Ухвала суду № 32145539, 01.07.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"01" липня 2013 р. м. Київ К-34697/09

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого суддіБорисенко І.В.суддів Кошіля В.В. Моторного О.А.,розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Лозівської об'єднаної державної податкової інспекції у Харківській

області

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 24.02.2009

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 07.07.2009

у справі № 2-а-1015/08/2070

за позовом Дочірнього підприємства «ДДК-Торгіндастрі»

до Лозівської об'єднаної державної податкової інспекції у Харківській

області

про скасування податкових повідомлень - рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Дочірнє підприємство «ДДК-Торгіндастрі» звернулось до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Лозівської об'єднаної державної податкової інспекції у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень № 0000672310/0 від 27.09.2007 та № 000662310/0 від 27.09.2007.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 24.02.2009, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 07.07.2009, позов задоволено; визнано недійсними податкові повідомлення-рішення Лозівської об'єднаної державної податкової інспекції у Харківській області № 0000672310/0 від 27.09.2007 та № 000662310/0 від 27.08.2007.

Лозівська ОДПІ у Харківській області, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, подала касаційну скаргу, у відповідності до якої просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 24.02.2009 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 07.07.2009, та ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити.

Позивач у запереченнях на касаційну скаргу просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що:

- Лозівською ОДПІ у Харківській області була проведена виїзна планова перевірка Дочірнього підприємства «ДДК-Торгіндастрі» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2006 по 31.03.2007, за результатами якої складено Акт № 882/23-201/31936007 від 17.09.2007;

- за висновками податкового органу, викладеними в цьому акті перевірки, позивачем порушено пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та пп.7.4.1, 7.4.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результати чого занижено податок на додану вартість та податок на прибуток;

- за наслідками вказаної перевірки Лозівською ОДПІ у Харківській області винесено податкові повідомлення-рішення:

1) № 0000672310/0 від 27.09.2007 про донарахування податку на прибуток в сумі 1 163 687,90 грн. (з яких: 630 804 ,00 грн. - основний платіж та 532 883,90 грн. - штрафні (фінансові) санкції);

2) № 0000662310/0 від 27.09.2007 про донарахування податку на додану вартість на суму 756 964,50 грн. (з яких: 504 643,00 грн. - основний платіж та 252 321,50 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що позивачем зазначені витрати формувалися у зв'язку з оплатою наданих йому послуг на підставі укладених між ним та ТОВ «Стройглобалс» та ТОВ «РеалЕкоСтрой» договорів про надання послуг по супроводу вантажу.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (чинного на момент спірних правовідносин) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 п.5.2 ст.5 названого Закону передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до пп.7.4.1. п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (чинного на момент спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше, ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1. статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

В силу вимог пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 названого Закону не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Підпунктом 7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що факт виконання сторонами зобов'язань за наведеними договорами підтверджений первинними документами, складеними у відповідності до вимог ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», що, в свою чергу, підтверджує факт отримання позивачем послуг по супроводженню вантажу від іншої особи, а відтак, - зв'язок понесених витрат із господарською діяльністю платника податку.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних судових рішень судами першої та апеляційної інстанцій були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 2201, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Лозівської об'єднаної державної податкової інспекції у Харківській області залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 24.02.2009 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 07.07.2009 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.В. Борисенко

Судді В.В. Кошіль

О.А. Моторний