Ухвала суду № 32055050, 11.06.2013, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2013 р.Справа № 2а-1818/12/2070Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Мельнікової Л.В.

суддів - Подобайло З.Г., Григорова А.М.

за участю секретаря судового засідання - Співак О.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Харкові справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2013 року по справі за позовом Науково-виробничого підприємства «АСПО-1» товариства з обмеженою відповідальністю до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення - рішення, -

В с т а н о в л е н о:

У лютому 2012 року позивач, Науково-виробниче підприємство «АСПО-1» товариство з обмеженою відповідальністю (далі по тексту - НВП «АСПО-1» ТОВ), звернувся до суду з адміністративним позовом про скасування податкового повідомлення-рішення відповідача - Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби (далі - ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області ДПС) від 19.09.2011 року №0004402305, яким йому на підставі акта перевірки від 01.09.2011 року № 4183/2305/22646760, за встановлені порушення п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, ст. 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України) збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 120.561 грн., з яких у тому числі 120.560 грн. - основний платіж, 1 грн. - штрафні (фінансові) санкції (штрафи), посилаючись на хибність висновків перевірки, проведеної відповідачем, щодо наявності фактів порушень підприємством положень податкового законодавства.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2013 року позовні вимоги підприємства задоволено.

Судове рішення вмотивоване тим, що податковий кредит сформований позивачем за господарськими операціями, фактичне виконання яких підтверджено письмовими доказами, в акті перевірки не викладено належних доводів про відсутність фактичного виконання позивачем господарських операцій за спірними правочинами, отримані послуги безпосередньо пов'язані з господарською діяльністю підприємства. Документи підприємства з обліку доходів, витрат та інших показників, пов'язаних із визначенням об'єктів оподаткування (податкових зобов'язань), первинні документи, тощо оформлені у відповідності до вимог ПК України і Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

В апеляційній скарзі, відповідач, посилаючись на невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, порушення норм права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати зазначену постанову та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог НВП «АСПО-1» ТОВ відмовити в повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді Харківського апеляційного адміністративного суду, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а судове рішення, відповідно до положень ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), слід залишити без змін з наступних підстав.

Судом встановлено, що фахівцем ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області ДПС проведена документальна невиїзна позапланова перевірка фінансово-господарської діяльності НВП «АСПО-1» ТОВ з питань взаємовідносин з приватним підприємством «Константа «Строй-Інвест» (надалі по тексту ПП «Константа Строй-Інвест») код ЄДРПОУ 36006578 за квітень 2011, за наслідками якої складно акт перевірки від 01.09.2011 року №41835/2305/22646760 (т. 2 а.с. 11-14).

Згідно висновків зазначеного акта перевіркою встановлено:

- порушення позивачем ч.1, 5 ст. 203, п. 1, 2 ст. 215, ст. 228 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) в частині недотримання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених НВП «АСПО-1» ТОВ з ПП «Константа Строй - Фнвест»;

- відсутність об'єктів, які підпадають під визначення п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, ст. 189 ПК України, що призвело до неправомірного декларування податкового кредиту на загальну суму ПДВ 120.560 грн., які проведені на підставі нікчемного правочину з ПП «Константа Строй - Інвест».

Вказаних висновків податковий орган дійшов з огляду на інформацію щодо контрагента позивача - ПП «Константа Строй-Інвест», отриману від ДПІ в Аретмівському районі м. Луганська, відповідно до якої встановлено, що на ПП «Константа Строй-Інвест» відсутні трудові ресурси, складські приміщення, виробничі потужності для здійснення будь-якого виду діяльності, на підставі чого, податковим органом зроблено висновок про проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання, зокрема, у випадках, коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, не мають реального товарного характеру, а отже укладені правочини між ПП «Константа Строй-Інвест» та його контрагентами (у тому числі і підприємством-позивачем) є нікчемними.

Крім того, ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області ДПС в акті перевірки зазначає про те, що підприємством не надано до перевірки інформації стосовно подальшого руху придбаних послуг у ПП «Константа Строй-Інвест».

На підставі висновків вищевказаного акту податковим органом прийнято оскаржуване податкове повідомлення - рішення форми від 19.09.2011 року №0004402305 на суму грошового зобов'язання у розмірі 120561,00 грн. (т. 2 а.с. 10).

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що між ПП «Константа Строй-Інвест» (підрядник) та НВП «АСПО-1» ТОВ (замовник) укладено ряд договорів підряду, а саме №183 від 27 квітня 2011 року (а.с.15-16, т.1), №175 від 11 квітня 2011 року (а.с.18-19, т.1), №174 від 06 квітня 2011 року (а.с.26-27, т.1), №172 від 05 квітня 2011 року (а.с.30-31, т.1), узгодження вартості робіт підтверджується довідками про вартість виконаних робіт та витрат типової форми №КБ-3 за травень 2011 року, виконання вказаних робіт підтверджується актами приймання виконаних будівельних робіт типової форми №КБ-2в та відомостями ресурсів за травень 2011 року, відомостями ресурсів та прийомо-здаточними актами за травень 2011 року.

Право на віднесення сум до податкового кредиту підтверджено наявними у справі податковими накладними, виписаними ПП «Константа Строй Інвест» на адресу позивача відповідно до перелічених вище договорів (а.с.41-52, т.1).

Належним чином завіреними та наданими до суду представником позивача платіжних доручень та виписками по рахункам, позивач підтвердив повну оплату виконаних робіт ПП «Константа Строй Інвест».

Підстави та право на здійснення будівельних робіт підтверджується ліцензією виданою Міністерством регіонального розвитку та будівництва України державною архітектурно - будівельною інспекцією.

Погоджуючись з висновками суду першої інстанції, колегія суддів зазначає, що відповідно ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочин є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 203 Цивільного кодексу України, передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно із ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог , які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Суд встановлено, що зміст договорів, укладених позивачем з вищезазначеними контрагентами, не суперечить актам цивільного законодавства. Судом не встановлено фактів, які свідчили б про те, що зміст договорів не відповідав дійсним намірам сторін і, що ці наміри спрямовані на ухилення від сплати податків за фінансово-господарськими результатами виконання зазначених договорів. Таких доказів у відповідності до вимог ст. 71 КАС України відповідачем судам першої та апеляційної інстанції не надано.

Відповідачем не надано доказів наявності притягнення до кримінальної відповідальності посадових осіб як позивача так і ПП «Константа Строй Інвест» за ухилення від сплати податків або інші податкові правопорушення.

Відповідно з п.198.1. ст.198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Положеннями п. 198.2. ст.198 ПК України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

При цьому за правилами п.198.3. ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до п.198.6. ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до пл. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податковою) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу, а за змістом пп. 14.1.18 п. 14.1 ст. 14 Кодексу, бюджетне відшкодування - відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу.

Підпунктом 198.6 п. 198 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Згідно з п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188 ПК України, об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку, окрім іншого, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, з постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України. Датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, або дата відвантаження товарів. База оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів.

Згідно з п. 201.1. 201.4, 201.6 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну. Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця та є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Пунктом 200.1 ст. 200 згаданого Кодексу встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. В свою чергу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно п. 198.1 ст. 198 виникає, окрім іншого, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

При цьому, відповідно до п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за встановленою ставкою, протягом такого звітного періоду, окрім іншого, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 Кодексу).

Положеннями п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Водночас, ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Вирішуючи спір, суд виходив з того, що підприємство НВП «АСПО-1» ТОВ має документи, які повністю підтверджують факт здійснення господарських операцій, факт виконання позивачем та його контрагентом зобов'язань за вказаними вище правочинами. Первинні і розрахункові документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", ст.44 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704; далі за текстом - Положення №88) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості. Обставини понесення позивачем витрат за вказаними договорами підтверджені матеріалами справи. Крім того, податковим органом не встановлено порушень позивача щодо відображення в податкових деклараціях сум податкових зобов'язань, а недотримання контрагентами позивача податкового законодавства не є підставою для висновку про порушення саме позивачем вимог ПК України.

На думку колегії суддів, надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно обґрунтованості позовних вимог НВП «АСПО-1» ТОВ та приходить до висновку про необхідність відмови в задоволені апеляційної скарги ДПІ у Дзержинському районі м.Харкова Харківської області Державної податкової служби і залишення оскаржуваного судового рішення, відповідно до положень ст. 200 КАС України, без змін.

Інші доводи апеляційної скарги на висновки колегії суддів не впливають.

В порядку, визначеному ч. 1 ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

На підставі наведеного та керуючись ч. 1 ст. 41, ст.ст. 185, 195, 196, 198 ч. 1 п. 1, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2013 року по справі № 2а-1818/12/2070 - без змін.

Ухвала Харківського апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя - (підпис) Л.В. Мельнікова

Судді (підпис) З.Г. Подобайло

(підпис) А.М. Григоров

Повний текст ухвали виготовлено та підписано 17 червня 2013 року

Згідно з оригіналом Л.В. Мельнікова