Ухвала суду № 31978036, 04.06.2013, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 червня 2013 року Справа № 876/109/13

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді суддів з участю секретаря судового засідання Коваля Р.Й., Святецького В.В., Пліша М.А., Балабух Ю.І.,розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові апеляційну скаргу державної податкової інспекції у Франківському районі м.Львова Львівської області Державної податкової служби на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2012 року в адміністративній справі № 2а-6415/12/1370 за позовом українсько-польського спільного підприємства товариства з обмеженою відповідальністю «Інвар» до державної податкової інспекції у Франківському районі м.Львова Львівської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В :

18.07.2012 р. українсько-польське спільне підприємство товариство з обмеженою відповідальністю «Інвар» (далі - УП СП ТзОВ «Інвар») звернулось до Львівського окружного адміністративного суду із вказаним позовом та просило визнати протиправними і скасувати податкові повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Франківському районі м.Львова Львівської області Державної податкової служби (далі - ДПІ у Франківському районі м.Львова) за №№ 0000092320 та 0000102320 від 12.01.2012 р. й за №№ 0001082320 та 0001092320 від 03.04.2012 р.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що висновки акта ДПІ у Франківському районі м.Львова, на підставі якого прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення, не відповідають фактичним обставинам фінансово-господарської діяльності позивача. Включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту відповідно до податкових накладних, отриманих від контрагентів, цілком обґрунтовано нормами законодавства, зокрема Законами України «Про податок на додану вартість», «Про оподаткування прибутку підприємств» та Податковим кодексом України.

Крім того, зазначає, що первинні бухгалтерські документи видані у відповідності до вимог законодавства, оформлені належним чином, а операції, за якими сформовано податкове зобов'язання з податку на додану вартість та податку на прибуток, пов'язані з його власною господарською діяльністю. Водночас, позивач зазначає, що органом державної податкової служби при проведенні перевірки було взято до уваги лише матеріали камеральних перевірок контрагентів, а не первинні бухгалтерські документи СП ТзОВ «Інвар».

Вважає оскаржувані податкові повідомлення-рішення безпідставними та такими, що прийняті всупереч чинному законодавству, а тому належать до скасування.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2012 року позовні вимоги задоволено.

Не погодившись із вказаною постановою, її оскаржила ДПІ у Франківському районі м.Львова, яка вважає, що рішення є таким, що прийняте з неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. Тому просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги покликається на те, що надані позивачем до перевірки первинні документи не підтверджують факту поставки на його адресу товарів та послуг і законність відображення даних правовідносин у податковій звітності. Надання податковому органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах неповні, недостовірні та/або суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів тощо. Відображенню у податковій звітності підлягає лише та господарська операція, яка фактично відбулась, а не та, зміст якої лише відображений у первинних документах, відповідно тоді така господарська операція, яка фактично відбулась, і створює відповідні податкові наслідки для платника шляхом формування ним складу податкового кредиту та валових витрат.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних міркувань.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Аналогічні норми закріплені в Законі України «Про державну податкову службу в Україні» № 509-ХІІ від 04.12.1990 р. (чинного на час виникнення спірних правовідносин).

Як видно із матеріалів справи, ДПІ у Франківському районі м.Львова проведено документальну планову виїзну перевірку УП СП ТзОВ «Інвар» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 р. по 30.09.2011 р., за результатами якої прийнято акт за № 3360/23-2/20787143 від 23.12.2011 р.

Проведеною перевіркою встановлено порушення позивачем пп.7.2.1 та пп.7.2.6 п.7.2, пп.7.4.1, пп.7.4.4 та пп.7.4.5 п.7.4, пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР та п.п.198.2, 198.3, 198.4, 198.6 ст.198, п.п.201.1, 201.4 та 201.6 ст.201 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податок на додану вартість за перевірений період на загальну суму 3027865,00 грн.; порушення п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції Закону України від 22.05.1997 р. № 283/97-ВР з наступними змінами та доповненнями), пп.14.1.27 п.14.1 ст.14, п.138.2 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податок на прибуток за перевірений період на загальну суму 3757643,00 грн.

За наслідками проведеної перевірки та відповідно до встановлених порушень ДПІ у Франківському районі м.Львова прийнято податкові повідомлення-рішення за №№ 0000092320 та 0000102320 від 12.01.2012 р. й за №№ 0001082320 та 0001092320 від 03.04.2012 р., яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання із податку на додану вартість в розмірі 3425897,00 грн., у тому числі: за основним платежем - 3027865,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - 398032,00 грн., та збільшено суму грошового зобов'язання із податку на прибуток у розмірі 4195699,00 грн., у тому числі: за основним платежем - 3757643,00 грн. та штрафними(фінансовими) санкціями - 438056,00 грн.

Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції мотивував його тим, що висновки відповідача, як органа державної податкової служби, про безтоварність та нереальність укладених позивачем з ТзОВ «Промбудскло», ПП «Ново-ком», ТзОВ «Оріал», ТзОВ «Інтертрейді», ТзОВ «Зроби Сам Україна» договорів не є обґрунтованими, не знайшли свого підтвердження зібраними у справі належними та допустимими доказами та ґрунтуються на припущеннях, а тому спірні податкові повідомлення-рішення, якими УП СП ТзОВ «Інвар» збільшено податкове зобов'язання з податку на додану вартість, податку на прибуток та застосовано штрафні (фінансові) санкції є неправомірними і підлягають скасуванню.

Такі висновки суду першої інстанції, на переконання колегії суддів апеляційного суду, відповідають нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам справи і є правильними з огляду на наступне.

Судом встановлено, що 24.09.2010 р. між позивачем (покупцем) та ТзОВ «Промбудскло» (постачальник) укладено договір за № 156, згідно якого постачальник зобов'язував-ся передати у власність покупця сантехнічні вироби, підлогове покриття, лінолеум, лакофарбові вироби та іншу продукцію, а покупець зобов'язувався прийняти та оплатити його на умовах і в терміни, визначені цим договором або додатковими угодами (п.1.1 договору).

Такі ж договори УП СП ТзОВ «Інвар» укладено з ПП «Ново-ком» (договір № 314/10 від 30.11.2010 р.), ТзОВ «Оріал» (договір № 16 від 30.05.2011 р.) та ТзОВ «Інтертрейді» (договір № 318 від 15.08.2009 р.).

На підтвердження отримання товару позивачем надано видаткові накладні, податкові накладні, товарно-транспортні накладні, рахунки-фактури, реєстри виданих довіреностей, висновки державної санітарно-епідеміологічної експертизи та сертифікати відповідності, видані постачальниками на отриманий товар.

Послуги із перевезення вказаного товару, на замовлення позивача й у відповідності до укладених договорів надання транспортних послуг за № 1 від 04.01.2010 р. та № 4 від 04.01.2011 р., здійснював СПД ФО ОСОБА_6 Також перевезення товару забезпечувалось СПД ФО ОСОБА_7, згідно договору про надання транспортно-експедиційних послуг із перевезення вантажів автомобільним транспортом за № 6 від 01.04.2011 р.

Факт надання послуг підтверджується актами виконаних робіт, звітами про надані послуги, які підписані УП СП ТзОВ «Інвар» та перевізниками; показаннями СПД ФО ОСОБА_6, який був допитаний як свідок судом першої інстанції. З огляду на наявні у справі докази колегія суддів апеляційного суду вважає безпідставними покликання апелянта на невідповідність прізвищ у дорученні та товарно-транспортних накладних - ОСОБА_6, комерційного директора позивача та водіїв, які перебувають з ним у трудових відносинах і які були присутні при завантаженні товару та здійснювали його перевезення.

Оплата отриманого товару та послуг здійснювалась позивачем у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальників, а також шляхом видачі векселів, що підтверджується копіями банківських виписок, векселів, актів приймання-передачі векселів, які долучені до матеріалів справи.

Також встановлено, що один із векселів було погашено шляхом проведення зарахування зустрічних однорідних вимог згідно угоди від 22.11.2010 року між УП СП ТзОВ «Інвар» та ТзОВ «Інтертрейді», а інший, що був виданий в рахунок поставки товару від ТзОВ «Промбудскло», було оплачено пред'явнику векселя в інший звітний період, що не охоплювався перевіркою.

Отриманий товар позивач зберігав в орендованих складських приміщеннях, на підтвердження чого надав договір оренди складських приміщень за № 36/7 від 01.11.2006 р., за № 01/11 від 01.11.2010 р., наказ за № 3 від 02.01.2002 р. про прийняття на роботу завідуючого складом.

Зміст господарських операцій з ТзОВ «Промбудскло», ПП «Ново-ком», ТзОВ «Оріал», ТзОВ «Зроби Сам Україна» та ТзОВ «Інтертрейді» відповідає видам діяльності УП СП ТзОВ «Інвар» за КВЕД - оптова торгівля будівельними матеріалами, роздрібна торгівля іншими непродовольчими товарами.

Враховуючи те, що позивач володіє мережею будівельних супермаркетів, а також наявні в матеріалах документи, які підтверджують подальшу реалізацію товарів, на переконання колегії суддів, підтверджується факт використання ним придбаних ТМЦ у власній господарській діяльності.

Що стосується наданих позивачу маркетингових послуг, то суд зазначає, що УП СП ТзОВ «Інвар» укладено з ТзОВ «Зроби Сам Україна» рамковий контракт поставки № 2041 від 09.01.2008 р. (з додатками), згідно умов якого ТзОВ «Зроби Сам Україна» (мережа супермаркетів «ОВІ») надає позивачу рекламні, інформаційні та маркетингові послуги з метою просування товарів, поставлених позивачем. Надання позивачеві в період, що перевірявся, маркетингових послуг підтверджується актами здачі-приймання виконаних робіт, звітами, додатками до звітів.

Правовий порядок у сфері справляння податку на прибуток та податку на додану вартість на час виникнення спірних правовідносин регулювався Законами України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», «Про оподаткування прибутку підприємств», «Про податок на додану вартість», а з 01.01.2011 р. - Податковим кодексом України.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що господарська операція - це дія або подія, що викликає зміни у структурі активів і зобов'язань, власному капіталі підприємства, а первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Бухгалтерський облік полягає, зокрема, у складанні та прийнятті до обліку первинних документів, які фіксують факти здійснення господарських операцій, складенні на їх підставі зведених облікових документів, систематизація інформації первинних документів на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи (ч.ч.1, 3 ст.9 вказаного Закону).

Валові витрати виробництва та обігу, згідно із п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України від 22.05.1997 р. № 283/97-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (далі - Закон № 283/97-ВР), - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. До складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці.

Підпунктом 5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону № 283/97-ВР передбачено, що до складу валових витрат не відносяться витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до вимог пп.11.2.1 ст.11 Закону № 283/97-ВР, валові витрати можуть підтверджуватись: документом, який підтверджує списання грошових коштів в оплату товарів (робіт, послуг) або їх придбання за готівкові кошти; документом, який підтверджує оприходування товарів або фактичне отримання результатів робіт (послуг).

Згідно із пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР від 03.04.1997 р. (далі - Закон № 168/97-ВР), податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (в тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пп.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону № 168/97-ВР, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до податкового кредиту.

Підпунктом 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджених податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно із підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно із пп.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону № 168/97-ВР, платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без урахування податку; з) ставка податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Як зазначено в п.152.1 ст.152 Податкового кодексу України, податок на прибуток нараховується платником самостійно за ставкою, визначеною пунктом 151.1 статті 151 цього кодексу, від податкової бази, визначеної згідно зі ст.149 цього Кодексу. Згідно ст.149 кодексу, податковою базою для цілей цього розділу визнається грошове вираження прибутку як об'єкта оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу, з урахуванням положень ст.ст.135 - 137 та 138 - 143 цього Кодексу.

Згідно із пп.134.1.1 п.134.1 ст.134 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі ст.ст.135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі ст.ст.138 - 143 цього кодексу, з урахуванням правил, встановлених ст.152 цього Кодексу.

Склад витрат та порядок їх визнання передбачений ст.138 Податкового кодексу України, витрати, що не враховуються при визначенні оподатковуваного прибутку визначені ст.139 Кодексу.

Відповідно до п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Податковий кредит, у відповідності до п.14.1.181 ст.14 Податкового кодексу України, визначається як сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно із п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, в тому числі, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

А згідно із п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на податковий кредит є дата здійснення першої з наступних подій:

а) дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг);

б) дата отримання податкової накладної.

Відповідно до п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Пунктом 201.1 ст.201 Податкового кодексу України передбачено, що податкова накладна має містити: порядковий номер податкової накладної; дату її виписування, назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну назву отримувача; ціну продажу без урахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом (п.201.6 ст.201 Податкового кодексу України).

Не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами (п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України).

Таким чином, податкова накладна є документом, який підтверджує сплату покупцем податку на додану вартість в ціні товару і лише відсутність такої позбавляє права на включення до складу податкового кредиту сплачених (нарахованих) сум податків у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат.

Водночас, наявність податкової накладної без фактичного здійснення господарської операції (оприбуткування товару, його оплата, використання у господарській діяльності тощо) не може бути підставою для включення визначених у такій накладній сум податку на додану вартість до податкового кредиту відповідного місяця.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що первинні та інші документи, що були надані під час проведення документальної перевірки УП СП ТОВ «Інвар» та подані в ході судового розгляду, підтверджують зв'язок понесених витрат позивача із придбання товарів, послуг (по перевезенню товарів, маркетингових послуг) з його господарською діяльністю щодо здійснення операцій по продажу товарів. Доказів того, що вказані первинні (накладні, податкові накладні, розрахункові (платіжні) документи не мають юридичної сили або визнані в установленому порядку недійсними, відповідачем не надано.

Доводи відповідача про безтоварність господарських операцій позивача з його контрагентами та про те, що контрагенти не мають основних фондів та виробничих потужностей, трудових ресурсів, транспортних засобів для здійснення господарської діяльності в частині купівлі, продажу, реалізації, зберігання та відвантаження ТМЦ, зазначенні контрагенти не знаходяться за місцем реєстрації, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони ґрунтуються на актах невиїзних документальних перевірок цих контрагентів і спираються не на дослідженнях та аналізі первинних документів, що були надані для проведення документальної перевірки, а є похідними від висновків цих актів невиїзних перевірок, складених іншими податковими органами.

Колегія суддів також не приймає до уваги твердження представника відповідача про те, що УП СП ТзОВ «Інвар» до перевірки не було надано первинні бухгалтерські документи, наявність яких могла б підтвердити фактичне здійснення господарської діяльності по контрагентах ТзОВ «Промбудскло», ПП «Ново-ком», ТзОВ «Оріал», ТзОВ «Інтертрейді», ТзОВ «Зроби Сам Україна», оскільки таке твердження спростовується узагальненим переліком документів, які було використано при проведенні перевірки УП СП ТзОВ «Інвар» (додаток № 4 до акта перевірки від 23.12.2011 р.).

Під час розгляду справи встановлено, що позивачем податковий кредит лютого - травня 2010 року, липня 2010 року, вересня - жовтня 2010 року, грудня 2010 року, січня - липня 2011 року, вересня 2011 року сформовано на підставі податкових накладних, що знаходяться в матеріалах справи, які не мали недоліків, а порядок заповнення яких відповідав встановленому чинним законодавством порядку.

Колегія суддів зазначає, що сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі у разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця та суму бюджетного відшкодування.

Аналогічна позиція суду викладена також у рішенні Європейського Суду з прав людини від 22.01.2009 року у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) в якому суд зазначив, що такі вимоги стануть надмірним тягарем для платника податку, що порушить справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Крім того, судом при вирішенні спору правильно взято до уваги те, що згідно поданої позивачем постанови старшого слідчого Голосіївського РУ ГУ МВС України в м.Києві від 24.12.2010 р. про закриття кримінальної справи № 01-16115, підприємство ТзОВ «Інтертрейді», директором якого є ОСОБА_8, здійснює посередницьку діяльність з купівлі-продажу товарів, володіє складами.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 06.06.2011 р. у справі № 2а-3902/11/2070, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 27.09.2011 р., визнано неправомірними дії Нововодолазької міжрайонної державної податкової інспекції щодо проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТзОВ «Промбудскло», результати якої оформлені актом від 11.03.2011 р. № 330/18-0-12/33827563. Зазначеною постановою суду встановлено відсутність у податкового органу передбачених законом підстав для проведення перевірки, а наявні в акті перевірки судження суб'єкта владних повноважень не ґрунтуються на жодному з визначених ст.83 Податкового кодексу України джерел.

Отже, акт про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТзОВ «Промбудскло» від 11.03.2011 р. № 330/18-0-12/33827563 не може вважатись допустимим доказом.

Щодо виключення відповідачем зі складу валових витрат позивача вартості маркетингових послуг, отриманих від ТзОВ «Зроби Сам Україна», колегія суддів зазначає наступне.

Ухвалою ВАСУ від 07.04.2011 р. у справі № К-4181/08 встановлено, що чинним законодавством не передбачений винятковий перелік вимог до оформлення результатів надання таких послуг. Документи мають бути достатніми для визначення характеру, виду, обсягу наданих послуг, при цьому відповідні відомості можуть бути викладені в кількох окремих документах, економічна ж доцільність таких послуг є оцінним поняттям і може бути встановлена за результатами комплексного економічного аналізу діяльності підприємства, в тому числі і після спливу певного періоду часу.

Надані до перевірки документи, а саме: рамковий контракт № 2041 від 09.01.2008 року з додатками, акти виконаних робіт за відповідні періоди, звіти до вказаних актів з додатками повною мірою дають підстави стверджувати, що понесені витрати по оплаті зазначених послуг безпосередньо пов'язані з фінансово-господарською діяльністю позивача, призвели до збільшення обсягів реалізації товару позивача через торгівельну мережу ТОВ «Зроби Сам Україна», що є одним з тих фактів, який доказує економічну ефективність та обґрунтованість понесених витрат.

Згідно із пп.14.1.108 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, маркетингові послуги (маркетинг) - це послуги, що забезпечують функціонування діяльності платника податків у сфері вивчання ринку, стимулювання збуту продукції (робіт, послуг), політики цін, організації та управлінні руху продукції (робіт, послуг) до споживача та післяпродажного обслуговування споживача в межах господарської діяльності такого платника податків. До маркетингових послуг належать, у тому числі: послуги з розміщення продукції платника податку в місцях продажу, послуги з вивчення, дослідження та аналізу споживчого попиту, внесення продукції (робіт, послуг) платника податку до інформаційних баз продажу, послуги зі збору та розповсюдження інформації про продукцію (роботи, послуги).

Абзацом «г» пп.138.10.3 п.138.10 ст.138 Податкового кодексу України передбачено, що до складу інших витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування включаються витрати на збут, зокрема витрати, пов'язані з реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг), на передпродажну підготовку товарів.

При цьому відповідач, який є суб'єктом владних повноважень, заперечуючи проти позову, всупереч вимогам ч.2 ст.71 КАС України, не довів факту порушення з боку позивача та правомірності своїх дій при прийнятті оскаржуваних рішень.

Оцінюючи в сукупності все наведене вище, колегія суддів приходить до висновку про те, що позивачем норм податкового законодавства не порушено, первинні бухгалтерські документи позивача є підставою для формування витрат, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування та податкового кредиту, а тому спірні податкові повідомлення-рішення є протиправними і належать до скасування.

Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що місцевий суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини у справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

У відповідності до ст.159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст.200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Із урахуванням викладеного колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції є законною, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують і при ухваленні оскарженого судового рішення порушень норм матеріального та процесуального права ним допущено не було, тому підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції відсутні.

Керуючись ст.ст.160 ч.3, 195, 196, 198 п.1 ч.1, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу державної податкової інспекції у Франківському районі м.Львова Львівської області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2012 року в адміністративній справі № 2а-6415/12/1370, - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення ухвали в повному обсязі.

Головуючий суддя Р.Й. Коваль

Судді В.В. Святецький

М.А. Пліш

Ухвала складена в повному обсязі 07 червня 2013 року.