Ухвала суду № 32072108, 02.04.2013, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 квітня 2013 р.Справа № 2а-14143/12/2070Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Жигилія С.П.

Суддів: Дюкарєвої С.В. , Перцової Т.С.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 19.02.2013р. по справі № 2а-14143/12/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сайлас"

до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Сайлас", звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби, в якому просив скасувати податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби від 06.12.2012 року № 0009672305, яким збільшено суму грошового зобов'язання позивача з податку на прибуток на суму 69.000,00 гривень, № 0009682305, яким зменшено задекларований позивачем розмір від'ємного значення податку на додану вартість у сумі 60.000,00 гривень та визначена сума штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 15.000,00 гривень.

18 лютого 2013 року постановою Харківського окружного адміністративного суду адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Сайлас" до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень - задоволений.

Скасовано податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби від 06.12.2012 року № 0009672305, № 0009682305.

Відповідач, не погоджуючись з вищезазначеною постановою суду першої інстанції. подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права просив скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги Державна податкова інспекція у Московському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби зазначає про порушення судом приписів п.п.198.4 п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України.

Враховуючи неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів на підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач, Товариства з обмеженою відповідальністю "Сайлас" є юридичною особою, включений до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України з ідентифікаційним кодом - 34017389, знаходиться на обліку як платник податків (зборів) Державній податковій інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби.

19.11.2012 року ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ТОВ "Сайлас" податковий номер 34017389 з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ПФ «Орія» податковий номер 24472933 за період з 01.07.2011 року по 30.09.2011 року.

19.11.2012 року за результатами перевірки складено акт №5310/2204/34017389, яким встановлено порушення позивачем п. 138.8 ст. 138, ст. 139 Податкового кодексу України підприємством ТОВ "Сайлас" завищено витрати за період 3 квартал 2011 всього у сумі 300.000 грн., встановлено заниження податку на прибуток всього у сумі 69.000грн.; в порушення п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, п. 200.1, п. 200.2, п. 200.3 ст. 200 Податкового кодексу України підприємством в результаті чого завищено податковий кредит за період вересень 2011 року на загальну суму ПДВ 60.000 грн.

06.12.2012 року на підставі акту відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення № 0009672305 яким збільшено суму грошового зобов'язання позивача з податку на прибуток на суму 69.000,00 гривень, №0009682305, яким зменшено розмір від'ємного значення податку на додану вартість у сумі 60.000,00 гривень та визначена сума штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 15.000,00 гривень.

Не погоджуючись з винесеними відповідачем податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що при прийнятті оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, відповідач діяв не в межах наданих повноважень та не у спосіб, передбачений Конституцією та Законами України.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з наступних підстав.

Відповідно до пункту 1.1 статті 1 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Пунктом 14.1.36 ПК України передбачено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового Кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового Кодексу України).

Водночас згідно п. 198.3 ст. 198 Податкового Кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

В пункті 198.6 статті 198 Податкового кодексу України зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (пункт 201.7 статті 201 Податкового кодексу України).

Згідно пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна, відповідно до абзацу першого пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Із системного аналізу вказаних правових норм, можливо дійти до висновку, що для отримання права на податковий кредит із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник ПДВ повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до ст. 1 розділу І Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до п. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Тобто, відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підтвердженням здійснення господарської операції є належним чином оформлені первинні документи, що містять дані про зміст господарських операцій.

У відповідності з п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Мінфіну України від 24.05.95р. №88, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Згідно п. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та звітність в Україні" первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Як вбачається з матеріалів справи, 05.05.2011 року між позивачем (Покупець) та ПФ «ОРІЯ» (Постачальник) укладено договір №31, відповідно до умов якого ПФ «ОРІЯ» передає у власність ТОВ «Сайлас» товар (жесть лакіровану), назва, кількість та ціна товару визначалася специфікацією в кожному окремому випадки.

На підтвердження реальності здійснених господарських операцій позивачем надано до суду видаткові накладні № РН-00907 від 02 вересня 2011 р. на суму 180.000,00 грн., №РН-00941 від 13 вересня 2011 р. на суму 180.000,00 грн., податкові накладні №7 від 02.09.2011 р. на загальну суму 180.000,00 грн. (у тому числі ПДВ 30.000.00 грн.), № 46 від 13 вересня 2011 р. на загальну суму 180.000,00 грн. (у тому числі ПДВ 30.000,00 грн.) (а.с.134-137).

Фактичне надходження товару до позивача підтверджується даними складського обліку, а саме: прибутковими накладними №РН-00907 від 02 вересня 2011 р. за довіреністю № 21 02.09.2011 р. та РН-00941 від 13 вересня 2011 р. за довіреністю №25 від 13.09.2011 р., виписка по рахунку 201 за вересень 2011року.

Зобов'язання позивача щодо оплати вартості товару були виконані позивачем шляхом перерахування на користь контрагента безготівкових коштів, згідно платіжних доручень: №249 від 20.10.2011 на загальну суму 30000 грн. у тому числі ПДВ - 5000,00 грн.; №278 від 14.11.2011 на загальну суму 40000 грн. у тому числі ПДВ - 6666,67 грн.; №323 від 13.12.2011 на загальну суму 35000 грн. у тому числі ПДВ - 5833,33 грн.; №340 від 23.12.2011 на загальну суму 45000 грн. у тому числі ПДВ - 7500,00 грн.;№3 від 10.01.2012 на загальну суму 50000 грн. у тому числі ПДВ - 8333,33 грн. (а.с.144-148).

Фізичне переміщення товару від ПФ «Орія» до то ТОВ «Сайлас» підтверджеється подорожніми листами службового легкового автомобіля з причепом №26 від 02.09.2011 та №28 від 13.09.2011 р. Факт використання для потреб ТОВ «Сайлас» легково автомобіля з причепом, що належить директору ОСОБА_1 підтверджується протоколом зборів засновників товариства, наказом, копією техпаспорта на автомобіль та причеп (а.с.149,150,153-155).

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що придбаний товар - лаковану жерсть було використано у виробництві мюзле з плакеткою, що підтверджується актами списання ТМЦ у виробництво. Вироблена продукція - мюзле з плакеткою було реалізовано виноробним заводам: Харківський завод шампанських вин, Одеський завод шампанських вин, Севастопольський завод шампанських вин, ООО «Профи-трейд» (підприємство Російської Федерації), що підтверджується відповідними видатковими накладними. Від реалізації товару - мюзле з плакеткою при виготовленні якого була використана лакована жерсть, придбана за спірним договором, позивач отримав прибуток у сумі 108137.00 грн., що підтверджується фінансовим звітом за 2011 рік.

За таких обставин, колегія суддів зазначає, що первинні документи, які містяться в матеріалах справи, відповідають вищезазначеним нормам закону та підтверджують реальне проведення між сторонами господарських операцій та засвідчують факт виконання позивачем зобов'язань по оплаті вартості товарів та послуг за переліченими вище правочинами шляхом перерахування безготівкових грошових коштів, оскільки безготівкові кошти були списані з рахунків позивача, тобто, вибули з його власності.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що господарські операції за договором, укладеним між позивачем та контрагентом ПФ «ОРІЯ» повністю підтверджені відповідними первинними документами.

В акті перевірки податковий орган посилається на матеріали, отримані від Західної МДПІ м. Харкова Харківської області ДПС, зокрема на акт перевірки №1750/23-22-104/24472933 від 21.08.2012 року за результатами документальної позапланової виїзної перевірки контрагента позивача - ПФ «ОРІЯ», яким встановлено ненадання первинних документів (товарно-транспортних накладних, дорожніх листів, тощо), що підтверджують факт перевезення товару, придбаного у ПП «Солар-Транс».

Посилання відповідача в акті перевірки в обґрунтування висновку щодо неправомірного податкового кредиту за господарськими операціями з ПФ «ОРІЯ» не може свідчити про неможливість фактичного виконання робіт (послуг) ПФ «ОРІЯ», оскільки такі обставини не підтверджені належними доказами; фактів невідображення контрагентом позивача у податковому обліку відомостей за фінансово-господарськими операціями у відповідності до чинного законодавства відповідачем не висвітлено; спрямованість спірного правочину на реальне настання правових наслідків підтверджується доданими до матеріалів справи первинними документами бухгалтерського та податкового обліку.

Крім того, колегія суддів не погоджується з висновком контролюючого органу про неправомірне ненадання позивачем до перевірки товарно-транспортних накладних, що підтверджують переміщення товару, оскільки за наявності документів, які підтверджують фактичне отримання позивачем товарів з метою їх використання у власній господарській діяльності, ненадання такого документу як товарно-транспортна накладна, не може бути єдиною підставою для висновків про відсутність документального підтвердження реальності здійснення господарських операцій з придбання товару, оскільки транспортною документацією обов'язково мають бути підтверджені витрати з послуг по перевезенню вантажів, а не послуги з придбання товару.

Колегія суддів відмічає, що як позивач, так і вищевказаний контрагент позивача на час здійснення спірних господарських операцій були зареєстровані як юридичні особи-суб`єкти підприємницької діяльності, що не заперечується відповідачем по справі, тобто, як позивач, так і його контрагент мали відповідний обсяг цивільної право - та дієздатності для укладення спірного договору.

Колегія суддів вважає за необхідне відмітити, що обов'язок контролю за правильністю нарахування та сплати податку на додану вартість покладаються на відповідача, а не на позивача, у зв'язку з чим відсутні підстави для позбавлення позивача права на податковий кредит через можливі порушення податкового законодавства постачальниками товарів (послуг).

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку (покупця товарів, робіт, послуг) права на відшкодування ПДВ у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування і має документальне підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Колегія суддів також звертає увагу на приписи ч.2 ст.8 КАС України, яка зобов'язує суд застосовувати принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У відповідності до ст. 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року Україна визнає джерелом права рішення Європейського суду з прав людини, а також юрисдикцію цього суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Рішення Європейського суду є частиною національного законодавства і є обов'язковими для правозастосування органами правосуддя.

Так, Європейський Суд з прав людини (далі по тексту - Суд) у своєму рішенні у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Враховуючи викладене, з огляду на встановлені обставини у справі, колегія суддів вважає, що позивачем було цілком правомірно сформовано валові витрати та податковий кредит по реальним господарським операціям із ПФ «ОРІЯ», повністю підтвердженим відповідними первинними документами, сплачені в рамках здійснення власної господарської діяльності.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Колегія суддів вважає, що податковий орган не довів суду належними та достатніми доказами, що досліджені первинні документи, складені за наслідками здійснення господарських операцій, не відповідають дійсності, що укладення договорів не відповідало дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків, а також, що договори укладено з метою безпідставного формування податкового кредиту з податку на додану вартість. Таких доказів до суду першої та апеляційної інстанції відповідачем не надано, а колегією суддів при виконанні вимог ст.11 КАС України не виявлено.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 1 частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів підтверджує, що при прийнятті судового рішення у справі суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

З огляду на вищезазначене, постанова суду першої інстанції прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстав для її скасування колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 197, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 19.02.2013р. по справі № 2а-14143/12/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя (підпис)Жигилій С.П.Судді(підпис) (підпис) Дюкарєва С.В. Перцова Т.С. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Жигилій С.П.