Рішення № 31964394, 11.06.2013, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Головуючий у 1 інстанції Грідяєва М.В.

Доповідач Соломаха Л.І.

Категорія 51

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 червня 2013 року Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого-судді Пономарьової О.М.

суддів Соломахи Л.І., Биліни Т.І.

при секретарі Мишко Д.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку справу за позовом ОСОБА_1 до державного підприємства «Селидіввугілля» (третя особа - Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Новогродівці Донецької області) про відшкодування моральної шкоди з апеляційною скаргою відповідача - державного підприємства «Селидіввугілля» на рішення Новогродівського міського суду Донецької області від 14 травня 2013 року, -

В С Т А Н О В И В:

10 квітня 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до державного підприємства «Селидіввугілля» (далі - ДП «Селидіввугілля») про відшкодування моральної шкоди.

Зазначав, що перебував у трудових правовідносинах з відповідачем, працював у шкідливих і небезпечних умовах праці, внаслідок чого отримав професійне захворювання - пневмоконіоз, антрако-сілікатоз. Рішенням МСЕК від 21 березня 2013 року за цим професійним захворюванням йому була вперше встановлена втрата професійної працездатності - 15%.

Посилаючись на те, що через ушкодження здоров'я внаслідок професійного захворювання йому заподіяна моральна шкода, на її відшкодування просив стягнути з відповідача грошову компенсацію в розмірі 52 440 грн. (а.с. 1-5).

Рішенням Новогродівського міського суду Донецької області від 14 травня 2013 року з ДП «Селидіввугілля» відокремленого підрозділу «Шахта «Росія» на користь ОСОБА_1 стягнуто на відшкодування моральної шкоди 4 500 грн. та стягнуто судовий збір в розмірі 114,70 грн. (на чию користь не зазначено) (а.с. 41-43).

В апеляційній скарзі відповідач - ДП «Селидіввугілля», посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати, відмовити позивачу в задоволені позовних вимог.

Зазначає, що позивачем не доведений факт завдання йому моральної шкоди, не обґрунтовано розмір грошової компенсації на відшкодування моральної шкоди. При ухваленні рішення суд не врахував заперечення, надані представником відповідача (а.с. 46-47).

В судове засідання апеляційного суду позивач ОСОБА_1, представник відповідача - ДП «Селидіввугілля», представник третьої особи - Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Новогродівці Донецької області не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення їм повістки про явку до суду (форма № 119) (а.с. 59-62).

Позивач ОСОБА_1 причини неявки у судове засідання не повідомив і відповідно до частини 2 ст. 77 ЦПК України вважається, що він не з'явився у судове засідання без поважних причин.

Представник відповідача - ДП «Селидіввугілля» Гребенюк О.М., який діє на підставі довіреності цієї юридичної особи від 17 січня 2013 року № 1/98 (а.с. 48), в апеляційній скарзі просив розглянути справу у його відсутність (а.с. 46-47).

Керівник Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Новогродівці Донецької області надіслав факс про розгляд справи без участі представника відділення (а.с. 58).

Відповідно до частини 2 ст. 305 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали цивільної справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а рішення суду зміні з наступних підстав:

При розгляді справи суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_1 тривалий час працював на підземних роботах, перебував у трудових правовідносинах з шахтою «Росія», яка в теперішній час є відокремленим підрозділом ДП «Селидіввугілля», працював з 02 квітня 1981 року по 22 червня 1981 року - учнем електрослюсаря підземного з повним робочим днем під землею, з 26 січня 1982 року по 26 лютого 1982 року, з 21 травня 1982 року по 19 березня 1993 року, з 05 травня 1993 року по 02 лютого 1995 року - електрослюсарем підземним 5 розряду з повним робочим днем під землею, з 27 жовтня 1995 року - учнем гірничого робітника очисного забою, з 06 грудня 1995 року по 05 червня 2000 року, з 21 травня 2003 року по 19 січня 2009 року - гірничим робітником очисного забою з повним робочим днем під землею. 19 січня 2009 року звільнений за ст. 38 КЗпП України за власним бажанням, що підтверджується його трудовою книжкою (а.с. 12-16).

Внаслідок дії шкідливих умов праці позивач отримав професійне захворювання - пневмоконіоз, антрако-сілікатоз, інтерстіціальна форма, ускладнення: легенева недостатність першого-другого ступеня, що підтверджується актом розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 01 березня 2013 року (форма П-4) (а.с. 11).

Рішенням МСЕК від 21 березня 2013 року позивачу за цим професійним захворюванням була вперше встановлена втрата професійної працездатності - 15 % безстроково та повторно встановлена втрата професійної працездатності за трудовим каліцтвом 15 вересня 1983 року - 15%, за трудовим каліцтвом 03 березня 2004 року - 10%, а за їх сукупністю 40% безстроково, група інвалідності позивачу не встановлена (а.с. 25).

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що внаслідок ушкодження здоров'я через професійне захворювання позивачу заподіяна моральна шкода, яка підлягає йому відшкодуванню на підставі ст. 2371 КЗпП України.

Суд першої інстанції правильно встановив, що правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються ст. 2371 КЗпП України, згідно якої відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Зазначене випливає з рішення Конституційного суду України від 08 жовтня 2008 року по справі № 20-рп/2008 (справа про страхові виплати), в пункті 5 якого зазначено, що статтею 1167 ЦК України та статтею 2371 КЗпП України застрахованим громадянам, що потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця).

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці.

Відповідно до частин 1 та 2 ст. 153 КЗпП України на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Згідно ст. 6 Закону України «Про охорону праці» (в редакції Закону України від 21 листопада 2002 року № 229-IV, з наступними змінами та доповненнями) умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам законодавства.

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про охорону праці» роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці.

Згідно п.п. 16-19 акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 01 березня 2013 року, який складений за участю представників відповідача, причиною професійного захворювання позивача є тривала робота в умовах впливу шкідливих виробничих факторів: запиленість повітря на робочому місці гірника очисного забою дільниці № 5, яка перевищувала ГДК пилу в 4-8 разів, електрослюсаря підземного - в 2,5 рази, запиленість гірничих виробок на робочих місцях ГРОЗ дільниці № 5 складала від 40 мг/м3 до 80 мг/м3, на робочому місці електрослюсаря підземного - 25 мг/м3, при ГДК - 10 мг/м3;; недосконалість технологічних процесів видобутку вугілля, невиконання в повному обсязі заходів по боротьбі з пилом на дільниці № 5 ВП «Шахта «Росія», що свідчить про те, що роботодавець, тобто відповідач, за участю якого був складений цей акт, порушив право позивача на безпечні умови праці, що і є підставою для відшкодування моральної шкоди.

Відповідно до роз'яснень, що містяться в п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» відповідно до ст. 2371 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що внаслідок порушення відповідачем права позивача на безпечні умови праці позивачу заподіяна моральна шкода, оскільки позивач отримав професійне захворювання, що вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Доводи відповідача про те, що факт завдання позивачу моральної шкоди недоведений, оскільки позивачем не надано висновку медико-соціальної комісії про встановлення позивачу факту заподіяння моральної шкоди, не ґрунтуються на законі.

Згідно п. 1.1 «Порядку встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням трудових обов'язків», затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 22 листопада 1995 року № 212, на який посилається відповідач, на МСЕК дійсно було покладено обов'язок встановлення факту спричинення моральної шкоди. Такий обов'язок випливав з вимог частини 3 ст. 34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», яким до 20 березня 2007 року було передбачено, що моральна шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, відшкодовується Фондом соціального страхування за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної шкоди та за поданням відповідного висновку медичних органів.

Згідно рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 р. по справі № 1-9/2004 (справа про відшкодування моральної шкоди Фондом соціального страхування) положення частини 3 статті 34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» треба розуміти як визначення порядку, процедури та розмірів відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків моральної шкоди, заподіяної умовами виробництва, в окремому випадку - лише у разі відсутності втрати потерпілим професійної працездатності.

Стаття 2371 КЗпП України не передбачено надання таких висновків медичних органів як умови відшкодування моральної шкоди.

Крім того, наказом Міністерства охорони здоров'я України від 05.06.2012 року № 420 «Про затвердження Порядку та Критеріїв встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням трудових обов'язків», наказ МОЗ України від 22 листопада 1995 року № 212 «Про затвердження Порядку встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням трудових обов'язків», на який посилається відповідач, визнано таким, що втратив чинність.

«Порядком та Критеріями встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням трудових обов'язків», затвердженим наказом Міністерства охорони здоров'я України від 05.06.2012 року № 420, який набрав чинності 28 вересня 2012 року, тобто був діючим на час встановлення позивачу стійкої втрати професійної працездатності за професійним захворюванням та на час його звернення до суду, на МСЕК не покладено обов'язок встановлення факту спричинення моральної шкоди. Не покладено на МСЕК такий обов'язок і «Положенням про медико-соціальну експертизу», яке затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 року № 1317 «Питання медико-соціальної експертизи».

Згідно ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги та заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для справи. Доказами, на підставі яких суд встановив наявність факту заподіяння позивачу моральної шкоди, є акт розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання, рішення МСЕК про встановлення позивачу стійкої втрати працездатності, медичні документи про стан здоров'я позивача.

Визначаючи розмір моральної шкоди, суд першої інстанції врахував глибину моральних та фізичних страждань позивача, ступінь втрати ним професійної працездатності (15%), наявність вимушених змін в організації його життя, та, виходячи з вимог розумності, виваженості та справедливості, визначив її розмір в 4 500 грн.

Відповідно до частини 3 ст. 23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Посилаючись на надмірний розмір грошової компенсації на відшкодування моральної шкоди, відповідач в апеляційній скарзі не зазначив які ж обставини не врахував суд при визначенні її розміру.

Апеляційний суд вважає, що визначений судом першої інстанції розмір моральної шкоди є розумним, виваженим та справедливим. Позивач у віці 53 років отримав професійне захворювання, внаслідок якого суттєво втратив професійну працездатність (15%).

Слід зазначити, що моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як не має і не може бути точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.

Доводи апеляційної скарги відповідача про завищену оцінку моральних страждань позивача є необґрунтованими.

Згідно ст. 30 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач та відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи.

Згідно частин 1, 2 ст. 8 Закону України «Про виконавче провадження» боржником та стягувачем можуть бути фізичні та юридичні особи.

Усупереч зазначених норм права суд першої інстанції, розглянувши справу за участю представника юридичної особи - ДП «Селидіввугілля» Гребенюка О.М., який діяв на підставі довіреності саме юридичної особи від 17 січня 2013 року (а.с. 24), відповідні суми на користь позивача стягнув з ДП «Селидіввугілля» відокремлений підрозділ «Шахта «Росія». Суд не врахував, що такої юридичної особи, як ДП «Селидіввугілля» відокремлений підрозділ шахта «Росія», не існує, фактично відповідні суми стягнуто із структурного підрозділу, який не може бути боржником у виконавчому провадженні, що унеможливить виконання рішення суду.

Відповідно до частини 3 ст. 303 ЦПК України апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Відповідно до пункту 4 частини 1 ст. 309 ЦПК України порушення норм матеріального та процесуального права є підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення.

Враховуючи вищезазначене, рішення суду першої інстанції підлягає зміні, а саме, грошова компенсація на відшкодування моральної шкоди в розмірі 4 500 грн. підлягає стягненню на користь позивача саме з юридичної особи - ДП «Селидіввугілля».

Відповідно до частини 5 ст. 88 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

При зверненні до суду позивач судовий збір не сплачував, від його сплати він звільнений на підставі п. 2 ст. 5 Закону України № 3674-VI від 08 липня 2011 року «Про судовий збір».

Відповідно до частини 3 ст. 88 ЦПК України якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Відповідно до ст. 2, п/п 2 п. 1 частини 2 ст. 4 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» у разі подання позовної заяви немайнового характеру справляється судовий збір в розмірі 0,1 розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду.

Згідно ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2013 рік» від 06 грудня 2012 року № 5515-VI мінімальна заробітна плата станом на 01 січня 2013 року складала 1 147 грн.

Тобто, з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір в розмірі 114,70 грн.

Керуючись ст. 307, ст. 309, ст. 314, ст. 316 ЦПК України, апеляційний суд Донецької області, -

В И Р І Ш И В:

Апеляційну скаргу відповідача - державного підприємства «Селидіввугілля» задовольнити частково.

Рішення Новогродівського міського суду Донецької області від 14 травня 2013 року змінити.

Стягнути з державного підприємства «Селидіввугілля» (ідентифікаційний код юридичної особи 33426253, юридична адреса: вул. Карла Маркса, будинок 41, місто Селидове, Донецька область, поштовий індекс 85400) на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець селища Гостре Селидівської міськради Донецької області, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на відшкодування моральної шкоди 4 500 (чотири тисячі п'ятсот) гривень.

Стягнути з державного підприємства «Селидіввугілля» (ідентифікаційний код юридичної особи 33426253, юридична адреса: вул. Карла Маркса, будинок 41, місто Селидове, Донецька область, поштовий індекс 85400) на користь держави судовий збір у розмірі 114 (сто чотирнадцять) гривень 70 копійок за наступними реквізитами: код бюджетної класифікації доходів 22030001 «Судовий збір» (Державна судова адміністрація України, 050"(ознака 80)), код ЕДРПОУ апеляційного суду Донецької області 02891428, пункт 1.2, розрахунковий рахунок 31212206780004; одержувач - державний бюджет м. Донецьк Ворошиловський район; ЄДРПОУ - 38033949, МФО 834016, банк: ГУ ДКСУ у Донецькій області).

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення.

Рішення може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий: О.М. Пономарьова

Судді: Л.І. Соломаха

Т.І. Биліна