Ухвала суду № 31988409, 13.06.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 червня 2013 року м. Київ К/9991/68712/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Степашка О.І.

суддів: Островича С.Е.

Федорова М.О.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом»

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 11.10.2012

у справі № 2а-652/12/2670

за позовом Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень- рішень

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (далі по тексту - позивач, ДП «НАЕК «Енергоатом») звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків (далі по тексту - відповідач, СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.03.2012 позов задоволено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 11.10.2012 скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове, яким відмовлено у задоволенні позову.

В касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишено в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами норм матеріального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем було проведено планову документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.01.2002 по 31.12.2004, за результатами якої складено акт від 17.11.2005 №661/16-4/24584661.

У зв'язку з виявленням під час перевірки, зокрема, порушення позивачем граничного строку сплати узгодженого податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 4174109,00 грн., передбаченого пп. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 №2181-ІІІ (далі по тексту - Закон №2181-ІІІ), відповідачем 01.12.2005 винесено податкове повідомлення-рішення №0000731604/0, яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 2087054,20 грн.

Відмовляючи у задоволенні позову суд апеляційної інстанції виходив з наступного, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Основними нормативно-правовими актами, які врегульовують спірні правовідносини є Закон №2181-ІІІ, який був чинний на момент їх виникнення.

Так, відповідно до визначення податкового зобов'язання, яке закріплено у п. 1.2 ст. 1 зазначеного Закону, це зобов'язання сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України.

Згідно п. 1.3 названої статті, податковий борг (недоїмка) це податкове зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгоджене платником податків або узгоджене в адміністративному чи судовому порядку, але не сплачене у встановлений строк, а також пеня, нарахована на суму такого податкового зобов'язання.

Пунктом 1.5 ст. 1 Закону №2181-ІІІ визначено, що штрафна санкція (штраф) це плата у фіксованій сумі або у вигляді відсотків від суми податкового зобов'язання (без нарахування пені та штрафних санкцій), яка справляється з платника податків у зв'язку з порушенням правил оподаткування, визначених відповідними законами.

Правовою нормою, закріпленою у пп. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 цього Закону встановлено, що у разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання протягом граничних строків, визначених цим Законом, такий платник податку зобов'язаний сплатити штраф у таких розмірах:

- при затримці до 30 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі десяти відсотків погашеної суми податкового боргу;

- при затримці від 31 до 90 календарних днів включно, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі двадцяти відсотків погашеної суми податкового боргу;

- при затримці, що є більшою 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі п'ятдесяти відсотків погашеної суми податкового боргу.

Платник податків сплачує один із зазначених у цьому підпункті штрафів відповідно до загального строку затримки незалежно від того, чи були застосовані штрафи, визначені у підпунктах 17.1.1 - 17.1.6 цього пункту, чи ні.

Пунктом 17.3 цієї статті встановлено, що сплата (стягнення) штрафних санкцій, передбачених цією статтею, прирівнюється до сплати (стягнення) податку та оскарження їх сум.

Отже, суд апеляційної інстанції вірно зазначив, що сума штрафних санкцій є складовою податкового зобов'язання.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення винесене податковим органом у період, коли щодо позивача діяв мораторій на задоволення вимог кредиторів.

Як вбачається із матеріалів справи, мораторій на задоволення вимог кредиторів позивача було введено неодноразово.

Так, мораторій було введено у справі №23/179 на період з 12.03.2002 по 17.05.2002, у справі №23/237 на період з 21.05.2002 по 11.10.2002, у справі №23/367-Б на період з 11.10.2002 по 06.02.2003, у справі №23/157-Б на період з 07.02.2003 по 29.10.2003 та у справі №43/167 на період з 02.12.2003 по 04.08.2009.

Проте, як зазначено судом апеляційної інстанції, позивачем порушено своєчасність сплати авансового внеску у розмірі 119189,00 грн., визначеного у розрахунку від 19.02.2001 №1003283: граничний термін сплати 19.02.2001, фактична сплата - 30.01.2002; авансового внеску у розмірі 2582000,00 грн., визначеного у розрахунку від 20.05.2002 №3319: граничний термін сплати 20.05.2002, фактична сплата - 27.11.2003 та податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 1472920,00 грн., визначеного у декларації №1058083 від 28.04.2001: граничний термін сплати 28.04.2001, фактична сплата - 17.05.2002 та 20.05.2002.

Отже, судом вірно встановлено, що названі зобов'язання виникли у платника податків до введення мораторію на задоволення вимог кредиторів.

Відповідно до положень ч. 4 ст. 12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14.05.1992 №2343-ХІІ (із змінами та доповненнями) протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства, а також не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів).

Застосування положень зазначеної норми можливе з урахуванням змісту поняття мораторію на задоволення вимог кредиторів, який у ст. 1 цього Закону визначено як зупинення виконання боржником, стосовно якого порушено справу про банкрутство, грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Отже, колегія суддів погоджується із судом апеляційної інстанції, що на нарахування, здійснене відповідачем оспорюваним податковим повідомленням-рішенням, встановлені Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» обмеження не поширюються, оскільки введення мораторію на задоволення вимог кредиторів не забороняє контролюючим органам нараховувати як поточні податкові зобов'язання та штрафні (фінансові) санкції за ними, так і податкові зобов'язання, які виникли до, а виявлені після порушення провадження у справі про банкрутство платника податку, а також штрафи за їх невиконання.

Таким чином, колегія суддів, з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 КАС України, погоджує висновок суду апеляційної інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судом апеляційної інстанції належним чином з'ясовано обставини справи та дано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішення суду апеляційної інстанції не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 220-1, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державного підприємства «НАЕК «Енергоатом» відхилити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 11.10.2012 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий(підпис)О.І. Степашко Судді(підпис)С.Е. Острович (підпис)М.О. Федоров З оригіналом згідно Помічник судді О.Я. Меньшикова