Ухвала суду № 32145416, 05.06.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"05" червня 2013 р. м. Київ К/800/3520/13

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І.- головуючий, судді Бухтіярова І.О., Ланченко Л.В.,

за участю секретаря Сватко А.О.

та представників сторін:

позивача - Компанця М.Б.,

відповідача - Борискевича М.І., Суліми Н.В.,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції в Обухівському районі Київської області Державної податкової служби (далі - ДПІ)

на постанову Київського окружного адміністративного суду від 11.09.2012

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11.12.2012

у справі № 2а-3870/12/1070

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерформ" (далі - Товариство)

до ДПІ

про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 11.09.2012, залишеною без змін Київського апеляційного адміністративного суду від 11.12.2012, позов задоволено повністю; визнано нечинними та скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ від 06.04.2012 № 0000642301/911, № 0000672301/912, № 0000662301/913, від 19.06.2012 № 0008362301/1594.

У прийнятті цих судових актів попередні інстанції виходили з того, що: податковим органом не доведено порушення позивачем правил застосування звичайних цін під час реалізації продукції (пінополіуретану) товариству з обмеженою відповідальністю «Асат» (далі - ТОВ «Асат»); позивач правомірно коригував валові витрати у зв'язку із зміною вартості іноземної валюти на час фактичної оплати імпортованого товару.

Посилаючись на невідповідність висновків судів положенням чинного законодавства та дійсним обставинам справи, ДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати прийняті у справі судові акти та відмовити у задоволенні позовних вимог.

Товариством у відповідності до статті 216 Кодексу адміністративного судочинства України подано заперечення на касаційну скаргу, в якому заявник зазначає про законність та обґрунтованість оскаржуваних рішень та просить залишити їх без змін.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційні вимоги підлягають частковому задоволенню з урахуванням такого.

Судовими інстанціями у справі з'ясовано, що ДПІ було проведено планову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2010 по 30.09.2011, оформлену актом від 15.03.2012 № 418/2301/24593200. За наслідками цієї перевірки податковим органом було прийнято податкові повідомлення-рішення:

від 06.04.2012 № 0000642301/911, згідно з яким позивачеві донараховано грошове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 346 815 грн.,

від 06.04.2012 № 0000672301/912 про визначення позивачеві суми завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за І-ІІ квартали 2011 року в загальному розмірі 2 581 800 грн.;

від 06.04.2012 № 0000662301/913, за яким Товариству нараховано 34902 грн. штрафних санкцій внаслідок зменшення суми задекларованого бюджетного відшкодування;

а також від 19.06.2012 № 0008362301/1594, за яким позивачеві визначено суму завищення від'ємного значення ПДВ у розмірі 54706 грн.

Правова позиція податкового органу, покладена в основу прийняття зазначених актів індивідуальної дії, полягає, зокрема, у тому, що у перевіреному періоді позивач занизив базу оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість внаслідок реалізації продукції (пінополіуретану) ТОВ «Асат» за ціною нижчою, ніж її собівартість. Наведені обставини були розцінені податковим органом як свідченням того, що зазначені господарські операції не були спрямовані на отримання прибутку, а навпаки завідомо вчинені з метою отримання від'ємного фінансового результату (збитків) для подальшого ухилення від сплати податків та отримання податкових вигод, у зв'язку з чим ДПІ збільшила на відповідну суму валові доходи Товариства та його податкові зобов'язання з ПДВ.

Згідно з пунктом 1.32 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" господарська діяльність - це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Аналогічне за змістом визначення господарської діяльності наведене і у підпункті 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України.

Таким чином, для цілей оподаткування кваліфікуючою ознакою господарської діяльності є її спрямованість на отримання прибутку, що, в свою чергу, передбачає наявність у платника відповідної мотивації при вступі у господарські правовідносини з іншими суб'єктами господарювання.

При цьому визначення способів та методів отримання прибутку внаслідок провадження підприємницької діяльності належить до виключної компетенції платника, який у сфері господарювання володіє самостійністю та широкою дискрецією. Здійснюючи свою підприємницьку діяльність на власний ризик, платник несе усі негативні наслідки можливої економічної неефективності своїх рішень; при цьому такий платник не має обов'язку бути економічно ефективним та раціональним та може приймати нестандартні з економічної точки зору рішення, що є елементом його правосуб'єктності як учасника ринкових правовідносин.

У той же час господарський характер операцій у рамках податкового контролю має визначатися наявністю у платника ділової мети під час здійснення цих операцій на підставі аналізу перспективи отримання прибутку та об'єктивного встановлення розумної можливості позитивних змін економічного стану платника.

У контексті наведеного правова оцінка продажу платником виготовленої продукції за ціною меншою, ніж її собівартість, має здійснюватися шляхом перевірки наявності у платника ділової мети такого продажу (у тому числі і з урахуванням рівня звичайних цін на відповідний товар) та ретельного аналізу причин, що спонукали платника здійснити відповідні збиткові операції.

Втім у розглядуваному випадку суди обмежилися лише посиланням на невиконання ДПІ встановленого підпунктом 1.20.8 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» обов'язку з доведення того, що ціна, вказана в договорі, не відповідає рівню звичайних цін, у зв'язку з чим висновки судів про відсутність факту штучного заниження позивачем об'єкта оподаткування ПДВ та податком на прибуток, покладені в основу прийняття оскаржуваних рішень, слід визнати передчасними.

Що ж стосується епізоду стосовно відображення у складі валових витрат Товариства витрат, що виникли при перерахуванні вартості товарів у гривні за офіційним валютним (обмінним) курсом Національного банку України на дату отримання імпортованих товарів на час їх фактичної оплати у зв'язку із зміною валютного курсу, то в цій частині слід погодитися з наданою судами правовою оцінкою обставин справи.

Так, обґрунтовуючи висновок про завищення позивачем у І кварталі 2011 року валових витрат на 409 348 грн., ДПІ з посиланням на підпункт 7.3.2 пункту 7.3 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» зазначила, що витрати платника на придбання товарів з оплатою в іноземній валюті складають балансову вартість валюти на час оприбуткування товарів за вантажними митними деклараціями та не підлягають подальшому перерахунку.

Згідно з підпунктом 7.3.2 пункту 7.3 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» витрати, понесені (нараховані) платником податку в іноземній валюті протягом звітного періоду у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до валових витрат такого платника податку, визначаються у сумі, що має дорівнювати балансовій вартості такої іноземної валюти, визначеної згідно із положеннями підпунктів 7.3.1, 7.3.4, 7.3.6 цієї статті, і не підлягають перерахуванню у зв'язку із зміною обмінного курсу гривні протягом такого звітного періоду.

Порядок визначення балансової вартості іноземної валюти при її купівлі врегульований приписами підпункту 7.3.4 пункту 7.3 цієї ж статті Закону, за змістом яких балансовою вартістю іноземної валюти вважається сума гривень, сплачена платником податку при придбанні валюти без урахування суми комісійних або вартості інших послуг, що надаються платнику податку при придбанні валюти. Отже, вимоги зазначеної норми зобов'язують підприємства відображати витрати, понесені (нараховані) в іноземній валюті протягом звітного періоду у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до валових витрат, у сумі, що дорівнює балансовій вартості придбаної іноземної валюти.

Відповідно до підпункту 7.3.3 пункту 7.3 статті названого Закону балансова вартість заборгованості, основна сума якої (без процентів, комісій та винагород) виражена в іноземній валюті, відображається у податковому обліку платника податку шляхом перерахунку її суми в гривні за офіційним (обмінним) курсом Національного банку України, що діяв на дату її оприбуткування (виникнення). У разі продажу (погашення) заборгованості (її частини), вираженої в іноземній валюті, протягом звітного періоду її балансова вартість визначається шляхом перерахунку суми такої заборгованості (її частини) в гривні за офіційним валютним (обмінним) курсом Національного банку України, що діяв на дату такого продажу (погашення).

Таким чином, як вірно зазначили суди, сумою валових витрат платника за операцією з придбання товару в іноземній валюті є сума гривень, фактично сплачена платником на купівлю іноземної валюти з метою погашення заборгованості за імпортований товар. Оскільки у розглядуваному випадку позивач мав можливість визначити суму валових витрат лише після визначення фактичних витрат на купівлю іноземної валюти, тоді як датою збільшення валових витрат платника податку при імпорті є дата оприбуткування товарів, то на час купівлі іноземної валюти сума валових витрат Товариства підлягала корегуванню шляхом її приведення у відповідність до балансової вартості валюти.

З огляду на неповноту встановлення судами окремих обставин даної справи та неможливість розмежувати оспорювані донарахування за окремими епізодами оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції відповідно до частини другої статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладені в цій ухвалі обставини, для чого в разі необхідності зобов'язати сторони надати докази, яких не буде вистачати для з'ясування цих обставин, або ж витребувати такі докази у інших осіб, в яких вони можуть знаходитися; дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

За таких обставин, керуючись статтями 160, 167, 220, 222, 221, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції в Обухівському районі Київської області Державної податкової служби задовольнити частково.

2. Постанову Київського окружного адміністративного суду від 11.09.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11.12.2012 у справі № 2а-3870/12/1070 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова Л.В. Ланченко