Постанова № 32137430, 21.06.2013, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" червня 2013 р. Справа № 922/920/13-г

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Потапенко В.І., суддя Гончар Т. В. , суддя Гребенюк Н. В.

при секретарі Томіній І.В.

за участю представників сторін:

позивача - Зеленського В.В., довіреність № 2 від 20.02.2013 р.

відповідача - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. № 1716 Х/3) на рішення господарського суду Харківської області від 14 травня 2013 року у справі № 922/920/13-г

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Олександрійська фірма "Віра-сервіс", м. Олександрія Кіровоградської області

до товариства з обмеженою відповідальністю "Крановий електропривід", м. Харків

про стягнення 67637,00 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Олександрійська фірма "Віра-сервіс" звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Крановий електропривід", відповідача про витребування з незаконного володіння останнього грошових коштів в сумі 60000 грн. та стягнення 3637 грн. процентів за користування грошовими коштами.

Рішенням господарського суду Харківської області від 14 травня 2013 року у справі № 922/920/13-г (суддя Смірнова О.В.) в задоволенні позову відмовлено.

Позивач із вказаним рішенням не погодився та подав на нього до Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права, просить це рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

В обгрунтування апеляційної скарги позивач посилається на передчасність висновку господарського суду першої інстанції щодо наявності між сторонами договірних відносин за договором № 3111 від 20.09.2011 р., який був підставою перерахування позивачем спірних грошових коштів в сумі 60000 грн.

Представник позивача в судовому засіданні підтримує апеляційну скаргу.

Відповідач, який належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання не скористався своїм правом на участь в ньому, відзив на апеляційну скаргу не надав, тому справа розглядається за відсутності його представника за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення представника позивача, перевіривши повноту встановлення місцевим господарським судом обставин, що мають значення для справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Як вбачається з позовної заяви, позивач просить суд витребувати грошові кошти в сумі 60000 грн. з чужого незаконного володіння відповідача, посилаючись на те, що він їх помилково перерахував останньому платіжним дорученням № 56 від 06.10.2011 р. згідно з виставленим рахунком -фактурою № 051002 від 05.10.2011 р. на сплату заборгованості по договору № 3111 від 20.09.2011 р., оскільки такого договору між сторонами не укладалось.

В якості правової підстави цих вимог позивач посилається на статтю 387 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Зі змісту статті 387 Цивільного кодексу України вбачається, що власник може витребувати лише індивідуально-визначене майно, тобто те саме майно, яке вибуло з його володіння.

Грошові кошти відповідно до положень ч. 1 статті 184 Цивільного кодексу України не є індивідуально-визначеним майном, а тому, заявляючи позовні вимоги про їх витребування з чужого незаконного володіння позивач обрав неправильний спосіб захисту порушеного права, що є підставою для відмови в цій частині позову.

Зважаючи на наведене, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду першої інстанції про відмову в задоволенні вказаних позовних вимог.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача 3637 грн. процентів за користування грошовими коштами, перерахованими платіжним дорученням № 56 від 06.10.2011 р., колегія суддів також погоджується з висновком господарського суду першої інстанції про відмову в їх задоволення, виходячи з наступних підстав.

Згідно зі статтею 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.

Розмір процентів за користування чужими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Виходячи зі змісту вказаної статті, підставою для її застосування до спірних правовідносин є, по-перше, факт користування відповідачем чужими грошовими коштами, по-друге-встановлення розміру відповідих процентів договором або чинним законодавством.

Проте, позивач не довів, що грошові кошти в сумі 60000 грн. , які він перерахував відповідачу платіжним дорученням № 56 від 06.10.2011 р. є для останнього чужими, тобто безпідставно перерахованими позивачем.

Договором та чинним законодавством відповідний розмір процентів не встановлено.

Як правильно встановлено господарським судом першої інстанції, з матеріалів справи вбачається, що позивачем було перераховано відповідачу грошові кошти у розмірі 60000 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 56 від 06.10.2011 р.( т. 1 а.с. 8)

В графі "призначення платежу" вказаного платіжного доручення зазначено: "оплата передплати ВАТ ОФ "Віра-Сервіс" по рах. № 051002 від 05.10.2011 р. в т. ч. ПДВ 10000 грн."

У рахунку - фактурі № 051002 від 0510.2011 р. у графі "підстава" зазначений договір № 3111 від 20.09.2011 р.( т. 1 а.с. 9)

Рахунок - фактура був виставлений 05.10.2011 р., та був оплачений позивачем 06 жовтня 2011 р., тобто на наступний день.

Також відповідачем до матеріалів справи надано копію договору № 3111 від 20.09.2011 р.(и т.1 а.с. 20-23), який відповідно до вимог статті 207 Цивільного кодексу України підписаний обома сторонами та скріплений їх печатками. Відповідач зазначив, що оригінал вказаного договору був направлений позивачу, проте не був повернутий останнім.

Вказана копія договору, належним чином засвідчена відповідачем відповідно до вимог частини 2 статті 36 Господарського процесуального кодексу України, а тому є письмовим доказом у справі.

Відповідно до п. 1 .1 вказаного договору, позивач доручає, а відповідач, приймає на себе зобов"язання по виконанню пуско - налагоджувальних робіт електрообладнання крану КМЕ 16/3,2 т.

За умовами п. 2.1 договору, вартість виконаних робіт складає 60000 грн., у тому числі договірна ціна - 50000 грн. та НДС 20%- 10000 грн., отже сума, яка була зазначена у рахунку-фактурі та перерахована позивачем повністю співпадає з вартістю робіт за вказаним договором.

Згідно з умовами п. 2.2. договору замовник зобов*язується за 5 днів до початку робіт перерахувати виконавцю авансовий платіж в розмірі 100 % вартості договору.

Пунктом 6.2 договору передбачено, що по завершенню робіт згідно з календарним планом відповідач направляє позивачу акт здачі - приймання робіт та акт приймання робіт, підписаний керівником позивача.

Відповідачем були виконані роботи по проведенню пуско - налагоджувальних робіт електрообладнання крану КМЕ 16/3,2 т., що підтверджується: актом № 1 від 14.10.2011 р., який підписаний представником відповідача, а також начальником та майстром з ремонту електрообладнання ЦЛАМ ПАТ "Дніпровський металургійний комбінат ім. Ф.Е. Дзержинського" (т. 1 а.с. 24); актом здачі - приймання робіт на 60000 грн., який підписаний з боку відповідача ( т. 1 а.с.110).

Пунктом 6.3 договору передбачено, що позивач на протязі 10-ти днів від дня отримання акту здачі - приймання робіт, зобов"язаний його розглянути, підписати та направити супровідним листом на адресу відповідача.

Відповідно до п. 6.4 договору, у разі відсутності відмови від підписання акту на протязі 10 днів робота вважається прийнятою та підлягає оплаті.

Зважаючи на наведені обставини, господарський суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що між сторонами був укладений договір № 3111 від 20.09.2011 р., а грошові кошти у розмірі 60000 грн. були перераховані позивачем платіжним дорученням № 56 від 06.10.2011 р. на виконання цього договору, а не помилково, як зазначає позивач.

Додатковим підтвердженням існування між сторонами договірних відносин на підставі вказаного договору є п. 3.2 додаткової угоди від 23.10.2012 р. про надання правової допомоги від 08.06.2011 р., укладеної між позивачем та ФОП Вороніним В.О.( т. 1 а.с. 13), згідно з яким предметом договору є, у тому числі захист інтересів клієнта та стягнення заборгованості за договором № 3111 від 20.09.2011 р.

Зважаючи на наведене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновку господарського суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, суд всебічно, повно і об'єктивно дослідив матеріали справи в їх сукупності, дав вірну юридичну оцінку обставинам справи та прийняв оскаржуване рішення, яке відповідає вимогам закону та обставинам справи, у зв'язку з чим це рішення підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст. 99, п. 1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 14 травня 2013 року у справі № 922/920/13-г залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів.

Постанову складено в повному обсязі 25.06.2013 р.

Головуючий суддя (підпис) Потапенко В.І.

Суддя (підпис) Гончар Т. В.

Суддя (підпис) Гребенюк Н. В.

Згідно з оригіналом

помічник судді Євтушенко В.В.

26 червня 2013 року