Рішення № 32063402, 13.06.2013, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"13" червня 2013 р. Справа № 911/883/13

Господарський суд Київської області у складі судді Саванчук С.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Стройсервіс М",

129226, Російська Федерація, м. Москва, вул. Сільськогосподарська, буд. 17, корп. 6

до Товариства з обмеженою відповідальністю "РГК",

09600, Україна, Київська область, Рокитнянський район, смт Рокитне, вул. Ентузіастів, буд. 3

про стягнення 126 087,22 грн.

за участю представників:

позивача - Яковченко О.В. (довіреність від 20.02.2013 № б/н);

відповідача - не з'явився, про час і місце судового засідання повідомлений належним чином.

Обставини справи:

До господарського суду Київської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Стройсервіс М" (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "РГК" (далі - відповідач) про стягнення 126 087,22 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем договірних зобов'язань з поставки товару.

Ухвалою господарського суду Київської області від 18.03.2013 порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 18.04.2013.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Стройсервіс М" є іноземним суб'єктом господарювання та зареєстроване в Російській Федерації.

Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що іноземні суб'єкти господарювання мають такі самі процесуальні права і обов'язки, що і суб'єкти господарювання України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Відповідно до статті 124 Господарського процесуального кодексу України підсудність справ за участю іноземних суб'єктів господарювання визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Відповідно до статті 125 Господарського процесуального кодексу України, у разі, якщо в процесі розгляду справи господарському суду необхідно вручити документи, отримати докази, провести окремі процесуальні дії на території іншої держави, господарський суд може звернутися з відповідним судовим дорученням до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Відповідно до пунктів 1.12.1., 2.3. Інструкції про порядок виконання міжнародних договорів з питань надання правової допомоги в цивільних справах щодо вручення документів, отримання доказів та визнання і виконання судових рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Державної судової адміністрації України від 27.06.2008 №1092/5/54, суди України складають доручення та направляють їх в установленому порядку для виконання в іноземній державі.

Пунктом «а» статті 10 Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах від 15.11.1965 (дата приєднання Україною 19.10.2000) визначено, що якщо запитувана Держава не заперечує, Конвенція не обмежує можливості надсилати судові документи безпосередньо поштою особам, які перебувають за кордоном. При цьому, пункт «b» частини 2 статті 15 Конвенції визначає, що термін для направлення документа має бути достатній для даної справи і становить щонайменше шість місяців.

За таких підстав, судом, 18.03.2013, направлено доручення про вручення документів до компетентного суду Російської Федерації - Арбітражного суду міста Москви, у зв'язку з чим, розгляд справи призначено на 18.04.2013, тобто, достатній для направлення процесуальних документів, з огляду на обставини даної справи.

Про дату, місце та час судового засідання позивача повідомлено належним чином у відповідності до положень Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах, про що свідчить ухвала Арбітражного суду міста Москви та матеріали про виконання судового доручення, що до неї додані, які надійшли через канцелярію господарського суду Київської області за вх. № 12640 від 05.06.2013.

Через канцелярію господарського суду Київської області (вх. № 9889 від 18.04.2013) позивачем подано документи на вимогу ухвали суду від 18.03.2013.

У судове засідання 18.04.2013 представник відповідача не з'явився, вимоги ухвали суду від 18.03.2013 не виконав, розгляд справи відкладено на 07.05.2013.

Через канцелярію господарського суду Київської області (вх. № 10836 від 07.05.2013) відповідачем подано клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату, у зв'язку з перебуванням уповноваженого представника відповідача у відпустці.

У судове засідання 07.05.2013 представник відповідача не з'явився, вимоги ухвали суду від 18.03.2013 не виконав, розгляд справи відкладено на 21.05.2013.

Ухвалою господарського суду Київської області від 07.05.2012 на підставі частини 3 статті 69 Господарського процесуального кодексу України продовжено загальний строк вирішення спору у справі на п'ятнадцять днів.

У судове засідання 21.05.2013 представник відповідача не з'явився, вимоги ухвали суду від 18.03.2013 не виконав.

З огляду на нез'явлення в судові засідання представника відповідача, клопотання сторін про відкладення розгляду спору, зважаючи на дотримання судом вимог Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах від 15.11.1965 при направлені судових документів позивачу, з метою надання сторонам можливості для реалізації всіх процесуальних прав, суд дійшов висновку про необхідність розгляду справи у межах строків, визначених міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Ухвалою господарського суду Київської області від 21.05.2013 розгляд справи відкладено на 13.06.2013.

Через канцелярію господарського суду Київської області (вх. № 12451 від 03.06.2013, вх. №№ 13336, 13337 від 13.06.2013) позивачем подано заяви в яких вказується про здійснений ним перерахунок розміру позовних вимог з урахуванням офіційного курсу гривні до іноземної валюти та зміну, у зв'язку з цим, розмірів сум, що заявляються до стягнення.

Виходячи зі змісту вказаних заяв, позовної заяви та обставин справи, суд розцінює зазначені заяви як зменшення розміру позовних вимог.

Відповідно до частин 4, 6 статті 22 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням того, що заяви підписано уповноваженою на це особою, зменшення розміру позовних вимог не суперечить чинному законодавству та не порушує нічиїх прав і охоронюваних законом інтересів, зменшення розміру позовних вимог прийнято господарським судом.

Підстави для припинення провадження у справі в частині зменшення позовних вимог у господарського суду відсутні, з урахуванням пункту 6. Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008 №01-8/482 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року".

У зв'язку з прийняттям зменшення розміру позовних вимог господарським судом, ціну позову складає 126 087,22 грн., з яких: 112 008,00 грн. - основний борг, 4 820,02 грн. - пеня, 6 826,98 грн. - 3% річних та 2 432,22 грн. - інфляційні втрати, виходячи з якої і буде вирішуватися спір.

У судовому засіданні 13.06.2013 представник позивача повністю підтримав позовні вимоги та просив суд їх задовольнити з підстав, викладених у позові.

Відповідач письмовий відзив на позовну заяву не подав, представника у судове засідання не направив, не повідомивши про причини, хоча належним чином повідомлений про дату та час судового засідання.

Нез'явлення у судове засідання представника відповідача та неподання відповідачем письмового відзиву на позов не перешкоджає розгляду справи.

На підставі статті 75 Господарського процесуального кодексу України справу розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 13.06.2013 оголошено вступну і резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення присутнього в судовому засіданні представника позивача, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд -

встановив:

Між Товариством з обмеженою відповідальністю "РГК" (далі - відповідач, продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Стройсервіс М" (далі - позивач, покупець) укладено договір поставки від 17.02.2011 № 17/02/11 (далі - Договір), відповідно до умов якого продавець зобов'язується передати у власність товар, а покупець - прийняти вказаний товар та оплатити його на умовах Договору (пункт 1.1. Договору).

Відповідно до пункту 2.3. Договору, найменування, кількість товару, строк відвантаження кожної партії товару вказується в заявці покупцем, що направляється продавцю факсимільним зв'язком або електронною поштою. Продавець зобов'язаний з моменту отримання заявки, протягом 2 робочих днів, направити факсимільним зв'язком або електронною поштою, рахунок для оплати (пункт 2.5. Договору).

Згідно з пунктом 2.6. Договору, покупець зобов'язаний з моменту отримання рахунку факсимільним зв'язком або електронною поштою, протягом 5 робочих днів, оплатити його.

Відвантаження товару покупцю здійснюється продавцем після надходження коштів за товар на поточний рахунок продавця, протягом 5 робочих днів (пункт 2.8. Договору).

Пунктом 4.1. Договору сторони передбачили, що покупець оплачує продавцю 100% оплату загальної вартості партії товару, протягом 5 банківських днів з моменту виставлення рахунку продавцем.

Договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2011, але, у будь-якому випадку, вважається дійсним до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за ним.

До матеріалів справи додано Специфікації №№ 1, 2 до Договору, що підписані представниками сторін та скріплені відбитками їх печаток.

На виконання умов Договору та на підставі рахунку-фактури від 17.05.2011 № СФ-000034, що складений відповідно до вимог пункту 2.5. Договору, позивачем на розрахунковий рахунок відповідача перераховано 496 800,00 руб. (100% оплата), що підтверджується наявними у матеріалах справи належним чином завіреними копіями банківських виписок. Відповідач в обумовлений пунктом 2.8. Договору строк, а саме: протягом 5 робочих днів з моменту надходження коштів за товар на поточний рахунок відповідача, поставку товару не здійснив, чим порушив умови Договору. Докази поставки товару в матеріалах справи відсутні, відповідачем факт відсутності поставок товару не заперечений.

Оцінюючи докази у справі в їх сукупності, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Правовідносини сторін виникли внаслідок укладання Договору.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 76 Закону України "Про міжнародне приватне право" суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом, якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, передбачених у статті 77 цього Закону.

Згідно з пунктом 9.2. Договору, сторонами погоджено, що, якщо спір неможливо вирішити шляхом переговорів, він вирішується в судовому порядку в Господарському суді за місцезнаходженням відповідача з дотриманням досудового претензійного вирішення спору відповідно до чинного в Україні законодавства.

Крім того, про необхідність застосування до цих правовідносин законодавства країни продавця свідчать і колізійні норми.

Відповідно до частини 1 статті 4 Закону України "Про міжнародне приватне право" право, що підлягає застосуванню до приватноправових відносин з іноземним елементом, визначається згідно з колізійними нормами та іншими положеннями колізійного права цього Закону, інших законів, міжнародних договорів України.

Згідно з частинами 2, 3 статті 32 Закону України "Про міжнародне приватне право", у разі відсутності вибору права до змісту правочину застосовується право, яке має найбільш тісний зв'язок із правочином. Якщо інше не передбачено або не випливає з умов, суті правочину або сукупності обставин справи, то правочин більш тісно пов'язаний з правом держави, у якій сторона, що повинна здійснити виконання, яке має вирішальне значення для змісту правочину, має своє місце проживання або місцезнаходження.

У разі відсутності згоди сторін договору про вибір права, що підлягає застосуванню до цього договору, застосовується право відповідно до частин 2 і 3 статті 32 цього Закону, при цьому, стороною, що повинна здійснити виконання, яке має вирішальне значення для змісту договору, є продавець - за договором купівлі-продажу (частина 1 статті 44 Закону України "Про міжнародне приватне право").

Таким чином, застосуванню до цих правовідносин підлягає право за місцезнаходженням продавця (відповідача у справі). Оскільки місцезнаходженням відповідача є Україна (Київська область, Рокитнянський район, смт Рокитне), то застосуванню підлягає законодавство України.

Між сторонами у справі виникли зобов'язання з поставки товару на підставі Договору відповідно до пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 статті 712 Цивільного кодексу України передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Порушенням зобов'язання, у відповідності до статті 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання, тобто - неналежне виконання.

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений до говором або законом.

Згідно зі статтею 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Статтею 693 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 Цивільного кодексу України.

Згідно пункту 2.8. Договору, відвантаження товару покупцю здійснюється продавцем після надходження коштів за товар на поточний рахунок продавця, протягом 5 робочих днів.

За приписами частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що у покупця право вимагати передачі оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати (на його розсуд) виникає одночасно зі спливом встановленого договором строку для передачі товару.

Враховуючи те, що відповідачем не передано позивачу товар, що позивачем повністю оплачений, позивач скористався своїм правом, передбаченим частиною 2 статті 693 Цивільного кодексу України та листом від 10.09.2012 № 12 (копія в матеріалах справи) звернувся до відповідача з вимогою повернути суму попередньої оплати, доказом отримання даного листа відповідачем являється акт звірки взаєморозрахунків між сторонами, що підписаний у двосторонньому порядку уповноваженими представниками сторін та скріплений відбитками їх печаток, згідно якого заборгованість відповідача станом на 15.11.2012 складає 496 800,00 руб. (факсимільна копія в матеріалах справи).

З умов Договору вбачається, що дії стосовно обміну документами між сторонами здійснюються факсимільним зв'язком або електронною поштою.

Як зазначається позивачем та підтверджується матеріалами справи, після надсилання претензії, відповідач частково повернув кошти, що ним отримані, у сумі 66 000,00 руб., що підтверджується банківськими виписками, які засвідчені підписом уповноваженої особи банківської установи та скріплені відбитком її печатки (оригінал в матеріалах справи). У призначенні платежу при поверненні вказаних коштів відповідачем зазначені реквізити претензії позивача від 10.09.2012 № 12.

На підставі наявного в матеріалах справи акту звірки взаєморозрахунків, судом встановлено, що з 15.11.2012 у відповідача виникло зобов'язання з повернення попередньої оплати у сумі 496 800,00 руб., а з моменту часткового повернення коштів на суму 66 000,00 руб. - 28.11.2012, розмір грошового зобов'язання відповідача складає 430 800,00 руб.

За таких обставин, за відповідачем утворилась заборгованість у розмірі 430 800,00 руб. - різниця між сумою попередньої оплати та коштами, що повернуті відповідачем.

Відповідно до частини 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору на підставі доказів у справі. Зокрема, відповідно до частини 2 статті 32 Господарського процесуального кодексу України - на підставі письмових доказів та пояснень представників сторін.

Згідно із частиною 1 статті 36 Господарського процесуального кодексу України письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Позивачем, заявлено до стягнення борг - 430 800,00 руб. у гривневому еквіваленті, що становить, з урахуванням зменшення розміру позовних вимог, 112 008,00 грн. (за офіційним курсом Національного банку України рубля по відношенню до гривні станом на день подання позовної заяви).

Згідно статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Враховуючи зазначене та беручи до уваги те, що на час розгляду справи відповідач зобов'язання з поставки оплаченого позивачем товару не виконав, доказів протилежного суду не надав, попередню оплату в розмірі 112 008,00 грн. не повернув, суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідача 112 008,00 грн. попередньої оплати є доведеною, обґрунтованою, відповідачем не спростованою, а, відтак, підлягає задоволенню.

Позивач у відповідності до пункту 8.4. Договору нарахував відповідачу пеню за несвоєчасну поставку товару у розмірі 18 538,52 руб., що в еквіваленті, за розрахунком позивача, становить 4 820,02 грн.

Відповідно до пункту 8.4. Договору, продавець за несвоєчасну відгрузку товару сплачує покупцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми непоставленого товару, за кожен день прострочення.

З матеріалів справи вбачається, що товар позивачу в строк до 26.05.2011 не поставлено, тобто, порушено строк поставки, що встановлений Договором, а тому, з урахуванням вартості непоставленого товару - 496 800,00 руб., позивач мав право на нарахування пені з 27.05.2011.

Натомість, судом встановлено помилковість періоду нарахування пені, що визначений позивачем: з 28.11.2012 по 12.03.2013.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, якщо інше не встановлено законом або договором.

Згідно з умовами пункту 8.4. Договору, сторонами визначено порядок нарахування та розмір пені, однак, не продовжено період її нарахування, відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України.

Крім того, як встановлено судом вище, з 15.11.2012 зобов'язання з поставки товару стало грошовим зобов'язанням з повернення попередньої оплати.

Зважаючи на викладене, позовні вимоги в частині стягнення пені у розмірі 4 820,02 грн. не підлягають задоволенню.

У зв'язку з простроченням відповідачем виконання грошового зобов'язання, позивач на підставі статті 625 Цивільного кодексу України заявляє до стягнення 26 257,61 руб. 3% річних, що в еквіваленті, за розрахунком позивача, становить 6 826,98 грн. та 9 672,00 руб. інфляційних втрат, що в еквіваленті, за розрахунком позивача, становить 2 432,22 грн.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Зобов'язання щодо повернення позивачу суми попередньої оплати у розмірі 496 800,00 руб. виникло у відповідача з 15.11.2012 (з моменту підписання та скріплення печатками сторін акту звірки станом на 15.11.2012), а суми попередньої оплати у розмірі 430 800,00 руб. виникло у відповідача з 27.11.2012 (з моменту часткового повернення суми попередньої оплати 27.11.2012 в розмірі 66 000,00 руб., що підтверджується банківськими виписками).

Відповідно, саме з цих дат, тобто, настання грошового зобов'язання відповідача з повернення сум попередньої оплати, позивач має право на нарахування 3% річних та інфляційних втрат, передбачених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України.

З метою всебічного, повного і об'єктивного розгляду обставин справи, суд перевірив заявлений позивачем розмір 3% річних, що нараховані на суму боргу та встановив, що наданий позивачем розрахунок є невірним, за розрахунком суду, позовна вимога в частині стягнення 3% річних у розмірі 5 721,56 грн. задоволенню не підлягає.

Щодо позовної вимоги про стягнення 2 432,22 грн. інфляційних втрат, судом враховане наступне.

Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено зобов'язання боржника на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення за умови, що боржник прострочив виконання грошового зобов'язання.

Стаття 627 Цивільного кодексу України визначає, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За приписами статті 524 Цивільного кодексу України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Згідно частин 1, 2 статті 533 Цивільного кодексу України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Зазначена норма кореспондується з положеннями частини 2 статті 198 Господарського кодексу України.

Отже, вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству, однак унеможливлює урахування розрахованого Державним комітетом статистики України індексу інфляції для обґрунтування вимог, пов'язаних із знеціненням валюти боргу. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.

Відповідно до вищезазначених вимог законодавства та умов Договору, грошове зобов'язання відповідача з повернення попередньої оплати виражене в російських рублях і протягом всього часу правовідносин сторін не ставало гривневим. Право на стягнення боргу у гривневому еквіваленті позивачем використане лише при зверненні з позовом до суду.

Таким чином, позовна вимога про стягнення інфляційних втрат у розмірі 2 432,22 грн. задоволенню не підлягає.

Проаналізувавши вищезазначені норми чинного законодавства та всебічно розглянувши матеріали справи, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 112 008,00 грн. основної заборгованості та 1 105,42 грн. 3% річних є доведеними, обґрунтованими, відповідачем не спростованими, а, відтак, підлягають задоволенню. Позовні вимоги в частині стягнення 3% річних у розмірі 5 721,56 грн., пені у розмірі 4 820,02 грн. та інфляційних втрат у розмірі 2 432,22 грн. задоволенню не підлягають.

Відповідно до частини 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 4, 32, 33, 36, 43, 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

вирішив:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "РГК" (09600, Київська обл., Рокитнянський район, смт. Рокитне, вул. Ентузіастів, буд. 3, ідентифікаційний код ЄДРПОУ 37066355) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Стройсервіс М" (129226, м. Москва, вул. Сільськогосподарська, буд. 17, корп. 6, ідентифікаційний код ЄДРПОУ 1047796174557) 112 008 (сто дванадцять тисяч вісім) грн. 00 коп. основної заборгованості, 1 105 (одна тисяча сто п'ять) грн. 42 коп. 3% річних та 2 262 (дві тисячі двісті шістдесят дві) грн. 26 коп. судового збору.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення та підписання і може бути оскаржено в апеляційному порядку.

Повне рішення складено 18.06.2013.

Суддя С.О. Саванчук