Ухвала суду № 32054377, 18.06.2013, Апеляційний суд Івано-Франківської області

7

Справа №0907/15167/2012

Провадження № 22ц/779/1543/2013

Категорія 41

Головуючий у І інстанції: Шамотайло О.В.

Суддя-доповідач: Ковалюк Я.Ю.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2013 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Ковалюка Я.Ю.

суддів: Горблянського Я.Д., Горейко М.Д.

секретаря Турів О.М.

з участю: представників апелянта - ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, третьої особи ОСОБА_5, представника прокуратури Савчук Л.Є., відповідача-позивача ОСОБА_7 та її представника ОСОБА_8,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу до ОСОБА_7, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, органу опіки та піклування виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, прокуратури м. Івано-Франківська про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням та зустрічним позовом ОСОБА_7 до Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу, ОСОБА_5 про визнання права користування житлом, усунення перешкод у користуванні житлом, визнання недійсним ордеру на житлове приміщення та вселення, за апеляційною скаргою Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу на рішення Івано-Франківського міського суду від 25 квітня 2013 року,-

в с т а н о в и л а:

В лютому 2012 року Івано-Франківський національний технічний університет нафти і газу звернувся в суд із зазначеним позовом посилаючись на те, що відповідачі тривалий час не проживають за місцем реєстрації.

ОСОБА_7 звернулася в суд із зустрічним позовом, який мотивувала тим, що понад 10 років працювала в Івано-Франківському національному технічному університеті нафти і газу, є одинокою матір'ю та має на утриманні дитину-інваліда.

Ухвалою суду дані позови були об'єднані в одне провадження.

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 25 квітня 2013 року первісний позов задоволено частково. Визнано ОСОБА_9 таким, що втратив право користування житловим приміщенням, розташованим за адресою: АДРЕСА_1. В решті вимог первісного позову відмовлено.

Зустрічний позов задоволено повністю. Визнано право ОСОБА_7, ОСОБА_9, ОСОБА_11 на користування житловим приміщенням, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1. Зобовязано Івано-Франківський національний технічний університет нафти і газу та ОСОБА_5 усунути перешкоди ОСОБА_7, ОСОБА_9, ОСОБА_11 у користуванні житловим приміщенням, шляхом виселення ОСОБА_5 з житлового приміщення кімнати АДРЕСА_1. Визнано недійсний ордер на вселення у жиле приміщення: кімнати АДРЕСА_1, виданий ОСОБА_5 Вселено ОСОБА_7, ОСОБА_10, ОСОБА_11 у житлове приміщення, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1.

На дане рішення Івано-Франківський національний технічний університет нафти і газу подав апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом норм матеріального і процесуального права та невідповідність висновків суду обставинам справи.

Апелянт зазначає, що суд першої інстанції при вирішенні спору залишив поза увагою той факт, що на підставі особистої заяви ОСОБА_7 було видано наказ ректором ІФНТУНГ №37/3 від 03.04.2001 року про її звільнення із займаної посади за власним бажанням в зв'язку з переїздом в іншу місцевість, а також долучені до матеріалів справи акти від 18.11.2010 року, від 14.07.2011 року, 09.02.2012 року про не проживання відповідача у кімнаті АДРЕСА_1., де право на зайняття житлової площі вона отримала на період роботи в університеті.

Апелянт також вказує, що висновок суду про те, що ОСОБА_7 не вибула на постійне місце проживання, а лише тимчасово - для проходження лікування сина відповідачки ОСОБА_11 є помилковим та не відповідає дійсності, оскільки не підтверджується жодними доказами. Вважає, що вона сама в 2001 році звільнилась з роботи і за її ж поясненнями поїхала проживати в Автономну Республіку Крим, а отже втратила право на проживання в гуртожитку.

На думку апелянта, суд даним обставинам не дав належної оцінки та ухвалив рішення з порушенням вимог закону.

З вище наведених підстав просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення їх позову позову.

В судовому засіданні представники апелянта підтримали доводи апеляційної скарги, просили рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення первісного позову, а в задоволенні зустрічного позову - відмовити.

Представник прокуратури доводи апеляційної скарги не визнала, вважає рішення суду законним та обґрунтованим, яке просила залишити без змін.

Відповідач-позивач та її представник доводи апеляційної скарги заперечили, вважають її безпідставною, а рішення суду законним та обґрунтованим, яке просили залишити в силі.

Інші сторони в судове засідання не з'явилися, хоча були належним чином повідомлені про час й місце розгляду даної справи, що у відповідності до ч.2 ст.305 ЦПК України не перешкоджає розглядові справи.

Вислухавши доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 10 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Встановлено, що предметом спору є право сторін на користування кімнатою АДРЕСА_1 яку надано ОСОБА_7 на підставі ордеру № 30 від 29.03.1995 року. У відповідачки є неповнолітній син ОСОБА_11 ІНФОРМАЦІЯ_1, який є інвалідом дитинства.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення первісного позову, суд першої інстанції на підставі зібраних доказів правильно встановив, що відповідачка та члени її сім'ї - ОСОБА_10 та ОСОБА_11 не вибували на постійне місце проживання в АРК, а лише тимчасово, в період з 2001-2003 р.р. відбули для проходження лікування сина відповідачки за первісним позовом - позивачки за зустрічним позовом - ОСОБА_11, дійшов до правильного переконання, що така відсутність є поважною, що у відповідності до вимог п. 3 ст. 71 ЖК Української РСР, жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім'ї понад шість місяців у випадку виїзду для лікування в лікувально- профілактичному закладі - протягом усього часу перебування в ньому -в цій частині відмовив у задоволенні. Натомість обґрунтовано дійшов висновку про підставність позовних вимог в частині визнання ОСОБА_9 таким, що втратив право користування жилим приміщенням. Задовольняючи частково позовні вимоги за первісним позовом суд прийшов до вірного висновку про доцільність задоволення позовних вимог за зустрічним позовом.

З даним висновком суду першої інстанції погоджується і колегія суддів.

Відповідно до ст. 71 ЖК України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців, а у окремих випадках, передбачених цією нормою, понад цей строк.

У разі поважності причин відсутності осіб понад встановлені законом строки (перебування у відрядженні, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім'ї тощо) цей строк може бути продовжено судом (ч. 2 ст. 71, ст. 72 ЖК України, п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року N 2 "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України"). Вичерпного переліку таких поважних причин житлове законодавство не встановлює, у зв'язку з чим зазначене питання вирішується судом у кожному випадку з урахуванням конкретних обставин справи.

Таким чином, виходячи з аналізу зазначених правових норм наймач та члени його сім'ї можуть бути визнані такими, що втратили право користування жилим приміщенням, з підстав відсутності понад шість місяців у цьому жилому приміщенні, якщо вони були відсутні протягом цього строку підряд без поважних причин, і саме ці факти повинні бути встановлені судом при вирішенні спору згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України.

Як встановлено судом першої інстанції та доводиться матеріалами справи, ОСОБА_7 29.03.1995 року було видано ордер №30 на право зайняття житлової площі 12,2 м2 в гуртожитку №4 на період роботи в університеті, що підтверджується копією вказаного ордеру (а.с. 4).

Відповідно до наказу ректора ІФНТУНГ №37/3 від 03.04.2001 року, копія якого міститься в матеріалах справи, ОСОБА_7 звільнено із займаної посади по ст. 38 КЗпП України в зв'язку з переїздом в іншу місцевість (а.с. 9).

Згідно із актами від 18.11.2010 року, 14.07.2011 року, 09.02.2012 року, копії яких є в матеріалах справи, засвідчено факт не проживання ОСОБА_7, ОСОБА_9, ОСОБА_9, ОСОБА_11 в АДРЕСА_1 протягом тривалого часу (а.с. 10-12). Стороною позивача за первісним позовом було представлено суду акти, якими фіксувалась відсутність ОСОБА_7 та членів її сім'ї в спірному житлі від 18.11.2010р. та від 14.07.2011р., які підписані комісійно, в тому числі і ОСОБА_15, як мешканцем кімнати НОМЕР_1 (а.с. 10-11).

Згідно до рішення Івано-Франківського міського суду від 29.04.2009р., яке набрало законної сили, шлюб між ОСОБА_7 та ОСОБА_9 було розірвано (а.с.72).

У відповідності до трудової книжки ОСОБА_7, остання працювала в Івано-Франківському національному технічному університеті нафти і газу понад десять років (а.с. 1-71).

Згідно із посвідченням серії НОМЕР_2 (а.с.92) та медичної довідки, виданої ОСОБА_11, останній є інвалідом дитинства (а.с. 74).

Згідно рішення від 02.12.2010р. Івано-Франківського міського суду було зобов'язано ОСОБА_15 не чинити перешкоди ОСОБА_7, її неповнолітнім дітям ОСОБА_9 та ОСОБА_11 в користуванні квартирою по АДРЕСА_1 та вселити ОСОБА_7 та її неповнолітніх дітей у вказану квартиру (а.с. 14).

З наявних матеріалів справи, зокрема з вищезазначеного рішення суду вбачається, що ОСОБА_7 певний час перебувала в Криму по рекомендації лікарів задля лікування свого сина ОСОБА_9, який хворів хронічним бронхітом з асматичним компонентом (а.с. 176), а на період своєї відсутності на тимчасове проживання по адресі в АДРЕСА_1 пустила свого брата ОСОБА_15 З часу повернення ОСОБА_7 та її дітей у 2003 році з Криму ОСОБА_15 чинив їй з дітьми першкоди у користуванні житлом та не звільняв житло у добровільному порядку (а.с. 14).

Відповідно до вимог ч. З ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Відповідно до п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.04.1985 року за № 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» зазначав, що вирішуючи спори про виселення з гуртожитків, судам слід з'ясовувати, крім інших питань, і питання щодо видачі відповідно до примірного положення ордера на зайняття жилої площі в гуртожитку.

Згідно із ч. 2 ст. 128, ст. 129 ЖК Української РСР, ч. 1 п. 10 Примірного положення на підставі спільного рішення адміністрації підприємства, установи, організації чи органу кооперативної або іншої громадської організації відповідного профспілкового комітету про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу.

Як зазначає ч. 2 ст. 58 ЖК Української РСР ордер на вселення у жиле приміщення може бути видано лише на вільне жиле приміщення.

На думку колегії суддів, суд першої інстанції підставно визнав недійсним ордер на вселення у жиле приміщення - кімнату АДРЕСА_1, виданий ОСОБА_5 оскільки він виданий без належних на те підстав, а його наявність перешкоджає вільному користуванню спірною житловою площею ОСОБА_7, ОСОБА_9, ОСОБА_11, а також визнав їх право на користування зазначеним житловим приміщенням та зобов'язав Івано-Франківський національний технічний університет нафти і газу та ОСОБА_5 усунути перешкоди у його користуванні.

Отже, судом першої інстанції повно досліджено обставини справи, зібраним доказам дана належна оцінка. При цьому, суд дотримався встановленого ст. 212 ЦПК України принципу оцінки доказів, відповідно до якого на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду обставин справи суд аналізує і оцінює докази як кожен окремо, так і взаємному зв'язку у їх сукупності, і ця оцінка має спрямовуватися на встановлення достовірності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін.

Посилання апелянта на те, що ОСОБА_7 вибула із гуртожитку на постійне проживання в іншу місцевість та що її відсутність понад шість місяців підтверджується долученими актами колегія суддів відхиляє, оскільки акти про її не проживання було складено в період її відсутності в гуртожитку у зв'язку із лікуванням сина, судом встановлено факти поважності відсутності ОСОБА_7, ОСОБА_9, ОСОБА_11 у спірному житлі понад встановлені строки та неможливість вселитися у нього у зв'язку із вченням їм перешкод у користуванні спірним житлом ОСОБА_15

У відповідності до ст. 18 Закону України "Про охорону дитинства" діти - члени сім'ї наймача мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з наймачем. Ураховуючи положення ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини, частин 7, 8 ст. 8 Сімейного кодексу України, під час вирішення будь-яких питань щодо дітей, суд повинен виходити з якнайкращого забезпечення, максимально можливого урахування інтересів дитини.

За наведених обставин колегія суддів приходить до висновку про те, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про часткове задоволення первісного позову та про повне задоволення позовних вимог за зустрічним позовом.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильного висновку суду першої інстанції при вирішенні спору.

Виходячи із змісту ч. 2 ст. 303 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не вправі переоцінювати докази, які судом першої інстанції досліджені у встановленому законом порядку, а апеляційна скарга не містить посилання на нові докази, що давало б підставу для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового або зміни рішення.

Розглянувши справу в межах поданої заяви та в межах доводів апеляційних скарг, колегія суддів приходить до висновку, що рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 218, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу відхилити.

Рішення Івано-Франківського міського суду від 25 квітня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий Я.Ю. Ковалюк

Судді: Я.Д. Горблянський

М.Д. Горейко

Згідно з оригіналом

Суддя Я.Ю. Ковалюк