кегичівський ринок" (далі - Товариство)

до Красноградська МДПІ

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

У липні 2010 року Товариство звернулося до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просило визнати нечинними податкові повідомлення-рішення від 29.06.2010 № 0000052310/0 та від 29.06.2010 № 000006210/0.

Постановою названого суду від 12.08.2010, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 18.01.2011, позов задоволено повністю.

У прийнятті цих судових актів попередні судові інстанції виходили з того,

що реальність виконання господарських операцій з поставки позивачеві нафтопродуктів та маркетингових послуг підтверджується документально.

Посилаючись на невідповідність висновків судів вимогам чинного податкового законодавства та дійсним обставинам справи, Красноградська МДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та відмовити у задоволенні позову. При цьому скаржник зазначає, що судами не було досліджено фактичний рух товару (нафтопродуктів), приймання, транспортування та зберігання якого врегульовано нормативно, а також наявність ознак фіктивного підприємництва у діяльності постачальників позивача.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне частково задовольнити касаційні вимоги Красноградської МДПІ з урахуванням такого.

Як встановлено судами та випливає з матеріалів справи, за наслідками проведення планової виїзної перевірки Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2007 по 31.03.2010 (оформленої актом від 14.06.2010 № 796/23/24672046) Красноградською МДПІ було прийнято податкове повідомлення-рішення від 29.06.2010 № 0000052310/0, згідно з яким Товариству донараховано податкове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 984 126 грн. (у тому числі 656 084 грн. за основним платежем та 328 042 грн. за штрафними санкціями), а також податкове повідомлення-рішення від 29.06.2010 № 0000062310/0 про зобов'язання позивача сплатити 3750 грн. ПДВ (у тому числі 2500 грн. за основним платежем та 1250 грн. за штрафними санкціями).

Підставою для прийняття оспорюваних актів індивідуальної дії слугували висновки податкового органу про непідтвердженість господарських операцій, оскільки не подані належним чином оформлені документи, що свідчили б про фактичну поставку товарів (нафтопродуктів) в рамках господарських правовідносин з товариством з обмеженою відповідальністю «Декарт-ХХІ», товариством з обмеженою відповідальністю «Ікліф» та товариством з обмеженою відповідальністю «Нафтосервіс», а також про дійсне виконання маркетингових послуг товариством з обмеженою відповідальністю «Декарт-ХХІ» за договором від 15.07.2008.

На обґрунтування правової позиції по справі Красноградська МДПІ зазначає про відсутність у позивача доказів транспортування придбаних нафтопродуктів від названих постачальників на склад покупця (позивача у справі), їх обліку та зберігання з дотриманням вимог Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і в організаціях України, затвердженої наказом Держнафтогазпрому, Міністерства економіки, Міністерства транспорту, Держстандарту, Держкомстату України від 02.04.1998 № 81/38/101/235/122. Податковою інспекцією було встановлено відсутність у спірних контрагентів об'єктивних можливостей для провадження господарської діяльності (як-от основних фондів, транспортних засобів, складських приміщень, необхідної чисельності працівників).

Згідно з пунктом 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 названого Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За змістом підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, що видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

В силу вимог підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Абзацом четвертим підпункту 5.3.9 пункту 5.3 цієї ж статті Закону передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

З наведених законодавчих положень випливає, що підставою для формування податкового кредиту по ПДВ та зменшення оподатковуваного прибутку на суму понесених витрат є сукупність таких обставин, як придбання товарів (робіт, послуг) для використання в господарській діяльності, відображення їх в обліку покупця та наявність належним чином оформлених податкових накладних, первинних документів.

Слід зазначити, що обов'язок підтвердити правомірність та обґрунтованість сформованих валових витрат та податкового кредиту первинними документами покладається на платника-покупця товарів (робіт, послуг), позаяк саме він виступає суб'єктом, який використовує при обчисленні кінцевої суми податку, що підлягає сплаті до бюджету, суму податкового кредиту ПДВ, визначену постачальником, та зменшує оподатковуваний доход на вартість товарів (робіт, послуг), визначену продавцем.

Подані платником документи повинні достовірно підтверджувати реальність господарських операцій та інші обставини, з якими законодавець пов'язує право платника на податкову вигоду.

Податкова вигода може бути визнана необґрунтованою, зокрема, у випадках, якщо для цілей оподаткування операції обліковані не у відповідності з їх дійсним економічним змістом або враховані операції, що не обумовлені розумними економічними або іншими причинами (цілями ділового характеру).

Як вбачається з установлених судами обставин справи, у перевіреному періоді позивач придбавав нафтопродукти у товариства з обмеженою відповідальністю «Декарт-ХХІ», товариства з обмеженою відповідальністю «Ікліф» та товариства з обмеженою відповідальністю «Нафтосервіс» за договорами постачання нафтопродуктів. На підтвердження виконання спірних поставок позивачем подано договори, накладні, податкові накладні.

Колегія суддів погоджується з висновком податкового органу, що зазначені документи не є достатніми для підтвердження реальності виконання спірних операцій, позаяк не дозволяють достовірно встановити факт придбання позивачем нафтопродуктів саме у цих постачальників.

Так, відповідно до умов цих договорів транспортування продукції здійснюється автотранспортом та покладається на продавців; приймання нафтопродуктів за кількістю та якістю здійснюється сторонами в порядку, визначеним чинним законодавством. Однак під час розгляду справи позивачем не представлено будь-яких перевізних документів, складенням яких опосередковувалося перевезення товару; доказів прийняття за кількістю та якістю придбаних нафтопродуктів (зокрема, з використанням засобів вимірювальної техніки) позивачем також не подано.

Враховуючи, що специфіка транспортування, зберігання та обліку нафтопродуктів передбачає обов'язкову наявність спеціального транспорту, резервуарів, вимірювальної техніки, що відповідають правилам технічної експлуатації, то для перевірки реального характеру виконання спірних операцій судам слід було достеменно перевірити фактичний рух нафтопродуктів від спірних постачальників до АЗС позивача з урахуванням наявності у учасників розглядуваних операцій власних та\або залучених трудових ресурсів та основних засобів, об'єктивно необхідних для виконання цих операцій.

Варто наголосити, що у разі, якщо товар дійсно придбавався, однак не у тих постачальників, які зазначені у податкових накладних та інших первинних документах, то у покупця право на податковий кредит та на формування валових витрат не виникає з огляду на недостовірність відомостей у поданих первинних документах.

Формальне дотримання платником вимог законодавства не є підставою для визнання податкової вигоди обґрунтованою. Подання необхідних документів не тягне автоматичного виникнення права на формування валових витрат та податкового кредиту, а є лише умовою для підтвердження факту реальності господарських операцій.

Не можна погодитися і з наданою судами правовою оцінкою по епізоду формування позивачем даних податкового обліку за наслідками придбання маркетингових послуг у товариства з обмеженою відповідальністю «Декарт-ХХІ».

Податковим законодавством не встановлено конкретного переліку первинних документів, складенням яких мають опосередковуватись ти чи інші господарські операцій. Однак критерієм зменшення бази оподаткування податку на прибуток та податку на додану вартість є можливість на підставі наявних документів зробити беззаперечний висновок про те, що витрати фактично понесені та спрямовані на отримання доходу. А відтак на підтвердження витрат, понесених у зв'язку з оплатою спірних маркетингових послуг, позивач повинен був надати, зокрема, документи, що свідчать про фактичне виконання постачальником конкретних видів послуг та про результат виконання кожної послуги у вигляді звіту, висновку тощо.

У справі, що розглядається, на підтвердження факту надання позивачеві послуг з проведення маркетингових досліджень подано лише договір від 15.07.2008 та акт приймання-здачі робіт. У цих документах йдеться лише про надання комплексу послуг та зазначена сума, що підлягає сплаті виконавцеві., однак вони не розкривають змісту наданих послуг, позаяк не містять деталізованої інформації про фактично надані послуги, їх обсяг та характер, строки виконання та результати здійснених заходів, що, у свою чергу, виключає можливість оцінки подальшого використання спірних послуг у діяльності Товариства.

Таким чином, слід погодитися з висновком судів, що оформлення поданих позивачем документів не відповідає вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», позаяк у них не розкрито змісту господарської операції.

У ході розгляду справи позивач не подав будь-яких звітів, складенням яких оформлювався результат надання зазначених послуг, не представив жодних документів, що підтверджують спрямованість спірних послуг на досягнення конкретних цілей Товариства.

А відтак без перевірки зазначених обставин висновок судів про правильність відображення позивачем у податковому обліку витрат на оплату маркетингових послуг є передчасним.

Допущені судами порушення норм процесуального права унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а отже відповідно до частини другої статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування ухвалених у справі судових рішень та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, з урахуванням висновків податкового органу, наведених в акті перевірки, ретельно перевірити реальність виконання спірних операцій з поставки товарі та послуг позивачеві, для чого в разі необхідності зобов'язати сторони надати докази, яких не буде вистачати для з'ясування цих обставин, або ж витребувати такі докази у інших осіб, в яких вони можуть знаходитися; дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Красноградської міжрайонної державної податкової інспекції Харківської області задовольнити частково.

2. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 12.08.2010 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 18.01.2011 у справі № 2а-8932/10/2070 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

Головуючий суддя: М.І. Костенкосудді:Н.Є. Блажівська Н.Є. Маринчак