Рішення № 31964383, 04.06.2013, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Головуючий у 1 інстанції Березніков О.В.

Доповідач Соломаха Л.І.

Категорія 51

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 червня 2013 року Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого-судді Прокопчук Л.М.

суддів Соломахи Л.І., Биліни Т.І.

при секретарі Мишко Д.О.

за участю:

представника відповідача Басової Н.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку апеляційну скаргу відповідача - відкритого акціонерного товариства «Макіївський металургійний комбінат» на рішення Червоногвардійського районного суду м. Макіївки Донецької області від 11 квітня 2013 року по справі за позовом ОСОБА_2 до відкритого акціонерного товариства «Макіївський металургійний комбінат» про відшкодування моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

11 грудня 2012 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до відкритого акціонерного товариства «Макіївський металургійний комбінат» (далі - ВАТ «Макіївський металургійний комбінат») про відшкодування моральної шкоди.

Зазначав, що з грудня 1985 року він перебував у трудових відносинах з Макіївським металургійним комбінатом ім. Кірова, правонаступником якого є ВАТ «Макіївський металургійний комбінат». 21 травня 1996 року під час виконання трудових обов'язків з ним стався нещасний випадок, внаслідок якого він отримав травматичну ампутацію обох рук, в зв'язку з чим рішенням ВТЕК від 01 серпня 1996 року йому встановлена стійка втрата професійної працездатності 100% та він визнаний інвалідом 1 групи.

Через ушкодження здоров'я на виробництві внаслідок нещасного випадку йому завдана моральна шкода, на відшкодування якої просив стягнути з відповідача грошову компенсацію в розмірі 100 000 грн. (а.с. 2-4).

Рішенням Червоногвардійського районного суду м. Макіївки Донецької області від 11 квітня 2013 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволені частково. З ВАТ «Макіївський металургійний комбінат» на користь ОСОБА_2 стягнуто на відшкодування моральної шкоди 30 000 грн., на відшкодування витрат на правову допомогу - 306,18 грн. та користь держави судовий збір в розмірі 229,40 грн. (а.с. 42-44).

Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач подав на нього апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з'ясування обставин справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, завищену оцінку моральних страждань позивача, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних вимог ОСОБА_2 до ВАТ «Макіївський металургійний комбінат» в розмірі меншому за встановлений в оскаржуваному рішенні.

Посилається на визначену п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 залежність розміру відшкодування моральної шкоди від встановлених судом обставин справи, зокрема характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач.

Посилається на те, що згідно ч. 2 ст. 1193 ЦК України розмір відшкодування завданої шкоди підлягає зменшенню залежно від ступеня вини потерпілого та особи, внаслідок дій якої потерпілому завдано шкоди.

Вважає, що судом першої інстанції не надано оцінки наявним у матеріалах справи доказам стосовно аргументації визначеному в судовому рішенні розміру відшкодування моральної шкоди, що судом не досліджено питання щодо майнового стану ваідповідача (а.с. 53-55).

В судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача ВАТ «Макіївський металургійний комбінат» Басова Н.А., яка діє на підставі довіреності цієї юридичної особи від 26 грудня 2012 року за № 0109/37 (а.с. 74), доводи апеляційної скарги підтримала, просила її задовольнити.

Позивач ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_3, який діє на підставі нотаріально посвідченої довіреності від 13 червня 2012 року (а.с. 22), у судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується рекомендованими повідомленнями (форма № 119) про вручення їм обом 30 травня 2013 року повісток про явку до суду 04 червня 2013 року (а.с. 71-72), причини неявки суду не повідомили і відповідно до частини 2 ст. 77 ЦПК України вважається, що вони не з'явилися у судове засідання без поважних причин.

Відповідно до частини 2 ст. 305 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача Басової Н.А., дослідивши матеріали цивільної справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а рішення суду скасуванню з ухваленням нового рішення з наступних підстав:

З матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_2 перебував у трудових правовідносинах з відповідачем, з 18 квітня 1996 року працював в цеху підготовки поїздів підготовлювачем составів до розливу плавок 3 розряду, що підтверджується його трудовою книжкою (а.с. 8-10).

21 травня 1996 року під час виконання трудових обов'язків підготовлювача составу з ним стався нещасний випадок, внаслідок якого позивач отримав травматичну ампутацію обох рук, що підтверджується актом № 14 про нещасний випадок, який затверджений керівником підприємства 27 травня 1996 року (форма Н-1) (а.с. 11-12).

Рішенням ВТЕК від 01 серпня 1996 року ОСОБА_2 у зв'язку з трудовим каліцтвом 21 травня 1996 року вперше та безстроково була встановлена втрата професійної працездатності 100% та він визнаний інвалідом першої групи за трудовим каліцтвом також безстроково (а.с. 13).

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що внаслідок ушкодження здоров'я на виробництві 21 травня 1996 року позивачу заподіяна моральна шкода, яка підлягає йому відшкодуванню на підставі ст. 2371 КЗпП України, ст. 1167 ЦК України.

З таким висновком суду першої інстанції погодитися неможливо, до нього суд дійшов порушивши норми матеріального права.

Відповідно до пункту 4 частини 1 ст. 309 ЦПК України порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права є підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення.

Відповідно до пунктів 5, 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (із змінами і доповненнями) оскільки питання відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, суду необхідно в кожній справі з'ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при даному виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодування моральної шкоди в цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду.

На правовідносини, які виникли до набрання чинності відповідним законодавчим актом про відшкодування моральної шкоди, обов'язок по її відшкодуванню не поширюється, в тому числі й на ті випадки, коли позивач після набрання чинності цим актом ще зазнає моральних чи фізичних страждань від раніше вчинених неправомірних дій.

Відповідно до ст. 2371 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Посилаючись на вимоги ст. 2371 КЗпП України, як підставу відшкодування позивачу моральної шкоди, суд першої інстанції не врахував, що статтею 2371 Кодекс законів про працю України був доповнений згідно із Законом України від 24.12.1999 року № 1356-XIV та зазначена норма закону введена в дію з 13 січня 2000 року, а нещасний випадок з позивачем стався 21 травня 1996 року та втрата професійної працездатності за цим нещасним випадком позивачу вперше встановлена ВТЕК 01 серпня 1996 року, тобто до введення в дію ст. 2371 КЗпП України, а тому остання на правовідносини, що виникли між сторонами, не розповсюджується.

Вимоги ст. 1167 ЦК України, на правовідносини, що виникли між сторонами також не розповсюджується, оскільки:

по-перше, ЦК України набув чинності лише з 01 січня 2004 року і відповідно до п. 4 «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності;

по-друге, ст. 1167 ЦК України регулює позадоговірні відносини, а сторони на час нещасного випадку перебували у договірних трудових правовідносинах.

Зазначене порушення судом першої інстанції норм матеріального права, є обов'язковою підставою для скасування рішення і відповідно до частини 3 ст. 303 ЦК України дає підстави апеляційному суду вийти за межі доводів апеляційної скарги.

Правовідносини, що виникли між сторонами щодо відшкодування моральної шкоди у зв'язку із ушкодженням здоров'я, яке сталося внаслідок нещасного випадку на виробництві 21 травня 1996 року та за яким встановлена втрата професійної працездатності 01 серпня 1996 року, регулюються ст. 12 Закону України № 2694-XII від 14 жовтня 1992 року «Про охорону праці», в редакції яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, та п. 11 «Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків», які були затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 року № 472, що втратила чинність на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 11 липня 2001 року № 807.

Відповідно до ст. 173 КЗпП України, яка була діючою станом на 21 травня 1996 року та на 01 серпня 1996 року, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний відповідно до законодавства відшкодувати працівникові шкоду, заподіяну йому каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним із виконанням трудових обов'язків.

Згідно ст. 12 Закону України № 2694-XII від 14 жовтня 1992 року «Про охорону праці», в редакції яка діяла станом на 01 серпня 1996 року, коли позивачу вперше була встановлена втрата професійної працездатності за нещасним випадком, відшкодування моральної шкоди провадиться власником, якщо небезпечні або шкідливі умови праці призвели до моральної втрати потерпілого, порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Під моральною втратою потерпілого розуміються страждання, заподіяні працівникові внаслідок фізичного або психічного впливу, що спричинило погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Таким законодавством на час виникнення спірних правовідносин були «Правила відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків», які були затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 року № 472, що втратила чинність на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 11 липня 2001 року № 807.

Відповідно до п. 38 Правил право на отримання потерпілим виплат на відшкодування шкоди настає з дня встановлення йому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.

Згідно пункту 11 цих Правил, в редакції яка діяла станом на 01 серпня 1996 року, тобто на дату встановлення позивачу стійкої втрати працездатності, моральна шкода відшкодовується за заявою потерпілого про характер моральної втрати чи висновком медичних органів у вигляді одноразової грошової виплати або в іншій матеріальній формі, розмір якої визначається в кожному конкретному випадку на підставі: домовленості сторін (власника, профспілкового органу і потерпілого або уповноваженої ним особи); рішення комісії по трудових спорах; рішення суду.

Розмір відшкодування моральної шкоди не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати незалежно від інших будь-яких виплат.

Абзац 5 п. 11 Правил щодо встановлення обмеження розміру відшкодування моральної шкоди 150 неоподатковуваними мінімумами доходів громадян незалежно від інших будь-яких виплат було змінено згідно з постановою Кабінету Міністрів України №1100 від 3 жовтня 1997 року. Однак ця правова норма не має зворотної дії у часі, про що зазначив Верховний Суд України в постанові від 16 травня 2012 року № 6-27цс12, яка прийнята за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах. Відповідно до ст. 3607 ЦПК України це судове рішення є обов'язковим для всіх судів України і суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішенням Верховного Суду України.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці.

Відповідно до частин 1 та 2 ст. 153 КЗпП України на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Відповідно до ст. 158 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний вживати заходів щодо полегшення і оздоровлення умов праці працівників шляхом впровадження прогресивних технологій, досягнень науки і техніки, засобів механізації та автоматизації виробництва, вимог ергономіки, позитивного досвіду з охорони праці, зниження та усунення запиленості та загазованості повітря у виробничих приміщеннях, зниження інтенсивності шуму, вібрації, випромінювань тощо.

Згідно ст. 7 Закону України «Про охорону праці» (в редакції Закону № 2694-XII від 14.10.1992 року, який діяв станом на 21 травня 1996 року, коли з позивачем стався нещасний випадок) умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовується працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних актів про охорону праці.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про охорону праці» (в редакції Закону № 2694-XII від 14.10.1992 року, який діяв станом на 21 травня 1996 року, коли з позивачем стався нещасний випадок) власник зобов'язаний створити в кожному структурному підрозділі і на робочому місці умови праці відповідно до вимог нормативних актів, а також забезпечити додержання прав працівників, гарантованих законодавством про охорону праці.

Згідно акту № 14 про нещасний випадок такий стався з позивачем за наступних обставин: при осадженні составу по 27 шляху укладач потягів залізничного цеху ОСОБА_4, не погодивши свої дії з бригадиром ОСОБА_5 та не переконавшись у відсутності людей на составі, дав команду машиністу тепловозу ОСОБА_6 на рух. В цей час підготовлювач составів ОСОБА_2 встановив направляючий шомпол на піддон та повертався по ізложниці на робочу площадку. Через поштовх, який виник при з'єднанні составів, ОСОБА_2 втратив рівновагу та впав між 2-ою та 3-ою вагонетками. Рухающимися колесними парами ОСОБА_2 була завдана ампутація лівої руки вище ліктя та кісті правої руки (а.с. 11-12).

Згідно п. 11 та п. 13 акту причинами нещасного випадку є порушення укладачем потягів ОСОБА_4 пунктів 2.44.3, 2.44.6, 2.3.10 Інструкції з охорони праці 63-01-92, яке виразилося в порушенні виконання маневрових робіт в цехах; порушення бригадиром ОСОБА_5 п. 3.23 Інструкції з охорони праці для підготовлювачів составів до розливу плавок 06-02-90, яке виразилося у невиконанні своїх обов'язків; недостатній контроль з боку ст. майстра зміни ОСОБА_7 за діями підлеглого персоналу під час роботи; порушення п. 10.12.1 Положення про систему управління праці (а.с. 11-12).

Доводи відповідача про те, що при задоволенні позовних вимог суд не врахував ступінь вини потерпілого та осіб, внаслідок дій яких потерпілому завдана шкода, не ґрунтуються на законі. Згідно акту про нещасний випадок вина позивача в нещасному випадку не встановлена. Що стосується вини інших працівників відповідача, які зазначені в акті як особи, що допустили порушення законодавства про охорону праці, то відповідно до ст. 441 ЦК УРСР 1963 року, який діяв на час нещасного випадку, організація повинна відшкодувати шкоду, заподіяну з вини її працівників під час виконання ними своїх трудових (службових) обов'язків.

Відповідно до роз'яснень, що містяться в пунктах 3 та 13 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

За наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що внаслідок порушення відповідачем права позивача на безпечні умови праці позивачу внаслідок нещасного випадку заподіяна моральна шкода, оскільки внаслідок порушення законного права на безпечні умови праці позивач втратив обидві руки, внаслідок чого йому встановлена стійка втрата професійної працездатності - 100%, він був визнаний інвалідом 1 групи та відновлення його здоров'я є неможливим.

Враховуючи стан здоров'я позивача, ступінь втрати ним професійної працездатності, характер та обсяг фізичних та моральних страждань, яких зазнав та продовжує зазнавати позивач, їх тривалість, моральні страждання позивача суд першої інстанції оцінив в 30 000 грн.

Відповідно до п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

Відповідно до частини 3 ст. 23 ЦК України, який діє з 01 січня 2004 року, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Апеляційний суд вважає, що розмір моральної шкоди, визначений судом першої інстанції, є розумним, виваженим та справедливим. У молодому віці (39 років) позивач на 100% втратив професійну працездатність, став інвалідом 1 групи, відновлення стану його здоров'я є неможливим та згідно висновку МСЕК він потребує постійного стороннього медичного догляду.

Доводи апеляційної скарги відповідача про неправильну оцінку судом глибини моральних страждань позивача, є необґрунтованими. Ні законодавство, яке діяло на час виникнення спірних правовідносин, ні ст. 23 ЦК України, яка регулює правовідносини, що виникли після 01 січня 2004 року, не передбачають врахування при визначенні грошового відшкодування моральної шкоди врахування майнового стану відповідача, на що посилається відповідач в апеляційній скарзі. До того ж будь-яких доказів щодо майнового стану підприємства відповідачем суду не надано.

Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як не має і не може бути точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.

Відповідно до частини 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Враховуючи зазначене, рішення суду першої інстанції через порушення норм матеріального права підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_2, а саме, про відшкодування йому моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я, в розмірі 30 000 грн.

Відповідно до частини 5 ст. 88 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

При зверненні до суду позивач судовий збір не сплачував, від його сплати він звільнений на підставі п. 2 ст. 5 Закону України № 3674-VI від 08 липня 2011 року «Про судовий збір».

Відповідно до частини 3 ст. 88 ЦПК України якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Відповідно до ст. 2, п/п 2 п. 1 частини 2 ст. 4 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» у разі подання позовної заяви немайнового характеру справляється судовий збір в розмірі 0,1 розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду.

Згідно ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2013 рік» від 06 грудня 2012 року № 5515-VI мінімальна заробітна плата станом на 01 січня 2013 року складала 1 147 грн.

Тобто, з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір в розмірі 114,70 грн. Судом першої інстанції судовий збір помилково стягнуто в розмірі 229,40 грн.

Керуючись ст. 307, ст. 309, ст. 314, ст. 316 ЦПК України, апеляційний суд Донецької області, -

В И Р І Ш И В:

Апеляційну скаргу відповідача - відкритого акціонерного товариства «Макіївський металургійний комбінат» задовольнити частково.

Рішення Червоногвардійського районного суду м. Макіївки Донецької області від 11 квітня 2013 року скасувати та ухвалити нове.

Позовні вимоги ОСОБА_2 до відкритого акціонерного товариства «Макіївський металургійний комбінат» про відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з відкритого акціонерного товариства «Макіївський металургійний комбінат» (код ЄДРПОУ 00191170, юридична адреса - 86101, м. Макіївка, Донецька область, вул. Металургійна, 47) на користь ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець м. Макіївка Донецької області, ІНН НОМЕР_1) на відшкодування моральної шкоди 30 000 (тридцять тисяч) гривень.

Стягнути з відкритого акціонерного товариства «Макіївський металургійний комбінат» (код ЄДРПОУ 00191170, юридична адреса - 86101, м. Макіївка, Донецька область, вул. Металургійна, 47) на користь держави судовий збір в розмірі 114 (сто чотирнадцять) гривень 70 коп. (код бюджетної класифікації доходів 22030001 «Судовий збір» (Державна судова адміністрація України, 050"(ознака 80)), код ЕДРПОУ апеляційного суду Донецької області 02891428, пункт 1.2, розрахунковий рахунок 31212206780004; одержувач - державний бюджет м. Донецьк Ворошиловський район; ЄДРПОУ - 38033949, МФО 834016, банк: ГУ ДКСУ у Донецькій області).

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення.

Рішення може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий: Л.М. Прокопчук

Судді: Л.І. Соломаха

Т.І. Биліна