Ухвала суду № 32145481, 05.06.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"05" червня 2013 р. м. Київ К/800/14000/13

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухітярова І.О., Ланченко Л.В.,

за участю секретаря Сватко А.О.

та представників сторін:

позивача - Пономаренко О.П.,

відповідача - Розмоша В.І.,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби (далі - ДПІ)

на постанову окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 18.12.2012

та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 18.02.2013

у справі № 2а-13018/12/0170/9

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Професіонал" (далі - Товариство)

до ДПІ

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Товариство звернулося до окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим з позовом, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ від 07.11.2012 № 0009452204, від 07.11.2012 № 0009432204 та від 07.11.2012 № 0009442204.

Постановою названого суду від 18.12.2012, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 18.02.2013, позов задоволено повністю; оспорювані акти індивідуальної дії скасовано.

Судові рішення по справі мотивовано тим, що Товариством дотримано законодавчо встановлені умови формування податкового кредиту та валових витрат за спірними операціями, тоді як податковою інспекцією не доведено існування обставин, з якими чинне законодавство пов'язує необґрунтованість податкової вигоди.

Посилаючись на невідповідність висновків судів нормам чинного податкового законодавства та на неповноту встановлення ними обставин справи, ДПІ подано касаційну скаргу, в якій скаржник просить скасувати прийняті у справі судові акти та відмовити у позові. Зокрема заявник касаційної скарги зазначає, що документи, підписані від імені контрагента невстановленою особою, не мають сили первинних документів та не можуть бути підставою для податкового обліку платника.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційних вимог з урахуванням такого.

Як встановили суди за наслідками дослідження наявних у матеріалах справи документів, ДПІ було проведено виїзну позапланову документальну перевірку Товариства з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на прибуток та податку на додану вартість при здійсненні фінансово-господарських операцій з контрагентами за період з 01.01.2009 по 31.03.2012. За наслідками цієї перевірки податковим органом було складено акт від 26.04.2012 № 1504/22-1/31095988 та прийнято податкові повідомлення-рішення:

від 07.11.2012 № 0009452204 про визначення позивачеві суми завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за 2009 рік та І-4 квартал 2011 року у загальній сумі 8 929 439 грн.;

від 07.11.2012 0009432204, згідно з яким Товариству збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 3 386 097 грн. (у тому числі 2 718 995 грн. за основним платежем та 667 102 грн. за штрафними санкціями);

від 07.11.2012 № 0009442204, за яким позивачеві донараховано грошове зобов'язання з ПДВ у сумі 3 553 794 грн. (у тому числі 2 830 139 грн. за основним платежем та 723 355 грн. за штрафними санкціями).

Правова позиція податкового органу, покладена в основу прийняття зазначених актів індивідуальної дії, полягає у тому, що позивач незаконно включив до податкового кредиту суми ПДВ, пред'явлені постачальниками (товариством з обмеженою відповідальністю БВП «Строитель-Плюс», товариством з обмеженою відповідальністю «Кримстройиндустрия», фірмою «Капітель Плюс», КП «Альянс», товариством з обмеженою відповідальністю «Бренд Строй», приватним підприємством «Комманд», приватним підприємством «Пан Буд» та приватним підприємством «Кримспецтехнолоджи») у ціні поставлених підрядних робіт та будівельних матеріалів, а також безпідставно зменшив оподатковуваний дохід на суму витрат за операціями з цими контрагентами.

На обґрунтування зазначеного висновку відповідач посилається на те, що спірні операції мали фіктивний характер з огляду на протиправний характер діяльності зазначених постачальників, які зареєстровані на підставних осіб, не задекларували та не сплатити необхідні суми податкових зобов'язань за наслідками виконання спірних операцій, мають ознаки вигодоформуючих підприємств.

Як випливає з визначення, що міститься у пункті 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (який діяв до 31.12.2010) податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 названого Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, що видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Аналогічне за змістом правове регулювання порядку формування податкового кредиту визначено у Податковому кодексі України (далі - ПК України), що почав діяти з 01.01.2011.

Так, відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пунктом 198.3 цієї ж статті Кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

До часу набрання чинності ПК України порядок формування валових витрат при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток визначався Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Так, за змістом підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Абзацом четвертим підпункту 5.3.9 пункту 5.3 цієї ж статті Закону встановлено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Як випливає зі змісту підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пункту 138.2 статті 138 ПК України собівартість виконаних робіт є витратами операційної діяльності, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, та визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

З наведених законодавчих положень вбачається, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит та на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку (зокрема, податковими накладними), що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

У справі, що переглядається, суди встановили, що в рамках провадження своєї статутної діяльності з будівництва житлових та нежитлових приміщень позивачем придбавалися у спірних контрагентів будівельні матеріали та підрядні роботи під час будівництва житлових об'єктів, а саме - кварталу житлових будинків по пр. Героїв Бресту у м. Севастополі, багатоповерхового житлового будинку по вул. Треньова, 21 у м. Сімферополі, рекреаційного комплексу з берегоукріплюючими спорудами у с. Чайка Маломаяцької сільської ради м. Алушта.

На підтвердження виконання будівельних робіт Товариством подано договори, акти прийому виконаних підрядних робіт за типовою формою № КБ-2в, довідки про вартість виконаних робіт та витрат за формою № КБ-3, податкові накладні, рахунки фактури, виписки з банківського рахунку позивача. Зазначені первинні документи містять необхідні для цілей оподаткування відомості щодо переліку робіт, виконаних названими постачальниками та їх вартість. Вказані документи підписані сторонами без застережень.

Будівництво зазначених об'єктів підтверджується і свідоцтвами інспекції державного архітектурно-будівельного контролю про відповідність закінченого будівництвом об'єкта.

Посилання ДПІ на фіктивність реєстрації названих контрагентів та на несплату ними відповідних сум податкових зобов'язань за наслідками здійснення спірних операцій об'єктивно відхилені судами як безпідставні. Адже такі факти самі по собі, не у зв'язку з іншими обставинами справи, не можуть слугувати об'єктивними ознаками недобросовісності платника та підтверджувати отримання ним необґрунтованої податкової вигоди. Зазначені обставини є свідченням порушень, допущених постачальниками платника як третіх осіб. Чинне податкове законодавство не пов'язує право платника на податковий кредит з повнотою відображення постачальником у своїй податковій звітності відповідних господарських операцій, з фактичною сплатою постачальником ПДВ до бюджету, з дотриманням ним законодавчо встановлених умов провадження господарської діяльності. Платник не несе відповідальності за дії всіх підприємств та організацій, що беруть участь у багатостадійному процесі сплати податків до бюджету. Податкові органи не вправі тлумачити поняття добросовісності платника як таке, що породжує у останнього додаткові обов'язки, не передбачені чинним законодавством.

Суди правомірно відхилили і доводи податкового органу про підписання первинних документів від імені спірних контрагентів невстановленими особами. Адже платник не має можливості встановлювати автентичність та приналежність підписів на кожному документі, представленому контрагентом, а також проводити почеркознавчу експертизу під час здійснення підприємницької діяльності, на нього не може бути покладено надмірний тягар доказування своєї добросовісності.

Доказів того, що особи, які підписали спірні документи від імені названих контрагентів, не мали відповідних повноважень, а також того, що про ці обставини було відомо або мало бути відомо Товариству, податковою інспекцією не представлено.

Слід зазначити, що недобросовісність платника має бути встановлена безумовними та однозначно розтлумаченими доказами, однак такі докази на порушення вимог частин першої, другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України податковим органом не представлено, реальність виконання господарських операцій, на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит та валові витрати, не спростовано.

За таких обставин висновок судових інстанцій про дотримання Товариством необхідних умов для формування податкового кредиту та валових витрат та про відсутність у податкового органу підстав для здійснення оспорюваних донарахувань відповідає наявним у справі доказам.

Доводи касаційної скарги досліджувалися у судах першої та апеляційної інстанцій, цим доводам було надано належну правову оцінку, а їх повторне заявлення у суді касаційної інстанції спрямоване на переоцінку висновків судів про належне документальне підтвердження господарських операцій. В силу ж частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями переоцінювати обставини, установлені судами в результаті всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження доказів по справі.

Порушення норм матеріального чи процесуального права, які є підставою для скасування оскаржуваних рішень попередніх судових інстанцій, судом касаційної інстанції не встановлені.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу державної податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 18.12.2012 та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 18.02.2013 у справі № 2а-13018/12/0170/9 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова Л.В. Ланченко