Ухвала суду № 32145544, 26.06.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"26" червня 2013 р. м. Київ К/9991/18049/11

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Блажівська Н.Є., Маринчак Н.Є.,

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Харкова (далі - ДПІ)

на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 15.03.2011

у справі № 2а-43032/09/2070

за позовом комунального підприємства Харківський міський ломбард" (далі - Підприємство)

до ДПІ

про скасування рішення.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2009 року Підприємство звернулося до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просило скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ від 07.07.2009 № 0001241720/0 та від 30.07.2009 № 0001241720/1.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 07.10.2010 у позові відмовлено за необґрунтованістю.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 15.03.2011 назване рішення суду першої інстанції скасовано; позов задоволено; оспорювані акти індивідуальної дії визнано протиправними та скасовано.

Посилаючись на невідповідність висновків суду апеляційної інстанції положенням пунктів 1.2, 1.3, 1.15 статті 1, підпункту 4.3.23 пункту 4.3 статті 4, підпункту 8.1.1 пункту 8.1 статті 8, пункту 12.1 статті 12 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», статей 19, 25 Закону України «Про заставу», ДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення Харківського окружного адміністративного суду зі спору як скасоване незаконно.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне задовольнити касаційні вимоги ДПІ виходячи з такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що ДПІ було проведено планову виїзну перевірку Підприємства з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2006 по 31.12.2008, оформлену актом від 24.06.2009 № 1043/22-17-03062088. В ході цієї перевірки податковим органом було виявлено факт невиконання позивачем функцій податкового агента внаслідок неутримання та неперерахування необхідної суми податку з доходів фізичних осіб з суми коштів, одержаної від продажу заставного майна у зв'язку з невиконанням громадянами обов'язку по поверненню кредиту; сума отриманих коштів склала 339 756 грн.

Наведена обставина стала підставою для нарахування позивачеві податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб у сумі 149 985 грн. (у тому числі 49 995 грн. за основним платежем та 99 990 грн. за штрафними санкціями) згідно з оспорюваним податковим повідомленням-рішенням.

У висновку про правомірність зазначеного донарахування суд першої інстанції підтримав правову позицію податкового органу по справі та, виходячи з положень підпункту 8.1.1 пункту 8.1 статті 8 та пункту 12.3 статті 12 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», зазначив, що ломбард є податковим агентом за посередництвом якого продається майно боржника та який виплачує оподатковуваний дохід платникові податку.

У той же час, скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги Підприємства, апеляційний суд виходив із того, що у позикових операціях ломбард не є податковим агентом та не може виконувати обов'язок щодо нарахування, утримання і перерахування до бюджету податку від імені та за рахунок його платника. Адже під час видачі сума позики не є доходом позичальника, а у разі коли останній не викупить заставлену річ на день закінчення дії договору, ломбард не має коштів позичальника, з яких належало б утримати податок. Через це дохід фізичної особи, одержаний від ломбарду у зв'язку з невиконанням нею своїх зобов'язань за договором позики, підлягає оподаткуванню у складі загального річного оподатковуваного доходу такого платника податку.

Однак зазначений висновок суду апеляційної інстанції не відповідає нормам матеріального права.

Так, відповідно до підпункту 4.3.23 пункту 4.3 статті 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу платника податку не включаються такі доходи (що не підлягають відображенню в його річній податковій декларації), зокрема, основна сума депозиту (вкладу), внесеного платником податку до банку чи небанківської фінансової установи, яка повертається такому платнику податку, основна сума кредиту, що отримується платником податку.

Отже, сума позики становить дохід фізичної особи, яка її одержує, але до визначеного договором строку її повернення ця сума не є об'єктом оподаткування. Лише в разі невиконання фізичною особою забезпеченого заставою зобов'язання та реалізації заставленого майна виникає об'єкт оподаткування у вигляді суми коштів, отриманих у позику і не повернутих у встановлений договором строк. При цьому також може виникнути об'єкт оподаткування (дохід) у вигляді грошової суми, що перевищує розмір забезпечених заставою вимог заставодержателя (ломбарду) та підлягає поверненню заставодавцю, оскільки ця сума фактично знаходиться у ломбарду під час одержання ним коштів від реалізації заставленого майна.

А відтак суд апеляційної інстанції помилково обмежив дохід фізичної особи - позичальника, лише сумою перевищення вартості реалізованого заставного майна над сумою позики.

Згідно з пунктом 1.15 статті 1 названого Закону податковим агентом є юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ) або фізична особа чи представництво нерезидента-юридичної особи, які незалежно від їх організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками зобов'язані нараховувати, утримувати і сплачувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення норм цього Закону.

З огляду на положення підпункту 8.1.1 пункту 8.1 статті 8 та пункту 12.3 статті 12 цього ж Закону ломбард є податковим агентом, оскільки саме за його посередництвом продається майно боржника, саме він нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід на користь платника податку та повинен утримувати податок від суми такого доходу за рахунок платника, використовуючи ставку податку, визначену у відповідних нормах цього Закону.

Зміст наведених законодавчих норм обумовлює правильність висновку суду першої інстанції по законність оспорюваного донарахування, у зв'язку з чим у апеляційного суду були відсутні підстави для скасування правильної та обґрунтованої постанови суду першої інстанції.

Круючись статтями 220, 222, 223, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Харкова задовольнити.

2. Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 15.03.2011 у справі № 2а-43032/09/2070 скасувати.

3. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 07.10.2010 у справі № 2а-43032/09/2070 залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:Н.Є. Блажівська Н.Є. Маринчак