Ухвала суду № 32069236, 18.06.2013, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2013 р. Справа № 2671/10

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого судді - Заверухи О.Б.,

суддів - Гінди О.М., Ніколіна В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Львівської області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2009 року у справі за позовом Приватного підприємства «Науково-виробнича фірма «Вігтек» до Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Львівської області про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

У червні 2009 року ПП «НВФ «Вігтек» звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Львівської області скасування податкового повідомлення-рішення відповідача від 04.06.2009 року № 0000382350/3, яким йому було визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 86999,00 грн., в тому числі 57999,00 грн. за основним платежем та 29000,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що податковий кредит з податку на додану вартість ним сформовано з дотриманням вимог Закону України «Про податок на додану вартість».

Господарські операції з придбання послуги у ТзОВ «Профліга» і товарів у ПП «Інтрелекс» мали реальний характер, товари і послуги були отримані позивачем і використовувались в господарській діяльності, що підтверджується відповідними первинними документами, податкові накладні, виписані зазначеними контрагентами є дійсними і відповідають вимогам законодавства, а згадані контрагенти є діючими підприємствами.

Неподання звітності та несплата податку продавцями товарів (послуг), незнаходження їх за місцезнаходженням, при фактичному здійсненні господарських операцій, не може впливати на податковий кредит покупця (позивача), якщо останній виконав усі передбачені Законом умови щодо отримання такого відшкодування і має документальне підтвердження розміру податкового кредиту і позивач не несе відповідальності за порушення вимог податкового законодавства його контрагентами.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2009 року позов задоволено частково. Визнано протиправним податкове повідомлення рішення № 0000382350/3 від 04 червня 2009 року. При цьому, суд з врахуванням положень ст. 162 КАС України дійшов висновку, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення підлягає визнанню протиправним, хоч позивач просив його скасувати.

Постанова суду першої інстанції мотивована тим, що контрагенти позивача ТзОВ «Профліга» та ПП «Інтрелекс» на момент укладення з ним договорів були юридичними особами, включені до ЄДРПОУ та зареєстровані платниками податку на додану вартість, тому мали право на нарахування ПДВ та складання податкових накладних.

Сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування.

Представлені позивачем документи підтверджують фактичне здійснення господарських операцій та його право на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених ним у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), які підлягають використанню в його господарській діяльності, що дає підстави суду зробити висновок про правомірність включення ним до податкового кредиту у листопаді - грудні 2005 року, березні 2006 року та березні 2008 року сум податку на додану вартість за господарськими операціями по придбанню послуг у ТзОВ «Профліга» та товарів у ПП «Інтрелекс».

Не погодившись з вищенаведеною постановою, Державна податкова інспекція у Пустомитівському районі Львівської області подала апеляційну скаргу, в якій просить оскаржувану постанову скасувати і прийняти нову, якою в позові відмовити повністю.

Доводи апеляційної скарги позивач обґрунтовує тим, що оскаржувана постанова є незаконною та необґрунтованою, прийнята з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, і суд неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи.

У зв'язку з неприбуттям у судове засідання представників осіб, що беруть участь у справі, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки таку може бути вирішено на основі наявних у ній доказів (п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України із змінами і доповненнями, внесеними згідно із Законом України від 07.07.2010 року № 2453-VI), що є достатнім для розгляду даної справи.

Заслухавши доповідь судді Львівського апеляційного адміністративного суду, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що в період 23-29.10.2008 року посадовими особами Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Львівської області було проведено виїзну позапланову документальну перевірку ПП «НВФ «Вігтек» з питань правомірності відображення в податковому кредиті сум податку на додану вартість по взаєморозрахунках з ТзОВ «Профліга» та ПП «Інтрелекс», за результатами якої було складено акт від 17.11.2008 року № 1380/234/32602078.

В Акті вказано про порушення позивачем вимог п. 1.8 ст.1 та пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», внаслідок чого завищено суму податку на додану вартість в сумі 60040,00 грн., в тому числі за жовтень 2005 року на 17100,00 грн., за листопад 2005 року 3135 грн., за грудень 2005 року на 24733,00 грн., за березень 2006 року на суму 15072,00 грн. та за березень 2008 року в сумі 15059,00 грн.

На підставі зазначеного акта перевірки та за результатами адміністративного узгодження первинного податкового повідомлення-рішення відповідачем було прийняте податкове повідомлення-рішення 04.06.2009 року № 0000382350/3, яким за вказані порушення ПП «НВФ «Вігтек» було визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 86999,00 грн., в тому числі 57999,00 грн. за основним платежем та 29000,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

З огляду на встановлені судом першої інстанції обставини та наявні у справі докази колегія суддів зазначає, що у період, який перевірявся, платники податку на додану вартість, об'єкти, база та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету, визначались Законом України «Про податок на додану вартість» (у відповідній редакції).

Відповідно до п. 1.3 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» платник податку - це особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Відповідно до п. 1.7, п. 1.8 цієї статті податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом, а бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 цього Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пп. 7.7.1 та пп. 7.7.2 ст. 7 цього Закону, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пп. 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пп. 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Підпунктом 7.7.4 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що платник податку, який має право на одержання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення повної суми бюджетного відшкодування, подає відповідному податковому органу податкову декларацію та заяву про повернення такої повної суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації.

При цьому відповідно до пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 цього Закону податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Підпунктом 7.4.5 п.7.4 ст.7 цього Закону визначено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно з наведеними нормами правомірність віднесення позивачем вказаних сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту за вказані податкові періоди підтверджує його право на бюджетне відшкодування цього податку.

Також аналіз зазначених норм дає підстави зробити висновок, що формування підприємством податкового кредиту не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами, а пов'язане з призначенням придбаних товарів (послуг) для використання у господарській діяльності та наявності податкової накладної (накладних).

Одночасно колегія суддів погоджується з доводами апелянта, що також необхідно встановити факт реальності господарських операцій, тобто фактичне поставлення товарів (послуг).

При цьому, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо включення сум податку, сплачених ним в ціні придбаних товарів (робіт, послуг), до складу податкового кредиту та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Наведене узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03), де Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Згідно з ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

Отже, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Разом з тим, необхідною умовою для віднесення сплачених (нарахованих) у ціні товарів сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт придбання товарів, вартість яких відноситься до податкового кредиту з податку на додану вартість. Отже, для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість витрати платника щодо сплати (нарахування) відповідної суми податку у складі ціни товару мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції та є підставою для формування податкового обліку платника податків.

На обґрунтування своїх висновків, про які зазначено вище, податковий орган посилається на те, що є підстави вважати укладену між ТзОВ «Профліга» та ПП НВФ «Вігтек» угоду № 84/45 від 08.11.2007 року такою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, а саме: направлена на ухилення від сплати податків, оскільки ТзОВ «Профліга в порушення п. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», виписувало та видавало податкові накладні ПП НВФ «Вігтек» в березні місяці 2008 р. і при цьому не звітувало до Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова по податку на додану вартість, тобто учиняло умисні дії, направлені на ухилення від сплати податків. Щодо укладених ПП «НВФ «Вігтек» з ПП «Інтерлекс» договорів купівлі продажу № 17/10 від 17.10.2005 року та № 25/12 від 19.12.2005 року на поставку ліфтового обладнання за період із жовтня 2005 року по березень 2006 року, відповідач обґрунтовує висновок про неправомірність включення позивачем сплачених за цими договорами коштів до податкового кредиту тим, що ПП «Інтерлекс» не звітується перед податковими органами з листопада 2004 року і 15.03.2007 року суд визнав його банкрутом.

Колегія суддів вважає такі висновки відповідача необґрунтованими з наступних підстав.

Фактичне здійснення господарських операцій між ПП «НВФ «Вігтек» з ТзОВ «Профліга» і ПП «Інтерлекс», а також проведення позивачем розрахунків за отримані товари і послуги, підтверджується наступними доказами, наданими позивачем та дослідженими судом.

08.11.2007 року між ПП «НВФ «Вігтек» (Замовник) та ТзОВ «Профліга» (Виконавець) був укладений договір № 84/45 про надання послуг, відповідно до п. 11 якого Замовник доручає та оплачує, а Виконавець зобов'язується надати рекламні послуги з просування товарів замовника на ринку шляхом розміщення реклами згідно з переліком вказаним у Додатку № 1.

Факт надання зазначених послуг підтверджується актом виконаних робіт від 31.03.2008 року № 84/45.

За надані послуги ПП «НВФ «Вігтек» провело оплату відповідно до платіжного доручення від 08.04.2008 року № 4859 на суму 90434,31 грн.

ТзОВ «Профліга» було виписало позивачу податкову накладну від 31.03.2008 року № 3310000017 на загальну суму 90734,31 грн., в тому числі податок на додану вартість 15059,64 грн.

17.10.2005 року ПП «НВФ «Вігтек» (Покупець) та ПП «Інтерлекс» (Продавець) уклали договір купівлі-продажу № 17/10, предметом якого було ліфтове обладнання, поставку якого здійснив Продавець. на загальну суму 171000,00 грн., в тому числі податок на додану вартість 28500,00 грн. Додатковою угодою від 22.11.2005 року № 17/10 сторони скоригували вартість ліфтового обладнання до 169000,00 грн., в тому числі податок на додану вартість 28166,67 грн.

Також 19.12.2005 року ПП «НВФ «Вігтек» (Покупець) та ПП «Інтерлекс» (Продавець) уклали договір № 25/12 купівлі-продажу ліфтового обладнання на загальну суму 80790,00 грн., в тому числі податок на додану вартість 13465,00 грн.

Як встановлено судом, зазначеного поставка ліфтового обладнання була здійснена в період з грудня 2005 року по травень 2006 року, що підтверджується видатковими накладними № 270 від 08.12.2005 року на суму 169000,00 грн. (в тому числі податок на додану вартість 28166,67 грн.) та № 282 від 21.12.2005 року на суму 20020,12 грн. (в тому числі податок на додану вартість 3336,69 грн.), накладними № 29 від 07.03.2006 року на суму 80790 грн. та №43 від 18.05.2006 року на суму 90432 грн.

Зазначені вище накладні були підписані відповідальними особами та скріплені печатками сторін.

При цьому, як встановлено судом, доставка обладнання здійснювалася за рахунок ПП «НВФ «Вігтек», який для цього уклав відповідну угоду з перевізником ФОП ОСОБА_2, що підтверджується товарно-транспортними накладними від 07.03.2006 року № 1 та від 18.05.2006 року № 5, актом прийняття виконаних робіт (послуг) від 09.03.2006 року № 90, рахунком від 09.03.2006 року № 90, податковою накладною від 09.03.2006 року № 90 та платіжним дорученням від 21.03.2006 року № 2386.

Розрахунки з постачальником за ліфтове обладнання здійснено в безготівковому порядку по платіжних дорученнях № 2092 від 30.11.2005 року на суму 18810,00 грн., № 1969 від 19.10.2005 року на суму 102600,00 грн., № 2152 від 23.12.2005 року на суму 20020,12 грн., № 2153 від 23.12.2005 року на суму 80790,00 грн., № 2151 від 23.12.2005 року на суму 47590,00 грн. та № 2416 від 27.03.2006 року на суму 90432,00 грн.

ПП «Інтерлекс» видало позивачу податкові накладні №354 від 30.11.2005 року, № 361 від 08.12.2005 року, № 369 від 21.12.2005 року, № 372 від 23.12.2005 року та № 32 від 07.03.2006 року, на загальну суму податку на додану вартість 42940,27 грн..

Як вбачається з наведених вище документів, копії яких є в матеріалах справи, всі вони відповідають вимогам до первинних документів, встановленим Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Виписані ТзОВ «Профліга» та ПП «Інтерлекс» позивачу податкові накладні не мали недоліків, а порядок їх заповнення відповідає чинному на момент їх видання законодавству.

Отже, з дня отримання податкових накладних у позивача виникло право формувати податковий кредит по взаєморозрахунках з ТзОВ «Профліга» та ПП «Інтерлекс».

Крім того, про фактичне отримання ПП «НВФ «Вігтек» зазначеного вище обладнання від ПП «Інтерлекс» свідчить його подальше використання позивачем у господарській діяльності, а саме у взаємовідносинах з ТзОВ фірма «Квадрос» та ТзОВ «ІК «Комфорт-Інвест», що підтверджується наданими позивачем податковими накладними і банківськими виписками.

Також колегія суддів враховує, що відповідно до ст. 91 Цивільного кодексу України цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення. Цивільна правоздатність юридичної особи може бути обмежена лише за рішенням суду.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, були внесені до нього, то вони вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

На момент здійснення господарських операцій з позивачем ТзОВ «Профліга» та ПП «Інтерлекс» були зареєстровані у встановленому порядку, не були виключені з ЄДРПОУ, перебували на обліку в органах державної податкової служби та були зареєстровані платниками податку на додану вартість, здійснювали господарську діяльність відповідно до законодавства.

Враховуючи наведені вище обставини, колегія суддів дійшла висновку, що на підставі належних, допустимих та достатніх доказів встановлено факти реального отримання ПП «НВФ «Вігтек» послуг від ТзОВ «Профліга» та товарів від ПП «Інтерлекс», підтвердження здійснення господарських операцій первинними документами, які відповідають вимогам законодавства, тому у податкового органу не було законних підстав для висновків про неправомірність формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість по взаєморозрахунках з цими контрагентами за період, що перевірявся.

Щодо тверджень податкового органу про нікчемність зазначених вище договорів, укладених між ПП «НВФ «Вігтек» та ТзОВ «Профліга» і ПП «Інтерлекс», колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до положень ст. 203 Цивільного кодексу України до загальних вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину, відноситься: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно з ст. 216 цього Кодексу недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Згідно з ст. 228 цього Кодексу правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Отже, для висновку про нікчемність зазначених вище договорів транспортного експедирування необхідно встановити невідповідність такого правочину загальним умовам чинності правочину та наявність мети, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції про те, що податковим органом не доведено наявності у позивача та/чи його контрагентів умислу при укладенні ними договорів транспортного експедирування, що завідомо суперечать інтересам держави та суспільства або порушує публічний порядок. Зазначені договори були укладені саме з метою здійснення передбаченої законом підприємницької діяльності, зобов'язання за ним виконані сторонами належним чином, а тому дані договори не можуть розглядатися як нікчемні.

Отже, оскільки не було встановлено нікчемність зазначених вище договорів, то відповідно не можна застосовувати наслідків нікчемного правочину.

Крім того, в ухвалі Львівського апеляційного адміністративного суду від 27.06.2012 року у справі за позовом державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Львівської області до ПП «НВФ «Вігтек» та ТзОВ «Профліга» про стягнення коштів, в якій податковий орган стверджував про нікчемність зазначеного вище договору від 08.11.2007 року № 84/45 про надання рекламних послуг, укладеного між ПП «НВФ «Вігтек» та ТзОВ «Профліга», апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції (постанова Львівського окружного адміністративного суду від 17.02.2010 року) дійшов обґрунтованого висновку, що даний договір не суперечить вимогам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам суспільства та держави, а відтак підстав для задоволення позовних вимог не має.

При цьому апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції підставно вважав, що при укладенні договору № 84/45 від 08.11.2007 року про надання рекламних послуг його сторонами було досягнуто усіх істотних умов, договір укладений у письмовій формі, як того вимагає ЦК України, підписаний повноважними особами з двох сторін, скріплений печатками, а також спрямований на встановлення правовідносин, в контексті ст. 626 ЦК України. Кожна із сторін договору виконала свої зобов'язання, що підтверджується актом виконаних робіт, платіжним дорученням про оплату коштів та податковою накладною. При цьому податковий орган не надав суду доказів які б свідчили про наявність умислу хоча б у однієї із сторін з метою настання протиправних наслідків при виконанні договору та доказів які б свідчили про його суперечність інтересам суспільства та держави, а невиконання ТзОВ «Профліга» обов'язку щодо подання податкової звітності і сплати податку, на що покликається податковий орган, може бути підставою для донарахування контролюючим органом недоїмки та штрафних санкцій, але не може свідчити про нікчемність вище зазначеного договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку про те, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, ухвалив законне та обґрунтоване судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому підстав для його скасування немає.

Керуючись ст. 160, ст. 195, п. 1 ч. 1 ст. 197, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. 206, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Львівської області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2009 року у справі № 2а-3952/09/1370 - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, що беруть участь у справі, але може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України напротязі двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий: Судді: О.Б. Заверуха О.М. Гінда В.В. Ніколін