Ухвала суду № 32145478, 05.06.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"05" червня 2013 р. м. Київ К/9991/12359/11

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіроява І.О., Ланченко Л.В.,

за участю секретаря Сватко А.О..

та представників сторін:

позивача - не з'явились,

відповідача - Бисикало Т.А.,

розглянув судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у м. Чернігові (далі - ДПІ)

на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 10.11.2010

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 09.02.2011

у справі № 2а-5407/10/2570

за позовом повного товариства "АлАн Губарєвих "Ломбард" (далі - Товариство)

до ДПІ

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2010 року Товариство звернулося до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просило визнати нечинним податкове повідомлення-рішення від 11.10.2010 № 0000972200/0.

Постановою названого суду від 10.11.2010, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 09.02.2011, позов задоволено з тих мотивів, що витрати позивача на оплату спірних консультативних, транспортних та орендних послуг підтверджується належними документами первинного обліку.

Посилаючись на невідповідність висновків судів вимогам підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 та підпункту 5.4.10 пункту 5.4 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та дійсним обставинам справи, ДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувані судові акти та відмовити у задоволенні позову.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне скасувати ухвалені у справі судові акти та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що ДПІ було проведено планову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2008 по 30.06.2010. За наслідками цієї перевірки податковим органом було складено акт від 29.09.2010 № 691/22/14236054 та прийнято податкове повідомлення-рішення від 11.10.2010 № 0000972200/0, згідно з яким Товариству визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 642 153 грн. (у тому числі 435 549 грн. за основним платежем та 206 604 грн. за штрафними санкціями).

Підставою для оспорюваного донарахування став висновок податкового органу про незаконне врахування позивачем при визначенні бази оподаткування податку на прибуток витрат на оплату: інформаційних послуг, наданих приватним підприємством «АЛВА» в рамках виконання договорів від 01.03.2006 та від 01.04.2006; транспортних послуг, поставлених позивачеві приватним підприємством «АНЛАР АВТО» на підставі договору про організацію перевезення автомобільним транспортом (таксі) пасажирів та багажу від 01.03.2006, а також суми орендних платежів, сплачених Товариством суб'єкту підприємницької діяльності - фізичній особі ОСОБА_2 за оренду квартир у житлових будинках за договорами оренди приміщень від 01.01.2008 № 01/08, від 01.10.2008 № 01/08, від 01.12.2008 № 01/08 та від 01.01.2009 № 01/09.

Свою позицію податковий орган мотивує відсутністю у позивача належним чином оформлених первинних документів на підтвердження факту поставки спірних послуг, а також доказів придбання цих послуг саме у рамках господарської діяльності платника.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

В силу вимог підпункту 5.2.1 пункту 5.2 цієї ж статті Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Абзацом четвертим підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону заборонено відносити до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Податковим законодавством не встановлено конкретного переліку первинних документів, складенням яких мають опосередковуватись ти чи інші господарські операцій. Однак критерієм зменшення бази оподаткування податку на прибуток є можливість на підставі наявних документів зробити беззаперечний висновок про те, що витрати фактично понесені та спрямовані на отримання доходу.

А відтак на підтвердження витрат, понесених у зв'язку з оплатою інформаційних, консультаційних послуг (які були предметом договорів від 01.03.2006 та від 01.04.2006, укладених між Товариством та приватним підприємством «АЛВА»), позивач повинен був надати, зокрема, документи, що свідчать про фактичне виконання постачальником конкретних видів послуг та про результат виконання кожної послуги у вигляді звіту, висновку тощо.

У справі, що розглядається, на підтвердження факту надання комплексу інформаційних та консультаційних послуг Товариством подано акти виконаних робіт з додатками до них, які не деталізовані, на містять даних про обсяг, характер наданих послуг, строки їх виконання та результати здійснених заходів, що, у свою чергу, виключає можливість оцінки подальшого використання спірних послуг у діяльності Товариства. Деякі з поданих Товариством актів містять посилання на надання консультацій із застосуванням засобів телефонного зв'язку, однак роздруківок телефонних розмов платником не представлено. Так само не подано платником і будь-яких документів, якими оформлюються консультації по моніторингу основних тенденцій на ринку дорогоцінних металів, динаміки зміни цін тощо та які б підтверджували спрямованість спірних послуг на досягнення конкретних цілей Товариства.

Таким чином, оформлення поданих позивачем документів не відповідає вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», позаяк у них не розкрито змісту господарської операції та не доведено реальності її виконання.

Суди не надали належної правової оцінки і порядку формування позивачем валових витрат по епізоду з придбання транспортних послуг у суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_2.

Як випливає зі змісту пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», однією з визначальних умов виникнення у платника права на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є здійснення таких витрат у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з визначенням, що міститься у пункті 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», господарська діяльність - це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Таким чином, для цілей оподаткування кваліфікуючою ознакою господарської діяльності є її спрямованість на отримання прибутку, що, в свою чергу, передбачає наявність у платника відповідної мотивації при вступі у господарські правовідносини з іншими суб'єктами господарювання.

Господарський характер операцій у рамках податкового контролю має визначатися наявністю у платника ділової мети під час здійснення цих операцій на підставі аналізу перспективи отримання прибутку та об'єктивного встановлення розумної можливості позитивних змін економічного стану платника.

У розглядуваному випадку суди з урахуванням специфіки діяльності Товариства не перевірили доводи ДПІ про відсутність факту використання позивачем послуг таксі у господарській діяльності позивача, не витребували у Товариства доказів, які б засвідчили виробничий характер цих послуг для позивача шляхом підтвердження, що придбання цих послуг було обумовлено господарською необхідністю або мало на меті отримання платником економічних вигод (прибутку).

А відтак висновок судів про зв'язок цих послуг з господарською діяльністю платника слід визнати передчасним.

У той же час суди цілком обґрунтовано відхилили доводи податкового органу про незаконність зменшення позивачем оподатковуваного доходу на суму платежів, сплачених за оренду приміщень у житлових будинках для розміщення офісу. Так, виключаючи відповідні витрати з валових витрат платника, ДПІ виходила з того, що орендовані позивачем приміщення належать до житлового фонду, а відтак не можуть використовуватися у господарській діяльності платника.

Однак, як встановили суди на підставі дослідження наявних у справі матеріалів, умовами договорів, укладених позивачем та суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою ОСОБА_2, було передбачено одержання Товариством в оренду з правом подальшого викупу житлових приміщень, які переводяться в об'єкти нежитлового фонду, для розміщення офісу позивача.

Чинне податкове законодавство України не пов'язує можливість обліку витрат платника з метою визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток з дотриманням платником норм житлового права під час використання об'єктів, що тягнуть такі витрати. До того ж, рішеннями Чернігівської міської ради від 19.10.2009 № 290 та від 21.06.2010 № 138 спірні квартири були переведені із житлового фонду до нежитлового.

З урахуванням викладеного, враховуючи неповноту дослідження судами окремих обставин справи, що виключає можливість перевірки правильності ухвалених у справі рішень, оскаржувані судові акти підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладені в цій ухвалі обставини, ретельно перевіривши факт поставки позивачеві спірних інформаційно-консультативних послуг, зв'язок придбаних послуг таксі з господарською діяльністю Товариства, для чого в разі необхідності зобов'язати сторони надати докази, яких не буде вистачати для з'ясування цих обставин, або ж витребувати такі докази у інших осіб, в яких вони можуть знаходитися; дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам, відокремити законні донарахування від протиправних та постановити правильне та обґрунтоване рішення.

За таких обставин, керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у м. Чернігові задовольнити частково.

2. Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 10.11.2010 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 09.02.2011 у справі № 2а-5407/10/2570 скасувати.

3. Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова Л.В. Ланченко