Ухвала суду № 31988415, 13.06.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 червня 2013 року м. Київ К/9991/2170/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Степашка О.І.

Суддів Островича С.Е.

Федорова М.О.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Житомирі

на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 22.03.2010

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23.12.2010

у справі № 2а-8758/09/0670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельна компанія «Балтфіш»

до Державної податкової інспекції у м. Житомирі

про скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Торгівельна компанія «Балтфіш» (далі по тексту - позивач, ТОВ «ТК «Балтфіш») звернулось до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Житомирі (далі по тексту - відповідач, ДПІ у м. Житомирі) про скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 22.03.2010, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 23.12.2010, позов задоволено.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій і прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем була проведена планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2008 по 30.09.2009, за результатами якої складено акт від 08.12.2009 № 7796/23-1/34687588/0110, яким встановлено порушення позивачем пп. 1.20.1, пп. 1.20.2 п. 1.20 ст. 1, пп. 7.4.1, пп. 7.4.3 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п. 4.1, п. 4.3 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість», пп. 4.2.1 п. 4.2 ст. 4, п. 7.1 ст. 7 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб».

На підставі акта перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 15.12.2009 № 0003012301/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 19935,00 грн., від 15.12.2009 № 0003022301/0, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 6350,00 грн. та податкове повідомлення-рішення від 15.12.2009 № 0009291702, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб в розмірі 306,00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги суди попередніх інстанцій виходили з наступного, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», доход, отриманий платником податку від продажу товарів (робіт, послуг) пов'язаним особам, визначається виходячи із договірних цін, але не менше за звичайні ціни на такі товари (роботи, послуги), що діяли на дату такого продажу.

Підпунктом 7.4.3 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону встановлено, що положення пп. 7.4.1, пп. 7.4.2 поширюються також на операції з особами, які не є платниками податку, встановленого ст. 10 цього Закону, або сплачують податок на прибуток за іншими, ніж платник податку, ставками.

Згідно з пп. 1.20.1 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», якщо пунктом 1.20 не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

За змістом пп. 1.20.8 п. 1.20 ст. 1 цього Закону обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту. Порядок визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) регламентовано Законом (підпункт 1.20.2).

Таким чином, якщо не доведене зворотне, звичайною вважається ціна, визначена сторонами договору. При цьому обов'язок доведення невідповідності ціни договору рівню звичайних цін покладається на податковий орган.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що податковим органом належними доказами не підтверджено невідповідність ціни договору рівню звичайної ціни, а тому у податкового органу не було підстав для нарахування податкового зобов'язання в інший спосіб непередбачений Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Крім того, податковим органом зроблено висновок про реалізацію позивачем товарів пов'язаній особі та суб'єктам підприємницької діяльності, які не є платниками податку за ставкою 25 % до об'єкта оподаткування, а сплачують податок за іншими ніж платник податку ставками, по цінах нижче за звичайні ціни на такі товари.

Судами попередніх інстанцій зазначено, що відповідачем не наведено доказів таких тверджень, не встановлено осіб, яким реалізована продукція позивача, не вказано ознак за якими такі особи є пов'язаними.

Суди дійшли вірного висновку щодо безпідставного твердження відповідача, що при реалізації ФОП ОСОБА_1 товарів на суму 6000,00 грн. позивачем не включено до складу валових витрат 5000,00 грн. Факт торгівельної операції підтверджується податковими накладними, а вказана сума включена позивачем до складу валових витрат за третій квартал 2008 року.

Разом з тим, судами вірно встановлено щодо помилкового висновку відповідача, що позивачем занижено податкові зобов'язання по податку на додану вартість в результаті поставки товарів пов'язаним особам, суб'єктам підприємницької діяльності по цінах нижче звичайних.

Відповідно до п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, що база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається, виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг). До складу договірної (контрактної) вартості включаються суми будь-яких коштів, вартість матеріальних та нематеріальних активів, що передаються платнику безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг).

У разі якщо звичайна ціна на товари (послуги) перевищує договірну ціну на такі товари (послуги) більше ніж на 20 %, база оподаткування операції з поставки таких товарів (послуг) визначається за звичайними цінами.

Судами вірно зазначено, що в даній нормі нема порівняння звичайної ціни з митною вартістю товару, а тому нарахування зобов'язань по податку на додану вартість відповідачем зроблено з порушенням норм законодавства.

Таким чином, відповідачем безпідставно зазначено, що при здійснення реалізації ФОП ОСОБА_1 товарів на суму 6000,00 грн. позивачем не включено до складу податкового зобов'язання з податку на додану вартість 1000,00 грн., оскільки зобов'язання з податку на додану вартість підтверджується податковою накладною та включено до податкової декларації з податку на додану вартість за вересень 2008 року.

Крім того, судами вірно зазначено, щодо безпідставного висновку відповідача щодо порушення позивачем пп. 4.2.1 п. 4.2 ст. 4, п. 7.1 ст. 7 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», а саме: при сплаті суми за нотаріальні послуги в травні місяці 2008 року не утримано податок з доходів фізичних осіб, оскільки перевірку відповідачем здійснено з 01.07.2008.

За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позову.

Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій належним чином з'ясовано обставини справи та дано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування постанови Житомирського окружного адміністративного суду від 22.03.2010 та ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 23.12.2010 не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 220-1, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Житомирі відхилити.

Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 22.03.2010 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23.12.2010 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий(підпис)О.І. Степашко Судді(підпис)С.Е. Острович (підпис)М.О. Федоров З оригіналом згідно Помічник судді О.Я. Меньшикова