Постанова № 32114122, 11.06.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2013 року Справа № 18/65/2012/5003 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Плюшка І.А. - головуючого,

Кочерової Н.О.,

Самусенко С.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну

скаргу Приватного малого підприємства "Атлант"

на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 05 березня 2013 року

у справі № 18/65/2012/5003

господарського суду Вінницької області

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Словянка"

до Приватного малого підприємства "Атлант"

про стягнення 4308220,00 грн.

за участю представників

позивача - Сидоров П.В.

відповідача - Січінава Г.О., Левицька-Корчун В.І., Люлькіс І.М.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Словянка" звернулось до господарського суду Вінницької області з позовом до приватного малого підприємства "Атлант" про стягнення 4308220,00 грн. В обґрунтування позовних вимог, товариство з обмеженою відповідальністю "Словянка" посилається на те, що відповідно до укладеного між сторонами договору та складської квитанції № 494 від 26.12.2010 р. позивач поставив на зберігання відповідачу товар (кукурудзу фуражну) у кількості 2000000 кг, проте відповідач у порушення умов договору товар не відвантажив, у зв'язку з чим позивач вважає, що у нього виникло право на стягнення з відповідача вартості неповернутого товару на загальну суму 4308220,00 грн.

Рішенням господарського суду Вінницької області від 15 січня 2013 року (судді: Маслій І.В., Балтак О.О., Мельник П.А.) у справі №18/65/2012/5003 відмовлено товариству з обмеженою відповідальністю "Словянка" у задоволенні позову.

Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий господарський суд на підставі наявних у матеріалах справи документів встановив, що позивачем не доведено обставини, на які він посилається, як на підставу своїх вимог. Зокрема, господарський суд Вінницької області зазначив, що позивачем не доведено факту передачі на зберігання зерна, оскільки позивачем не надано суду жодних доказів (первинні бухгалтерські документи, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, сертифікат якості та інші документи, які підтверджують факт передачі товару) відвантаження зерна на зерновий склад чи купівлі такого зерна у третіх осіб. Судом також встановлено, що видану складську квитанцію №494 від 26.12.2010р. погашено на підставі заяви директора товариства з обмеженою відповідальністю "Словянка" від 15.01.2011 р. та внесено відповідні відомості до Реєстру складських документів. Крім того, судом встановлено, що спірне зерно взагалі не передавалось позивачем, оскільки відповідно до листа останнього від 26.12.2010 р., складська квитанція № 494 від 26.12.2010 р. не матиме юридичної сили, оскільки необхідна позивачу лише для отримання квоти на експорт зерна.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 05 березня 2013 року (судді: Огороднік К.М., Тимошенко О.М., Коломис В.В.) рішення господарського суду Вінницької області від 15.01.2013р. скасовано та прийнято нове рішення, яким задоволено позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "Словянка" у повному обсязі. Стягнуто з приватного малого підприємства "Атлант" 4308220,00 грн. вартості неповернутого товару, а також вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи позовні вимоги, суд попередньої інстанції зазначив, що підставою позову є неповернення відповідачем 2000 т. зерна кукурудзи 3 класу, переданої за складською квитанцією. Відтак, колегія суддів дійшла висновку, про доведеність факту заподіяння позивачу збитків у сумі 4308220,00 грн.

Не погоджуючись з вищезазначеною постановою, приватне мале підприємство "Атлант" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 05.03.2013р. скасувати та залишити в силі рішення господарського суду Вінницької області від 15.01.2013р.

В обґрунтування зазначених вимог заявник касаційної скарги посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, заслухавши представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 01.12.2010 р. товариством з обмеженою відповідальністю "Словянка" та приватним малим підприємством "Атлант" укладено Договір № 15, відповідно до п. 1.1 якого відповідач зобов'язувався виступити вантажоодержувачем, прийняти, зберігати, підробити і відвантажити, на першу вимогу передане Власником (позивачем) зерно, а власник зобов'язується оплатити надані послуги згідно Договору. Відповідно до п. 2.2. Договору термін зберігання зерна встановлено до 31.12.2011 р.

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що 26.12.2010р. відповідачем було видано позивачу складську квитанцію №494 на зберігання 2000000 кг зерна кукурудзи 3 класу.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов'язків (господарських зобов'язань).

Згідно з приписами ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідносини, у яких одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші), чи утриматися від виконання певних дій, а інша сторона має право вимагати виконання такого обов'язку.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Цими ж статтями передбачено також, що одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Відповідно до ст. 32 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні» зерновий склад зобов'язаний повернути поклажодавцеві або особі, зазначеній ним як одержувач, зерно у стані, передбаченому договором складського зберігання та законодавством.

Положеннями ст. 33 цього ж закону визначено, що за втрату, нестачу чи пошкодження зерна, прийнятого на зберігання, зерновий склад несе відповідальність на підставах, передбачених законодавством. Відповідно до ст. 34 збитки, завдані поклажодавцеві нестачею чи пошкодженням зерна, відшкодовуються зерновим складом: за нестачу зерна - у розмірі вартості зерна, якого не вистачає; за пошкодження зерна - у розмірі суми, на яку знизилася його вартість.

Предметом спору у даній справі є вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "Словянка" про стягнення з приватного малого підприємства "Атлант" 4308220,00 грн. вартості не повернутих йому 2 тис.т. зерна кукурудзи, переданих відповідачу на підставі складської квитанції №494.

Як вже було зазначено вище, задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що позивачем доведено факт передачі зерна на зберігання та встановлено заподіяння останньому відповідачем збитків у сумі 4308220,00 грн. внаслідок неправомірної відмови у повернення такого зерна.

Проте колегія суддів касаційної інстанції не погоджується з вищезазначеними висновками суду апеляційної інстанції, оскільки вважає їх такими, що здійснені внаслідок порушення норм процесуального права, що призвело до неповного з'ясування усіх фактичних обставин справи з огляду на наступне.

З аналізу положень чинного в Україні законодавства вбачається, що рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, встановлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Господарським судам слід виходити з того, що рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом. При цьому необхідно мати на увазі, що згідно зі статтею 43 Господарського процесуального кодексу України наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 42 Господарського процесуального кодексу щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Разом з тим, зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що задовольняючи позов товариства з обмеженою відповідальністю "Словянка" суд попередньої інстанції в порушення вищезазначених норм процесуального права, не надав належної правової оцінки доводам відповідача та поданим ним доказам, натомість, зазначив, що складська квитанція на зерно є бухгалтерським документом суворої звітності, а відтак, дійшов висновку, що спірною складською квитанцією №424 підтверджено факт передання позивачем 2 000 т. зерна кукурудзи відповідачу.

Проте колегія суддів вважає зазначений висновок помилковим, оскільки судом першої інстанції на підставі правової оцінки усіх наявних у матеріалах справи документів встановлено, що позивачем не передавався товар відповідачу на відповідальне зберігання. При цьому, зі змісту рішення місцевого господарського суду вбачається, що під час розгляду справи встановлено, що складська квитанція № 494 від 26.12.2010 р. є погашеною відповідно до заяви директора товариства з обмеженою відповідальністю «Словянка» від 15.01.2011 р. Крім того, відповідно до листа позивача від 26.12.2010 р., позивач повідомив відповідача про те, що спірна складська квитанція не буде мати юридичної сили, оскільки необхідна позивачу лише для отримання квоти. У матеріалах справи відсутні будь-які документи, які б свідчили про здійснення поставки зерна позивачем на підставі п. 3.1. договору №15 від 02.12.2010р., водночас, судом спростовано доводи позивача про придбання зерна у Фізичної особи-підприємця Дідусенка М.С. на підставі Договорів № 26/1 від 07.12.2010 р. та № 26/2 від 24.12.2010 р.

Відповідно до ч.1 ст.950 Цивільного кодексу України за втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах. Положеннями ст. 951 Цивільного кодексу України визначено, що збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості.

З аналізу зазначених статей вбачається, що законодавець пов'язує можливість настання несприятливих наслідків для зберігача у вигляді відшкодування збитків поклажедавцеві, виключно у випадку втрати зберігачем спірних речей або їх пошкодженням. Таким чином, оскільки судом першої інстанції на підставі вичерпного правового аналізу наданих сторонами доказів встановлено, що позивач не передавав відповідачу спірне зерно кукурудзи 3 класу у кількості 2000т., будь-які правові підстави для стягнення з останнього 4308220,00 грн. збитків за його нестачу відсутні.

З урахуванням наведених вище обставин, колегія суддів дійшла висновку, що господарський суд Вінницької області під час прийняття рішення у справі №18/65/2012/5003 повно та всебічно з'ясував обставини, які мають значення для справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального права.

У відповідності зі статтею 4 Господарського процесуального кодексу України рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом. Проте постанова суду апеляційної інстанції зазначеним вимогам не відповідає, тому підлягає скасуванню, а рішення господарського суду Вінницької області від 15 січня 2013 року - залишенню без змін. Разом з тим, підлягає скасуванню ухвала Рівненського апеляційного господарського суду від 05 березня 2013 року про забезпечення позову товариства з обмеженою відповідальністю "Словянка".

На підставі зазначеного та керуючись ст. ст. 53, 93, 106, 111-5, 111-7, 111-9 - 111-11 Господарського процесуального кодексу України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу приватного малого підприємства "Атлант" задовольнити.

2. Постанову та ухвалу Рівненського апеляційного господарського суду від 05 березня 2013 року скасувати.

3. Рішення господарського суду Вінницької області від 15 січня 2013 року зі справи №18/65/2012/5003 залишити без змін.

4. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Словянка" (ідентифікаційний код 36673781) на користь приватного малого підприємства "Атлант" (ідентифікаційний код 23104400) 34410,00 грн. судового збору за подання касаційної скарги.

5. Доручити господарському суду Вінницької області видати відповідний наказ.

Головуючий суддя І. А. Плюшко

Судді Н. О. Кочерова

С. С. Самусенко