Ухвала суду № 31964108, 15.04.2013, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Головуючий у 1й інстанції Васильченко О.Г.

Категорія 5 Доповідач Гаврилова Г.Л.

У Х В А Л А

Іменем України

15 квітня 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області у складі:

головуючого судді Кочегарової Л.М.

суддів Гаврилової Г.Л., Попової С.А.

при секретарі Кузнецові А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Маріуполі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, Житлово-будівельного кооперативу «Комунальник», третя особа - Маріупольська міська рада Донецької області про визнання частково недійсним свідоцтва про право власності на квартиру, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом, визнання недійсним дублікату свідоцтва про право власності на частину квартири, визнання права власності на частку квартири, визнання частково недійсним договору купівлі-продажу, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 28 грудня 2012 року,-

В С Т А Н О В И Л А :

Позивачка звернулася до суду із позовом про визнання за нею права власності на 3/10 частини квартири АДРЕСА_1, визнання частково недійсним в 3/10 частинах свідоцтва про право власності на вказану квартиру, видане на ім'я ОСОБА_5 від 08.08.1996 року, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 20.05.2011 року, видане на ім'я ОСОБА_2 на 3/10 частини квартири, визнання недійсним дублікату свідоцтва про право власності на квартиру від 13.05.2011 року, визнання частково недійсним в 3/10 частинах договору купівлі-продажу вказаної квартири від 01.06.2011 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_4

В обґрунтування позову зазначила, що 09.06.1973 року на сім'ю з чотирьох чоловік - ОСОБА_5, її дочці ОСОБА_2, їй ОСОБА_1, її чоловікові ОСОБА_3 та їх дитині, в ЖБК «Комунальник» була надана квартира АДРЕСА_1. Членом кооперативу була ОСОБА_5, мати її чоловіка ОСОБА_3, нею ж був внесений перший внесок за квартиру у розмірі 3000 рублів. У вересні 2002 року позивачці стало відомо про те, що 08.08.1996 року ОСОБА_5 отримала свідоцтво про право власності на зазначену квартиру, оскільки вона була членом ЖБК . У 2007 році ОСОБА_5 померла та свідоцтво про право на спадщину за заповітом на спірну квартиру отримала ОСОБА_2, яка 01.06.2011 продала квартиру ОСОБА_4 Просила визнати за нею право власності на 1/3 частин квартири , посилаючись на те, що вона була членом сім'ї ОСОБА_6 та пай за спірну квартиру вони сплачували разом з ОСОБА_5, отже вона є співвласником як член сім'ї пайовика.

Рішенням Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 28 грудня 2012 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено у повному обсязі.

В апеляційній скарзі позивачка ОСОБА_1, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати, постановити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги у повному обсязі. В обґрунтування апеляції зазначила, що суд першої інстанції невірно дав оцінку поясненням свідка ОСОБА_7, не були узяті до уваги пояснення ОСОБА_5, які містяться в матеріалах іншої цивільної справи. Судом не були взяти до уваги докази, які вона надала: сімейні фото, довідки про її працю за 1973-1976 рік, трудову книжку, копію ордера на спірну квартиру, довідку про її прописку. Крім того, суд невірно тлумачив п. 1 ст. 17 Закону України «Про власність», що у сукупності призвело до невірного рішення.

Відповідачі ОСОБА_2, ОСОБА_3, ЖБК«Комунальник» та третя особа, належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, до суду не з'явились, клопотань до апеляційного суду не надавали, що у відповідності до ч.2 ст. 305 ЦПК України не перешкоджає розглядові справі за їх відсутність.

Заслухавши суддю доповідача, пояснення позивачки ОСОБА_1,яка просила апеляційну скаргу задовольнити рішення суду скасувати та її позов задовольнити,заперечення ОСОБА_4, та її представника адвоката ОСОБА_8 яки просили її відхилити, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає , що скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Відмовляючи в задоволені позову, суд повно, всебічно і об'єктивно з'ясував обставини , дав оцінку наданим сторонами доказам і дійшов обґрунтованого висновку про те, що оскільки позивачкою не доведено про внесення паю в житлово-будівельний кооператив за рахунок коштів, які були отримані внаслідок сумісної праці сім'ї члену кооперативу , підстав для визнання за нею права власності на частку квартири та супутніх вимог щодо визнання частково недійсним свідоцтва про право власності на квартиру, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом, визнання недійсним дублікату свідоцтва про право власності на частину квартири, визнання частково недійсним договору купівлі-продаж - не має.

Судова колегія погоджується з таким висновком суду.

Відповідно до вимог ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено, що спірна квартира АДРЕСА_1 є квартирою в житлово-будівельному кооперативі «Комунальник» , яка у 1973 році надана на сім'ю у складі : ОСОБА_5( члена кооператив), її дочки ОСОБА_2, сина ОСОБА_3 з дружиною ОСОБА_1 Перший внесок в ЖБК «Комунальник» в сумі 3000 рублів /грошова одиниця СРСР/ внесла ОСОБА_5, яка була членом ЖБК «Комунальник».

Відповідно до наданих суду квитанцій в період 1973-1988 років всі пайові внески сплачувались на ім'я ОСОБА_5, яка мала постійне місце роботи.

У січні 1976 року ОСОБА_5 виїхала на роботу в Магаданську область, де працювала до жовтня 2002 року. На перше вересня 1988 року пайовий внесок в розмірі 8196 грн.95 коп. був повністю виплачений ОСОБА_5 та 8 серпня 1996 року ОСОБА_5 отримала свідоцтво про право власності на зазначену квартиру.

ОСОБА_1 , у свою чергу, посилалась на те, що з дня вселення в квартиру, з липня 1973 року по січень 1976 року, до дня виїзду ОСОБА_5 у райони Крайньої Півночі, вона та її чоловік проживали однією сім'єю з ОСОБА_5, за рахунок спільних коштів, вони робили плату пайового внеску за квартиру. Вона з липня 1973 року працювала, отримувала заробітну плату. Не заперечувала, що перший внесок у розмірі 3000 рублів був внесений ОСОБА_5 самостійно, що в період 1976-2002 років остання в квартирі не проживала, виїхала на роботу в райони Півночі до Росії, стверджувала, що пайові внески в розмірі 4901 руб.95 коп. в цей період вони сплатили разом з чоловіком ОСОБА_3 і тому, оскільки її доля, як дружини, складає 3/10 частки від вартості всій квартири, яка збільшилась внаслідок проведених ремонтів, просила визнати за нею право власності на 1/3 частку спірної квартири.

Згідно зі ст. 17 Закону від 7 лютого 1991 р. "Про власність" майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними.

Однак сам лише факт проживання однією сім'єю без встановлення участі сторін спільною працею в набутті майна не є підставою для визнання за ними права спільної сумісної власності на нього.

Відповідно до ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

У зв'язку із цим позивачка повинна довести не лише факт спільного проживання , а й те, що внаслідок спільної праці з ОСОБА_5, ними придбано спірне майно.

Судом встановлено,що розмір пайових внесків за період з листопада 1973 року по січень 1976 року (період, коли сторони проживали однією сім'єю) становить 531,13 рублів.

Разом з цим, доказів , що ,навіть, даний розмір пайових внесків є спільним майном сім'ї ОСОБА_5, позивачем не доведене.

Зі справи № 2-229/09, яка досліджувалась судом першої інстанції, вбачається,що ОСОБА_5 під час розгляду справи за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_1 про виселення не визнавала за нею права власності на частку спірної квартири і стверджувала, що з ОСОБА_1 домовленості про сумісну оплату пайових внесків або утворення спільної сумісної власності на квартиру не було, невістка не працювала, оскільки знаходилась у декретній відпустці, а її син з листопада 1973 року по 29.12.1975 року проходив службу у рядах Радянської армії. У період з січня 1976 року для оплати пайових внесків за квартиру вона пересилала синові ОСОБА_3 грошові кошти, які той вносив на її ім'я. ( а.с. 123-125)

Пояснення свідків у суді першої інстанції,зокрема і свідка ОСОБА_7, на яку посилається у апеляційній скарзі позивачка, не спростовують висновків суду , оскільки жодний з них не підтвердив доводи ОСОБА_1, що внаслідок спільної праці з ОСОБА_5, ними придбано спірне майно у вигляді кооперативної квартири.

Отже, виходячи зі змісту ч. 1 ст. 17 Закону України "Про власність", і з урахуванням вимог ст. ст. 10, 60 ЦПК України, судова колегія погоджується з висновками суду, що позивачка не надала доказів відповідно до положень ст. ст. 58, 59 ЦПК України та не довела, що кооперативна квартира АДРЕСА_1 є спільною сумісною власністю членів сім'ї ОСОБА_5 та придбана за рахунок спільної праці та її трудової участі.

Нових доводів, які б не були предметом дослідження суду першої інстанції і які б вплинули на правильність його висновків при розгляді спору по суті в апеляційний скарзі позивачкою не наведено.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду.

За таких обставин, переглядаючи справу в межах доводів апеляційної скарги , судова колегія погоджується з висновками суду щодо відмови у задоволенні позову, а доводи апеляційної скарги про порушення норм матеріального права є безпідставними.

Керуючись ст.ст. 303,307, 308 ЦПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 28 грудня 2012 року залишити без змін.

Ухвала набирає чинності з дня проголошення і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до суду касаційної інстанції.

Судді