Ухвала суду № 32145419, 20.06.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"20" червня 2013 р. м. Київ К/9991/10068/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Муравйова О.В.

Степашка О.І.

секретар судового засідання Сандрачук Я.В.

за участю представників згідно журналу судового засіданні від 20.06.2013 (в матеріалах справи)

розглянувши касаційну скаргу Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 03.12.2010 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 03.02.2011

у справі № 2а-6493/10/1270

за позовом Відкритого акціонерного товариства „Луганський хіміко -

фармацевтичний завод"

до Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у

м. Луганську,

Головного управління Державного казначейства України в Луганській

області

за участю: Прокуратури Луганської області

про стягнення суми бюджетного відшкодування з податку на додану

вартість

ВСТАНОВИВ:

Відкрите акціонерне товариство „Луганський хіміко - фармацевтичний завод" (правонаступник - публічне акціонерне товариство Луганський хіміко - фармацевтичний завод") звернулось до Луганського окружного адміністративного суду з позовом до Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську, Головного управління Державного казначейства України в Луганській області про стягнення з Державного бюджету України на користь Відкритого акціонерного товариства „Луганський хіміко-фармацевтичний завод" суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, за податковими деклараціями за вересень 2009 року у розмірі 112442 грн., за жовтень 2009 року у розмірі 125371 грн., за листопад 2009 року у розмірі 110167 грн., за грудень 2009 року у розмірі 103517 грн., за січень 2010 року у розмірі 156153 грн. на загальну суму 890272 грн.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 03.12.2010 позовні вимоги задоволено частково, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення: № 0000354120/2 від 20.07.2007; № 0000354120/3 від 26.09.2007, в частині нарахування податкового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 237325623, 68 грн., в задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 03.02.2011 постанову Луганського окружного адміністративного суду від 03.12.2010 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції Ленінська міжрайонна державна податкова інспекція у м. Луганську звернулась до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в який просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, відповідачем було проведено позапланові виїзні перевірки позивача з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість та були складені довідки: № 1188/23-616/00480796 від 30.12.2009; № 153/23-616/00480796 від 09.03.2010; № 162/23-616/00480796 від 10.03.2010; № 392/23-616/00480796 від 28.05.2010.

Проведеними перевірками порушень позивачем Закону України „Про податок на додану вартість", однак заявлені суми бюджетного відшкодування були підтверджені не повністю.

Залишок сум підтверджено не було через направлення запитів на проведення перевірок по основним постачальникам та не отриманням відповідей на запити.

В подальшому Ленінською міжрайонною державною податковою інспекцією були отримані відповіді на запити по зустрічним перевіркам та проведено невиїзну документальну перевірку позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за березень 2008 року, квітень 2008 року, грудень 2008 року, червень 2009 року, вересень 2009 року - червень 2010 року.

За результатами перевірки було складено акт № 612/23-616/00480796 від 19.08.2010, та прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000752360/0 від 20.08.2010, яким зменшено позивачу суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість у загальному розмірі 1648528, 51 грн.

Перевіркою встановлено порушення позивачем п. 1.8 ст. 1, пп. 7.3.1 п. 7.3, пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість", неможливо підтвердити заявлену суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок платника у банку за березень 2008 року на суму 12606 грн., за квітень 2008 року на суму 57567,51 грн., за грудень 2008 року на суму 128484 грн., за червень 2009 року на суму 135075 грн., за вересень 2009 року на суму 112442 грн., за жовтень 2009 року на суму 125371 грн., за листопад 2009 року на суму 110167 грн., за грудень 2009 року на суму 103517 грн., за січень 2010 року на суму 156153 грн., за лютий 2010 року на суму 91893 грн., за березень 2010 року на суму 190729 грн., за квітень 2010 року на суму 128958 грн., за травень 2010 року на суму 148689 грн., за червень 2010 року на суму 146877 грн.

Відповідно до пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість" сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пп. 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пп. 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

За змістом підпункту "а" пп. 7.7.2 п. 7.7 цієї ж статті Закону, якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пп. 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг).

В силу вимог пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

З наведених законодавчих положень випливає, що окрім формальних вимог щодо наявності у платника належним чином оформлених податкових накладних, визначальною умовою реалізації права платника на податковий кредит (який в подальшому бере участь в розрахунку суми бюджетного відшкодування), є реальність її здійснення в рамках провадження господарської діяльності платника.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим дії платника, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника, - достовірні.

Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з ціллю отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах.

Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування податкового кредиту.

Однак у справі, що переглядається, податковим органом не доведено існування таких обставин.

При дотриманні контрагентом законодавчо встановлених вимог щодо оформлення відповідних документів підстави для висновку про недостовірність або суперечливість відомостей, зазначених у таких податкових накладних, відсутні, якщо не встановлені обставини, що свідчать про обізнаність покупця про зазначення продавцем недостовірних відомостей.

У відповідності із Законом України „Про оподаткування прибутку підприємств", згідно з яким валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності (пункт 5.1 статті 5).

Таким чином, з огляду на наведені законодавчі приписи юридичним фактом, який породжує право платника на податкову вигоду (зокрема, у вигляді права на зменшення об'єкта оподаткування ПДВ на суму податкового кредиту та об'єкта оподаткування податком на прибуток на суму здійснених витрат), є реальність господарської операції.

За відсутності факту придбання товарів відповідні суми не можуть включатися до складу валових витрат та податкового кредиту навіть за наявності формально складених первинних документів або сплати грошових коштів.

У справі, що переглядається є факти яки підтверджують реальність виконання спірних операцій.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

З огляду на вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 03.12.2010 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 03.02.2011 у справі № 2а-6493/10/1270 залишити без задоволення, а судові рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську залишити без задоволення.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 03.12.2010 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 03.02.2011 у справі № 2а-6493/10/1270 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. ФедоровСудді О.В. Муравйов О.І. Степашко