Постанова № 32114118, 20.06.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 червня 2013 року Справа № 923/21/13-г

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддівМіщенка П.К., Поліщука В.Ю., Хандуріна М.І. розглянувши касаційну скаргу на постанову у справі господарського суду Міського комунального підприємства "Херсонтеплоенерго" Одеського апеляційного господарського суду від 11.04.2013 року № 923/21/13-г Херсонської області за позовом до про Міського комунального підприємства "Херсонтеплоенерго" Публічного акціонерного товариства "Херсонська теплоелектроцентраль" Стягнення 1 606, 564,69 грн.за участю представників: Міського комунального підприємства "Херсонтеплоенерго" - Тальмайєр А.М.; Публічного акціонерного товариства "Херсонська теплоелектроцентраль" - Страх Д.А.

ВСТАНОВИВ:

Міське комунальне підприємство "Херсонтеплоенерго" звернулось до господарського суду Херсонської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Херсонська теплоелектроцентраль" про стягнення заборгованості в сумі 1 606, 564,69 грн., з яких: 1562714,24 грн. - основний борг за лютий - квітень 2012 року, 7151,93 грн. - сума, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів, 36698,52 грн. 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не виконав зобов'язання з оплати за надані послуги із транспортування теплової енергії з лютого 2012 року по квітень 2012 року, що виникли з фактичних правовідносин сторін, з посиланням на Закон України "Про здійснення державних закупівель", ст.ст. 509, 526, 625 ЦК України та ст.ст. 175, 193, 230, 231 ГК України.

Рішенням господарського суду Херсонської області від 12.02.2013 року (суддя Александрова Л.І.) позов МКП "Херсонтеплоенерго" задоволено частково, з ПАТ "Херсонська ТЕЦ" на користь МКП "Херсонтеплоенерго" стягнуто 1 562 714,24 грн. основного боргу, 11 272,04 грн. - 3% річних, 31 479,73 грн. витрат по сплаті судового збору. В решті позову відмовлено.

Задовольняючи позовні вимоги МКП "Херсонтеплоенерго" щодо стягнення основного боргу господарський суд першої інстанції послався на доведеність позивачем факту надання послуг по транспортуванню теплової енергії протягом лютого 2012 року - квітня 2012 року на суму 1 562 714,24 грн. та його несплату у повному обсязі відповідачем, що призвело до виникнення заборгованості у сумі 1 562 714,24 грн., яка підлягає стягненню на користь позивача.

Позовні вимоги щодо стягнення 3 % річних у розмірі 36 698,52 грн. місцевим господарським судом задоволені частково у сумі 11 272,04 грн., за період з 05.10.2012 року по 31.12.2012 року, а у стягненні 7 151,93 грн. інфляційних втрат за період з 01.02.2012 року по 30.09.2012 року відмовлено у повному обсязі, з огляду на те, що позивач неправильно визначив строк оплати основного боргу та його прострочення, оскільки відповідач отримавши вимогу про сплату основного боргу 27.09.2012 року, повинен був у семиденний термін сплатити цей борг, тобто 04.10.2012 року, а відповідно із цим прострочення оплати необхідно обчислювати з 05.10.2012 року.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 11.04.2013 року у справі №923/21/13-г (Головуючий суддя - Петров М.С., судді - Разюк Г.П., Колоколов С.І.) апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Херсонська теплоелектроцентраль" задоволено, рішення господарського суду Херсонської області від 12.02.2013 року скасовано в частині задоволених позовних вимог комунального підприємства "Херсонтеплоенерго", решту рішення залишено без змін.

Стягнуто з комунального підприємства "Херсонтеплоенерго" на користь Публічного акціонерного товариства "Херсонська теплоелектроцентраль" судовий збір за подачу апеляційної скарги у сумі 15 739,86 грн.

Видачу наказу доручено господарському суду Херсонської області.

Повернуто Публічному акціонерному товариству "Херсонська теплоелектроцентраль" зайво сплачений судовий збір за подачу апеляційної скарги у сумі 325,79 грн.

Скасовуючи рішення господарського суду Херсонської області від 12.02.2013 року, в частині задоволених позовних вимог, Одеський апеляційний господарський суд виходив з того, що позивач всупереч вимогам ст. 33 ГПК України не довів належними доказами свої позовні вимоги щодо стягнення основного боргу, а відповідно із цим і похідні вимоги про стягнення інфляційних витрат та 3% річних, оскільки, предметом доказування у даній справі є обсяг наданих послуг з транспортування теплової енергії, який визначається у Гкал. та вартість 1 Гкал, а на підставі наданих позивачем документів, зокрема, калькуляціях фактичної вартості послуг з транспортування теплової енергії у спірний період, неможливо встановити витрати на транспортування 1 Гкал. теплової енергії та обсяг наданих послуг з транспортування теплової енергії у спірний період.

Крім того, позивачем не було заявлено клопотання про призначення судової експертизи для встановлення обсягу наданих послуг з транспортування теплової енергії і вартості 1 Гкал. протранспортованої теплової енергії посилаючись на те, що це неможливо встановити експертним шляхом.

Не погоджуючись з постановою апеляційного господарського суду, Міське комунальне підприємство "Херсонтеплоенерго", звернулось до Вищого господарського суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просить постанову Одеського апеляційного господарського суду від 11.04.2013 року скасувати та залишити в силі рішення господарського суду Херсонської області від 12.02.2013 року, судові витрати покласти на відповідача.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши представників сторін, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права при ухваленні зазначених судових рішень, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, з метою забезпечення належного утримання та сталої роботи в опалювальний період теплових мереж та центральних теплових пунктів, рішенням Херсонської міської ради № 431 від 25.11.2011 року (а. с. 10) було надано згоду на розірвання з 01.12.2011 року договору управління комунальним майном від 25.06.2007 року №30у, укладеного між Херсонською міською радою та ТОВ "Херсонтепломережі" та передано до господарського відання МКП "Херсонтеплоенерго" об'єкти згідно із актом інвентаризації та актом приймання-передачі теплотрас, які знаходились в управлінні ТОВ "Херсонтепломережі".

Відповідно до рішення Херсонської міської ради № 579 від 24.02.2012 року означені об'єкти за актами інвентаризації від 10.02.2012р. вилучено у МКП "Херсонтеплоенерго" та передано в управління ПАТ "Херсонська теплоелектроцентраль".

Матеріалами справи підтверджено і відповідачем не заперечується той факт, що в лютому - квітні 2012 року експлуатацію теплових мереж та теплових пунктів для транспортування теплової енергії до житлових будинків споживачів в опалювальний період 2012 року здійснював позивач, який з метою недопущення зриву опалювального сезону 2011-2012 років транспортував теплову енергію, що поставляв відповідач для забезпечення опалення споживачів міста.

Між позивачем та відповідачем письмовий договір на транспортування теплової енергії не укладався і акти здачі-приймання робіт (надання послуг) відповідачем не підписано (том 1, а. с. 14-16) з підстав відсутності легітимно встановленого тарифу на послуги позивача.

Згідно з положеннями статті 1 Закону України "Про теплопостачання" тариф (ціна) на теплову енергію - грошовий вираз витрат на виробництво, транспортування, постачання одиниці теплової енергії (1 Гкал) з урахуванням рентабельності виробництва, інвестиційної та інших складових, що визначаються згідно із методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.

За приписами статті 20 Закону України "Про теплопостачання" тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії затверджуються Національною комісією регулювання ринку комунальних послуг України та органами місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законодавством.

Рішенням Виконавчого комітету Херсонської міської ради від 27.12.2010 року № 736 (том 1, а. с. 25) у відповідності до Закону України "Про теплопостачання", "Про державне регулювання у сфері комунальних послуг", затверджено тариф для ТОВ "Херсонтепломережі", яким надавались означені послуги до 01.12.2011 року, в розмірі економічно обґрунтованих витрат на транспортування теплової енергії виробництва ПАТ "Херсонська теплоелектроцентраль " - 82,09 грн./Гкал.

Таким чином, як встановлено судом першої інстанції, МКП "Херсонтеплоенерго" надало відповідачу послуги із транспортування теплової енергії в лютому 2012 року на суму 703788,89 грн., березні 2012 року на суму 690087,17 грн. та квітні 2012 року на суму 168838,18 грн., а всього вартістю 1562714,24 грн. що підтверджується калькуляцією фактичної вартості послуг із транспортування теплової енергії виробництва ПАТ "Херсонська теплоелектроцентраль" (а.с. 11-13), та відповідними рахунками на оплату №1601 від 28.02.2012 року, №1602 від 29.03.2012 року, №1603 від 30.04.2012 року.

Згідно з приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язання вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Спір у даній справі виник у зв'язку з неоплатою за надані позивачем послуги із транспортування теплової енергії в лютому-квітні 2012 року.

Судом першої інстанції встановлено, що між сторонами не був встановлений строк виконання відповідачем свого зобов'язання щодо оплати вартості спожитих послуг, у зв'язку з чим до спірних правовідносин слід застосовувати положення ч. 2 ст. 530 ЦК України, згідно якої якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Позивачем на адресу відповідача була направлена вимога від 25.09.2012 року за №2226-15 про здійснення оплати боргу в сумі 1 815 994,90 грн., яка отримана відповідачем 27.09.2012 року. Відповідач повинен був здійснити оплату товару у семиденний строк від дня отримання вимоги, тобто до 04.10.2012 року, чого зроблено не було.

Задовольняючи позовні вимоги на суму 1 562 714,24 грн., суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не виконав своїх зобов'язань з оплати вартості спожитих послуг, доказів оплати послуг суду не надав, відтак, позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в сумі 1 562 714,24 грн. є обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Разом з тим, суд першої інстанції не погодився із розрахунком щодо стягнення 7 151,93 грн. інфляційних втрат та 36 698,52 грн. 3% річних, оскільки його здійснено за період з 01.02.2012 року по 30.09.2012 року.

Проте, як було встановлено, відповідач зобов'язаний був здійснити оплату послуг до 04.10.2012 року, отже прострочення оплати позивачем послуг виникло з 05.10.2012 року.

З урахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов до висновку, що інфляційні втрати за період до виникнення прострочення оплати розраховані позивачем безпідставно, у зв'язку з цим вимогу в частині стягнення 7 151,93 грн. інфляційних втрат задоволено не було.

Крім того, 3% річних, як зазначив господарський суд Одеської області, можуть бути також нараховані лише з 05.10.2012 року, тому визнав безпідставним нарахування починаючи з 01.03.2012 року по 31.12.2012 року.

Судом першої інстанції здійснено власний розрахунок суми 3% річних за період з 05.10.2012 року по 31.12.2012 року, який становить 11 272,04 грн.

Одеський апеляційний господарський суд у оскаржуваній постанові, погодившись із судом першої інстанції, що в лютому - квітні 2012 року позивачем здійснено транспортування теплової енергії, що поставляв відповідач для забезпечення опалення споживачів міста та, визнавши правомірним, з огляду на рішення Виконавчого комітету Херсонської міської ради від 27.12.2010 року, використання позивачем в опалювальному періоді 2012 року тарифу на транспортування теплової енергії у розмірі 82,09 грн., однак, встановивши, що предметом доказування у дані справі є обсяг наданих послуг з транспортування теплової енергії, який визначається у Гкал. та вартість 1 Гкал., дійшов до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог, з огляду на те, що у матеріалах справи відсутні докази, які підтверджують обсяг наданих позивачем послуг з транспортування теплової енергії у спірний період.

В підтримку своєї позиції, апеляційним господарським судом зазначено, що позивачем у підтвердження своїх позовних вимог надано лише калькуляції фактичної вартості послуг з транспортування теплової енергії у спірний період, але з цих калькуляцій не видно, який обсяг наданих послуг з транспортування теплової енергії, а також витрати на транспортування 1 Гкал. теплової енергії.

У оскаржуваній постанові апеляційний господарський суд зазначив, що на вимогу судової колегії представники позивача на підставі наданих ними документів на обґрунтування суми позову не змогли визначити а ні витрати на транспортування 1 Гкал теплової енергії, а ні обсяг наданих послуг з транспортування теплової енергії у спірний період. У судовому засіданні апеляційного суду представники позивача заявляти клопотання про призначення судової експертизи для встановлення обсягу наданих послуг з транспортування теплової енергії і вартості 1 Гкал. про транспортованої теплової енергії, відмовились.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, судом другої інстанції зазначено, що позивач, всупереч вимогам ст. 33 ГПК України, не довів належними доказами свої позовні вимоги щодо стягнення основного боргу, а відповідно із цим і похідні вимоги про стягнення інфляційних витрат та 3% річних.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає висновки обох судових інстанцій передчасними, не погоджується з ними, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій, що не передбачені цими актами, але породжують цивільні права та обов'язки не лише на підставі договорів та інших правочинів, а і на підставі інших юридичних фактів, якім і є факт користування поставленою теплоенергією.

За приписами ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення містить ст. 193 ГК України.

За приписами господарського процесуального законодавства рішення господарського суду має ґрунтуватися, зокрема, на тому, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються, чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь -які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з приписами статті 33 цього ж Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 вказаного Кодексу визначено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Скасовуючи рішення у справі та відмовляючи у позові, суд апеляційної інстанції визнав передчасним висновок місцевого суду про наявність підстав для стягнення з відповідача вартості послуг по транспортуванню теплової енергії за період з лютого 2012 року - по квітень 2012 року, при цьому, зазначав, що із наданих позивачем документів, які розшифровують статті витрат, зазначені позивачем у калькуляціях фактичної вартості послуг з транспортування теплової енергії у спірний період, неможливо встановити витрати на транспортування 1 Гкал. теплової енергії та обсяг наданих послуг з транспортування теплової енергії у спірний період.

Такі висновки апеляційного господарського суду визнаються помилковими, в силу приписів ст. 43, 101 ГПК України.

Не може бути залишено в силі і рішення суду першої інстанції оскільки, місцевий господарський суд, дійшовши висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача вартості послуг по транспортуванню теплової енергії, на підставі ч. 2 ст. 525, 526, 530, 625 ЦК України, не врахував, що таке відшкодування можливе у разі наявності доказів витрат на транспортування 1 Гкал. теплової енергії та обсягу наданих послуг з транспортування теплової енергії у спірний період.

Судом апеляційної інстанції не враховано, що за приписами статті 41 Господарського процесуального кодексу України, для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу, для цього наведеною нормою імперативно не передбачено відповідне клопотання сторони у справі, отже, апеляційний господарський суд не був позбавлений права з власної ініціативи призначити експертизу, та покласти витрати на її проведення, відповідно до ст. ст. 48, 49 ГПК України.

До того ж, незастосування судом апеляційної інстанції при вирішенні даної справи судової експертизи, як одного із засобів доказування, призвело до порушення принципу всебічного, повного і об'єктивного дослідження обставин справи, та до ухвалення необґрунтованого судового рішення.

Отже, для правильного вирішення даного спору суду необхідно врахувати наведене вище та встановити усі обставини, які виникли з фактичних правовідносин сторін, які склались між сторонами, що входять до предмета доведення такого позову, та виходячи з установленого, застосувати ті норми права, якими вони регулюються.

У зв'язку із наведеним, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що поза увагою судів залишилися питання, з якими пов'язане законне вирішення спору по суті. Таким чином, доводи касаційної скарги частково підтвердженні матеріалами справи.

Відповідно до приписів статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішення чи постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх.

Разом з тим, до повноважень касаційної інстанції віднесено скерування справи на новий розгляд за результатами розгляду касаційної скарги. Порушення судами процесуальних норм, та не з'ясування обставин від яких залежить законність рішення у спорі є підставою для скасування переглянутих судових актів та скерування справи для нового розгляду до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і в залежності від установлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 1117, 1119, 11110, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Міського комунального підприємства "Херсонтеплоенерго" задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 11.04.2013 року та рішення господарського суду Херсонської області від 12.02.2013 року у справі №923/21/13-г скасувати.

Справу №923/21/13-г передати на новий розгляд до господарського суду Херсонської області.

Головуючий П.К. Міщенко

Судді В.Ю. Поліщук

М.І. Хандурін