Ухвала суду № 32059734, 28.05.2013, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 травня 2013 р.Справа № 820/2157/13-аКолегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Тацій Л.В.

Суддів: Водолажської Н.С. , Філатова Ю.М.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Основ'янської міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 28.03.2013р. по справі № 820/2157/13-а

за позовом ОСОБА_1

до Апеляційного суду Харківської області , Основ'янської міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби , Управління Державної казначейської служби України у Червонозаводському районі м. Харкові Харківської області

про зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ОСОБА_1, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Апеляційного суду Харківської області, Основ`янської міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби, Управління Державної казначейської служби України у Червонозаводському районі м. Харкова Харківської області, в якому просила зобов'язати Управління Державної казначейської служби України у Червонозаводському районі м. Харкова Харківської області стягнути суму утриманого Апеляційним судом Харківської області податку з доходів фізичних осіб з вихідної допомоги судді, нарахованої за платіжними дорученнями № 1171 від 29.06.2011р. та № 360 від 16.12.2011р. у розмірі 26604, 14 грн. шляхом безспірного списання з рахунку 33219800700011 ГУДКУ у Червонозаводському районі м. Харкова, код отримувача 851011 на користь ОСОБА_1, код НОМЕР_1, АДРЕСА_1

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 28.03.2013р. позов задоволено.

Відповідач, не погодившись з даним судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову та прийняти нову, якою у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, відповідач посилається на прийняття оскаржуваної постанови з порушенням норм матеріального та процесуального права, зокрема на порушення вимог Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб", що призвело до неправильного вирішення справи, а також на доводи та обставини, викладені в апеляційній скарзі.

Позивач не скористався правом подання письмових заперечень на апеляційну скаргу.

Позивач надав письмову заяву про розгляд справи без його участі.

Представник відповідача, апеляційного суду Харківської області, також надав письмову заяву про розгляд справи без його участі.

Відповідач, Управління Державної казначейської служби України у Червонозаводському районі м. Харкова Харківської області, надав письмову заяву про розгляд справи без участі його представника.

Представник відповідача, Основ'янської міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби, в судове засідання суду апеляційної інстанції не з'явився, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлений належним чином, причини неявки не повідомив.

Відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України, неприбуття в судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час та місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 41 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши суддю доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, що позивач згідно наказу № 15 від 17.01.1994 року зарахована до штату Харківського обласного суду (у 2001 році переіменовано в Апеляційний суд Харківської області).

31.12.10 року ОСОБА_1 була відрахована зі штату Апеляційного суду Харківської області у зв'язку зі звільненням у відставку з посади судді на підставі Постанови Верховної Ради України № 2762-VІ від 02.12.10 року.

Згідно довідки Апеляційного суду Харківської області № 02-59/55 від 07.02.2013 року (а.с. 12), у червні 2011 року позивачу частково нарахована вихідна допомога в сумі 96.892, 65 грн. та утримано податок згідно Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" в сумі 16283, 35 грн. У грудні 2011 року позивачу донарахована вихідна допомога у сумі 60709, 35 грн., податку утримано 10320, 59 грн. Усього нараховано 157602, 00 грн., з них утримано податку 26604, 14 грн.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивач при виході у відставку мав право на отримання вихідної допомоги без сплати податку відповідно до ч.3 ст. 43 Закону України Законом України "Про судоустрій і статус суддів" ( в редакції на момент виникнення спірних правовідносин). Суд першої інстанції зазначив, що виплата вихідної допомоги є соціальною виплатою суддям, гарантованою державою та встановленою Законом України "Про судоустрій і статус суддів", яка не входить до складу заробітної плати, то її сума не може включатись до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу платника податку, а тому обкладенню податком з доходів фізичних осіб не підлягає.

За таких обставин, податок з доходів фізичних осіб утримано із вихідної допомоги позивача всупереч вимогам чинного законодавства, виходячи з наступного.

З наданих до суду копій платіжних доручень № 1171 від 29.06.11 року та № 360 від 16.12.2011 року слідує, що Апеляційним судом Харківської області перераховано податок з доходів найманих працівників із вихідної допомоги суддям за червень 2011 року та грудень 2011 року, у тому числі, з вихідної допомоги ОСОБА_1 в сумі 26604, 14 грн. (а.с. 13-14)

Також з матеріалів справи вбачається, що позивач в порядку ст. 43 Податкового кодексу України звертався до Основ'янської міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби із заявою про повернення незаконно утриманих коштів з вихідної допомоги судді, який пішов у відставку (а.с. 6-7).

Листом від 04.03.2013 року № 145/17.1- 22 (а.с. 8-11) Основ'янська міжрайонна державна податкова інспекція м. Харкова Харківської області Державної податкової служби відмовила позивачу у задоволенні згаданої вище заяви.

Відповідно до частини шостої статті 47 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року, (в редакції, що діяла на час виходу позивача у відставку), гарантії незалежності судді, включаючи заходи його правового захисту матеріального та соціального забезпечення, передбачені цим Законом, поширюються на всіх суддів України і не можуть бути скасовані чи знижені іншими нормативними актами України.

Згідно частини першої статті 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна неоподатковувана допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Положеннями пункту 2 розділу ХІІ "Прикінцеві положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що стаття 43, частина п'ята-тринадцята статті 44 Закону України "Про статус суддів" втрачають чинність з 1 січня 2011 року.

Таким чином на момент виникнення спірних правовідносин діяли норми ст.43 Закону України "Про статус суддів".

Частиною третьою статті 43 Закону України "Про статус суддів", в редакції, чинній станом на 31 грудня 2010 року, встановлено, що судді, який пішов у відставку, виплачується вихідна допомога без сплати податку у розмірі місячного заробітку за останньою посадою за кожен повний рік роботи на посаді судді, але не менше шестимісячного заробітку.

На період виникнення спірних правовідносин порядок нарахування, утримання і перерахування до бюджету податку з доходів фізичних осіб передбачався Законом України "Про податок з доходів фізичних осіб" від 22 травня 2003 року №889-IV, який втратив чинність з 01 січня 2011 згідно з Податковим кодексом України від 02 грудня 2010 №2755-VI.

Відповідно до пункту 3.1 статті 3 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" із змінами та доповненнями, об'єктом оподаткування є загальний місячний оподаткований дохід, до складу якого включаються доходи у вигляді заробітної плати, інші виплати та винагороди, нараховані (виплачені) платнику податку.

Пунктом 4.2 статті 4 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" визначений виключний перелік доходів, що включаються до складу загального місячного оподатковуваного доходу.

Відповідно до підпункту 4.3.1 пункту 4.3 статті 4 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб", до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу платника податку не включається сума державної матеріальної та соціальної допомоги у вигляді адресних виплат коштів згідно із законом.

На відмінність від заробітної плати, вихідна допомога не є винагородою за конкретну виконану роботу за певний проміжок часу за трудовим договором. Вихідна допомога - це особлива форма соціального забезпечення суддів, зміст якої полягає у гарантованій державою, звільненій від сплати податків грошовій виплаті, що слугує забезпеченню належного матеріального утримання судді, в тому числі після звільнення від виконання обов'язків судді.

Враховуючи те, що виплата вихідної допомоги є соціальною виплатою суддям, гарантованою державою та встановленою Законом України "Про судоустрій і статус суддів", яка не входить до складу заробітної плати, то її сума не може включатись до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу платника податку, а тому обкладенню податком з доходів фізичних осіб не підлягає.

02 грудня 2010 року Верховною Радою України прийнятий Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Податкового кодексу України", відповідно до якого (з моменту набрання ним чинності 01 січня 2011 року) судді втратили право при виході у відставку отримувати вихідну допомогу без утримання податку.

За таких обставин, позивач при виході у відставку 28 жовтня 2010 року мав право на отримання вихідної допомоги без сплати податку, оскільки таке право передбачено Законом України "Про судоустрій і статус суддів". Оскільки вихідна допомога судді, який пішов у відставку, має разовий характер та відноситься до державної матеріальної допомоги, утримання з позивача прибуткового податку в розмірі 19279, 27 грн. є неправомірним та суперечить положенням закону.

Пільги, компенсації та гарантії є видом соціальної допомоги та необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 р. по справі №1-1/2004, не допускається звуження рівня гарантій незалежності і недоторканості суддів в разі прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів.

Також, рішенням Конституційного Суду України від 11.10.2005 р. по справі №1-21/2005 зазначено, що за змістом ст.126 Конституції України положення частини третьої ст.11 Закону України "Про статус суддів" у взаємозв'язку з ч.8 ст.14 Закону України "Про судоустрій України" треба розуміти як таке, що гарантує досягнутий рівень незалежності суддів і забороняє при прийнятті нових законів та інших нормативних актів, внесенні змін до них скасовувати чи звужувати існуючі гарантії незалежності суддів, у тому числі заходи їх правового захисту та матеріального і соціального забезпечення.

Відповідно до пункту 16.1 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб", податок, утриманий з доходів резидентів, підлягає зарахуванню до бюджету згідно з нормами Бюджетного кодексу України.

Статтею 64 Бюджетного кодексу України від 21 червня 2001 року № 2542-III, який був чинним на момент виникнення спірних правовідносин визначено, що до доходів, що закріплюються за бюджетами місцевого самоврядування та враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів, належить податок з доходів фізичних осіб у частині, визначеній статтею 65 цього Кодексу.

Відповідно до статті 65 названого Кодексу до доходів бюджетів міст Києва і Севастополя зараховується 100 відсотків загального обсягу податку з доходів фізичних осіб, що сплачується (перераховується) згідно з Законом України "Про податок з доходів фізичних осіб" на території цих міст. До доходів бюджетів міст республіканського (в Автономній Республіці Крим) та обласного значення зараховується 75 відсотків від загального обсягу податку з доходів фізичних осіб, що сплачується (перераховується) згідно з Законом України "Про податок з доходів фізичних осіб" на території цих міст. До доходів бюджетів міст районного значення, сіл, селищ чи їх об'єднань зараховується 25 відсотків від загального обсягу податку з доходів фізичних осіб, що сплачується (перераховується) згідно з Законом України "Про податок з доходів фізичних осіб" на цій території.

Аналогічні положення закріплені також у статтях 64, 65 Бюджетного кодексу України від 08.07.2010 року № 2756-VІ, який набрав чинності з 01.01.2011 року.

Із аналізу вищевикладених положень законодавства вбачається, що податок з доходів фізичних осіб зараховується до відповідного місцевого бюджету та в подальшому враховується при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів у визначених розмірах.

Згідно частини 2 статті 78 Бюджетного кодексу України від 08.07.2010 року № 2756-VІ казначейське обслуговування місцевих бюджетів здійснюється територіальними органами Державного казначейства України відповідно до статті 43 цього Кодексу. Державне казначейство України веде облік усіх надходжень, що належать місцевим бюджетам, та за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, погодженим з відповідними місцевими фінансовими органами, здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету.

Згідно частини 1 статті 25 Бюджетного кодексу України, Державне казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Порядок повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затверджений наказом Державного казначейства України від 10 грудня 2002 р. № 226, регламентує процедуру повернення помилково або надміру зарахованих коштів, в тому числі, податків, зборів (обов'язкових платежів) за заявою платника або за поданням органу, що контролює справляння надходжень до бюджету.

Разом з тим, зазначений порядок розрахований на відсутність спору щодо суми, яка помилково або надміру зарахована до відповідного бюджету.

Зважаючи на те, що в даному випадку між сторонами виник спір щодо необхідності справляння податку з доходів фізичних осіб із суми вихідної допомоги позивача і судом в ході розгляду справи підтверджено неправомірність справляння податку, належним способом захисту права позивача на повернення помилково (надміру) сплаченого податку з доходів фізичних осіб є стягнення утриманої суми податку в розмірі 19279, 27 грн. із місцевого бюджету із рахунку, на який були зараховані відповідні кошти.

Відповідно до пунктів 16, 17 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 №845, органи Казначейства за судовими рішеннями про стягнення надходжень бюджету здійснюють безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів, зокрема, для повернення надмірно та/або помилково сплачених податків і зборів. Стягувачі, на користь яких прийняті судові рішення про стягнення надходжень бюджету, подають до органу Казначейства, на рахунки в якому зараховані надходження бюджету, документи, зазначені у пункті 7 цього Порядку, крім випадків, передбачених пунктом 23 цього Порядку.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову, або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 199, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Основ'янської міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 28.03.2013р. по справі № 820/2157/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя Тацій Л.В.Судді Водолажська Н.С. Філатов Ю.М.