Постанова № 32006469, 22.05.2013, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 травня 2013 року 13:50 810/1315/13-а

м. Київ

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючий суддя Журавель В.О., при секретарі судового засідання Маслакова І.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом приватного підприємства торгівельно-виробничої фірми "Галант" до Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду надійшов позов приватного підприємства торгівельно-виробничої фірми "Галант" (далі-позивач, підприємство) до Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби (далі-відповідач, податковий орган) про скасування податкових повідомлень-рішень №0000442203/557 та №0000422203/558 від 14.03.2013.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірні податкові повідомлення-рішення прийнято з порушенням норм законодавства, відповідачем надано неправильну оцінку фактичним обставинам, внаслідок чого зроблено помилкові висновки про сумнівний характер правочинів, укладений між ТОВ «Торговий дім Трейдстар», ТОВ «Торговий дім Продсервісторг-плюс» та ПП ТВФ «Галант» на поставку останньому товарно-матеріальних цінностей. Позивач зазначив, що на законних підставах, правомірно і правильно сформував податковий кредит і валові витрати, а висновки податкового органу вважає безпідставними, оскільки господарські операції з поставки товарів між ним і вказаними контрагентами мали реальний характер, це підтверджуються належним чином оформленими первинними бухгалтерськими та іншими документами. Позивач просив суд податкові повідомлення-рішення скасувати.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив суд позов задовольнити.

Відповідач позову не визнав, у його задоволенні просив відмовити. Надав письмові заперечення, в яких зазначив, що при складанні акту перевірки позивача податковим органом було використано інші акти перевірок контрагентів позивача, які отримані від податкових органів. Актами перевірок контрагентів позивача не підтверджено наявність поставок товарів (робіт, послуг) від підприємств-постачальників, що свідчить про те, що правочини між ТОВ «Торговий дім Трейдстар», ТОВ «Торговий дім Продсервісторг-плюс» та підприємствами-постачальниками здійснено без мети настання реальних наслідків. При проведення перевірки не підтверджено транспортування придбаних ТМЦ від постачальника до ПП ТВФ «Галант» та передача між матеріально-відповідальними особами.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, надавши оцінку доказам, суд встановив наступні обставини справи та правовідносини, що склалися між сторонами.

Приватне підприємство торгівельно-виробнича фірма «Галант» є юридичною особою, що зареєстрована 23.06.1994 виконавчим комітетом Білоцерківської міської ради Київської області, як платник податків перебуває на обліку в Білоцерківській об'єднаній державній податковій інспекції Київської області з 23.07.1994. зареєстрований платником податку на додану вартість Білоцерківською ОДПІ 17.12.1998.

На підставі направлень від 18.02.2013 №№ 78, 79 та на підставі наказу Білоцерківської ОДПІ від 18.02.2013 за №385 податковим органом проведено позапланову виїзну документальну перевірку ПП ТВФ «Галант» з питань повноти обчислення та своєчасності сплати до бюджету податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «Торговий дім Трейдстар» та ТОВ «Торговий дім Продсервісторг-Плюс» за період з 01.04.2011 по 30.06.2012. За результатами перевірки складено акт від 01.03.2013 №957/22-3/20605165/30, згідно з яким зроблено висновок про порушення позивачем: п.138.4 ст.138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України, в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток всього на загальну суму 91047 грн., в тому числі: за 2 квартал 2011 р. - 14740 грн., за 3 квартал 2011 р. - 16100 грн., за 1 квартал 2012 р. - 29551 грн., за 2 квартал 2012 р. - 30656 грн.; абз.1, абз.2 п.198.6 ст.198. п.201.1 ст.201 ПК України, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість на загальну суму ПДВ 84158 грн., в тому числі в червні 2011 р. на 12818 грн., в серпні 2011 р. - 14000 грн., в лютому 2012 р. - 28143 грн., в квітні 2012 р. - 29197 грн.

Як убачається з акта перевірки, порушення податкового законодавства пов'язується податковим органом з придбанням позивачем у ТОВ «Торговий дім Трейдстар» та ТОВ «Торговий дім Продсервісторг-Плюс» товарно-матеріальних цінностей, тобто вчинення операцій, що мають сумнівний характер.

По господарських операціях з ТОВ «Торговий дім Продсервісторг-Плюс» перевіркою встановлено наступне. При проведенні аналізу наявної в органі ДПС інформації та її документального підтвердження встановлено, що платник та посадові особи підприємства ТОВ «ТД «Продсервісторг-плюс» не знаходиться за юридичною та фактичною адресою, про що ДПІ у Шевченківському районі м. Києва було отримано висновок ГВПМ ДПІ у Шевченківському районі м. Києва щодо наявності ознак та відсутності факту реального здійснення господарської діяльності ТОВ «Торговий дім Продсервісторг-Плюс». В ході проведення перевірки встановлено неможливість фактичного здійснення ТОВ «ТД «Продсервісторг-плюс» господарських операцій через відсутність майна та інших матеріальних ресурсів, економічно необхідних для здійснення операцій з купівлі-продажу; усі операції купівлі-продажу ТОВ «ТД «Продсервісторг-плюс» не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже - є безтоварними по ланцюгу постачання до «вигодонабувача».

По господарських операціях з ТОВ «Торговий дім Трейдстар» перевіркою встановлено наступне. Податковий орган отримав від ДПІ у Голосіївському м. Києва матеріали перевірки ТОВ «ТД «Трейдстар» за березень 2011 р., а саме: акт про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «ТД «Трейдстар» від 30.11.2011 №1440 /3-23-40, висновки ГВПМ ДПІ у Голосіївському районі м. Києва, висновок почеркознавчої експертизи документів №1270 від 27.07.2011, довідка ГВПМ ДПІ у Голосіївському районі м. Києва про не встановлення місцезнаходження ТОВ «ТД «Трейдстар». В експертному дослідженні документів №1270 від 27.07.2011 експертом Святошинського РУ ГУМВС України в м. Києві зазначено, що підпис від імені директора ТОВ «ТД «Трейдстар» ОСОБА_1 в представлених на дослідження документах (Договір №3706/28-417/1 від 04.05.2011 про визнання електронних документів) ймовірно виконані не ОСОБА_1, а іншою особою.

У ході проведення перевірок ДПІ у Шевченківському району та ДПІ у Голосіївському районі м. Києва не підтверджено наявність поставок товарів (робіт, послуг) від підприємств-постачальників, що свідчить про те, що правочини між ТОВ «ТД «Продсервісторг-плюс», ТОВ «ТД «Трейдстар» та підприємствами-постачальниками здійснено без мети настання реальних наслідків.

Таким чином, у ТОВ «ТД «Продсервісторг-плюс» та ТОВ «ТД «Трейдстар» відсутні об'єкти оподаткування податком на прибуток по операціях з продажу товарів (послуг) підприємствам-покупцям, що в свою чергу має вплив на формування витрат у ПП ТВФ «Галант2 та не створює податкових наслідків при операціях з реалізації товарів, придбаних за нікчемними угодами.

При проведенні перевірки податковому органу не надано інформації та її документального підтвердження щодо того, яким чином проводилось транспортування придбаних ТМЦ від постачальника до ПП ТВФ «Галант» та передача між матеріально-відповідальними особами (належним чином оформлені товарно-транспортні накладні, дорожні листи вантажного автомобіля, доручення, акти виконаних робіт на здійснення вантажних перевезень тощо).

Податкові накладні, отримані від ТОВ «ТД «Продсервісторг-плюс» та ТОВ «ТД «Трейдстар» оформлені з порушенням вимог чинного законодавства.

На підставі висновків Акту перевірки №957/22-3/20605165/30 від 01.03.2013 відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення №0000422203/558 від 14.03.2013, яким визначено грошове зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 106100 грн., та №0000442203/557 від 14.03.2013, яким визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 119829 грн.

Матеріалами справи встановлено, що в 2011 р. ТОВ «ТД «Трейдстар» за усним договором передав позивачу товарно-матеріальні цінності. Оплата за придбаний товар здійснювалась позивачем у безготівковій формі шляхом перерахування коштів на рахунки постачальника - Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Трейдстар», що підтверджено випискою по особовому рахунку та з журналів-ордерів і відомостями по рахунках.

На виконання умов цих правочинів ТОВ «ТД «Трейдстар» поставило покупцю товар у 2011 р. Факт поставки товару оформлювався податковими та видатковими накладними, що підписували уповноваженими особами вказаного контрагента та позивача. Контрагент позивача при здійсненні поставок оформив належним чином три видаткові накладні (№523 від 22.06.2011, №632 від 30.06.2011 та №651 від 30.08.2011), а також три податкові накладні (№523 від 22.06.2011, №632 від 30.06.2011 та №651 від 30.08.2011), які позивачем у подальшому було надано на перевірку. Крім того, наявність, кількість та вартість товару підтверджено рахунками-фактурами №523 від 22.06.2011, №632 від 30.06.2011 та №651 від 30.08.2011, виписаними контрагентом позивачу.

Суму податку на додану вартість за зазначеними податковими накладними позивачем включено до складу податкового кредиту відповідного періоду, відображено у реєстрах отриманих податкових накладних та включено до податкових декларацій з податку на додану вартість за відповідний період 2011 р.

Крім того, у 2012 р. ТОВ «ТД «Продсервісторг-плюс» за усним договором передав позивачу товарно-матеріальні цінності. Оплата за придбаний товар здійснювалась позивачем у безготівковій формі шляхом перерахування коштів на рахунки постачальника - ТОВ «Торговий дім «Продсервісторг-плюс», що підтверджено випискою по особовому рахунку та з журналів-ордерів і відомостями по рахунках.

На виконання умов цих правочинів ТОВ «ТД «Продсервісторг-плюс» поставило покупцю товар у 2012 р. Факт поставки товару оформлювався податковими та видатковими накладними, що підписували уповноваженими особами вказаного контрагента та позивача. Контрагент позивача при здійсненні поставок оформив належним чином шість видаткових накладних (№154 від 28.02.2012, №155 від 28.02.2012, №153 від 24.02.2012, №124 від 27.04.2012, №37 від 12.04.2012 та №123 від 25.04.2012), а також шість податкових накладних (№154 від 28.02.2012, №155 від 28.02.2012, №153 від 24.02.2012, №124 від 27.04.2012, №37 від 12.04.2012 та №123 від 25.04.2012), які позивачем у подальшому надано на перевірку. Крім того, наявність, кількість та вартість товару підтверджено рахунками-фактурами №140 від 28.02.2012, №142 від 28.02.2012, №135 від 24.02.2012, №315 від 27.04.2012, №305 від 24.04.2012 та №270 від 12.04.2012, виписаними контрагентом позивачу.

Суму податку на додану вартість за зазначеними податковими накладними позивачем включено до складу податкового кредиту відповідного періоду, відображено у реєстрах отриманих податкових накладних та включено до податкових декларацій з податку на додану вартість за відповідний період 2012 р.

Після придбання товару у ТОВ «ТД «Трейдстар» та ТОВ «ТД «Продсервісторг-плюс» позивачем ТМЦ використано у власній діяльності для потреб виробництва, що підтверджено актами списання товарів, попередніми калькуляціями вартості виробництва продукції (т.1 а.с. 170-245).

Наведені докази підтверджують факт отримання позивачем товару від контрагентів та його подальшого використання у власній діяльності, а також наявність господарської мети при вчиненні цих дій.

Під час судового розгляду справи сторони не заперечували факт формальної наявності всіх необхідних реквізитів у первинних бухгалтерських та податкових документах та належного відображення позивачем у бухгалтерському і податковому обліку зазначених господарських операцій та декларування валових витрат, прибутку, податкових зобов'язань з податку на додану вартість, формування податкового кредиту та суми бюджетного відшкодування ПДВ.

Судом з'ясовано, що відповідач пов'язує факти порушення позивачем податкового законодавства лише з діяльністю контрагентів - ТОВ «ТД «Трейдстар» та ТОВ «ТД «Продсервісторг-плюс», та стверджує про безтоварність господарських операцій з поставки товарно-матеріальних цінностей, спрямованих на надання податкової вигоди для третіх осіб з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Спірні правовідносини на момент їх виникнення регулюються Податковим кодексом України та положеннями Цивільного кодексу України щодо недійсності правочинів та іншими законами. Регулювання відносин у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, кола суб'єктів податкових правовідносин та відповідальності за порушення податкового законодавства з 01.01.2011 здійснюється Податковим кодексом України.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину встановлена законом, такий правочин вважається нікчемним (ч. 2 ст. 215 ЦК України).

В силу статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Правовідносини, що виникають у зв'язку з формуванням платником податку на додану вартість, податкового кредиту, регулюються розділом V ПК України.

Так, п.198.2 ст.198 ПК України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з частиною другою статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-ХІV встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Підпунктом 1.2, п.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 за №88 (далі - Положення №88) визначено, що господарські операції відображаються в бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог даного Положення.

Підпунктом 2.1, п. 2 Положення №88 встановлено, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Пунктом 2.4 Положення № 88 встановлені обов'язкові реквізити для первинних документів, а саме: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа. Документ може бути підписаний особисто, із застосуванням факсиміле, штампу, символу або іншим механічним чи електронним способом посвідчення (пункт 2.5 вказаного Положення).

Відповідно до пп. 2.16, п. 2 Положення №88 забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать нормативно-правовим актам, встановленому порядку приймання, зберігання і витрачання грошових коштів, товарно-матеріальних цінностей та іншого майна, порушують договірну і фінансову дисципліну, завдають шкоди державі, власникам, іншим юридичним і фізичним особам. Такі документи повинні бути передані керівнику підприємства, установи для прийняття рішення.

Суд бере до уваги, що відповідачем не заперечується той факт, що первині документи позивача містять всі обов'язкові реквізити, як того вимагає законодавство.

Як вже зазначалось судом, рішення про визначення грошового зобов'язання з податку на додану вартість прийнято податковим органом у зв'язку з завищенням позивачем податкового кредиту за господарськими операціями з ТОВ «ТД «Трейдстар» та ТОВ «ТД «Продсервісторг-плюс» за 2011-2012 р.р., які податковий орган вважає нікчемними. При цьому, висновок податкового органу про нікчемність договорів ґрунтується на твердженнях про безтоварність господарської операції, відсутністю наміру учасників правочину досягти реальних правових наслідків.

Таким чином, вирішення цієї справи залежить від доведеності суду факту постачання товару за господарською операцією, за результатами здійснення яких податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення.

Як встановлено судом, факт поставки товарів позивачу контрагентами - ТОВ «ТД «Трейдстар» та ТОВ «ТД «Продсервісторг-плюс» та оплати їх вартості підтверджується документально, господарські операції належним чином відображено у бухгалтерському і податковому обліку позивача та його податковій звітності; а право позивача на віднесення понесених витрат до складу податкового кредиту та валових витрат підтверджується представленими суду первинними фінансово-господарськими документами та наявністю очевидного зв'язку витрат з господарською діяльністю позивача.

Суд погоджується з поясненнями представника позивача про те, що товар з урахуванням його ваги, незначного розміру і кількості отримувався від контрагентів на власному автомобільному транспорті без оформлення товарно-транспортних накладених. Суд вважає, що сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Відтак, відсутність цих накладних не може свідчити про відсутність реальності вчинених господарських операцій.

Відповідно до частини четвертої статті 91 ЦК України цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення. Отже, за змістом зазначеної норми, державна реєстрація юридичної особи є юридично значимою дією, з якою цивільне та господарське законодавство пов'язує виникнення цивільної правоздатності.

Як встановлено судом, на момент вчинення та виконання правочинів ТОВ «ТД «Трейдстар» та ТОВ «ТД «Продсервісторг-плюс» є належним чином зареєстровані юридичні особи, які мають право вчиняти правочини, на дату здійснення господарських операцій з позивачем були зареєстровані платником податку на додану вартість і мали право виписувати податкові накладні.

При цьому суд враховує вимоги статті 18 Закону України від 15.05.2003 №755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», згідно з якою відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, були внесені до нього, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Відповідачем не надано суду доказів, що підтверджують наявність в Єдиному державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців запису про припинення реєстрації юридичної особи ТОВ «ТД «Трейдстар» та ТОВ «ТД «Продсервісторг-плюс» на час вчинення цих правочинів.

Суд зазначає, що чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку з перевірки відповідності законодавству установчих документів іншого учасника правовідносин та дотримання ним вимог податкового законодавства.

Оскільки ст. 228 ЦК України передбачено, що для правочину, який порушує публічний порядок, передбачено наявність умислу сторін на незаконний результат, а також суперечність його публічно-правовим актам держави, то такий умисел повинен встановлюватися під час розслідування кримінальної справи і розгляду її судом або у момент винесення постанови про адміністративне правопорушення.

Таким чином, визначенню правочину як такого, що порушує публічний порядок, повинен передувати вирок суду про притягнення учасників такого правочину до кримінальної відповідальності, який набрав законної сили, чи постанова суду (компетентних органів) про притягнення названих осіб до адміністративної відповідальності. Відомостей про наявність таких судових рішень відповідачем не надано.

Під час розгляду цієї справи судом встановлено, що укладені між позивачем та його контрагентом правочини не віднесено законом до нікчемних та відсутні судові рішення про визнання їх недійсними.

Позивачем на підставі первинних бухгалтерських та інших документів по господарських відносинах з ТОВ «ТД «Трейдстар» та ТОВ «ТД «Продсервісторг-плюс» сформовано податковий кредит з податку на додану вартість.

Відповідно до пп.14.1.156, 14.1.181 п.14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відноситься до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу).

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг. Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (пункти 201.4, 201.6, 201.10 статті 201 ПК України).

Пунктом 201.1 статті 201 ПК України визначено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов'язковим. У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України); ї) номер та дата митної декларації, за якою було здійснено митне оформлення товару, ввезеного на митну територію України.

Пунктом 201.2 статті 201 ПК України визначено, що форму та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики.

В Акті перевірки відповідачем наведено перелік податкових накладних, які були виписані ТОВ «ТД «Трейдстар» та ТОВ «ТД «Продсервісторг-плюс» для позивача. Таким чином, при отриманні податкових накладних від ТОВ «ТД «Трейдстар» та ТОВ «ТД «Продсервісторг-плюс», які засвідчують отримання товару, у позивача виникло право на податковий кредит з ПДВ у відповідному періоді 2011-2012 рр.

Суду не надано доказів того, що на момент складання податкових накладних контрагенти позивача не були зареєстровані як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому не мали права видавати податкові накладні на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

Податкові накладні, які надавались для проведення перевірки, є документами, що засвідчують факт придбання платником податків товару, з дати отримання яких, згідно із приписами статті 201 ПК України, у платника виникає право на податковий кредит та які, підтверджують право платника податку на включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку на додану вартість.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Водночас відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судом з'ясовувалися, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції; установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Судом враховано, що наявність укладеного між учасниками господарської операції цивільно-правового договору або відсутність визнання такого договору недійсним або нікчемним сама собою не свідчить про реальність вчинення відповідної операції.

Суд зазначає, що в податкових відносинах не може застосуватися стаття 204 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Отже, дослідженими у справі доказами підтверджено рух активів позивача у процесі здійснення господарських операцій, установлено наявність спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарських операцій, підтверджено зв'язок між фактом придбання товарів і господарською діяльністю платника податку.

Суд враховує, що підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 ПК України встановлено презумпцію правомірності рішень платника податку в тому, що в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків. Зазначена норма поширюється також і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків витрат для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та/або податкового кредиту з податку на додану вартість. За змістом указаної норми, відповідні витрати і податковий кредит вважаються сформованими платником податків правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

Як вже зазначалось, до складу валових витрат позивач включив суми податку на додану вартість, сплачені ним у складі ціни придбання товарів (робіт, послуг), підтверджені податковими накладними. Твердження податкового органу про відсутність факту поставки товарів на користь позивача у судовому засіданні було спростовано.

Отже, податковим органом не доведено, що зазначені господарські операції є фіктивними чи безтоварними, не надано суду належних та достатніх доказів, які б свідчили про наявність законодавчо визначених обставин, що позбавляли б позивача права на формування податкового кредиту, не доведено недобросовісності позивача, оскільки позиція відповідача про нікчемність угоди ґрунтується виключно на припущеннях, які не підтверджено належними доказами і не мають фактичного та правового обґрунтування.

Під час судового розгляду справи суду надано всі первинні документи, що підтверджують реальність господарських операцій та виконання усних договорів, укладених між позивачем та ТОВ «ТД «Трейдстар» та ТОВ «ТД «Продсервісторг-плюс», крім того, висновки податкового органу про нікчемність вказаних правочинів було спростовано наявними в матеріалах справи доказами, а отже твердження відповідача про порушення позивачем вимог п.138.4 ст.138, п.п. 139.1.9 п.139.1 ст.139 та абз.1, абз.2, п.198.6 ст.198, п.201.1 ст.201 ПК України є безпідставними.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини другої статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Презумпція винуватості покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів.

Відповідачем не доведено суду належними та достатніми доказами фактів неправильного формування позивачем податкового кредиту по господарських операціях з ТОВ «ТД «Трейдстар» та ТОВ «ТД «Продсервісторг-плюс» за 2011-2012 р. та неправомірне віднесення коштів, сплачених за придбання товару (робіт та послуг) до валових витрат та податкового кредиту, не спростовано твердження позивача з цих обставин справи, а відтак, не доведено правомірності прийняття спірних податкових повідомлень-рішень.

Суд вважає, що відсутність або недостатність відповідних доказів з урахуванням змісту підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 ПК України (презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків) є підставою для висновку про неправомірність оскаржених рішень контролюючого органу.

З огляду на зазначене суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Згідно з частиною першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Позивачем за подання позовної заяви сплачено судовий збір, доказів понесення ним інших судових витрат суду не надано. Вимог про відшкодування судових витрат, у т.ч. судового збору, позивач не заявляв. Таким чином, судові витрати стягненню з державного бюджету на користь позивача не підлягають.

Керуючись статтями 11-14, 69-71, 79, 86, 94, 122, 159-163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Скасувати податкові повідомлення-рішення №0000442203/557 та №0000422203/558 від 14.03.2013, видані Білоцерківською об'єднаною державною податковою інспекцією Київської області Державної податкової служби.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Журавель В.О.

Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 27 травня 2013 р.