Ухвала суду № 32145468, 13.06.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 червня 2013 року м. Київ К/9991/13464/11

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Блажівська Н.Є., Усенко Є.А.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова (далі - ДПІ)

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 05.08.2010

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 24.11.2010

у справі № 2-а-5268/10/2070

за позовом ДПІ

до товариства з обмеженою відповідальністю "Зондполітех" (далі - Товариство)

про стягнення заборгованості.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов подано про стягнення з Товариства 17410 грн. податку на прибуток та 13929 грн. податку на додану вартість, донарахованих відповідачеві за рішеннями про визначення податкових зобов'язань із застосуванням звичайних цін від 16.04.2010 № 2 та № 1, відповідно.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 05.08.2010, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 24.11.2010, у позові відмовлено виходячи з недоведеності податковим органом порушення відповідачем правил застосування звичайних цін при продажу товарів пов'язаній особі.

Посилаючись на невідповідність висновків судів вимогам пункту 4.1 статті 4, підпункту 7.4.1 пункту 7.4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та пунктам 4.1, 4.3 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість», ДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалені у справі судові акти та прийняти рішення про задоволення позовних вимог.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційних вимог з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що ДПІ було проведено планову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2007 по 30.06.2009, оформлену актом від 20.11.2009 № 2232/23-304/31436715.

Під час цієї перевірки податковим органом було виявлено факт продажу відповідачем товару пов'язаній особі (суб'єкту підприємницької діяльності - фізичній особі ОСОБА_1, яка є одним із засновників Товариства) за ціною нижчою, ніж звичайна ціна на такі товари на дату реалізації, наслідком чого стало заниження бази оподаткування податку на прибуток та податку на додану вартість. Наведені обставини стали підставою для прийняття ДПІ рішень від 16.04.2010 № 1 та № 2 про визначення податкових зобов'язань із застосуванням звичайної ціни, за якими відповідачу донараховано ПДВ у сумі 13929 грн. (у тому числі 9286 грн. за основним платежем та 4643 грн. за штрафними санкціями), та 17410 грн. податку на прибуток (у тому числі 11607 грн. за основним платежем та 5803,50 грн. за штрафними санкціями).

В силу вимог підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» з метою оподаткування доход, отриманий платником податку від продажу товарів (робіт, послуг) пов'язаним особам, визначається виходячи із договірних цін, але не менших за звичайні ціни на такі товари (роботи, послуги), що діяли на дату такого продажу.

Відповідно ж до пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість» база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг).

Підпунктом 1.20.1 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Цією ж нормою Закону визначено, що справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту (підпункт 1.20.8 пункту 1.20 статті 1 Закону).

З наведених законодавчих положень випливає, що у податкових правовідносинах діє принцип презумпції платника, виходячи з якого встановлено загальне правило про те, що для цілей оподаткування використовується ціна товарів, робіт та послуг, встановлена учасниками господарської операції. Підпункт 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та пункт 4.1 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість», встановлюючи принципи визначення ціни товарів, робіт, послуг з метою оподаткування є, по суті, засобом регулювання податкових правовідносин, спрямованих на забезпечення безумовного виконання усіма фізичними та юридичними особами обов'язку сплачувати податки, та застосовується податковим органом лише у разі наявності обставин, які свідчать про штучне заниження платником бази оподаткування.

У розглядуваному випадку висновок податкового органу про заниження відповідачем оподатковуваного доходу ґрунтується на порівнянні ціни продажу Товариством товару суб'єкту підприємницької діяльності - фізичній особі ОСОБА_1 з ціною продажу цього ж товару у той самий період, використаної відповідачем у правовідносинах з іншими суб'єктами господарювання.

Втім за наслідками дослідження наявних у справі доказів, суди дійшли висновку, що при цьому податковим органом було проігноровано такий визначальний фактор ціноутворення, як обсяг поставленого товару, тоді як цінова політика підприємства включала диференціацію рівня націнки в залежності від кількості товару, що придбається однією особою. Порівнюючи ж продажну ціну на товар у співставних умовах та в однаковій кількості іншим покупцям у той самий період (зокрема, відкритому акціонерному товариству «Турбоатом») суди дійшли висновку про відповідність зазначених цін рівню ціни продажу товару пов'язаній особі - суб'єкту підприємницької діяльності - фізичній особі ОСОБА_1.

З урахуванням викладеного суди дійшли цілком об'єктивного висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача оспорюваних сум податкових зобов'язань та правомірно відмовили у позові.

Фактичні доводи ДПІ, викладені у касаційній скарзі, не спростовують наведених висновків попередніх інстанцій, а спрямовані на переоцінку обставин справи, що не віднесено процесуальним законодавством до компетенції суду касаційної інстанції.

З огляду на відповідність висновків судів нормам матеріального права та установленим за наслідками оцінки наявних у справі доказів обставинам справи, то підстави для скасування оскаржуваних постанови та ухвали судів першої та апеляційної інстанцій відсутні.

Керуючись статтями 220, 2201, 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова відхилити, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 05.08.2010 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 24.11.2010 у справі № 2-а-5268/10/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:Н.Є. Блажівська Є.А. Усенко