Рішення № 32056904, 12.06.2013, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/8575/13 12.06.13

За позовом Публічного акціонерного товариства "Миколаївська теплоелектроцентраль" м. Миколаєва

до Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" м. Києва

про визнання договору частково недійсним.

Суддя Паламар П.І.

Представники:

від позивача Ходикін М.М.,

від відповідача Демчук О.В.

СУТЬ СПОРУ :

у квітні 2013 року Публічне акціонерне товариство "Миколаївська теплоелектроцентраль" звернулося в суд з указаним позовом, предмет якого уточнило заявою від 6 червня 2013 р.

Позивач зазначав, що між ним і відповідачем укладено договір про закупівлю природного газу № 357-БО від 30 січня 2012 р., згідно з яким відповідач зобов'язався передати йому у власність природний газ, а він - прийняти та оплатити його вартість.

Указаний договір в частині умов п. 7.3, що встановлюють його відповідальність за неналежне проведення розрахунків одночасно у вигляді і пені, і штрафу, а також в частині умов п. 9.3 договору, що встановлюють строк позовної давності для звернення до суду щодо стягнення штрафу та пені тривалістю у 5 років суперечать вимогам п. 6.2.2 Типового договору на постачання природного газу за регульованим тарифом, затвердженого постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України № 1580 від 22 вересня 2011 р.

За таких обставин позивач на підставі ст.ст. 203, 215 ЦК України просив задовольнити позов та визнати цей договір в указаних частинах недійсним.

У судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені вимоги.

Відповідач у відзиві на позовну заяву, його представник у судовому засіданні проти позову заперечував, посилаючись на безпідставність заявлених вимог, відповідність спірного договору вимогам чинного законодавства.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, суд вважає, що у позові слід відмовити з таких підстав.

Судом встановлено, що 30 січня 2012 р. між позивачем та відповідачем як правонаступником Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" укладено договір про закупівлю природного газу № 357-БО, згідно з яким відповідач зобов'язався передати у власність позивача протягом 2012 року імпортований природний газ в обсязі до 15358000 м3, а останній - прийняти та оплатити одержаний газ.

Зазначені обставини підтверджуються поясненнями представників сторін, наявною у матеріалах справи копією вищевказаного договору.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з правилами ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до умов п. 7.3 цього договору встановлена відповідальність покупця (позивача у справі) за неналежне виконання ним п. 4.1 договору (оплата за газ), зокрема, у вигляді сплати пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день простроченого платежу, а за прострочення понад 30 днів додатково сплати штрафу у розмірі 7 відсотків від сими простроченого платежу.

Відповідно до ч. 1 ст.ст. 626-628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Внесення сторонами за господарським договором поставки умов про забезпечення виконання зобов'язання покупця про оплату придбаного товару відповідає вимогам ст.ст. 546, 547, 549 ЦК України, ст. 230 ГК України.

Доводи позивача з цього приводу є необґрунтованими та суперечать встановленим ст. 3 ЦК України принципам свободи договору та розумності.

Передбачені спірними умовами договору пеня та штраф є формами одного й того ж виду забезпечення виконання зобов'язання (неустойки), що визначають порядок обчислення грошової суми, належної з боржника у разі порушення тим зобов'язання, що не є подвійною відповідальністю. Доводи позивача з цього приводу суперечать вимогам ст. 61 Конституції України та ґрунтуються на помилковому розумінні вимог чинного законодавства.

Відповідно до умов п. 9.3 договору строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, штрафів, пені, відсотків річних, інфляційних нарахувань, встановлюється тривалістю у 5 років.

Згідно вимог ч. 1 ст. 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Внесення сторонами за господарським договором поставки умов про зміну тривалості позовної давності відповідає вимогам гл. 19 ЦК України.

Посилання позивача на вимоги п. 6.2.2 Типового договору на постачання природного газу за регульованим тарифом, затвердженого постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України № 1580 від 22 вересня 2011 р., є також безпідставними.

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 179 ГК України сторони вправі конкретизувати умови типового договору, на основі якого вони визначають зміст договору між собою.

Отже, зміст спірного договору в частині п.п. 7.3, 9.3 відповідає вимогам ч. 1 ст. 203 ЦК України.

Доказів невідповідності спірних пунктів договору іншим вимогам чинного законодавства суду також не надано.

Враховуючи, що позивачем не доведено факту порушення відповідачем його прав у спірних правовідносинах, у позові відповідно до вимог ст.ст. 16, 215 ЦК України, ст. 207 ГК України слід відмовити.

Оскільки у позові відмовлено, понесені по справі господарські витрати стосовно до вимог ст. 49 ГПК України слід покласти на позивача.

Керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В :

у позові Публічного акціонерного товариства "Миколаївська теплоелектроцентраль" м. Миколаєва відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до вимог ст. 85 ГПК України.

Суддя господарського суду міста Києва П.І.Паламар