Ухвала суду № 32145506, 19.06.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"19" червня 2013 р. м. Київ К/9991/11692/11

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м. Запоріжжі (далі - СДПІ)

на постанову господарського суду Запорізької області від 18.03.2009

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27.01.2011

у справі № 23/218/07-АП

за позовом відкритого акціонерного товариства "Запорізький завод високовольтної апаратури" (далі - Товариство)

до СДПІ

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою господарського суду Запорізької області від 18.03.2009, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27.01.2011, позов задоволено; скасоване податкове повідомлення-рішення від 01.08.2006 № 0000111313/0.

У касаційній скарзі СДПІ, посилаючись на неправильне застосування судами положень пункту 3.1 статті 3, підпункту 7.4.1 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 Закону України «Про податок на додану вартість», а також на невідповідність висновків фактичним обставинам справи та наявним у ній доказам, просить скасувати прийняті судові акти та відмовити Товариству в задоволенні позовних вимог.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне частково задовольнити касаційні вимоги СДПІ виходячи з такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що СДПІ було проведено виїзну планову перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2003 по 31.03.2006. За результатами перевірки податковим органом складено акт від 21.07.2006 № 14/08-03/05755559 та прийнято податкове повідомлення-рішення від 01.08.2006 № 0000111313/0, згідно з яким Товариство зобов'язано сплатити податкове зобов'язання з ПДВ у сумі 28500,49 грн. (у тому числі 16534,92 грн. за основним платежем та 11965,57 грн. за штрафними санкціями).

Так, в ході перевірки СДПІ дійшла висновку про заниження Товариством у перевіреному періоді суми податкових зобов'язань з ПДВ внаслідок не включення до бази оподаткування операцій з імпорту робіт по проведенню сертифікації продукції, виконаних нерезидентами - товариством з обмеженою відповідальністю «ТехМегаКонтракт» (Російська Федерація) та НТЦ «Стандарт-Електро» (Російська Федерація). Як зазначила податкова інспекція, результат зазначених робіт призначений для використання та споживання на території України, а відтак місцем їх поставки слід вважати митну територію України.

Суди першої та апеляційної інстанції, дослідивши матеріали справи та доводи сторін, обґрунтовано визнали наведені висновки податкового органу такими, що не відповідають нормам матеріального права та наявним у справі доказам.

Так, підпунктом 3.1.2 пункту 3.1 статті 3 Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) об'єктом оподаткування визнано операції платників податку з ввезення (пересилання) товарів на митну територію України та отримання робіт (послуг), що надаються нерезидентами для їх використання або споживання на митній території України, в тому числі операції з ввезення (пересилання) майна за договорами оренди (лізингу), застави та іпотеки.

Таким чином, у відповідності з наведеною нормою визначальною умовою включення до об'єкта оподаткування ПДВ операції з придбання робіт (послуг) у нерезидента є факт їх використання або споживання на митній території України.

Як встановлено судами обох інстанцій, метою придбання позивачем робіт з проведення сертифікації продукції у товариства з обмеженою відповідальністю «ТехМегаКонтракт» та НТЦ «Стандарт-Електро» було встановлення відповідності продукції Товариства затвердженим вимогам та стандартам Російської Федерації, що засвідчувалося виданим позивачеві сертифікатом. Дія відповідних сертифікатів обмежувалася територією Російської Федерації, що виключає можливість споживання результатів розглядуваних робіт на митній території України.

Наведене обумовлює правильність висновку судів про те, що за фактом придбання позивачем робіт з сертифікації продукції у названих контрагентів-нерезидентів у Товариства не виникло об'єкта оподаткування ПДВ.

По епізоду відносно порядку оподаткування послуг з участі у симпозіумах, виставках, семінарах та з підвищення кваліфікації працівників Товариства, наданих позивачеві нерезидентами, суди також правильно визначили місце поставки цих послуг за правилами підпункту «а» пункту 6.5 статті 6 Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, що діяла на час придбання позивачем цих послуг), тобто за місцем розташування покупця (позивача у справі); у зв'язку з цим операції з придбання цих послуг підлягали включенню до бази оподаткування ПДВ у загальному порядку з подальшим віднесенням відповідних сум ПДВ до податкового кредиту за фактом сплати податкових зобов'язань у відповідності з підпунктом 7.5.2 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

У той же час не можна погодитися з висновком судів про правомірність формування позивачем податкових зобов'язань та податкового кредиту за наслідком сплати митним органам Російської Федерації митного збору та ПДВ під час ввезення товару на територію Російської Федерації.

Адже сплачені державним органам іноземної держави обов'язкові платежі не можна розцінювати як плату за надані послуги, позаяк такі платежі мають безумовний характер, запроваджуються на законодавчому рівні та не залежать від волевиявлення сторін.

До того ж, згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Таким чином, однією з обов'язкових підстав для відображення в обліку платника податкового кредиту є наявність належним чином оформленої податкової накладної чи митної декларації, складеної митним органом України. Сплата митних платежів та інших обов'язкових зборів на території іноземної держави не опосередковується складенням будь-якого з наведених документів, що також виключає можливість визначення та відображення платником у складі податкового кредиту ПДВ у сумі таких платежів.

Отже, факт сплати платником (позивачем у справі) податків, зборів (обов'язкових платежів) в іноземній державі не змінює стану розрахунків такого платника по ПДВ з бюджетом України.

Не відповідає нормам матеріального права і висновок судів про те, що оскільки сума заниження податкового зобов'язання з ПДВ в одному звітному періоді перекривається завищенням податкового зобов'язання іншого періоду, то підстави для врахування податковим органом такої суми заниження при донарахуванні ПДВ та застосування штрафних санкцій відсутні.

Адже за змістом підпункту 7.9.1 пункту 7.9 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» основний податковий період дорівнює календарному місяцю, у зв'язку з цим об'єкт оподаткування ПДВ обчислюється платником за результатами кожного окремого місяця.

А відтак у рамках проведення податкової перевірки правильності розрахунків платником з бюджетом податковим органом з'ясовується достовірність та правильність обчислення об'єкта оподаткування та суми податкового зобов'язання за кожний окремий звітний період. При цьому кожне виявлене податковим органом заниження податкового зобов'язання у розрізі звітного періоду тягне і застосування до платника штрафу в порядку підпункту 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

З урахуванням цього судам слід було перевірити доводи податкового органу щодо існування заниження сум ПДВ у податковому обліку Товариства в окремих періодах, визначити суми такого заниження та на підставі цього перевірити законність оспорюваного донарахування.

Колегія суддів не може погодитися і з посиланням судів на висновки судів, викладені у постанові господарського суду Запорізької області від 01.06.2007 у справі № 24/258/07-АП (яку залишено без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17.09.2008). Так, суди зазначили, що оскільки до оспорюваного у названій справі податкового повідомлення-рішення увійшли також і епізоди, що спричинили виникнення спору в даній справі, то з огляду на положення частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України висновки судів у справі № 24/258/07-АП є обов'язковими під час прийняття рішення з даної справи.

Відповідно до частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Звільнення від доказування з підстав установлення преюдиційних обставин в іншому судовому рішенні, передбачене наведеною нормою, варто розуміти так, що учасники адміністративного процесу не зобов'язані повторно доказувати ті обставини, які були встановлені чинним судовим рішенням в іншій адміністративній, цивільній або господарській справі, якщо в цій справі брали участь особи, щодо яких відповідні обставини встановлені.

Однак таке звільнення від доказування не має абсолютного характеру і не може сприйматися судом як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні. Адміністративні суди не повинні сприймати як обов'язкові висновки щодо фактичних обставин справи, наведені у чинних судових рішеннях за інших адміністративних, цивільних чи господарських справ.

Отже, у разі подання учасником адміністративного процесу, який відповідні обставини заперечує, докази на їх спростування, ці докази повинні бути оцінені судом, що розглядає справу, у загальному порядку за правилами статті 86 КАС.

При цьому суди також повинні враховувати вимоги частин четвертої та п'ятої статті 11 КАС України щодо необхідності офіційного з'ясування всіх обставин справи і у відповідних випадках витребувати ті докази, яких, на думку суду, не вистачає для належного встановлення обставин у справі, що розглядається.

З огляду на помилковість окремих висновків судів та неможливість розмежування оспорюваної суми донарахування за окремими епізодами, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне скасувати оскаржувані судові акти та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Під час нового розгляду суду слід врахувати викладене, встановити усі обставини даного спору, розмежувати оспорюване донарахування за окремими епізодами, відокремивши законні донарахування від протиправних та прийняти правильне та вмотивоване рішення.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 230, 231 КАС, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м. Запоріжжі задовольнити частково.

2. Постанову господарського суду Запорізької області від 18.03.2009 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27.01.2011 у справі № 23/218/07-АП скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько