Ухвала суду № 32145507, 05.06.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"05" червня 2013 р. м. Київ К/800/14648/13

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Ланченко Л.В.,

за участю секретаря Сватко А.О.,

та представників сторін:

позивача - Олєйнікова Є.В., Решетняка Д.П.,

відповідача - Харка Д.М.,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Печерському м. Києва Державної податкової служби (далі - ДПІ)

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 07.03.2013

у справі № 2а-12846/12/2670

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Спільне "Українсько-Ізраїльське підприємство "Ям Сервіс Україна" (далі - Товариство)

до ДПІ

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов подано про визнання нечинним податкових повідомлень-рішень від 28.08.2012 № 0008222208 та від 28.08.2012 № 0008232208.

Постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 19.11.2012 у задоволенні позову відмовлено з тих мотивів, що операції з придбання позивачем продукції у приватного підприємства «Арикон» (далі - ПП «Арика он») не опосередковувалися дійсним рухом активів, а мали на меті лише створення формального документообігу з ціллю отримання податкових переваг.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 07.03.2013 назване рішення суду першої інстанції скасовано; позов задоволено; оспорювані податкове повідомлення-рішення скасовано. У прийнятті цієї постанови суд апеляційної інстанції виходив з того, що наявність у Товариства належним чином оформлених податкових накладних підтверджує право позивача на податковий кредит та на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат.

Посилаючись на невідповідність висновків суду апеляційної інстанції вимогам підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, статті 185, пунктам 198.1, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, ДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі правильне та вмотивоване рішення окружного адміністративного суду міста Києва зі спору.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційних вимог ДПІ виходячи з такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що ДПІ було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ПП «Арикон» за період з 01.01.2011 по 01.04.2012, оформлену актом від 09.08.2012 № 604/22-8/31243294. За наслідками цієї перевірки податковим органом було визначено позивачеві суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 1 657 210 грн. із застосуванням штрафних санкцій у сумі 1 грн. за податковим повідомленням-рішенням від 28.08.2012 № 0008222208, а також донараховано Товариству податкове зобов'язання з ПДВ у сумі 1 368 127 грн. із визначенням штрафу в сумі 1 грн. згідно з податковим повідомленням-рішенням від 28.08.2012 № 0008232208.

Правова позиція податкового органу, покладена в основу оспорюваних донарахувань, полягає у тому, що операції з придбання позивачем витратних матеріалів для поліграфії в рамках виконання договору поставки від 08.02.2011 № 0311-2, укладеного з ПП «Арикон», носили фіктивний характер. При цьому ДПІ посилається на те, що: у названого контрагента відсутня матеріально-технічна база (виробничі та складські приміщення, транспортні засоби тощо) та трудові ресурси, необхідні для вчинення дій, що становлять зміст спірних операцій з поставки; зазначене підприємство було зареєстроване без дійсного наміру провадити господарську діяльність; первинних документів на підтвердження факту транспортування товару, його зберігання позивачем не представлено.

Наведені обставини було розцінено відповідачем як доказ складення платником пакету документів для збільшення податкового кредиту та формування валових витрат з метою мінімізації сплати податків до бюджету, позаяк застосований позивачем механізм господарсько-правових правовідносин з ПП «Арикон» створює лише видимість товарообігу та руху грошових коштів без реальних економічних змін майнового стану у процесі здійснення фактичної господарської діяльності.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

За змістом пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пункту 198.3 цієї ж статті Кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Як випливає зі змісту підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пункту 138.2 статті 138 ПК України собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт наданих послуг є витратами операційної діяльності, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, та визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

З наведених законодавчих положень вбачається, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит та на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку (зокрема, податковими накладними), що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що матеріалами справи не підтверджується реальність виконання операцій з поставки спірним контрагентом товарів в адресу позивача. При цьому суд послався як на обставини, що були встановлені податковою інспекцією під час проведення перевірки позивача та не спростовані останнім в ході розгляду справи, так і на факт неподання Товариством на вимогу суду необхідних первинних документів податкового та бухгалтерського обліку, складенням яких опосередковується перевезення та зберігання товару в процесі виконання його поставки.

Однак такий висновок суду не відповідає наявним у матеріалах справи доказам. Адже, як зазначив апеляційний суд, факт виконання ПП «Арикон» поставок поліграфічної продукції в адресу позивача та їх оплати Товариством підтверджується наявними у справі первинними документами (податковими та видатковими накладними, актами здачі-приймання, банківськими виписками).

Посилання ДПІ на відсутність у зазначеного постачальника об'єктивної можливості для виконання поставки товарів в силу відсутності основних засобів та робочого персоналу за даних обставин були об'єктивно відхилені судами. Адже укладення трудового договору не є єдиним способом залучення фізичних осіб до вчинення необхідних дій в процесі виконання поставки; податкове законодавство не ставить право платника на податковий кредит в залежності від того, за рахунок яких ресурсів (власних або залучених) здійснюється поставка товарів постачальником. До того ж, ДПІ не довела неможливості поставки спірним постачальником товарів наявними у нього силами та засобами.

Існування у позивача об'єктивної необхідності для зберігання придбаного товару (зокрема, у зв'язку з його великим обсягу та недостатності у Товариства власних та орендованих приміщень для такого зберігання) податковим органом не доведено.

Відсутність у позивача товарно-транспортних документів також не є спростуванням реального характеру спірних операцій. Адже у розглядуваному випадку Товариство здійснювало операції з придбання товару та не виступало в якості замовника за договором перевезення, тоді товарно-транспортна документація призначена для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення, а відтак визначає взаємовідносини між перевізником та замовником по виконанню перевезення вантажів для обліку транспортної роботи.

За таких обставин апеляційний суд цілком об'єктивно задовольнив позовні вимоги Товариства, скасувавши оспорювані податкові повідомлення-рішення як незаконні.

Оскільки висновки апеляційного суду відповідають нормам чинного законодавства та фактичним обставинам спору, установленим на підставі повного та об'єктивного дослідження доказів у справі, то процесуальних підстав для скасування оскаржуваної постанови апеляційного адміністративного суду зі спору не вбачається.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Печерському м. Києва Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 07.03.2013 у справі № 2а-12846/12/2670 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова Л.В. Ланченко