Постанова № 32110818, 04.06.2013, Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ПОСТАНОВА

Іменем України

04 червня 2013 р. (15:40) Справа №801/3414/13-а

Окружний адміністративний суд АР Крим, м. Сімферополь, у складі головуючого судді Гаманка Є.О., за участю секретаря Сироватського М.С., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Дочірнього підприємства проектно-вишукувальний та конструкторсько-технологічний інститут "Кримський будпроект" ПАТ "Кримбуд"

до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування наказу №866 від 18.02.13р. та податкових повідомлень-рішень від 21.03.13р. №0005731502 та №0003761501

Сторони явку представників не забезпечили.

До Окружного адміністративного суду АР Крим надійшов адміністративний позов Дочірнього підприємства проектно-вишукувальний та конструкторсько-технологічний інститут "Кримський будпроект" ПАТ "Кримбуд" (далі - позивач) до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби (далі-відповідач) про визнання протиправними та скасування наказу №866 від 18.02.13р. та податкових повідомлень-рішень від 21.03.13р. №0005731502 та №0003761501.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржувані податкові повідомлення - рішення, прийняті по необґрунтованим висновкам про порушення позивачем норм податкового законодавства, які були зроблені відповідачем внаслідок встановлення ним нікчемності правочинів укладених між позивачем та КП «Альянс», як наслідок, неправомірного формування податкового кредиту з ПДВ та валових витрат з податку на прибуток. Таки висновки були включені відповідачем до акту перевірки безпідставно, оскільки зроблені з формальних підстав, без фактичного з'ясування питань придбання позивачем у КП «Альянс» товарів (робіт, послуг) та використання їх в господарській діяльності, таки висновки не відповідають фактичним обставинам господарської діяльності позивача та є необґрунтованими. Позивач вказує, що операції з вказаним контрагентом, за результатами яких сформовані валові витрати та податковий кредит з ПДВ не є нікчемними, фактично відбулися та мали реальний характер, що є підставою для формування податкового кредиту з ПДВ.

Крім того, позивач вказує на порушення відповідачем порядку проведення перевірки, що виразилося у не надсиланні позивачу запиту для надання пояснення та їх документального обґрунтування, підтвердження. При таких обставинах, на думку позивача, у відповідача були відсутні підстави для проведення перевірки.

У запереченнях на позов, що надані суду під час судового засідання 26.04.2013р., відповідач просить суд у задоволенні позову відмовити, посилаючись на те, що висновки акту перевірки складені правомірно, тоді як первинні документи позивача складені без наміру створити реальні правові наслідки (а.с.211).

У судове засідання, що відбулося 04.06.2013р., сторони явку представників не забезпечили, про час, день та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Позивач надіслав клопотання про розгляд справи за відсутності представника позивача. У наведеному клопотанні позивач повідомляє суду, що наполягає на задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази, надані позивачем, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд -

ВСТАНОВИВ:

На підставі наказу №866 від 18.02.2013 року, виданого Державною податковою інспекцією у м. Сімферополь (а.с.55), головним державним податковим ревізором-інспектором відділу адміністрування податку на додану вартість управління оподаткування юридичних осіб ДПІ у м. Сімферополь ДПС АР Крим Сеферовою Т.Р., головним державним податковим ревізором - інспектором відділу адміністрування податку на прибуток управління оподаткування юридичних осіб ДПІ у м. Сімферополь ДПС АР Крим Бойко Н.Ю., головним державним податковим інспектором відділу адміністрування податку на прибуток управління оподаткування юридичних осіб ДГІІ у м. Сімферополь ДПС АР Крим Виноградовою Н.З., на підставі статті 20 п.п.78.1.1, п.78.1 статті 78, статті 79 Податкового кодексу України проведена документальна позапланова невиїзна перевірка Дочірнього підприємства проектно-вишукувальний та конструкторсько-технологічний інститут "Кримський будпроект" ПАТ "Кримбуд" з питань дотримання вимог податкового законодавства при визначені податку на прибуток та додану вартість по взаємовідносинам з КП «Альянс» за жовтень-листопад 2009р, березень, липень, листопад-грудень 2010р, березень 2011р.

Перевірка проводилася з 22.02.2013р. по 28.02.2013р., за результатами перевірки складений акт перевірки від 06.03.2013 № 1521/15-2/5425684 (далі-Акт) (а.с.39-47).

У висновках Акту перевірки встановлено, що позивачем були допущені порушення:

1) п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 23897 грн., у тому числі за: 4 квартал 2009р. - 8275грн; 1 квартал 2010р. - 3353 грн.; 3 квартал 2010р. - 5426грн.; 4 квартал 2010р. - 4759 грн.; 1 квартал 2011р. - 2084 грн.;

2) п. 185.1 ст.185, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст.198, п.200.1 ст.200 Податкового кодексу України, встановлено завищення податкового кредиту з податку на додану вартість на загальну суму 19117 грн., в тому числі: жовтень 2009р. - 1915 грн., листопад 2009р. -

4705 грн., березень 2010р. - 2682 грн., липень 2010р. - 4341 грн., листопад 2010р. - 2140 грн., грудень 2010р. - 1667 грн., березень 2011р. - 1667 грн., що призвело до завищення від'ємного значення на суму ПДВ 567 грн., та заниження ПДВ до сплати в бюджет у сумі 18550 грн., у тому числі: жовтень 2009р.-1915 грн., листопад 2009р.- 4705 грн., березень 2010р.- 2115 грн., липень 2010р.- 4341 грн., листопад 2010р.- 2140 грн., грудень 2010р.- 1667 грн.,

березень 2011р.- 1667 грн.

На підставі зазначеного Акту відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 21.03.2013р. №0005731502, про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 14496,75грн., з яких: основний платіж -11930 грн. та штрафні санкції - 2566,75 грн. та №0003761501, про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у сумі 19527,50грн., з яких: основний платіж -15622 грн. та штрафні санкції - 3905,50 грн. (а.с.49-52).

З Акту перевірки вбачається, що відповідачем встановлено неправомірне віднесення позивачем до складу матеріальних витрат з податку на прибуток та податкового кредиту з податку на додану вартість, у зв'язку із відсутністю фактичного постачання позивачу товарів контрагентом позивача - КП «Альянс» та відсутністю реального виконання господарських операцій.

Відповідач, в якості обґрунтування таких доводів, в Акті перевірки посилається на те, що підрозділом Державної податкової служби по контрагенту - постачальнику позивача (КП «Альянс») був складений акт «Про неможливість проведення зустрічної звірки КП «Альянс»» від 11.04.2012р. №36/22/32468182. Звіркою КП «Альянс» встановлено порушення ч.1 ст. 203,215,215,228,662, 655,655 ЦК України в частині недодержання в момент вчинення правочину вимог, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними (п.5 ст. 203 ЦК України) по правочинах, здійснених по ланцюгу постачання КП «Альянс» до реальних вигодо набувачів за період з 01.01.2009р. по 31.03.2012р.

Виходячи з вищевикладеного відповідач дійшов висновку про те, що господарські операції позивача з зазначеним контрагентом є нікчемними та виключив витрати позивача, понесені на оплату наданих КП «Альянс» послуг за зазначеними господарськими операціями зі складу валових витрат та податкового кредиту.

Перевіряючи висновки податкового органу судом встановлено, що 27.10.2009р. між позивачем та КП «Альянс» було укладено договір підряду №1354 на виконання робочого проекту ділянки полімерного порошкового покриття ТОВ «Сантехпром-Нова» по вул.Глинки, 67-А в м. Сімферополі, вартістю 44322,00 грн. з ПДВ (7387 грн.) (а.с.58-60).

Судом також встановлено, що на виконання вищенаведеного договору КП «Альянс» було виконано для позивача роботи, що підтверджується: Актом здачі-приймання науково-технічної продукції за контрактом №1354 та 29.03.2010 року на суму 28230,00грн.; Актом здачі-приймання науково-технічної продукції за контрактом №1354 на суму 16092,00грн.; податковими накладними від 17.11.2009 року №4354 на суму 28230,00грн. та від 30.03.2010 року №-812 на суму 16092,00 грн. (а.с.61-62,64-65).

Оплата виконаних робіт на загальну суму 44322,00 грн., підтверджується платіжними дорученнями, копії яких долучені до матеріалів справи.

22.07.2010 року між позивачем та КП «Альянс» було укладено договір підряду №348 на виконання робочого проекту будівництва ділянки дроблення твердого біопалива потужністю до 10 т\год та території «Бахчисарайського комбінату «Стройиндустрия» по вул.. Промьшленная, 2 в м. Бахчисарай». Вартість робот сторонами була визначена 38844,00 грн. тридцять вісім тисяч вісімсот сорок чотири) (а.с.100-101).

Судом встановлено, що вищенаведені роботи були виконані КП «Альянс» 29.11.2010 року та передані за актом здачі - приймання науково-технічної продукції за договором №348 від 22.07.2010 року на суму 38844,00 грн.; податковими накладними від 28.07.2010 року №-2851 на суму 26046,00 грн., від 29.11.2010 року №-4754 на суму 12838,00 грн. (а.с.102,112-113).

Оплата виконаних робіт на загальну суму 38844,00грн., підтверджується платіжними дорученнями, копії яких долучені до матеріалів справи.

На виконання додаткової угоди №1 від 14.12.2010г. до договору від 22.07.2010 року №348 КП «Альянс» також було виконано роботи для позивача загальною вартістю 19998,00грн., що підтверджується актом здачі - приймання науково-технічної продукції від 24.12.2010р. за додатковою угодою №1 від 14.12.2010 до договору №348 від 22.07.2010 року на суму 9999,00грн.; актом здачі - приймання науково-технічної продукції від 31.03.2011р. за додатковою угодою №1 від 14.12.2010 до договору №348 від 22.07.2010 року на суму 19998,00грн.; податковими накладними від 28.12.2010 року №-5029 на суму 9999 грн., від 31.03.2011 року №201 на суму 9999 грн. (а.с.105-108, 114-115)

Оплата виконаних робіт на загальну суму 19998,00грн., підтверджується платіжними дорученнями, копії яких долучені до матеріалів справи.

Під час судового розгляду справи встановлено наявність у позивача належним чином оформлених первинних документів, які є єдиними документами на підставі яких платник податку може віднести до валових витрат та включати до податкового кредиту відповідні суми.

При цьому суд звертає увагу на те, що Акт перевірки не містить опис дослідження первинних документів позивача, які підтверджують як факт придбання товару (послуг) у контрагента, так і факт подальшого постачання цих товарів (послуг) від позивача іншим покупцям, тоді як навпаки, матеріалами справи підтверджено, що товари (послуги) придбані у вищенаведених контрагентів, використовувалися позивачем у його господарській діяльності.

Відповідно до вимог п.п. 1, 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарських операцій, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Пункт 2.1. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95року № 88, передбачає, що "первинні документи" - це письмові свідоцтва, які фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження і дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

До того ж, ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначає перелік обов'язкових реквізитів первинних бухгалтерських документів, які є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій. Такими реквізитами є: назва документу; дата та місце складання документу; назва підприємства, від імені якого складений документ; зміст та об'єм господарської операції; одиниця виміру господарської операції; посада осіб, відповідальних за здійснення господарської операції та правильності її оформлення; особистий підпис або інші дані, які дозволяють ідентифікувати особу, яка бере участь у здійсненні господарської операції.

Дослідивши надані позивачем суду на підтвердження правомірності формування спірного податкового кредиту документи, суд вважає безпідставним неприйняття їх відповідачем до уваги, оскільки вказані документи містять обов'язкові реквізити, передбачені п. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", а відтак відповідають вимогам, які висуваються до первинних документів бухгалтерського та податкового обліку.

Крім того, суд звертає увагу на те, що факти відсутності у первинних документах позивача будь-якого з обов'язкових реквізитів перевіркою також не встановлено і в Акті перевірки не наведено.

Суд вважає безпідставними посилання відповідача, в обґрунтування своїх висновків, на акт про неможливість проведення зустрічної звірки, оскільки відповідно до п. 6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України № 984 від 22.12.2010р. та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12 січня 2011 р. за № 34/18772, факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

В той же час, Акт про неможливість проведення зустрічної перевірки, на який посилається відповідач в обґрунтування своїх висновків, не відносяться до первинних або інших документів, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку платника податків, що перевіряється, які достовірно підтверджують наявність факту порушення.

Суд також вважає безпідставними висновки відповідача, покладені в основу спірних податкових повідомлень-рішень, про нікчемність укладених договорів між позивачем та КП «Альянс», з огляду на таке.

Статтею 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Суд відзначає, що відносини з приводу нікчемності правочинів врегульовані, зокрема ст.228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (ч.1 ст.228 ЦК України); правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч.2 ст.228 ЦК України).

Також суд вважає за необхідне зазначити, що Пленум Верховного суду України в постанові від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст. 228 ЦК України, є: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу-землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Акт перевірки не містить посилань на таки факти та не доводить умислу позивача на порушення публічного порядку, не містить посилання і на те, в чому таке порушення полягає. Доказів, які б доводили нерозумність або необачність правової поведінки позивача у спірних правовідносинах при укладанні і виконанні договорів із КП «Альянс» суду не надано, а судом самостійно при виконанні вимог ст.11 КАС України не виявлено.

Будь - яких доказів недобросовісності позивача як платника податку на додану вартість податковим органом не подано.

Згідно з позицією Вищого адміністративного суду України, що викладена у постанові від 14 листопада 2012 року у справі № К/9991/50772/12, при визначенні законності висновків органів податкової служби щодо нікчемності правочинів платника податків судам слід враховувати:

по-перше, припис акту цивільного законодавства України, викладений в частині 1 статті 204 Цивільного кодексу України, згідно з яким правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, або якщо він не визнаним судом недійсним (презумпція правомірності). Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом: "Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку";

по-друге, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність: "У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях". Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Крім того, відповідно до частини 1 статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині;

по-третє, відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним: "У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню". Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю: "Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком".

Інший підхід, на думку Вищого адміністративного суду України, "потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства".

Судом з'ясовано, що договори угоди між позивачем та КП «Альянс», виходячи з їх змісту, спрямовані не на незаконне заволодіння майном держави, а на передачу товарів (послуг) покупцю і отримання за це коштів продавцем.

Таким чином, зміст правочинів з КП «Альянс» не суперечить законодавству, моральним засадам суспільства, договори укладений за вільним волевиявленням його учасників, у формі, встановленій законом, та спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними. Відповідно, первинні та бухгалтерські документи за вищевказаними господарськими операціями свідчать про реальне виконання вказаних правочинів.

За таких підстав, доводи відповідача про відсутність здійснення реального виконання господарських операцій є необґрунтованими.

Що стосується висновків податкового органу про неправомірне віднесення позивачем до складу скоригованих валових витрат вартості товарів на загальну суму 95585грн., що призвело до заниження податку на прибуток на 23897,00грн. та завищення податкового кредиту на загальну суму 19117,00грн., що призвело до завищення від'ємного значення на суму ПДВ 567,00грн. та заниження ПДВ на суму 18550,00грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до п 3.1 ст. 3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (який втратив чинність, але діяв під час виникнення спірних відносин, далі - Закон №334) об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, суму амортизаційних відрахувань.

Згідно з п.5.1 ст. 5 Закону №334 валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Пунктом 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону №334 передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Зазначений обов'язок платника податку - покупця встановлений законодавцем з врахуванням права платника податку на включення до валових витрат вартості придбаних товарів (робіт, послуг) в податковому періоді за датою оприбуткування цих товарів (робіт, послуг) незалежно від їх оплати, як це передбачено пп. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 вказаного Закону, зменшуючи при цьому об'єкт оподаткування без понесення реальних витрат у розмірі суми, на яку відбулося таке зменшення.

У такий спосіб законодавець забезпечив відповідність об'єкту оподаткування, а відтак і податкових зобов'язань платника податку фактичним даним його фінансово-господарської діяльності, що відповідає такому принципу побудови системи оподаткування, як обов'язковість, суть якого згідно зі ст. 3 Закону України «Про систему оподаткування» полягає, в тому числі, у впровадженні норм щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), визначених на підставі достовірних даних про об'єкти оподаткування за звітний період.

Таким чином, згідно пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону №334 у платника податків виникають валові витрати, в тому числі, понесені у межах відповідних договорів про виконання робіт, послуг.

Згідно з п.п.5.3.1 п.5.3 ст. 5 Закону №334 не включаються до складу валових витрат витрати на потреби, не пов'язані з веденням господарської діяльності.

Відповідно до п.п.5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону №334 не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Аналогічні положення містяться у п.п.139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПКУ, яким передбачено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, обов'язковими умовами включення витрат платника податків до складу валових витрат є їх пов'язаність з веденням господарської діяльністю, а також підтвердження їх відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами.

Слід зазначити, що п.5.11 ст. 5 Закону №334 заборонено установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових, крім тих, що зазначені в цьому Законі.

Правила ведення податкового обліку визначено статтею 11 Закону №334, однак вказана стаття не містить переліку обов'язкових документів, якими повинні бути підтверджені валові витрати.

Згідно п.п.11.2.1 п.11.2 ст.11 Закону №334 датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

- або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку;

- або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Беручи до уваги, що господарські операції між позивачем та КП «Альянс» були товарними, реальними та підтверджені наданими первинними документами бухгалтерського та податкового обліку, суд вважає безпідставними висновки відповідача про неправомірне віднесення позивачем до складу скоригованих валових витрат, вартість товарів (робіт) придбаних у КП «Альянс» на загальну суму 95585,00грн.

Відповідно до п.7.1 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (який втратив чинність, але діяв під час виникнення спірних відносин, далі Закон №168), поставка товарів (робіт, послуг) здійснюється за договірними (контрактними) цінами з додатковим нарахуванням податку на додану вартість.

В силу вимог п.п.7.5.1 п.7.5 ст. 7 Закону №168 датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій

- або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п.п. 7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону №168 податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.п.7.4.5 п.7.4.5 Закону №168 не підлягають включенню до складу податкового кредиту с суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Пунктом 7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону №168 передбачено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити реквізити, що наведені у цій статті, зазначені окремими рядками.

Як зазначено у п.п.7.2.4 п.7.2 ст.7 Закону №168 право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Аналогічні норми викладені у Податковому кодексі України.

Пункт 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України визначає, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.6.2 Наказу Міністерства фінансів України № 1379 від 01.11.2011 року, зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 22.11.2011р. за № 1333/20071 «Про затвердження форми податкової накладної та Порядку заповнення податкової накладної» податкова накладна є підставою для віднесення до податкового кредиту витрат зі сплати податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку.

Пункт 198.3 ст. 198 КАС України визначає, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

В силу п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Як зазначено у п. 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

В силу п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Як зазначено у п. 184.1 ст. 184 Податкового кодексу України, реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку.

При цьому, в силу п. 184.5 ст. 185 Податкового кодексу України з моменту анулювання реєстрації особи як платника податку така особа позбавляється права на віднесення сум податку до податкового кредиту, виписку податкових накладних.

КП «Альянс» на момент укладення з позивачем договору і виписки податкових накладних було зареєстроване у якості платника податку на додану вартість.

Перевіряючи податкові накладні, виписані КП «Альянс» судом встановлено, що вони відповідають вимогам ч.2 п. 201.1 ст. 200 Податкового кодексу України.

Враховуючи дотримання норм чинного законодавства під час оформлення первинних бухгалтерських та податкових документів позивачем та його контрагентом - КП «Альянс», суд вважає протиправним висновок податкового органу про завищення позивачем податкового кредиту у сумі 19117,00грн.

Згідно з ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги чи заперечення. Відповідач не довів суду належними та допустимими доказами обґрунтованість своїх заперечень.

Згідно з ч.2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову

Відповідачем не надано доказів не отримання позивачем послугу у вигляді виконання робіт від КП «Альянс», не проведення платежів з ним (в тому числі оплату ПДВ), не використання отриманих послуг в господарській діяльності платника податків.

З урахуванням викладених обставин суд дійшов висновку про необґрунтованість висновків відповідача, зроблених в Акті перевірки про порушення позивачем норм податкового законодавства та про протиправність прийнятих на підставі проведеної перевірки податкових повідомлень - рішень.

Що стосується позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу Державної податкової інспекції у м. Сімферополь АРК ДПС №866 від 18.02.2013р., суд вважає, що в цій частині позов обґрунтований та належить до задоволення, з огляду на таке.

Пунктом 78.4 ст.78 ПКУ встановлено, що про проведення документальної позапланової перевірки керівник органу державної податкової служби приймає рішення, яке оформлюється наказом.

Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено під розписку копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.

В наказі №866 від 18.02.2013р. в якості підстави проведення перевірки відповідач посилається на п.п. 20.1.4 п.20.1 ст. 20, п.п.78.1.1. п. 78.1 ст. 78, ст.79 ПК України (а.с.55).

Відповідно до приписів п.75.1 ст.75 Податкового Кодексу України (далі - ПКУ) встановлено, що органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться органами державної податкової служби в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на органи державної податкової служби.

Згідно з п.п.75.1.2 п.75.1 ст.75 ПКУ, документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Статтею 79 ПК України встановлено, що документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником органу державної податкової служби рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом. Документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами органу державної податкової служби виключно на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки. Виконання умов цієї статті надає посадовим особам органу державної податкової служби право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки.

Підпунктом 78.1.1. п. 78.1 ст. 78 ПК України встановлено, що документальна позапланова перевірка здійснюється, якщо за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

Як видно з вказаної норми закону, право проведення документальної невиїзної перевірки на підставі даного пункту виникає у податкового органу за наявності двох обов'язкових ознак: наявність результатів перевірок інших платників податків, які свідчать про можливі порушення платником податків вимог законодавства; відсутність відповіді платника податків на обов'язковий письмовий запит протягом 10 днів.

З вищевикладеного вбачається, що до початку перевірки платник податків має надати пояснення та їх документальне обґрунтування підтвердження на запит ДПІ, а вже після початку перевірки усі необхідні документи, якщо виникне така необхідність.

Як зазначає позивач, до початку перевірки відповідач не надсилав запиту позивачу для надання пояснення та їх документального обґрунтування, підтвердження.

У порушення вимог ч.2 ст. 71 КАС України, відповідачем не надано доказів на підтвердження надсилання позивачу відповідного запиту та доказів правомірності початку перевірки у зв'язку із відсутністю відповіді позивача на обов'язковий письмовий запит протягом 10 днів.

Враховуючи викладене суд прийшов до висновку про відсутність у відповідача підстав для прийняття наказу №866 від 18.02.2013р. на проведення документальної позапланової невиїзної перевірки на підставі п.п. 78.1.1. п. 78.1. ст.78, ст. 79 Податкового кодексу України.

При таких обставинах позовні вимоги є правомірними, обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України, відповідно до задоволених позовних вимог.

Під час судового засідання, яке відбулось 04.06.2013 р., оголошено вступну та резолютивну частини постанови. Повний текст постанови виготовлений та підписаний 11.06.2013 р.

З урахуванням викладеного, керуючись ст.ст.11,94,160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

2. Визнати протиправним та скасувати Наказ Державної податкової інспекції у м. Сімферополь АРК ДПС №866 від 18.02.2013р. «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки Дочірнього підприємства проектно-вишукувальний та конструкторсько-технологічний інститут "Кримський будпроект" ПАТ "Кримбуд".

3. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ у м. Сімферополі АР Крим ДПС від 21.03.2013р., прийняті відносно Дочірнього підприємства проектно-вишукувальний та конструкторсько-технологічний інститут "Кримський будпроект" ПАТ "Кримбуд":

- №0005731502, про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 14496,75грн., з яких: основний платіж -11930 грн. та штрафні санкції - 2566,75 грн.;

- №0003761501, про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у сумі 19527,50грн., з яких: основний платіж -15622 грн. та штрафні санкції - 3905,50 грн.

4. Стягнути судовий збір в розмірі 340,25 грн. (триста сорок гривен двадцять п'ять копійок) із Державного бюджету України шляхом безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень - Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби (95053, АР Крим,м. Сімферополь, вул.М.Залки, 1/9; ЄДРПОУ 36822070; рахунки невідомі) на користь Дочірнього підприємства проектно-вишукувальний та конструкторсько-технологічний інститут "Кримський будпроект" ПАТ "Кримбуд" (95017, АРК, м. Сімферополь, вул.Фрунзе ЄДРПОУ 5425684; рахунки невідомі).

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Гаманко Є.О.