Рішення № 32003560, 20.06.2013, Апеляційний суд Херсонської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №22ц/791/1883/13 Головуючий в суді 1 інстанції: Булах Є.М.

Категорія: 46 Доповідач: Склярська І.В.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

2013 року червня місяця 20 дня колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Херсонської області в складі :

головуючого: Склярської І.В.

суддів: Цуканової І.В.

Вейтас І.В.

при секретарі: Герасименко І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Херсоні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Суворовського районного суду міста Херсона від 22 квітня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя, визнання права власності на 3/4 частини будинку та земельної ділянки, -

ВСТАНОВИЛА:

У листопаді 2012 року ОСОБА_3 звернувся до суду з вказаною позовною заявою, посилаючись на те, що він з 07.07.1995 року перебував у зареєстрованому шлюбі з відповідачем ОСОБА_4 За час шлюбу на ім'я відповідача він придбав за особисті кошти будинок по АДРЕСА_1, який зареєстрував на ім'я відповідача. За особисті кошти позивач зніс вищезазначений будинок, приватизував на ім'я відповідача земельну ділянку за вказаною адресою та побудував на цій земельній ділянці новий будинок. Рішенням Суворовського районного суду міста Херсона від 08.02.2012 року шлюб позивача та відповідача було розірвано. Враховуючи те, що матеріали, які були використані на будівництво будинку по АДРЕСА_1, були придбані на кошти позивача, після уточнення позовних вимог просив поділити майно, що є спільною власністю, визнавши позивача власником ? частини будинку по АДРЕСА_1 та визнати його власником ? частини земельної ділянки по АДРЕСА_1.

Рішенням Суворовського районного суду міста Херсона від 22 квітня 2013 року в задоволені позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 посилаючись на невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи та порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Заслухавши доповідача, осіб, які з'явилися в судове засідання, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах, визначених ст.303 ЦПК України, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_3 підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відмовляючи в задоволені позову, суд першої інстанції виходив з того, що земельна ділянка та житловий будинок, які розташовані за адресою АДРЕСА_1, належать відповідачу на праві особистої приватної власності та не підлягають поділу в порядку ст.. 69 СК України.

Проте, повністю погодитися з таким висновком суду першої інстанції, колегія суддів не може виходячи з наступного.

Основою майнових відносин подружжя є положення про те, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу); вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 СК України, ст.. 22 КпШС УРСР ).

Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61 СК України).

За правилами п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 N 11, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК) , відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Аналіз положень ст. 60 СК України, дає підстави зробити висновок, що право спільної сумісної власності на майно вважається тоді, коли воно придбано подружжям під час шлюбу.

При цьому юридичне оформлення права власності на новостворене майно або право власності на таке майно, не оформлене відповідно до вимог закону, не змінює статусу цього майна як набутого у шлюбі, тобто спільного майна подружжя.

Як вбачається з рішення Суворовського районного суду м. Херсона від 08 лютого 2012 року, ухваленого за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про розірвання шлюбу, шлюб між вказаними особами був укладений 07.07.1995року (а.с.4).

З матеріалів цивільної та інвентарної справ вбачається, що 15 листопада 2000 року ОСОБА_4 за договором купівлі-продажу купила у Держави в особі директора Комерційного центру «Професіонал» Буік М.М. будинок АДРЕСА_1 (а.і.с. 44,46,47; а.с.5).

Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 12.11.2012 року (а.с.21), виданого на підставі рішення виконкому Суворовської районної у м. Херсоні ради від 09.11.2012 року №241 (а.с.28), будинок АДРЕСА_1 належить ОСОБА_4 на праві приватної власності. При цьому опис об'єкту нерухомості змінений відповідно до вищезазначеного договору купівлі-продажу.

Відповідно до Декларації про готовність об'єкта до експлуатації, зареєстрованої 10 жовтня 2012 року в Інспекції ДАБК у Херсонській області, яку заповнювала та подавала ОСОБА_4, остання визначила початок будівництва 1999 рік, та закінчення будівництва - 2001 рік (а.і.с..97-98). Також оцінювальний акт, оцінка будинку за яким проведена станом на 15.06.2012 року містить відомості про рік введення в експлуатацію - 2001 (а.і.с. 5-6). Ухвала Суворовського районного суду м. Херсона від 06.03.2002 року також містить пояснення ОСОБА_4 про будівництво будинку в 2001 році (а.і.с. 71).

Будівництво будинку саме в період шлюбу не оспорювалося сторонами у судовому засіданні суду апеляційної інстанції.

За вказаних обставин, колегія суддів приходить до висновку, що будинок АДРЕСА_1 є спільною сумісною власністю подружжя, набутої за час шлюбу

Відповідно до п. 30 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21.12.2007 N 11, при вирішенні спору про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, суд згідно з частинами 2, 3 ст. 70 СК в окремих випадках може відступити від засади рівності часток подружжя, враховуючи обставини, що мають істотне значення для справи, а також інтереси неповнолітніх дітей, непрацездатних повнолітніх дітей (за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування). Під обставинами, що мають істотне значення для справи, потрібно розуміти не тільки випадки, коли один із подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї, але і випадки коли один із подружжя не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку чи доходу (ч. 1 ст. 60 СК). Рішення суду повинно містити мотиви та обґрунтування відступу від засади рівності часток подружжя у їхньому спільному майні.

Колегія суддів не приймає до уваги доводи апелянта про наявність підстав для відступлення від рівності часток, з посиланням на вкладення особистих коштів в будівництво будинку, оскільки вони не ґрунтуються на нормах ст.. 70 СК України.

Відповідно до ч.2 ст.370 ЦК України, у разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом, або рішенням суду.

З урахуванням обраного позивачем способу захисту порушеного права в частині поділу будинку шляхом визнання за ним право власності на ? частини будинку, колегія суддів вважає, що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню частково в розмірі ? частини, оскільки визнання права власності саме в такому розмірі ґрунтується на нормах ч.1 ст.70 СК України щодо рівності часток. Внаслідок викладеного, в іншій частині вимоги про визнання права власності на будинок у більшому розмірі його частини, задоволенню не підлягають.

З огляду на вищенаведене колегія суддів вважає, що підстави для відступлення від рівності часток при поділі майна подружжя відсутні.

Доводи апелянта про необґрунтовану відмову судом першої інстанції в задоволенні позовних вимог про визнання за позивачем права власності на ? частини земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1, колегією суддів до уваги не приймаються з наступних підстав.

На підставі рішення виконавчого комітету Суворовської районної у м. Херсоні ради №241 від 09.11.2001 року ОСОБА_4 в порядку приватизації земельної ділянки передана у приватну власність земельна ділянка за адресою АДРЕСА_1, про що свідчить державний акт на право приватної власності на землю ( а.с.19).

Так за змістом ст.. 22 КПШС УССР майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

Правовідносини подружжя ОСОБА_4 щодо спірної земельної ділянки виникли в 2001 році, тому регулюються нормами КпШС України, які не передбачали віднесення земельної ділянки, набутої внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя шляхом приватизації, до об'єктів спільної сумісної власності подружжя.

Земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, у тому числі приватизації, віднесена до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя згідно із Законом України від 11 січня 2011 року №2913-6 «Про внесення зміни до статті 61 Сімейного Кодексу України щодо об'єктів права спільної сумісної власності подружжя», що набув чинності 8 лютого 2011 року, який не має зворотної дії в часу і не може бути застосований до спірних правовідносин, та в наступному ця норма виключена Законом України від 17 травня 2012 року №4766-6 «Про внесення змін до Сімейного кодексу України щодо майна, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка.

Відповідно до роз'яснень п.18-2 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» №7 від 16.04.2004року, відповідно до положень статей 81, 116 ЗК України окрема земельна ділянка, одержана громадянином у період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку із земельного фонду.

Якщо на такій земельній ділянці знаходиться будинок, будівля, споруда, що є спільною сумісною власністю подружжя, то у разі поділу будинку, будівлі, споруди між подружжям та виділу конкретної частини будинку, споруди до особи, яка не мала права власності чи користування земельною ділянкою переходить це право у розмірі частки права власності у спільному майні будинку, будівлі, споруди у відповідності до статей 120 ЗК, 377 ЦК України.

Разом з тим, позивач не заявляв вимоги про виділ конкретної частини будинку, тому колегія суддів не приймає до уваги доводи апеляційної скарги про наявність у позивача прав власності на земельну ділянку у певній частині.

Інші доводи апеляційної скарги, колегією суддів до уваги не приймаються, як такі, що не спростовують мотивованих висновків суду та не підтверджені належними та допустимими доказами.

Таким чином, колегія суддів вважає, що висновки суду про відмову в задоволенні позовних вимог про поділ будинку шляхом визнання права власності на ? частини будинку, не відповідають встановленим обставинам справи і суперечать нормам цивільного та сімейного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, а тому ухвалене судом рішення в цій частині підлягає скасуванню, з ухваленням нового про задоволення цієї позовної вимоги частково.

На підставі викладеного,ст.. 22 КпШС УРСР, ст.ст. 60, 69,70 СК України, ч.2 ст.370 ЦК України, керуючись ст... 303,п.1 ч.2 ст. 307, п.1 ч.3,4 ст.309, 316 ЦПК України, колегія суддів,-

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Суворовського районного суду м. Херсона від 22 квітня 2013 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог про поділ майна шляхом визнання права власності на ? частину будівлі за адресою АДРЕСА_1 скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким ці вимоги задовольнити частково .

Визнати за ОСОБА_3 право власності на ? частину житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_1.

В задоволенні іншої частини цих позовних вимог відмовити.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 судові витрати в сумі 4 700 грн.

Рішення набирає законної сили з дня його проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий:

Судді: