Ухвала суду № 32040715, 13.06.2013, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 червня 2013 р. Справа № 170322/12/9104

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі :

головуючого судді: Матковської З.М.,

суддів: Кузьмича С.М., Олендера І.Я.

при секретарі судового засідання: Дутка І.С.

з участю представника відповідача Микитчака В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Приватного підприємства «Либідь» на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2012 року у адміністративній справі №2а-1970/163/12 за позовом Приватного підприємства «Либідь» до Бучацької міжрайонної державної податкової інспекції про скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И Л А:

Приватне підприємство фірма «Либідь» звернулося до суду з адміністративним позовом до Бучацької міжрайонної державної податкової інспекції про визнання нечинними податкових повідомлень - рішень №17/0000381500/0 від 30 січня 2007 року та №42/0001071500/0 від 23 лютого 2007 року.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що посилання податкового органу на збитковість господарських операцій немає нічого спільного з продажем товару нижче звичайних цін. Продаж товару нижче звичайних цін при нульовій ставці не впливає на розмір ПДВ, що підлягає до відшкодування, тому, позивач мав право віднести до податкового кредиту ПДВ експортної операції по реалізації соняшника фірми EXPORT-IMPORT ARTIKYLOOW SPOZYWCZO-PRZEMYCLOWYCH, закупленого у АФГ «Ольвія».

Справа неодноразово розглядалась судами та постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 13.02.3012 р. у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із постановою суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу в якій зазначає, що постанова суду першої інстанції є незаконною та необґрунтованою, прийнятою з порушенням норм матеріального та процесуального права, зазначає, що посилання суду на збитковість операцій немає нічого спільного із продажем товару нижче звичайних цін. Продаж товару нижче звичайної ціни при «нульовій» ставці взагалі не впливає на розмір ПДВ до відшкодування.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, хоча належним чином був повідомлений про дату судового засідання. Відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України неприбуття в судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційного розгляду проти апеляційної скарги заперечив, вважає постанову суду першої інстанції законною та обґрунтованою, просив скаргу залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується наступне. Бучацькою МДПІ було проведено невиїзні документальні перевірки з питань достовірності декларування бюджетного відшкодування ПДВ, які були оформлені актом від 22.01.2007р. №18/23-24635529 та актом від 19.02.2007р. №35/15-24635529.

Відповідно до позивачем розрахунків сум бюджетного відшкодування суми, що піддягають бюджетному відшкодуванню по ПДВ складають за листопад 2006 року 9130,00 грн. та за грудень 2006 року 5327,00 грн. В ході перевірок було встановлено, що позивачем 01 жовтня 2006 року був укладений договір з АФГ «Ольвія» на купівлю 40 тонн соняшнику на суму 52000,00 грн. в тому числі 8666,67 грн. ПДВ. Цього ж числа ППФ «Либідь» уклало договір № 3/2006 про продаж Польській фірмі EXPORT-IMPORT ARTIKYLOOW SPOZYWCZO-PRZEMYCLOWYCH (надалі «Експорт-Імпорт продуктово-промислових товарів Владзимеж Лорек») 40 тонн соняшника на суму 52520,00 грн. При цьому перевезення та митне оформлення здійснювалось за рахунок продавця - ППФ «Либідь».

Від проведеної операції по купівлі - продажу насіння соняшнику в жовтні 2006 року позивач отримав всього дохід 52520,00 грн., в той час як витрати становили 55760,00 грн., які складаються з: придбання товару 43300,00 грн.; транспортування 2690,00 грн.; митні збори 9440,00 грн.; інші витрати 330,00 грн.

Фінансовий результат ППФ «Либідь» від здійснення господарської операції з експорту соняшнику в жовтні 2006 року становили 3240,00 грн. збитків.

Такі ж договори були укладені ППФ «Либідь» 01.11.2006 року №2 на купівлю 20 тонн насіння соняшника з АФГ «Ольвія»на суму 26000,00 грн. Цього ж числа між ППФ «Либідь» та фірмою «Експорт-Імпорт продуктово - промислових товарів Владзимеж Лорек» укладено договір №4 на реалізацію зерна соняшнику на суму 26765,00 грн. Усі витрати по транспортуванню соняшнику покладені на ППФ «Либідь».

Від проведеної операції по купівлі продажу насіння соняшнику в листопаді 2006 року ППФ «Либідь» отримала дохід 26760,00 грн., в той час витрати становили 28100,00 грн., які складаються з: на придбання товару 21700,00 грн.; транспортування 1500,00 грн.; митні збори 4800,00 грн.; інші витрати 100,00 грн.

Фінансовий результат ППФ «Либідь» від здійснення господарської операції з експорту соняшнику в листопаді 2006 року становив 1340,00 грн. збитків.

Податковим повідомленням - рішенням Бучацької МДПІ від 30.01.2007р. №17/0000381500/0 ППФ «Либідь» відмовлено у відшкодуванні ПДВ, задекларованого у листопаді 2006 року в сумі 9130,00 грн.

Податковим повідомленням-рішенням Бучацької МДПІ від 23.02.2007 року №42/0001071500/0 відмовлено у відшкодуванні ПДВ, задекларованого у грудні 2006 року в сумі 5327,00 грн.

Постановою Господарського суду Тернопільської області від 23.04.2007 р., залишеною без змін Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 17.09.2007 р. позов задоволено та визнано нечинними податкові - повідомлення рішення Бучацької МДПІ від 30.01.2007р. №17/0000381500/0 та від 23.02.2007 року №42/0001071500/0.

Ухвалою Вищого адміністративного суду від 15.11.2011 р. касаційну скаргу Бучацької МДПІ задоволено частково, постанову Господарського суду Тернопільської області від 23.04.2007 р. та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 17.09.2007 р. скасовано, а справу направлено на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

При цьому, судом касаційної інстанції зазначено, що судами попередніх інстанцій в порушення вимог ст. 159 КАС України не було враховано в повній мірі доводи ДПІ про збитковість операцій, а відтак про право на віднесення їх до господарських операцій.

Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 13.02.2012 р. у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не представлено доказів того, що господарські відносини між ППФ «Либідь» і постачальником товару позитивно вплинули на умови чи економічні результати його діяльності, тоді як відповідачем доведено збитковість господарських операцій позивача.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає їх вірними з огляду на наступне.

Відповідно до п. 1.8 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість»- бюджетне відшкодування - сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків визначено пунктом 7.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Відповідно до п.п.7.7.1 п. 7.7 ст. 7 цього ж Закону сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту (підпункт 7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону «Про податок на додану вартість»).

Таким чином, з урахуванням змісту пункту 1.32 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», неодмінною характерною рисою господарської діяльності в податкових правовідносинах є її направленість на отримання доходу в грошовій, матеріальній чи нематеріальній формах, а правильність формування платником податків податкового кредиту вимагає наявності зв'язку витрат платника податків на придбання товарів з його господарською діяльністю, що полягає у намірі платника податку отримати користь від придбаних товарів. За відсутності ж останнього відсутні підстави для зменшення бази оподаткування податком на додану вартість за рахунок податкового кредиту.

З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позивачем не представлено доказів того, що господарські відносини між ППФ «Либідь» і постачальником товару позитивно вплинули на умови чи економічні результати його діяльності, тоді як відповідачем доведено збитковість господарських операцій позивача, експортні операції по реалізації насіння соняшнику у жовтні та листопаді 2006р. згідно договорів №3/2006 від 01.10.2006р. та №4 від 01.11.2006р. є збитковими, а відповідно до п. 1.32 ст. 1 Закону України «Про прибуток підприємств», ст.42 Господарського кодексу України дані експортні операції не є господарською діяльністю.

Правильність формування платником податків податкового кредиту вимагає наявності зв'язку витрат платника податків на придбання товарі з його господарською діяльністю, що полягає у намірі платника податку отримати користь від придбаних товарів. За відсутності ж останнього відсутні підстави для зменшення бази оподаткування податком на додану вартість за рахунок податкового кредиту.

Що стосується поданих апелянтом 10.06.2012 р. доповнень до апеляційної скарги, то судом такі до уваги не беруться, оскільки відповідно до вимог ч. 1 ст. 193 КАС України, такі можуть бути подані протягом строку на апеляційне оскарження.

Із змісту ст. 19 Конституції України вбачається, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких підстав апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для скасування постанови суду першої інстанції колегія суддів не знаходить.

Керуючись статтями 160 ч. 3, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Либідь» - залишити без задоволення, а постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2012 року у адміністративній справі №2а-1970/163/12 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції, а у разі складення в повному обсязі відповідно до ч. 3 ст. 160 КАС України - з дня складення в повному обсязі.

Повний текст ухвали складено 18.06.2013 р.

Головуючий суддя З.М. Матковська

Судді С.М. Кузьмич

І.Я. Олендер