Ухвала суду № 32064519, 06.06.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"06" червня 2013 р. м. Київ К-37053/10

№ К-37053/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Усенко Є.А.,

суддів: Блажівської Н.Є., Костенка М.І.,

при секретарі: Луцак А.В..

розглянувши у судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі м. Харкова

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 06.10.2009

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 25.10.2010

у справі № 2а-30512/09/2070 Харківського окружного адміністративного суду

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВентТехСервіс»

до Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі м. Харкова

за участю прокурора Фрунзенського району м. Харкова

про скасування податкових повідомлень-рішень, податкових вимог,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 06.10.2009, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 25.10.2010, позов задоволено: скасовані податкові повідомлення-рішення ДПІ у Фрунзенському районі м. Харкова від 18.11.2008 №№ 0000321600/0, 0000331600/0; першу та другу податкові вимоги від 03.12.2008 № 1/886 та від 08.01.2009 № 2/10.

Судові рішення вмотивовані висновками судів першої та апеляційної інстанції, згідно з якими позивач сформував податковий кредит за квітень, травень, червень 2007 року, який у подальшому приймав участь у визначенні бюджетного відшкодування, з дотриманням норм Закону України «Про податок на додану вартість» (Закон № 168/97-ВР) на підставі документів бухгалтерського і податкового обліку, дійсність яких, враховуючи проведення перевірки без повідомлення позивача про таку перевірку, не спростована.

У касаційній скарзі ДПІ у Фрунзенському районі м. Харкова просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та постановити нове рішення про відмову в позові, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Заперечуючи проти касаційної скарги, позивач просить залишити її без задоволення як безпідставну.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Фактичною підставою для зменшення у податковому обліку ТОВ «ВентТехСервіс» за квітень, травень, червень 2007 року сум бюджетного відшкодування, донарахування податкових зобов`язань з податку на додану вартість та застосування штрафних (фінансових) санкцій згідно з податковими повідомленнями-рішеннями, з приводу правомірності яких виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки від 17.11.2008 № 3250/16-024/31060630 (з врахуванням висновків актів перевірки від 16.06.2007 № 1653/16-016/31060630, від 16.07.2007 № 1956/16-016/31060630, від 15.08.2007 № 2580/16-016/31060630) про порушення позивачем норм підпунктів 7.4.1 та 7.4.5 пункту 7.4, підпунктів 7.71 та 7.7.2 пункту 7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (Закон № 334/94-ВР), а саме: занижено податковий кредит за податковими деклараціями за березень 2007 року на 2666667,11 грн., за квітень 2007 року - 4333333,84 грн. та за травень 2007 року - 1666666,67 грн. за податковими накладними, виписаними ПФ «Орнатус» та ПФ «Апіа», внаслідок чого завищено бюджетне відшкодування на загальну суму 2033830,00 грн. за квітень, травень, червень 2007 року та занижено податкові зобов`язання з податку на додану вартість на 6632939,00 грн.

За результатами перевірки ДПІ прийняті податкові повідомлення-рішення від 18.11.2008 № 0000321600/0 - про зменшення у податковому обліку позивача за квітень, травень, червень 2007 року сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 667062,00 грн., 366667,00 та 1000101,00 грн. відповідно та застосування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 633463,00 грн.; № 0000331600/0 - про визначення податкового зобов`язання з податку на додану вартість у сумі 9949408,50 грн.( у т.ч. 6632939,00 грн. - основний платіж, 3316469,50 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Як встановлено в акті перевірки від 16.06.2007 № 1653/16-016/31060630, позивач у податковому обліку за березень, квітень, травень 2007 року сформував податковий кредит за господарськими операціями з ТОВ «Фірма «Пранк», ПФ «Апія», ПФ «Орнатус».

Так, за господарськими операціями з поставки продуктів харчування ТОВ «Фірма «Пранк» у лютому 2007 року позивач придбав товар (продукти харчування) на загальну суму 20005554,11 грн., у т.ч. ПДВ - 3334259,02 грн., за наслідками чого було виписано податкову накладну від 28.02.2007 № 129/5; розрахунки за вказаний товар позивач здійснив у вексельній формі на вказану суму. У подальшому цей товар позивач передав для реалізації ПФ «Апіа» згідно комісійної угоди від 01.01.2007 № 114/07, розрахувавшись з ПФ «Апіа» за виплату комісійної винагороди в сумі 12000000,00 грн., у т.ч. ПДВ - 2000000,00 грн., векселем.

У березні 2007 року позивач придбав у ПФ «Апіа» продукти харчування на загальну суму 16000002,70 грн., у т.ч. ПДВ - 2666667,11 грн.; за наслідками цих операцій ПФ «Апіа» виписав податкову накладну від 20.03.2007 № 79/1; розрахунок був проведений у безготівковій формі на суму 12000000,00 грн., у т.ч. ПДВ 2000000,00 грн. згідно платіжного доручення від 26.03.2007 № 564, а на суму 4000002,70 грн., у т.ч. ПДВ 3334259,02 грн., - у вексельній формі. Придбаний товар позивач передав на реалізацію ПФ «Орнатус» за договором комісії від 01.01.2007 № 198/03/07, за наслідками виконання якого позивач сплатив комісійну винагороду у сумі 8400000,00 грн., у т.ч. ПДВ - 1400000,00 грн., у вексельній формі.

У квітні 2007 року постачальниками товару (продукти харчування) позивачу були: ПФ «Апіа» - на загальну суму 6000002,10 грн., у т.ч. ПДВ - 1000000,35 грн. (податкова накладна від 25.04.2007 № 173/1) та ТОВ «Фірма «Пранк» - на загальну суму 20000001,00 грн., у т.ч. ПДВ 33333333,49 грн. (податкові накладні від 30.04.2007 № 169/5, № 141/5). Вказаний товар позивач передав на реалізацію ПФ «Орнатус» за договором комісії від 01.01.2007 № 198/03/07, на виконання якого позивач сплатив комісійну винагороду у сумі 7800000,00 грн., у т.ч. ПДВ1300000,00 грн.; на поставку послуг комісії ПФ «Орнатус» виписав податкову накладну від 30.04.2007 № 125 на вказані суми; розрахунок за послуги здійснений в безготівковій формі. Суми ПДВ, сплачені(нараховані) в ціні послуг комісії, позивач включив до податкового кредиту.

Під час перевірки позивачем не було надано документів, які підтверджують факт транспортування товару, фактичний рух товару від постачальника до позивача, як покупця, та у подальшому за операціями з реалізації товару до кінцевого покупця. Не витребували такі докази у позивача і суди першої та апеляційної інстанцій, хоча на відсутність факту транспортування як на свідчення того, що господарські операції фактично не відбулися, а були оформлені лише документально, ДПІ посилалась в судовому процесі.

Визнаючи правомірним включення сум ПДВ, сплачених у вартості комісійної винагороди до податкового кредиту, суди попередніх інстанцій, однак, не звернули увагу на те, що сума комісійної винагороди складає більше 50 % вартості товару, який передавався на реалізацію.

Пунктом 1.32 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначено, що господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Відповідно до пункту 5.1 ст.5 цього Закону валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат включаються, згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 цієї статті, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 ст.7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Однією з визначальних ознак, які дозволяють віднести витрати платника податків на купівлю товарів (послуг) до валових витрат, а суми ПДВ сплачені у їх ціні до складу податкового кредиту відповідних податкових періодів, є призначення таких витрат для їх використання платником податків у власній господарській діяльності.

За змістом вказаних правових норм при тлумаченні їх у системному зв'язку валовими витратами не можуть вважатися витрати платника податку, а суми ПДВ, сплачені у ціні придбаних товарів (послуг), відносити до складу податкового кредиту, які не відповідають загально прийнятим правилам та діловій меті будь-якого господарювання, що прямо випливає із законодавчого припису щодо такої ознаки валових витрат та податкового кредиту, як їх зв'язок з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг).

Витрати позивача при оплаті комісійної винагороди ПФ «Орнатус» та ПФ «Апіа» у таких розмірах по відношенню до ціни товару свідчать про явну відсутність економічної доцільності таких витрат та не відповідають загально визнаним цілям і правилам господарювання. Це при тому, що не всі ці витрати, так само як і витрати на придбання товару, реально були понесені на дати декларування податкового кредиту, а відтак суми ПДВ, нараховані в ціні цих товарів і послуг не могли бути заявлені до бюджетного відшкодування без встановлення факту їх сплати позивачем за умови реального придбання ним цих товарів та послуг.

Суди попередніх інстанцій не звернули увагу на такий зміст правового регулювання наведених норм, неповно встановили обставини справи щодо придбання позивачем товарів та послуг і, як наслідок, зробили оцінку наданих сторонами доказів з порушенням норм ст. 86 КАС України.

Згідно з правилами оцінки доказів, встановлених статтею 86 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Ці правила, однак, судами попередніх інстанцій не були дотримані.

Вказані вище обставини відповідно до частини 1 ст. 138 КАС України входять до предмета доказування при розгляді судом адміністративного позову стосовно правомірності рішення контролюючого органу про донарахування сум податкових зобов'язань з ПДВ та/або зменшення сум бюджетного відшкодування з цього податку.

При цьому, у силу норм частини 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Обов'язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з'ясування обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами статті 7, частин 4 та 5 ст. 11 КАС України.

Допущені судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а отже відповідно до частини 2 ст. 227 КАС України є підставою для скасування ухвалених у справі судових рішень в частині скасування податкових повідомлень-рішень від 18.11.2008 №№ 0000321600/0, 0000331600/0 та направлення справи у цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, перевірити належним чином доводи сторін щодо фактичної поставки позивачу товарів та послуг з комісії, для чого, в разі необхідності, зобов'язати сторони надати докази, яких не буде вистачати для з'ясування цієї обставини, або ж витребувати такі докази у інших осіб, в яких вони можуть знаходитися; дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 159 КАС України.

Разом з тим, правильними є висновки судів попередніх інстанцій у частині скасування першої та другої податкових вимог від 03.12.2008 № 1/886 та від 08.01.2009 № 2/10.

Як встановлено у судовому процесі, податковим органом направлені позивачу перша податкова вимога від 03.12.2008 № 1/886 на загальну суму 2297025,10 грн., у т.ч. основний платіж - 1663562,10 грн. та штрафні (фінансові) санкції - 633463,00 грн., та друга податкова вимога від 08.01.2009 № 2/10 на загальну суму 9965513,94 грн., у т.ч. основний платіж - 5998720,10 грн., штрафні (фінансові) санкції - 3949932,50 грн. та пеня 16861,34 грн.

Згідно з підпунктом 6.2.1 пункту 6.2 ст.6 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (Закон № 2181-ІІІ) у разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання в установлені строки, податковий орган надсилає такому платнику податків податкові вимоги.

Підпунктом «а» підпункту 6.2.3 цієї статті визначено, що перша податкова вимога надсилається не раніше першого робочого дня після закінчення граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання. Перша податкова вимога містить повідомлення про факт узгодження податкового зобов'язання та виникнення права податкової застави на активи платника податків. обов'язок погасити суму податкового боргу та можливі наслідки непогашення його у строк;

Отже, обов`язковою умовою для направлення платнику податків податкової вимоги є несплата платником податків узгодженої суми податкового зобов`язання, яка згідно з нормами пунктів 4.1 та 4.2 ст. 4 Закону № 2181-ІІІ визначаються або платником податків самостійно шляхом подачі податкової декларації, або податковим органом в податковому повідомленні-рішенні. При цьому момент узгодження суми податкового зобов`язання законодавець у пунктах 5.1 та 5.2 цього Закону пов`язує або з подачею податкової декларації, або з отриманням платником податків податкового повідомлення-рішення про визначення суми податкового зобов`язання, за винятком випадків оскарження такого податкового повідомлення-рішення.

Враховуючи, що позивач оскаржив податкове повідомлення-рішення про визначення суми податкового зобов'язання у судовому порядку, у силу норм абзацу 5 підпункту 5.2.4 пункту 5.2 ст.5 Закону № 2181-ІІІ визначена у ньому сума податкового зобов'язання є неузгодженою до розгляду судом справи по суті та прийняття відповідного рішення, а тому суди зробили правильний висновок про неправомірність першої та другої податкових вимог від 03.12.2008 № 1/886 та від 08.01.2009 № 2/10.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 224, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі м. Харкова задовольнити частково, скасувати ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 25.10.2010 та постанову Харківського окружного адміністративного суду від 06.10.2009 у частині скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі м. Харкова від 18.11.2008 №№ 0000321600/0, 0000331600/0 та направити справу у цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

В іншій частині постанову Харківського окружного адміністративного суду від 06.10.2009 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 25.10.2010 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: підписЄ.А. УсенкоСудді: підписН.Є. Блажівська підписМ.І. Костенко