Постанова № 32022549, 18.06.2013, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" червня 2013 р. Справа№ 910/4312/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Калатай Н.Ф.

суддів: Пашкіної С.А.

Сітайло Л.Г.

при секретарі Царук І. О.

За участю представників:

від позивача: Ганчак Д. В. - представник за довіреністю від 14.03.2013

від відповідача: не з'явились

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Київенерго» в особі Структурного відокремленого підрозділу «Київські електричні мережі» ПАТ «Київенерго»

на рішення господарського суду міста Києва від 02.04.2013

у справі № 910/4312/13 (суддя Паламар П. І.)

за позовом Товариства з додатковою відповідальністю «Страхове товариство з додатковою відповідальністю «Глобус»

до Публічного акціонерного товариства «Київенерго»

про відшкодування шкоди в порядку регресу, ціна позову 8 775,16 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позов заявлено про стягнення з відповідача в порядку регресу страхового відшкодування в сумі 8 775,16 грн., яке позивачем як страховою організацією було виплачено за збитки, завдані пошкодженням автомобіля «Фольцваген Кадді», державний номерний знак АА 3823 СК, який належить Сударенко Л. Е., внаслідок ДПТ, що сталася з вини Ратушного М. В. (працівник відповідача) - водія екскаватора марки Атек-881, державний номерний знак 03889КС, що належить відповідачу, цивільно-правова відповідальність якого застрахована у позивача.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач у встановлені п.п. 33.1.2, 33.1 ст. 33 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» строки не повідомив страховика про настання ДТП, а отже, останній, в порядку ст. 38 вказаного Закону, звернувся до відповідача з регресним позовом.

Рішенням господарського суду міста Києва від 02.04.2013, повний текст якого підписаний 08.04.2013, у справі № 910/4312/13 позов задоволено повністю.

Рішення суду ґрунтується на тому, що позивачем належним чином доведений факт невиконання відповідачем свого обов'язку з повідомлення позивача як страховика про факт настання спірної ДТП, з огляду на що, в силу приписів п.п.38.1.1 «ґ)» п. 38.1 ст. 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», він має право подати регресний позов до відповідача (страхувальника).

Не погоджуючись з вказаним рішенням, Публічне акціонерне товариство «Київенерго» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 02.04.2013 по справі № 910/4312/13 та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.

В апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що спірне рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, та на те, що суд першої інстанції не в повному обсязі дослідив та не надав належної оцінки поясненням відповідача щодо повідомлення позивача про страховий випадок. Так, відповідач зазначив про те, що ст. 33 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» дійсно встановлений обов'язок повідомити страхову компанію про ДТП, проте не зазначено, в якій саме формі має відбуватись таке повідомлення, і що водій відповідача повідомляв позивача про спірну ДПТ по телефону, вказаному у страховому полісі та наклейці до страхового полісу, яка кріпиться на вітровому склі.

Під час розгляду справи представник відповідача апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити, представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечив та просив залишити її без задоволення, а оспорюване рішення суду першої інстанції - без змін.

Дослідивши матеріали апеляційної скарги, матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, з урахуванням правил ст. ст. 99, 101 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі, колегія суддів встановила наступне.

Позивач як Страховик та відповідача як Страхувальник уклали поліс обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ВВ/3340904 (далі Договір) (а.с. 6), предметом якого є страхування майнових інтересів страхувальника, що не суперечать закону, пов'язаних з володінням, користуванням та розпорядженням транспортним засобом - екскаватор АТЕК-881, державний номерний знак 03889 КС (далі Автомобіль).

Строк дії Договору сторонами погоджений в п. 3 Договору та становить з 00 год. 00 хв. 06.04.2009 до 05.04.2010 включно.

22.05.2009 о 08 год. 20 хв. на вул. Червоноармійській, 3 у місті Києві сталась дорожньо-транспортна пригода (наїзд на автомобіль) за участю Автомобіля під керуванням Ратушного Миколи Вікторовича та автомобіля «Фольцваген Кадді», державний номерний знак АА 3823 СК (далі Автомобіль 1), який належить Сударенко Ларисі Євгенівні.

В результаті ДТП пошкоджено Автомобіль 1.

Як слідує з матеріалів справи, майнові інтереси Сударенко Л. Є., що не суперечать закону та пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням Автомобілем 1, станом на дату вчинення спірної ДТП були застраховані Відкритим акціонерним товариством «Страхова компанія «ПЗУ Україна» згідно з укладеним зазначеними особами 09.02.2009 генеральним договором страхування ТЗ №GA. ОТП. 102462 (а.с 8-15).

06.10.2009 Сударенко Л. Є. звернулась до ПАТ «Страхова компанія «ПЗУ Україна» з заявою на виплату страхового відшкодування, відповідно до якої платіжними дорученням № 8161 від 10.08.2009 та № 8618 від 28.08.2009 (а.с. 27-28) ПАТ «Страхова компанія «ПЗУ Україна» виплатило 11 718,57 грн. ТОВ «Автохаус Київ», особі, яка проводила ремонт Автомобіля 1.

Статтею 993 ЦК України передбачено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Відповідно до ст. 27 ЗУ «Про страхування» (тут і далі в редакції чинній на дату спірної ДТП), до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Відповідно до ч. 1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме, шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Спірна ДТП трапилась з вини Ратушного М. В., що підтверджується наявними в матеріалах справи належним копіями постанови Голосіївського районного суду м. Києва від 10.06.2009 у справі № 3-6149/12 2009 р. та довідки ДАЇ № 8398413 (а.с. 16, 18).

Відповідно до ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Статтею 15 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі Закон) (в редакції на дату укладення Договору, за яку судом приймається дата 06.04.2009 - початкова дата дії Договору, визначена сторонами в п. 3 Договору) встановлено, що договори обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності можуть укладатися на умовах:

- страхування відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб внаслідок експлуатації транспортного засобу, визначеного в договорі страхування, будь-якою особою, яка експлуатує його на законних підставах (договір I типу) (п. 15.1);

- страхування відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб внаслідок експлуатації будь-якого транспортного засобу або одного з транспортних засобів, зазначених у договорі, особою, вказаною в договорі страхування (договір II типу) (п. 15.2);

- страхування відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб внаслідок експлуатації транспортного засобу, визначеного в договорі страхування, особою, вказаною в договорі страхування, або однією з осіб, зазначених у договорі (договір III типу) (п. 15.3).

Зі змісту Договору слідує, що він відноситься до договорів І типу, тобто за ним застраховано відповідальність за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб внаслідок експлуатації Автомобіля будь-якою особою, яка експлуатує його на законних підставах. Згідно з п. 5 Договору, за Договором застраховано цивільно-правову відповідальність всіх водіїв, без обмежень, які керують Автомобілем на законних підставах.

З матеріалів справи слідує та сторонами не заперечується той факт, що Ратушний М. В. є працівником відповідача та на час ДТП перебував у трудових відносинах з останнім.

Згідно з ч. 1 ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Отже, у відповідності до положень Договору та приписів ЦК України, Закону та Закону України «Про страхування» відшкодування шкоди, завданої Ратушним М. В., відноситься до обов'язків позивача.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням господарського суду міста Києва 27.01.2012, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.04.2012 та постановою Вищого господарського суду України від 13.08.2012, у справі № 54/567 за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» до Товариства з додатковою відповідальністю «Страхове товариство з додатковою відповідальністю «Глобус» про стягнення грошових коштів в порядку регресу, до стягнення з Товариства з додатковою відповідальністю «Страхове товариство з додатковою відповідальністю «Глобус» на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» присуджено 8 775,16 грн. страхової виплати в порядку регресу.

Платіжним дорученням № 5898 від 18.09.2012 позивач виплатив ПАТ «Страхова компанія «ПЗУ Україна» 8 775,16 грн. (а.с. 38).

Звертаючись до суду з цим позовом, позивач просить стягнути з відповідача виплачене ним ПАТ «Страхова компанія «ПЗУ Україна» страхове відшкодування в порядку регресу, посилаючись на приписи ст. 38 Закону, яка надає позивачу як страховику право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого ним транспортного засобу.

Згідно з п.п.38.1.1 «ґ)» п. 38.1 ст. 38 Закону страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов, до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, якщо водій не повідомив страховика у строки і за умов, визначених у підпункті 33.1.2 пункту 33.1 статті 33 цього Закону.

Відповідно до п.п. 33.1.2 п. 33.1 ст. 33 Закону учасники дорожньо-транспортної пригоди зобов'язані вжити заходів для невідкладного, але не пізніше трьох робочих днів, повідомлення страховика, з яким було укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, або, у випадках, передбачених цим Законом, МТСБУ про настання дорожньо-транспортної пригоди. Якщо зазначені особи з поважних причин не мали змоги виконати зазначені дії, вони мають підтвердити це документально.

Отже, положеннями п.п. 33.1.2 Закону обов'язок повідомлення страховика про дорожньо-транспортну пригоду покладено на водія транспортного засобу, причетного до такої пригоди, тобто на особу, яка керувала даним транспортним засобом.

Відповідачем не надано доказів як того, що водій Ратушний М. В. (особа, яка перебувала з відповідачем в трудових правовідносинах та за дії якої відповідає саме відповідач) повідомив позивача про спірну ДТП, так і того, що таке неповідомлення сталося внаслідок поважних причин.

Щодо посилань відповідача на те, що водій Ратушний М. В. повідомляв позивача про спірну ДПТ за допомогою телефону слід зазначити таке.

Згідно з ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Ці дані встановлюються такими засобами:

письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів;

поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

Згідно з ч. 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

На підтвердження факту повідомлення позивача про спірну ДТП відповідачем до матеріалів справи долучено пояснювальну записку від 22.01.2013 (а.с. 51), зі змісту якої слідує, що машиніст екскаватора КА-3 бар. 3113 Ратушний М. В. повідомляє директора СВТ «Автотранспорт» про те, що він телефонував до позивача з приводу спірної ДТП, проте вказана пояснювальна записка не може бути прийнята судом як належний доказ по справі, оскільки підпис Ратушного М. В. на вказаному документі не засвідчений у встановленому законодавством порядку з огляду на що не можна дійти однозначного висновку, що даний документ складений саме водієм відповідача Ратушним М. В.

Будь-яких інших доказів на підтвердження факту повідомлення позивача телефоном про ДТП матеріали справи не містять.

Водночас позивачем до відзиву на апеляційну скаргу додано копію витягу з журналу реєстрації повідомлень про події з ознаками страхового випадку, який ведеться позивачем під час реєстрації ДТП в телефонному режимі, з якої слідує, що в період з 22 години 10 хвилин 21.05.2009 по 00 годин 30 хвилин 23.05.2009 ані відповідач, ані його водій, ані будь-яка інша особа про спірну ДТП позивачу телефоном не повідомляла.

В матеріалах справи відсутні також докази того, що водій - винуватець ДТП, відповідач або будь-яка інша особа повідомляла позивача про спірну ДТП в будь-якій іншій спосіб.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідачем не доведено факт повідомлення позивача про спірну ДТП, в той час як згідно приписів ст. 33 ГПК України саме на відповідача покладений обов'язок довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Частиною 1 ст. 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч. 2 ст. 11 ЦК України).

Згідно з ч. п. 3 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Відповідно до ч. 3 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Отже, виходячи з змісту Закону, позивачу надано право після виплати страхового відшкодування подати регресний позов як до страхувальника (в даному випадку до відповідача), так і до водія Автомобіля (в даному випадку за дії Ратушного М. В. відповідає саме відповідач),у відповідача, відповідно, виникає зобов'язання виплатити позивачу спірне страхове відшкодування.

Відповідно до ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За правилами ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ч. 1). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ч. 2).

Враховуючи відсутність письмової згоди сторін щодо строку виконання відповідачем свого обов'язку по оплаті спірного страхового відшкодування, при визначенні вказаного строку слід керуватись приписами ч. 2 ст. 530 ЦК України.

Позивач звернувся до відповідача з претензією № 4760-ЮРС від 25.12.2012 (а.с. 39-40), в якій просив перерахувати відповідачеві страхове відшкодування в сумі 8 775,16 грн.

На доказ направлення вказаної претензії до матеріалів справи долучено копію повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 41), зі змісту якого слідує, що претензію відповідачем отримано 27.12.2012.

На вказану претензію відповідач відповів листом № 027/26/213 від 31.01.2013 (а.с. 42) в якому зазначив, що в ході розгляду претензії встановлено, що 22.05.2009 на місті ДТП позивача було повідомлено про дату ДТП в порядку, встановленому Законом.

Отже, фактично на дату звернення позивача до суду з даним позовом відповідач спірне страхове відшкодування в порядку регресу позивачу не перерахував.

За таких обставин, суд першої інстанції правомірно і обґрунтовано задовольнив позовні вимоги про стягнення з відповідача грошових коштів в сумі 8 775,16 грн. (страхове відшкодування).

З огляду на викладене вище, апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства «Київенерго» задоволенню не підлягає, рішення господарського суду міста Києва від 02.04.2013 у справі № 910/4312/13 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи, підстав для його скасування не вбачається.

Судові витрати на подачу апеляційної скарги, відповідно до ст. ст. 44, 49 ГПК України, покладаються на Публічне акціонерне товариство «Київенерго».

Керуючись ст.ст. 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Київенерго» на рішення господарського суду міста Києва від 02.04.2013 у справі № 910/4312/13 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 02.04.2013 у справі № 910/4312/13 залишити без змін.

3. Повернути до господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/4312/13.

Повний текст постанови складено: 25.06.2013

Головуючий суддя Калатай Н.Ф.

Судді Пашкіна С.А.

Сітайло Л.Г.