Ухвала суду № 32008240, 04.06.2013, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Справа №22ц/775/5464/2013 Головуючий у 1-й інстанції : Геєнко М.Г.

Категорія : 27 Доповідач : Кіянова С.В.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 червня 2013 року Апеляційний суд Донецької області

у складі : головуючого - судді Лісового О.О.

суддів : Кіянової С.В., Янчук Т.О.

при секретарі Забавіній М.О.

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Слов»янського міськрайонного суду від 29 квітня 2013 року за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості та зустрічним позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про розірвання кредитного договору,

В С Т А Н О В И В :

Позивач ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду 15.03.2013 року з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на те, що 06.11.2006 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 було укладено кредитний (споживчий) договір, за яким відповідач отримав кредитні кошти у розмірі 3 599,19 грн. під 12 % річних строком до 06.05.2008 року включно. Внаслідок порушення умов кредитного договору станом на 05.03.2013 року виникла заборгованість у розмірі 42 159,15 грн., яка складається із заборгованості за кредитом у розмірі 3 599,20 грн., заборгованості за відсотками у розмірі 12 105,47 грн., заборгованості з комісії за користування кредитом у розмірі 79,18 грн., пені за несвоєчасне виконання зобов»язання у розмірі 23 891,53 грн. та штрафу (фіксована частина) у розмірі 500 грн. і штрафу (процентна складова) у розмірі 1 983,77 грн. Позивач просив стягнути з ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором у розмірі 42 159,15 грн. та судовий збір у розмірі 421,59 грн.

ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічною позовною заявою до ПАТ КБ «ПриватБанк» про розірвання кредитного договору, посилаючись на те, що 06.11.2006 року між ним та ПАТ КБ «ПриватБанк» було укладено кредитний (споживчий) договір, за яким він для придбання мобільного телефону отримав кредитні кошти у розмірі 3 599,19 грн. під 12 % річних строком до 06.05.2008 року включно. Внаслідок невиконання умов кредитного договору виникла заборгованість. Судовим наказом Слов»янського міськрайонного суду від 14.08. 2007 року з нього на користь банку було стягнуто заборгованість у розмірі 5 181,95 грн., з яких заборгованість за тілом кредиту складає 3 599,20 грн., заборгованість за відсотками - 835,03 грн., заборгованість по комісії - 633,44 грн. та пеня у розмірі 114,28 грн. 25.02.2008 року він виконав у повному обсязі судовий наказ, сплативши вказану суму заборгованості і виконавче провадження було закрито, тому він вважав, що кредитний договір припинив дію. Але, ПАТ КБ «ПриватБанк» знову звернувся до суду і просить стягнути за тим же кредитним договором заборгованість у розмірі 42 159,15 грн. ОСОБА_2 просив розірвати кредитний договір, укладений між сторонами 06.11.2006 року з 25.02.2008 року на підставі ч.2 ст.252 ЦК України у зв»язку із істотною зміною обставин.

Рішенням Слов»янського міськрайонного суду від 29 квітня 2013 року задоволено позов ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості та відмовлено у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про розірвання кредитного договору.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 42 159,15 грн. та судовий збір у розмірі 421,59 грн.

В апеляційній скарзі відповідач просить рішення суду скасувати та відмовити у задоволенні позову Банку і задовольнити його зустрічний позов, оскільки судом першої інстанції порушені норми матеріального та процесуального права, не враховано, що він повністю виконав судовий наказ, тому повторне стягнення коштів не є законним. Необґрунтовано стягнуто пеню та штрафи, оскільки Банком пропущено строк звернення до суду з вказаним позовом. Не враховано, що Законом України «Про захист прав споживачів» не дозволяється включати до споживчого кредиту оплату винагороди, комісії та пені. Судом не враховано, що його дружина не давала згоду на отримання кредитних коштів, тому кредитний договір незаконний.

В судовому засідання апеляційного суду представник позивача ПАТ КБ «ПриватБанк» заперечував проти доводів апеляційного суду і просив рішення суду залишити без змін.

Відповідач в судове засідання не з»явився, будучи належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи.

Представник відповідача в судове засідання не з»явився, повноваження на участь у судовому засіданні апеляційного суду не надав (договір укладено тільки на участь уСлов»янському міськрайонному суді а.с.27).

Заслухавши доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 слід задовольнити частково, рішення суду скасувати в частині стягнення заборгованості за кредитним договором та судового збору та ухвалити нове рішення у цій частині з наступних підстав.

Задовольняючи позов ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, суд першої інстанції виходив з того, що 06.11.2006 року між сторонами було укладено кредитний (споживчий) договір, за яким ОСОБА_2 отримав кредитні кошти у розмірі 3 599,19 грн. під 12% річних на суму залишку заборгованості строком до 06.05.2008 року. Оскільки відповідачем були порушені умови кредитного договору, Судовим наказом Слов»янського міськрайонного суду від 14.08.2007 року з ОСОБА_2 на користь Банку було стягнуто заборгованість у розмірі 5 181,95 грн., яка виникла станом на 31.07.2007 року та судові витрати у розмірі 40,91 грн. За вказаним судовим наказом 23.10.2007 року відкрито виконавче провадження і 25.02.2008 року ОСОБА_2 повністю погасив вказану суму заборгованості, що підтверджується ордером №30541-к, тому виконавче провадження було закрито. Але, відповідно до Умов надання споживчого кредиту вказані кошти були розподілені на погашення пені у розмірі 1257,27 грн., на погашення заборгованості із простроченої комісії у розмірі 1266,88 грн., на погашення заборгованості по простроченим процентам у розмірі 2657,80 грн. При цьому коштів на погашення тіла кредиту не вистачило, а оскільки відповідач продовжував порушення зобов»язання, то станом на 05.03.2013 року утворилася заборгованість у розмірі 42 159,15 грн., яка складається із заборгованості за тілом кредиту у розмірі 3599,20 грн., за процентами у розмірі 12 105,47 грн., за комісією у розмірі 79,18 грн., за пенею у розмірі 23 891,53 грн. та штрафу (фіксована частина) у розмірі 500 грн. та штрафу (процентна складова) у розмірі 1 983,77 грн. Вказану суму заборгованості в повному обсязі стягнуто з відповідача.

При таких обставинах, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позивач ПАТ КБ «ПриватБанк» має право на стягнення кредитної заборгованості з відповідача на підставі ч.1 ст.1054, ч.1 ст.1048, ч.1, 3 ст.1049, ч.2 ст.1050, 526 ЦК України.

Так, відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Відповідно до ч.1, 3 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Відповідно до ч.2 ст.1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

З матеріалів справи вбачається, що 06.11.2006 р. між сторонами було укладено кредитний (споживчий) договір, за яким ОСОБА_2 отримав кредитні кошти у розмірі 3 599,19 грн. під 12% річних на суму залишку заборгованості строком до 06.05.2008 р. (а.с.4-15).

Внаслідок невиконання умов договору станом на 31.07.2007 року виникла заборгованість у розмірі 5 181,95 грн.

Судовим наказом Слов»янського міськрайонного суду від 14.08.2007 року з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» була стягнута вказана сума заборгованості у розмірі 5 181,95 грн. (а.с.37-39).

На підставі вказаного судового наказу 23.10.2007 року було відкрито виконавче провадження і ордером №305-41-К від 25.02.2008 року ОСОБА_2 сплатив на користь позивача заборгованість за кредитним договором, тобто в повному обсязі виконав судовий наказ, тому виконавче провадження було закрито (а.с.40-42).

Але, відповідно до п.2.4.3.2. Умов надання банківських послуг кошти, отримані від боржника для погашення заборгованості по Кредиту направляються для відшкодування збитків банку, потім пені, простроченої комісії, простроченої винагороди, прострочених процентів та на погашення тіла кредиту (а.с.12).

З наданого ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованості вбачається, що 11.04.2008 року на кредитний рахунок ОСОБА_2 були зараховані сплачені ним за судовим наказом грошові кошти у розмірі 5 181,95 грн., які відповідно до зазначених Умов надання банківських послуг були розподілені наступним чином : на погашення комісії - 1266,88 грн., на погашення пені -1 256,64 грн., на погашення процентів - 2 657,80 грн., тобто тіло кредиту не було погашено, тому позивачем обґрунтовано продовжувалося нарахування за кредитним договором (а.с.3, 33).

Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до п.17 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» зобов'язання припиняється з підстав, передбачених договором або законом (частина перша статті 598 ЦК). Такі підстави, зокрема, зазначені у статтях 599 - 601, 604 - 609 ЦК.

Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК, оскільки зобов'язання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог статей 526, 599 ЦК.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги відповідача ОСОБА_2 про те, що він в повному обсязі погасив кредитні борги безпідставні.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про те, що сплинув строк позовної давності для вимог про стягнення заборгованості безпідставні, оскільки згідно п.5.5. Умов надання споживчого кредиту термін позовної давності за порушення зобов»язання встановлено тривалістю 5 років (а.с.72).

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про стягнення з відповідача ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованості за тілом кредиту у розмірі 3 599,20 грн., заборгованості за відсотками, які нараховані відповідно до умов договору у розмірі 12 105,47 грн. та заборгованості за відсотками у розмірі 79,18 грн. (а.с.72-73).

З матеріалів справи вбачається, що станом на 05.03.2013 року у ОСОБА_2 за кредитним договором виникла заборгованість у розмірі 42 159,15 грн., яка складається із заборгованості за тілом кредиту у розмірі 3599,20 грн., за процентами у розмірі 12 105,47 грн., за комісією у розмірі 79,18 грн., за пенею у розмірі 23 891,53 грн. та штрафу (фіксована частина) у розмірі 500 грн. та штрафу (процентна складова) у розмірі 1 983,77 грн.

Проте, при визначенні розміру заборгованості за кредитним договором суд першої інстанції не врахував вимоги п.1 ч.2 ст. 258 ЦК України, згідно якої позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Так, позивач звернувся до суду з вказаним позовом у березні 2013 року, тому апеляційний суд вважає можливим стягнути заборгованість з пені у межах зазначеного строку позовної давності у розмірі 10 215,85 грн. відповідно до наведеного позивачем розрахунку (а.с.3).

Відповідно до ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Таким чином, кредитним договором передбачено відповідальність за порушення зобов'язання, а саме: пеня та штраф, тобто за одне й те саме порушення зобов'язання передбачена подвійна відповідальність одного виду. При цьому в ст. 61 Конституції України зазначено, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про стягнення з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача штрафів у розмірі 500 грн. і 1 983,77 грн.

Рішення суду першої інстанції в частині стягнення заборгованості за кредитним договором ухвалено з порушенням вимог закону, тому підлягає скасуванню та з відповідача на користь позивача слід стягнути заборгованість, яка складається із заборгованості за тілом кредиту у розмірі 3 559,20 грн., заборгованості за відсотками у розмірі 12 105,47 грн., заборгованості з комісії у розмірі 79,18 грн. та заборгованості з пені у розмірі 10 215,85 грн., у стягненні штрафів позивачу слід відмовити.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ПАТ КБ «ПриватБанк» про розірвання кредитного договору, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 не доведено наявність істотної зміни обставин, передбачених ст..652 ЦК України. ОСОБА_2 не виконав свого зобов»язання відповідно до умов кредитного договору та Умов надання споживчого кредиту і підстав для розірвання зазначеного договору відповідно до вимог закону не має.

При таких обставинах, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про безпідставність вимог ОСОБА_2.

Так, відповідно до ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

ОСОБА_2 посилається на те, що продовження дії кредитного договору порушує співвідношення майнових інтересів сторін і позбавляє його того, на що він розраховував при укладенні договору, тому він підлягає розірванню.

Проте, відповідно до ст..652 ЦК України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання.

Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

У разі розірвання договору внаслідок істотної зміни обставин суд, на вимогу будь-якої із сторін, визначає наслідки розірвання договору виходячи з необхідності справедливого розподілу між сторонами витрат, понесених ними у зв'язку з виконанням цього договору.

Зміна договору у зв'язку з істотною зміною обставин допускається за рішенням суду у виняткових випадках, коли розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом.

Відповідно до п.15 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» при вирішенні спорів щодо розірвання кредитного договору з посиланням, зокрема, на світову фінансову кризу чи інші суттєві обставини суд має враховувати положення частини другої статті 652 ЦК і виходити з того, що закон пов'язує можливість розірвання договору безпосередньо не з наявністю істотної зміни обставин, а з наявністю одночасно чотирьох умов, визначених частиною другою цієї статті, при істотній зміні обставин.

Таким чином, не надано доказів істотної зміни обставин в розумінні вимог ч.2 ст.652 ЦК України, тому висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону.

Відповідно до ч.1 ст.88 ЦПК України з відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір у розмірі 259,98 грн.

Інші доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 не спростовують висновків суду першої інстанції у вказаній частині.

Відповідно до п.4 ст.309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Керуючись ст.ст.307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, апеляційний суд

В И Р І Ш И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Слов»янського міськрайонного суду від 29 квітня 2013 року скасувати в частині стягнення заборгованості та судового збору.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором, укладеним 06.11.2006 року у розмірі 3 599 (три тисячі п»ятьсот дев»яносто дев»ять) грн. 20 коп., заборгованість по процентам у розмірі 12 105 (дванадцять тисяч сто п»ять) грн. 47 коп., заборгованість по комісії у розмірі 79 (сімдесят дев»ять) грн.. 18 коп., заборгованість з пені за несвоєчасне виконання зобов»язання у розмірі 10 215 (десять тисяч двісті п»ятнадцять) грн.85 коп. та судовий збір у розмірі 259,98 грн.

Відмовити у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення штрафів.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання чинності.

Судді :