Постанова № 3211935, 09.02.2009, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ               УКРАЇНИ

09 лютого 2009 року                                                                                                 м.Львів

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді     Шавеля Р.М.,

суддів                          Пліша М.А. та Стародуба О.П.

при секретарі –             Романишин О.Р.,

з участю осіб, які взяли участь у справі:

пред-ків відповідача -   Лисого А.М., директор,

                                   Малого І.М., довіреність № 1 від 06.02.2009р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову господарського суду Тернопільської обл. від 09.11.2007р. у справі за позовом Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Бучацької районної державно-комунальної кіновідеомережі про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та пені,-

в с т а н о в и л а:o:p>/o:p>

o:p>/o:p>

10.09.2007р. позивач Тернопільське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернувся до господарського суду із позовною заявою, в якій просить стягнути з відповідача Бучацької районної державно-комунальної кіновідеомережі в користь держави адміністративно-господарські санкції в розмірі 1192 грн. 31 коп. за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2006 році та пеню в розмірі 44 грн. 53 коп. за порушення строків самостійної сплати адміністративно-господарських санкцій (а.с.1-2).

Постановою господарського суду Тернопільської обл. від 09.11.2007р. в задоволенні заявленого позову відмовлено (а.с.34-35).

Не погодившись із винесеним судовим рішенням, постанову господарського суду оскаржив позивач Тернопільське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів, який покликаючись на порушення судом норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову господарського суду та прийняти нове рішення, яким позов задоволити.

Апелянт вказує, що при винесенні рішення судом не були враховані вимоги ст.ст.18, 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів» та постанови КМ України № 314 від 03.05.1995р. «Про організацію робочих місць та працевлаштування інвалідів» (а.с.38-39).

Заслухавши суддю-доповідача, заперечення представників відповідача, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно Звіту відповідача про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2006 рік по формі № 10-ПІ, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу в 2006 році становила 13 осіб; чисельність інвалідів – штатних працівників, які повинні працювати у відповідача на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст.19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, у цей період складає 1 (одна) особа, тоді як працевлаштованих інвалідів у відповідача протягом 2006 році фактично не було (а.с.5).

Відповідно до розрахунку адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, сума адміністративно-господарських санкцій визначена в розмірі 1192 грн. 31 коп. (а.с.3), а також нарахована пеня за прострочення сплати вказаних санкцій у розмірі 44 грн. 53 коп. (а.с.4), правильність обчислення яких сторонами не оспорюється.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що матеріалами справи доведено, що відповідач проінформував органи соціального захисту інвалідів про кількість працевлаштованих у 2006 році інвалідів шляхом подачі позивачу Звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів, а також орган праці та соціального захисту населення і центр зайнятості - про створені робочі місця для інвалідів, в кількості, передбаченій законом, та про наявність вакансій для працевлаштування одного інваліда, однак органи, на які покладено обов’язок працевлаштування інвалідів, в 2006 року інвалідів для працевлаштування не скеровували, індивідуальні програми реабілітації інвалідів не надавали; також не було звернень самих інвалідів з приводу працевлаштування.

За таких обставин господарським судом зроблено висновок про те, що позивач не довів порушення відповідачем вимог чинного законодавства, а тому останній не може нести відповідальність за невиконання зазначеними органами покладених на них обов’язків (а.с.34-35).

Між тим, з такими висновками господарського суду колегія суддів не погоджується з наступних підстав.

Відповідно до ч.8 ст.69 Господарського кодексу /ГК/ України підприємство з правом найму робочої сили забезпечує визначену відповідно до закону кількість робочих місць для працевлаштування, зокрема інвалідів. Відповідальність підприємства за невиконання даної вимоги встановлюється законом.

Спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами, є Закон України № 875-XII від 21.03.1991р. “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”.

Згідно вимог Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»:

ст.19 - для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

ст.20 - підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Відповідно до Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затв. постановою КМ України № 314 від 03.05.1995р. (яка втратила чинність на підставі постанови КМ України № 70 від 31.01.2007р., та діяла протягом 2006 року) на підприємство покладається обов’язок створювати та належним чином атестувати робочі місця для працевлаштування інвалідів та інформувати про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування.

Робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інваліда відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією з участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.

Як слідує із змісту рекомендацій президії ВАС України № 07.2-10/2 від 14.04.2008р. «Про деякі питання практики застосування адміністративними судами законодавства про забезпечення права інвалідів на працевлаштування», при розгляді наведеної справи підлягають встановленню такі обставини як створення відповідачем робочих місць відповідно до встановленого нормативу; інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць (вакантних посад); спрямування центрами зайнятості інвалідів до роботодавців та випадки безпосереднього звернення інвалідів до роботодавців з питань працевлаштування, а також причини непрацевлаштування роботодавцями інвалідів.

Задовольняючи позов, колегія суддів виходить з того, що у звітному 2006 році відповідачем не були створені робочі місця для працевлаштування інвалідів, а також не сплачені адміністративно-господарські санкції як грошове зобов’язання, яке є альтернативним зобов’язанню самостійно здійснити працевлаштування інвалідів.

Факти нестворення робочих місць для працевлаштування інвалідів в межах нормативу та несплати адміністративно-господарських санкцій, передбачених ст.ст.19, 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», підтверджуються наявними матеріалами справи (а.с.5, 6, 17).

Висновки суду першої інстанції про належне інформування відповідачем служби зайнятості та позивача про наявність вакантних місць для працевлаштування інвалідів не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки згідно довідки Бучацького районного центру зайнятості № 03/487 від 02.10.2007р. відповідач протягом 2006 року не звертався у центр зайнятості для направлення інвалідів на роботу, не подавав звітності форми 3-ПН «Звіт про наявність вакансій» із повідомленням про створення місць для осіб із обмеженою працездатністю (а.с.26).

Не можуть прийматись до уваги у розглядуваній ситуації доводи відповідача щодо подачі ним станом на 28.12.2005р. статистичного звіту форми 3-ПН «Звіт про наявність вакансій» із пропозицією працевлаштування одного інваліда на посаду кіномеханіка, оскільки такий стосується грудня 2005 року (а.с.25, 27).

При цьому безпідставними слід вважати покликання відповідача про його належність до неприбуткових організацій, оскільки відповідно до ч.1 ст.20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від сплати штрафних санкцій звільнено установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів.

Із змісту п.6 ст.2 Бюджетного кодексу України слідує, що бюджетні установи є неприбутковими організаціями, перелік яких визначений пп.7.11.1 п.7.11 ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Пунктом 2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування встановлено, що роботодавці, які утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів, подають (надсилають) копію довідки органу державної податкової служби про включення їх до реєстру неприбуткових установ.

Відповідно до довідки Бучацької міжрайонної державної податкової інспекції № 5538/15-027 від 07.11.2007р. відповідач не включений до реєстру неприбуткових установ та організацій (а.с.24).

Системне тлумачення приписів частин 3 і 5 ст.20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» у їх системному взаємозв’язку вказує також на те, що зазначений Закон не ставить в залежність сплату санкцій від наявності чи відсутності прибутку, а вказує лише на порядок сплати штрафних санкцій.

Окрім цього, колегія суддів враховує те, що згідно діючого законодавства працевлаштуванню інваліда передує виконання підприємством відповідних дій, до яких відноситься:

розроблення заходів щодо створення робочих місць для інвалідів;

включення їх до колективного договору;

інформування центрів зайнятості, місцевих органів соціального захисту населення та відділення Фонду про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів;

у межах нормативу створення за власні кошти робочих місць для працевлаштування інвалідів;

щорічно до 1 березня року, що настає за звітним, подання відділенням Фонду відомостей про середню річну заробітну плату на підприємстві, середньооблікову чисельність штатних працівників облікового складу та про кількість працюючих інвалідів;

визначення видів виробництв, цехів та дільниць, де доцільно використовувати працю інвалідів;

інформування державної служби зайнятості та місцевих органів соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів;

створення для інвалідів умов праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації, забезпечення соціально-економічних гарантій, передбачених чинним законодавством;

запровадження у разі потреби посад інструкторів-перекладачів для роботи з глухими працівниками;

розроблення і затвердження інструкції про робоче місце інваліда.

Таким чином, із матеріалів справи та представлених позивачем доказів вбачається бездіяльність та протиправність дій відповідача, його вина у непрацевлаштуванні інвалідів, що є складовими господарського правопорушення; ним не здійснені всі залежні від нього заходи по недопущенню господарського правопорушення, а тому наявні правові підстави для застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій.

Доводи відповідача щодо відсутності його вини в порушенні нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2006 році спростовуються через аналіз змісту ст.ст.18, 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», які покладають на підприємства, установи, організації обов’язок самостійно здійснювати працевлаштування інвалідів в рахунок нормативу робочих місць, а виконанням нормативу вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією інвалідів, для яких це місце роботи є основним.

При вирішенні питання про правомірність стягнення адміністративно-господарських санкцій колегія суддів виходить із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов’язань та встановлення в діях або бездіяльності роботодавця складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що обов’язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов’язком підбирати інвалідів на створені робочі місця. Такий обов’язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в ч.1 ст.18 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”.

Однак обов’язок державних органів щодо забезпечення працевлаштування інвалідів виникає лише після виконання підприємствами обов’язку щодо створення робочих місць і надання, передбаченої законодавством про соціальну захищеність інвалідів, інформації про наявність вільних робочих місць та вакантних посад, на яких може використовуватися праця інвалідів. При відсутності такої інформації, органи, визначені статтею 18 цього Закону, не можуть скористатися своїми правами.

Конвенція про професійну реабілітацію та зайнятість інвалідів № 159, ратифікована Законом України “Про ратифікацію Конвенції про професійну реабілітацію та зайнятість інвалідів № 159”, вказує на те, що органи державної влади повинні сприяти працевлаштуванню шляхом:

- сприяння можливості зайнятості інвалідів на відкритому ринку праці (стаття 3);

- проведення консультацій з представницькими організаціями підприємців і трудящих щодо здійснення зазначеної політики, в тому числі заходів, яких слід вжити з метою сприяння співробітництву та координації державних і приватних органів, що займаються професійною реабілітацією, консультацій з представницькими організаціями інвалідів і у справах інвалідів (стаття 5);

- вжиття заходів з метою організації й оцінки служб професійної орієнтації, професійного навчання, працевлаштування, зайнятості, а також інших пов’язаних з ними служб, щоб інваліди мали можливість отримувати, зберігати роботу та просуватися по службі; наявні служби для трудящих в цілому використовувати там, де це можливо та доцільно, з потрібною адаптацією (стаття 7);

- вжиття заходів для сприяння створенню та розвитку служб професійної реабілітації та зайнятості для інвалідів у сільських районах і окремих місцевостях (стаття 8).

            Оскільки роботодавець не вжив усіх необхідних заходів для недопущення господарського правопорушення, тому застосування адміністративно-господарських санкцій до нього за невиконання нормативу робочих місць в розмірі 1192 грн. 31 коп. є законним, через що заявлений позов у цій частині підлягає до задоволення.

У зв’язку з тим, що відповідач самостійно не сплатив адміністративно-господарські санкції у встановлені строки - до 15 квітня року, що настає за роком, в якому відбулося порушення виконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, - тому слід визнати правомірним й нарахування пені на суму 44 грн. 53 коп., яка також підлягає стягненню.

Отже, представленими доказами позивачем в порядку ч.2 ст.71 КАС України доведено правомірність заявлених вимог, через що заявлений позов є обґрунтованим і підставним, а тому підлягає до задоволення.

Таким чином, доводи апеляційної скарги є суттєвими і складають підстави для висновку про недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими, а також порушення ним норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, через що постанова господарського суду підлягає скасуванню.

Керуючись ст.94, ч.3 ст.160, ст.195, п.3 ч.1 ст.198, п.п.2, 4 ст.202, ч.2 ст.205, ст.ст.207, 254 КАС України, колегія суддів

п о с т а н о в и л а:

            Апеляційну скаргу Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів задоволити.

Постанову господарського суду Тернопільської обл. від 09.11.2007р. скасувати та прийняти нову постанову, якою позов Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Бучацької районної державно-комунальної кіновідеомережі про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та пені - задоволити.

Стягнути з Бучацької районної державно-комунальної кіновідеомережі на користь Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (Державний бюджет Бучацького району Тернопільської обл., 50070000, рахунок № 31214230700076 в ГУДК України у Тернопільській обл., МФО 838012, ідентифікаційний код 23588195) адміністративно-господарські санкції за 2006 рік в розмірі 1192 грн. 31 коп. за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та пеню в розмірі 44 грн. 53 коп. за порушення строків самостійної сплати адміністративно-господарських санкцій; всього стягнути 1236 (одна тисяча двісті тридцять шість) грн. 84 коп.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом одного місяця з дня набрання постановою законної сили, а у разі складення постанови в повному обсязі відповідно до ст.160 КАС України – з дня складення постанови в повному обсязі.

Головуючий:                                                                                                     Шавель Р.М.

Судді:                                                                                                                   Пліш М.А.

                                                                                                                     Стародуб О.П.