Ухвала суду № 31964408, 05.06.2013, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

атегорія 27 Головуючий в 1 інстанції - Гурідова Н.М.

Доповідач - Агєєв О.В.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2013 року м.Донецьк

Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого судді Шевченко В.Ю., суддів Дундар І.О., Агєєва О.В.,

при секретарі Жарій Н.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Донецьку апеляційні скарги ОСОБА_1, ОСОБА_2 на рішення Київського районного суду м.Донецька від 21 лютого 2013 року та додаткове рішення Київського районного суду м.Донецька від 21 березня 2013 року по цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, зустрічним позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк», ОСОБА_2 про визнання недійсними кредитного договору, договору поруки та зобов`язання вчинити певні дії, зустрічним позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк», ОСОБА_1 про визнання недійсними кредитного договору, договору поруки та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Київського районного суду м.Донецька від 21 лютого 2013 року позов Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 121 497грн. 70коп., судовий збір у розмірі 1 259грн. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

У задоволенні зустрічних позовів ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк», ОСОБА_2 про визнання недійсними кредитного договору, договору поруки та зобов`язання вчинити певні дії, ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк», ОСОБА_1 про визнання недійсними кредитного договору, договору поруки та зобов`язання вчинити певні дії відмовлено.

Додатковим рішенням Київського районного суду м.Донецька від 21 березня 2013 року у задоволенні зустрічних позовних вимог в частині проведення експертної оцінки предмету застави за кредитним договором відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове про відмову у задоволенні вимог банку в частині стягнення з неї суми заборгованості за кредитним договором та задоволення її зустрічних вимог, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, порушення судом норм матеріального і процесуального права.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що висновок суду першої інстанції про укладення 04.05.07р. між ПАТ «Родовід Банк» та ОСОБА_2 кредитного договору, не відповідає дійсним обставинам укладення спірного договору, а саме: відмітки в розділі 8 договору про отримання ОСОБА_2 примірнику кредитного договору та ознайомлення з його умовами із зазначенням дати - 03.05.07р. та наданому банком розрахунку заборгованості, в якому зазначено дату укладення кредитного договору 05.05.07р., що не дає можливості ідентифікувати умови кредитного договору, а також за невиконання якого договору повинна нести відповідальність ОСОБА_1 (апелянт). Зазначає, що ОСОБА_2 не отримувала повідомлення про дострокове повернення кредиту, оскільки адреса, на яку воно направлено банком не відповідає паспортним даним та даним домової книги.

Суд також не врахував важке матеріальне становище ОСОБА_2 та не співмірність штрафних санкцій розміру збитків, що відповідно до ч.3 ст.551 ЦК України є підставою для зменшення розміру неустойки. Крім того, банком проігноровано звернення ОСОБА_2 до працівників банку з проханням звернути стягнення на предмет застави, що свідчить про умисні дії банку щодо збільшення розміру заборгованості. Не повідомлення банка про ліквідацію Донбаської філії ВАТ «Родовід Банк» та місце переведення рахунків для погашення боргу, може бути підставою для зменшення розміру збитків та неустойки відповідно до ст.616 ЦК України.

Щодо укладеного між ПАТ «Родовід Банк» та ОСОБА_1 договору поруки, зазначає, що під час укладення договору поруки, банк ознайомив її (апелянта) з розміром ліміту кредитної лінії, який надається позичальнику ОСОБА_2 (15 500 доларів США). Проте, не виконуючи вимог, які пред`являються до відовлюваної кредитної лінії (видачі кредиту траншами), банк видав ОСОБА_2 всю частину кредиту, не сповістивши про це ОСОБА_1, не повідомивши її про мету кредиту, а також суттєвих умов договору, зокрема, щодо відповідальності позичальника, передбаченої п.3.9 кредитного договору. Вищевикладене, на думку апелянта, призвело до збільшення її обсягу відповідальності. Суд не врахував пояснення ОСОБА_1 щодо підписання нею договору поруки за проханням її знайомої, яка є співробітником банку, а також те, що вона ніколи не була знайома з ОСОБА_2 та будучи обізнаною банківською термінологією, зокрема, про поняття кредитної лінії, надала згоду виступати поручителем ОСОБА_2 за кредитним договором, який містить положення щодо ліміту кредитної лінії у розмірі 15 500 доларів США, процентної ставки за користування кредитом у розмірі 12,5% та строку закриття кредитної лінії - 03.05.12р.

Також зазначає, що поза увагою суду залишився факт не отримання нею протягом 2008-2012рр. повідомлення про прострочку виконання зобов`язань ОСОБА_2, що позбавило її можливості виконати вимоги ч.1 ст.555 ЦК України та п.2.1 договору поруки в частині повідомлення боржника про пред`явлення до нього вимог кредитором. Щодо отримання в жовтні 2010р. поштового повідомлення, на яке посилається суд як на доказ підтвердження наявності заборгованості за кредитним договором ОСОБА_2 перед банком, то дане повідомлення не містить її підпису.

Вважає, що договір поруки не відповідає нормам ч.3 ст.203, ч.1 ст.215 ЦК України, оскільки його укладено без волевиявлення боржника ОСОБА_2 Крім того, суд не врахував, що банком пропущено строк позовної давності для звернення до суду з вимогою про стягнення заборгованості

Суд першої інстанції в порушення ст.177 ЦПК не встановив порядок дослідження доказів, не викликав в судове засідання відповідачів за первісним позовом, за клопотанням представників відповідачів за первісним позовом не витребував оригінал довіреності начальника відділення №7 Донбаської філії ПАТ «Родовід Банк» ОСОБА_3 для підтвердження повноважень останнього на укладення кредитного договору, положення про філію та правовий статус відділення банку, загального положення ПАТ «Родовід Банк» про кредитування, валютно-обмінну квитанцію від 04.05.07р. на підтвердження здійснення ОСОБА_2 обміну кредитних коштів в сумі 15 500грн. на гривні. Суд, при наявності клопотання представників ОСОБА_2 та ОСОБА_1 щодо неможливості перейти до судових дебатів, відхилив останнє, чим порушив вимоги ст.192 ЦПК України.

Не погоджуюсь з додатковим рішенням суду через порушення судом норм матеріального і процесуального права, ОСОБА_1 зазначає, що висновок суду про відмову у задоволенні вимог про проведення експертної оцінки предмету застави за кредитним договором не містить посилання на норми матеріального права, судом не дана оцінка кредитному договору та договору застави, не досліджувались обставини виконання сторонами своїх прав та обов`язків.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове про відмову у задоволенні вимог банку в частині солідарного стягнення з поручителя ОСОБА_1 суми заборгованості за кредитним договором та задоволення її зустрічних вимог в частині визнання кредитного договору недійсним, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, порушення судом норм матеріального і процесуального права.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що суд не звернув увагу, що укладений між нею та банком кредитний договір містить положення, які суттєво погіршили її стан, як споживача за споживчим кредитом, а саме: банком не було здійснено її письмове повідомлення про права як споживача, передбачені ч.2 ст.11 ЗУ «Про захист прав споживачів» підтвердження чого є оплата нею комісії, що не передбачено умовами договору; вимога банку про продаж суми кредиту через касу банку для проведення подальших розрахунків по договорам протиричіть ч.3 ст.203 ЦК України щодо волевиявлення учасників правочину; п.7.1 договору містить право банку змінювати умови договору в односторонньому порядку, тому усі несприятливі наслідки за договором несла саме вона; з суті кредитного договору та заяви про видачу готівки вбачається обов`язок щодо конвертації іноземної валюти у гривню, що свідчить про завідоме отримання кредиту у гривні. Вищевикладене, на думку апелянта, свідчить про фіктивність угоди.

Також зазначає, що кредитні кошти в сумі 15 500 доларів США вона не отримувала, валютно-обмінну операцію через касу банку не здійснювала, посилання банку на виписки з банківських рахунків як на підтвердження наявності в неї заборгованості за кредитним договором спростовуються умовами кредитного договору, згідно яких банком було відкрито на її ім`я два рахунки (для обліку виданого кредиту та нарахованих процентів).

Крім того зазначає, що судом не враховане відсутність довіреності начальника відділення №7 Донбаської філії ВАТ «Радові Банк» ОСОБА_3 на укладення кредитного договору та ліцензії банку на здійснення кредитування в іноземній валюти; наявність розбіжностей в датах укладення спірного договору; часткове погашення нею заборгованості у розмірі 4 441 доларів США; надіслання банком повідомлення про дострокове повернення кредиту за адресою, яка не відповідає паспортним даним та даним домової книги; не прийняття банком заходів щодо врегулювання кредитної заборгованості (не перевірено стан предмету застави).

Також апелянт зазначає, що суд не врахував її важке матеріальне становище (позбавлення її батьківських прав, зловживання алкогольними та наркотичними речовинами), що відповідно до ч.3 ст.551 ЦК України є підставою для зменшення розміру неустойки; банком проігноровано звернення ОСОБА_2 до працівників банку з проханням звернути стягнення на предмет застави, що свідчить про умисні дії банку щодо збільшення розміру заборгованості; банк не повідомив її про ліквідацію Донбаської філії ВАТ «Родовід Банк» та місце переведення рахунків для погашення боргу. Вважає, що вищевказані дії направлені на збільшення обсягу її майнової відповідальності.

Також вважає, що поза увагою суду першої інстанції залишилося не співмірність суми основного боргу за кредитним договором та розміром процентів і неустойки.

Щодо укладеного між ПАТ «Родовід Банк» та ОСОБА_1 договору поруки зазначає, що його зміст не відповідає нормам ч.3 ст.203, ч.1 ст.215 ЦК України, оскільки його укладено без її (апелянта) волевиявлення.

Відповідач за первісним позовом ОСОБА_1 та її представники в засіданні апеляційного суду підтримали доводи свої апеляційної скарги, просила її задовольнити, та не заперечувала проти доводів апеляційної скарги ОСОБА_2

Відповідач за первісним позовом ОСОБА_2 в засіданні апеляційного суду підтримала доводи свої апеляційної скарги, просила її задовольнити, не заперечувала проти доводів скарги ОСОБА_1

Представник позивача за первісним позовом в засіданні апеляційного суду заперечувала проти апеляційних скарг, просила їх відхилити.

Судом першої інстанції встановлено, що 4 травня 2007р. між позивачем ПАТ «Родовід банк» та відповідачем ОСОБА_2 було укладено кредитний договір №Д048/АА-088.07.2 (а.с.78-80). Відповідно до п.п.1.1 кредитного договору Банк відкрив позичальнику відновлювальну кредитну лінію на загальну суму 15500 доларів США терміном по 03 травня 2012 року включно з процентною ставкою за користування кредитом 12,5% (а.с.78-80).

Відповідно до п.п.3.1 кредитного договору, Боржник взяв на себе обов'язок - починаючи з місяця, наступного за звітним (з червня 2007pоку), щомісяця частково погашати заборгованість за кредитом у сумі 258,34 доларів США на рахунок, вказаний в пункті 1.3 кредитного договору, шляхом внесення готівкою чи перерахування зі свого поточного рахунку.

Згідно п.п.3.2 кредитного договору Боржник взяв на себе обов'язок повернути одержані кредити згідно з умовами кредитного договору не пізніше 03 травня 2012 року.

Відповідно до п.п.3.3 Договору Боржник повинен сплачувати Банку нараховані проценти за користування кредитом щомісяця до 10-го числа кожного календарного місяця, наступного за звітним, а також в день повного дострокового погашення заборгованості за кредитами.

Відповідно до п.3.9 кредитного договору ОСОБА_2, у разі порушення строків повернення кредиту чи сплати процентів, сплачує Банку за кожний день прострочення пеню у розмірі подвійної процентної ставки, встановленої п.1.5 цього Договору, від суми простроченого платежу (а.с.79).

З метою забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_2 по кредитному договору, між Банком та відповідачем за первісним позовом ОСОБА_1 укладено договір поруки №Д048/АА-088/2.07.2 від 04 травня 2007р. (а.с.101-102).

Згідно пункту 1.1 договору поруки відповідач ОСОБА_1 зобов'язався солідарно відповідати перед Банком у повному обсязі за своєчасне і повне виконання ОСОБА_2 своїх зобов'язань за кредитним договором №Д048/АА-088.07.2. (а.с.101).

Пунктом 2.1 договору поруки передбачено, що у випадку невиконання ОСОБА_2 своїх зобов'язань за платежами по кредитному договору, Поручитель на підставі письмового повідомлення Позичальника або Банку, не пізніше наступного робочого дня після одержання такого письмового повідомлення, погашає за рахунок власних коштів на рахунок Банку в повному обсязі заборгованість Позичальника за основним (кредитним) договором.

Крім того, забезпеченням виконання зобов'язань за цим договором є застава автомобіля марки BYD реєстраційний номер НОМЕР_1 (договір застави від 4 травня 2007 року, укладений з відповідачем ОСОБА_2 (а.с.53, 54 т.2)).

Судом також встановлено, та підтверджується копією заяви про видачу готівки від 4 травня 2007 року №343-30, що Банк виконав свої зобов'язання за кредитним договором (а.с.140-143).

Відповідач ОСОБА_2 свої обов'язки за Договором виконувала з несвоєчасно та не в повному обсязі, в результаті чого станом на 24 жовтня 2012 року в неї перед позивачем виникла заборгованість, яка склалась з заборгованості за кредитом, простроченої заборгованості за нарахованими процентами, пені за прострочення виконання грошових зобов'язань.

Заслухавши суддю-доповідача, сторони та їх представників, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що в суді доведено неналежне виконання відповідачем ОСОБА_2 своїх обов'язків за Договором, в результаті чого станом на 24 жовтня 2012 року в неї перед позивачем виникла заборгованість у розмірі: 121918грн. 70коп., яка склалась з:

заборгованості за кредитом в розмірі 8018 доларів США (станом на 24 жовтня 2012 року за офіційним курсом НБУ еквівалентно 64087грн. 87 коп.),

простроченої заборгованості за нарахованими процентами - 2586,16 доларів США (що еквівалентно 20671грн. 18коп.),

пені за прострочення виконання грошових зобов'язань - 36738 грн. 40 коп.

Оскільки між Банком та відповідачем ОСОБА_1 04 травня 2007 року укладено договір поруки №Д048/АА-088/2.07.2, за яким остання взяла на себе зобов'язання нести солідарну відповідальність перед Банком за належне (своєчасне та повне) виконання зобов'язань за кредитним договором ОСОБА_2, то встановлена судом сума заборгованості була стягнута з відповідачів солідарно.

Ухвалюючи рішення, суд, керуючись вимогами ст.625 ЦК України, прийшов до висновку про відмову у задоволенні позову Банку в частині стягнення 3% за прострочення виконання зобов'язань зі своєчасного повернення кредиту у розмірі 3346,67грн. та 3% за прострочення виконання зобов'язань зі своєчасної сплати прострочених відсотків у розмірі 1074,58грн., оскільки Договором встановлено іншій відсоток за невиконання зобов'язань.

Крім того, відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 та зустрічного позову ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з необґрунтованості та недоведеності зустрічних позовних вимог з наведенням правових підстав.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції..

Статтею 303 ч.1 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд під час розгляду справи в апеляційному порядку перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Статтею ст.1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За правилами ч.1 ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст.536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, розмір яких встановлюється договором, законом або іншим актом цивільні законодавства.

Кредитним договором, передбачено зобов'язання відповідача ОСОБА_2 щомісячно сплачувати грошові кошти в рахунок повернення суми наданого кредиту та сплати процентів. Процентна ставка за кредитом за цим договором встановлюється у розмірі 12,5% процентів річних.

Відповідно до ч.1 ст.546 та ст.549 ЦК України виконання зобов'язання забезпечується, зокрема, неустойкою, яка визначається як пеня та штраф і є грошовою сумою або іншим майном, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов'язання. Сплата неустойки є правовим наслідком у разі порушення зобов'язання (п.3 ч.1 ст.611 ЦК України).

Пунктом 3.9 кредитного договору передбачена відповідальність за порушення зобов'язання (строків (термінів) повернення кредитів та сплати процентів), а саме: пеня в розмірі подвійної процентної ставки встановленої у п.1.5 цього договору (12,5%) від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Згідно вимог ч.1 ст.553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Відповідно ч.1 ст.554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Суд першої інстанції, встановивши, що за кредитним договором відповідач отримав від позивача кошти в сумі 15 500 доларів США, порушив умови кредитного договору щодо виконання зобов`язання з повернення кредитних коштів, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову про стягнення розрахованої суми заборгованості з посиланням на норми закону і з урахуванням умов відповідальності Боржника, викладених в укладеному сторонами Договорі. Суд стягнув заборгованість що виникла солідарно з Боржника та Поручителя, як це передбачено діючим законодавством.

Щодо доводів апеляційних скарг відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (позивачів за зустрічними позовами відповідно) колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частини 1, 3 та 5 ст.203 ЦК України визначають, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно зі ст.ст.6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства,звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідні для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнута згода.

Відповідно до ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.

Крім того, відповідно до ч.1 ст.60 ЦПК кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 цього Кодексу. Частиною 4 ст.60 ЦПК України встановлено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доводи апеляції ОСОБА_4 (які є в частині аналогічними доводам апеляційної скарги ОСОБА_2) щодо неможливості ідентифікувати умови кредитного договору, через невідповідність дат його укладення та підписання Боржником, а також зазначення дати його укладення в розрахунку є необґрунтованими, оскільки спростовуються доказами, що містяться в матеріалах справи - номером договору, який співпадає з номером договору зазначеному в заяві на видачу готівки, яка підписана Боржником ОСОБА_2 та датована 4 травня 2007 року (а.с.81). За даною заявою остання саме 4.05.07р. отримала від Банку кошти у розмірі 15 500 доларів США, що еквівалентно 78275,00грн. Даний факт не заперечувався сторонами в судовому засіданні.

Щодо не співмірності розміру штрафних санкцій розміру збитків, що відповідно до ч.3 ст.551 ЦК України є підставою для зменшення розміру неустойки, то вказані доводи не ґрунтуються на вимогах закону, оскільки в даному випадку розмір штрафних санкцій не перевищує розміру збитків завданих позивачу.

Доводи скарги про умисні дії Банку по відмові у зверненні стягнення на предмет застави (транспортний засіб), що стало причиною збільшення розміру заборгованості не впливають на правильність рішення суду першої інстанції, оскільки згідно вимог закону та укладеного між сторонами договору застави транспортного засобу, звернення стягнення на предмет застави є правом, а ні обов'язком Банку (а.с.53, 54 т.2).

Доводи апеляції ОСОБА_4 про те, що за договором поруки, Банк ознайомив її (апелянта) з розміром ліміту кредитної лінії, який надається позичальнику ОСОБА_2 в розмірі 15 500 доларів США, не виконав вимог, які пред`являються до відновлюваної кредитної лінії (видача кредиту траншами), фактично видав Боржнику всю частину кредиту, не сповістивши про це її (ОСОБА_1), та не повідомивши її про мету кредиту і суттєві умови кредитного договору, що в свою чергу призвело до збільшення обсягу її відповідальності є необґрунтованими. Ці доводи спростовуються укладеним між сторонами (Банком та ОСОБА_5) договором поруки, в якому вказані всі його істотні умови, та з тексту даного договору вбачається, що ОСОБА_1 була ознайомлена з усіма умовами надання кредиту та підставами і об'ємом її відповідальності, погодилась з ними, про що свідчить її підпис в даному договорі (а.с.101, 102).

Посилання ОСОБА_1 в скарзі на те, що вона не отримувала протягом 2008-2012 років повідомлення про прострочення виконання зобов`язань Боржником (ОСОБА_2), і це позбавило її можливості виконати вимоги ч.1 ст.555 ЦК України та п.2.1 договору поруки, а також на те, що посилання суду у рішенні на отримання поштового повідомлення нею в жовтні 2010р. є невірним через відсутність її (ОСОБА_1) особистого підпису на даному повідомлені, спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про те, що суд не звернув увагу на порушення позивачем (Банком) вимог ч.2 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» з приводу повідомлення її про права споживача передбачені даною нормою (оплата комісії), що не передбачено умовами договору. Також про те, що вимога банку про продаж суми кредиту через касу банку для проведення подальших розрахунків по договорам свідчить про завідоме отримання кредиту у гривні і це свідчить про фіктивність угоди, оскільки протиричіть ч.3 ст.203 ЦК України щодо волевиявлення учасників правочину - не є підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів" договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.

Законом встановлено порядок укладання договору, в тому числі і питання надання інформації кредитодавцеві та споживачеві один про одного та щодо умов кредитування: мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений, форми його забезпечення, тип відсоткової ставки, сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту, строк, на який кредит може бути одержаний, та варіанти його повернення.

З тексту укладеного договору вбачається, що у ньому передбачено всі істотні умови такого виду договору відповідно до вимог чинного законодавства. Укладаючи договір, сторони дійшли згоди щодо його істотних умов, де ОСОБА_2 своїм підписом засвідчила, що до моменту укладання спірного Договору вона повідомлена про всі умови кредитування, передбачені п.2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (а.с.78-80).

Крім того, відповідно до п.2 Розділу 1 Інструкції про касові операції в банках України, затвердженої Постановою НБУ від 14.08.03р. № 337, визначено терміни касових документів та касових операцій, а саме: касові документи - прибуткові та видаткові документи, за допомогою яких оформляються касові операції; касові операції - операції, які здійснює банк, а саме: видача готівки, приймання її та обмін не придатних до обігу банкнот (монет) на придатні до обігу банкноти (монети), банкнот на монети, монет на банкноти, банкнот (монет) одного номіналу на банкноти (монети) іншого номіналу, вилучення з обігу сумнівних банкнот (монет), валютно-обмінні операції та операції з банківськими металами.

Згідно п.3 Розділу 1 даної Інструкції, до касових операцій, які регламентуються цією Інструкцією, належать, зокрема, видача готівки національної та іноземної валюти клієнтам з їх рахунків за видатковими касовими документами через касу банку або із застосуванням платіжних карток з їх рахунків чи відповідного рахунку банку через його касу або банкомат.

Відповідно до Договору, банком відкрито позичальнику відновлювальну кредитну лінію на загальну суму 15 500 доларів США.

Загальні вимоги до оформлення касових документів банків з клієнтами, визначені Гл.1 Розділу ІІІ Інструкції, відповідно до якої, до касових документів, які оформляються згідно з касовими операціями, визначеними цією Інструкцією, належать: заява на переказ готівки, прибутково-видатковий касовий ордер, заява на видачу готівки, прибутковий касовий ордер, видатковий касовий ордер, грошовий чек, а також рахунки на сплату платежів та документи, установлені відповідною платіжною системою для відправлення переказу готівки та отримання його в готівковій формі (п.1).

У разі здійснення операцій з готівкою без відкриття рахунку на суму, що перевищує 50000 гривень або еквівалент цієї суми в іноземній валюті, з метою ідентифікації осіб у касових документах мають зазначатися такі реквізити: для фізичних осіб - резидентів: прізвище, ім'я, по батькові особи, яка здійснює операцію з готівкою, дата народження, серія та номер паспорта (або документа, що його замінює), дата видачі та орган, що його видав, місце проживання, ідентифікаційний номер згідно з Державним реєстром фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів (п.5 Гл.1 Розділу ІІІ Інструкції).

З заяви на видачу готівки від 04.05.07р. року убачається, що отримувачем грошових коштів у розмірі 15500 доларів США є ОСОБА_2, зміст операції - надання кредитної лінії відповідно до кредитного договору №Д0/АА-088.07.2 від 04.05.07р., що посвідчено підписом отримувача - саме ОСОБА_2

Окрім того, видача готівки відповідно до заяви позичальника обумовлена і умовами договору, укладеного між сторонами. Враховуючи наведене, вказані доводи апеляції не дають підстав для визнання кредитного договору таким, що суперечить ч.3 ст.203 ЦК України.

Крім того апелянт ОСОБА_6 в скарзі посилається на те, що судом не враховано відсутність у Банку ліцензії на здійснення кредитування в іноземній валюті; надіслання банком повідомлення про дострокове повернення кредиту за адресою, яка не відповідає паспортним даним та даним домової книги. Вказані доводи скарги також є безпідставними.

В судовому засіданні встановлено і підтверджується наявними в справі доказами, що Банк (станом на час укладання кредитного договору), мав видані Національним банком України ліцензію №27 на право здійснювати банківськіх операцій, визначені частиною першою та пп.5-11 частини другої ст.47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», дозвіл №27-4 на право здійснення операцій, визначених пп.1-4 частини другої та частиною четвертою ст.47 Закону (а.с.5-11 т.2). Отже мав право здійснювати операції з валютними цінностями.

Інші доводи апеляційних скарг ОСОБА_1 та ОСОБА_2, в тому числі про скасування додаткового рішення суду першої інстанції від 21.03.13р. щодо проведення експертної оцінки предмету застави за кредитним договором э необґрунтованими та спростовуються матеріалами справи, висновками суду, викладеними у оскаржуваних рішеннях.

Таким чином, вирішуючи спір, суд першої інстанції встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку і зробив вірний висновок. Рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин апеляційні скарги піддягають відхиленню, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін.

Керуючись ст.ст.303, 307, 308, 313-315 ЦПК України, апеляційний суд -

УХВАЛИВ:

Апеляційні скарги ОСОБА_1, ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Київського районного суду м.Донецька від 21 лютого 2013 року та додаткове рішення Київського районного суду м. Донецька від 21 березня 2013 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання чинності.

Головуючий:

Судді: