Ухвала суду № 31952994, 30.05.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"30" травня 2013 р. м. Київ К-35217/10

№ К-35217/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Усенко Є.А.,

суддів: Костенка М.І., Рибченка А.О.,

розглянувши у порядку письмового провадження

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 27.04.2010

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 14.10.2010

у справі № 2-а-477/10/2070 Харківського окружного адміністративного суду

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційне підприємство «Модуль»

до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова

про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 27.04.2010, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 14.10.2010, позов задоволено частково: скасовані податкові повідомлення-рішення ДПІ у Київському районі м. Харкова від 13.01.2010 №№ 0000042302/0, 0000032302/0. В іншій частині позову відмовлено.

Судові рішення вмотивовані висновками судів першої та апеляційної інстанції, згідно з якими позивач правомірно відніс до валових витрат вартість придбаного у ТОВ «ЛАУР ПЛЮС» товару (електрообладнання) та включив до податкового кредиту суми ПДВ, нараховані у ціні придбання товару, оскільки ці суми підтверджуються податковими та видатковими накладними, виписаними ТОВ «ЛАУР ПЛЮС», та фактом сплати позивачем придбаного у цього постачальника товару.

У касаційній скарзі ДПІ у Київському районі м. Харкова просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та постановити нове рішення про відмову в позові, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Позивач не реалізував процесуальне право надати заперечення на касаційну скаргу.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Фактичною підставою для донарахування ТОВ «Виробничо-комерційне підприємство «Модуль» податкових зобов`язань з податку на прибуток та податку на додану вартість та застосування штрафних (фінансових) санкцій згідно з податковими повідомленнями-рішеннями, з приводу правомірності яких виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки від 24.12.2009 № 8296/23-506/33413270, про порушення позивачем норм пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (Закон № 334/94-ВР), а саме: завищення валових витрат на загальну суму 3181906,00 грн. за ІІ, ІІІ квартали 2008 року за господарськими операціями з придбання електрообладнання у ТОВ «ЛАУР ПЛЮС», у результаті чого занижено податкові зобов'язання з податку на прибуток на 795476,00 грн. Крім того, за висновками ДПІ, позивачем порушено норми підпункту 7.4.1 пункту 7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (Закон № 168/97-ВР) внаслідок завищення податкового кредиту за квітень - липень 2008 року на загальну суму 636381,22 грн. за цими ж господарськими операціями.

За результатами перевірки ДПІ прийняті податкові повідомлення-рішення від 13.01.2010 № 0000032302/0 про визначення податкового зобов`язання з податку на прибуток у сумі 1590952,00 грн.( у т.ч. 795476,00 грн. - основний платіж, 795476,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції); № 0000042302/0 про визначення податкового зобов`язання з податку на додану вартість у сумі 954572,00 грн.( у т.ч. 636381,00 грн. - основний платіж, 318191,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

У судовому процесі встановлено, що між позивачем (покупець) та ТОВ «ЛАУР ПЛЮС» (продавець) були укладені договори купівлі-продажу: від 18.01.2008 № 202 та від 30.06.2008 № 30/06, за умовами яких продавець зобов`язувався поставити покупцю обладнання згідно специфікацій, а покупець - сплатити вартість поставленого товару. З посиланням на ці договори ТОВ «ЛАУР ПЛЮС» виписало позивачу видаткові та податкові накладні, а позивач оплатив вказану в них вартість поставок.

Оприбутковане в бухгалтерському обліку як отримане від ТОВ «ЛАУР ПЛЮС» електрообладнання позивач реалізовував ТОВ «СХІДЕНЕРГО», ТОВ «Омега», ВАТ «Маріупольський металургійний комбінат ім.. Ілліча», ВАТ «Баглійкокс», ВАТ «Укрелектроапарат», ТОВ «Стиролоптфармторг», ЗАТ «Донецьксталь», ЗАТ «Макіївський металургійний завод», ВАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг», ТОВ «Техіндустрія», Державне територіально-галузеве обєднання «Львівська залізниця», ВАТ «Укргідроенерго», ВАТ ВКП «Алчевський металургійний комбінат», ЗАТ «Єнакіївський коксохімпром», ВАТ «Донецький металургійний завод», ТОВ «Запорожсталь», ДП НЕК «Укренерго», ПП «Електро-ЛІК, АН НТП «Укрпроменерго», ТОВ фірма «Тристан», ТОВ «ІСТЕК», ТОВ «Потенціал», ЗАТ транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія «Укртатнафта», ТОВ «Рудпромавтоматика», ТОВ «Електротехнічна компанія «Ампер-Харків», ЗАТ НПО «Аерокосмоекологія України», НДІ «ХЕМЗ», ВАТ «Полтавський ГЗК», ДП «Східний гірничо-збагачувальний комбінат», ЗАТ «Кримський ТИТАН», ТОВ «АВМ Ампер», ЖФ ТОВ «НВП «Контракт», ЗАТ «ЛугЦентроКуз», ЗАТ «Донецьксталь» металургійний завод «Філія «Металургійний комплекс «ЗАТ «ДМЗ», Одеські магістральні електричні мережі, ТОВ «Торговий дім «Амікс», ТОВ «Миколаївський глиноземний завод», ТОВ «БК «Укрбудмонтаж», Вуглерігська ТЕС ВАТ «Центренерго», ТОВ «УкрЄЛКОМ», ТОВ «Донбас промисловий», ТОВ «БМ Будмеханізація».

Відповідно до пункту 5.1 ст.5 Закону № 334/94-ВР валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат, згідно підпункту 5.2.1 вказаної статті, включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 ст.5 цього Закону визначено. що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Абзацами першим, другим підпункту 7.4.1 пункту 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР (втратив чинність з 1 січня 2011 року) встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР) (абзац перший підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї статті).

При цьому законодавцем, безумовно, презумується реальність оподатковуваних операцій та витрат платника податку, достовірність документів податкового обліку.

За змістом наведених норм право платника податку на включення сум податку до податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання платником податку у інших платників цього податку товарів (послуг) або основних фондів, призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям господарської діяльності платника податку; підтвердження податковою накладною, виписаною постачальником - платником податку, митною декларацією (іншими подібними документами, перелік яких встановлений підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР) суми нарахованого (сплаченого) податку в ціні придбання товару (послуг).

Ці обставини відповідно до частини 1 ст. 138 КАС України входять до предмета доказування при розгляді судом адміністративного позову стосовно правомірності рішення контролюючого органу про донарахування сум податкових зобов'язань з ПДВ та/або зменшення сум бюджетного відшкодування з цього податку.

Обов'язкове встановлення факту поставки як підстави для включення сум ПДВ, вказаних в податкових деклараціях, до податкового кредиту відповідає правовій позиції Верховного Суду України по такій категорії спорів, висловленій, зокрема в постанові від 22.10.2010 у справі за позовом Приватного підприємства «Балтімор» до ДПІ у Кіровоградській області, Головного управління Державного казначейства України у Кіровоградській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення та стягнення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Згідно зі статтею 244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Разом з тим, факт поставки позивачу ТОВ «ЛАУР ПЛЮС» товару (електрообладнання), витрати на оплату якого позивач відніс до валових витрат у податковому обліку за ІІ, ІІІ квартали 2008 року, а суми ПДВ у ціні товару включив до податкового кредиту в податкових деклараціях за квітень - липень 2008 року, не може вважатися встановленим з огляду на те, що оцінка доказів у справі зроблена судом без дотримання вимог статті 86 КАС України. Згідно з цією статтею суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Частиною 1 ст. 69 цього Кодексу встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів (частина 2 цієї статті).

Заперечуючи проти позову та доводячи правомірність зменшення в податковому обліку позивача сум валових витрат та податкового кредиту, представник ДПІ у судовому процесі посилався на приєднані до справи письмові пояснення громадянина Соломко Д.В. від 05.12.2009, який значився засновником та директором ТОВ «ЛАУР ПЛЮС» та прізвище якого як уповноваженої особи цього товариства вказане в договорах, видаткових та податкових накладних, щодо його непричетності до діяльності вказаного товариства та вчинення дій стосовно державної реєстрації товариства за винагороду (а.с. 64-65, т.1).

Цим поясненням, однак, ні судом першої, ані судом апеляційної інстанції в порушення вимог статті 86 КАС України не було дано будь-якої оцінки.

Крім того, поза увагою суду залишились доводи податкового органу щодо відсутності реального характеру поставок електрообладнання ТОВ «ЛАУР ПЛЮС», з огляду на не підтвердження джерела походження електрообладнання (виробника чи то імпортера), оскільки поставка має характер багатоланцюгової, із залученням посередників, з яких ТОВ «Промресурс Інвест» (постачальник ТОВ «ЛАУР ПЛЮС») знаходиться у ліквідаційній процедурі з 26.12.2007 та згідно пояснень ліквідатора господарською діяльністю не займалось, а ТОВ «Укрпромгруп» (інший постачальник ТОВ «ЛАУР ПЛЮС») звітував про відсутність діяльності.

Наведеним доводам ДПІ на підтвердження відсутності реального характеру господарських операцій між позивачем та ТОВ «ЛАУР ПЛЮС» суди попередніх інстанцій оцінки не дали, тоді як обставини, на які посилається податковий орган входять до предмету доказування у справі.

Відповідно до пункту 18 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 року № 165, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 23 червня 1997 року за № 233/2037, усі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати поставку товарів (послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною в постанові від 21.01.2011 у справі за позовом ТОВ «СІБ» до ДПІ у Жовтневому районі м. Луганська про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, неналежним чином оформлена (підписана не уповноваженою особою) податкова накладна не може бути підставою для нарахування податкового кредиту за наявності фактів, що ставлять під сумнів реальність наданої послуги.

За наявності даних, що свідчать про невідповідність особи, вказаної в податкових накладних, виписаних від імені ТОВ ЛАУР ПЛЮС», особі, уповноваженої на здійснення операцій з поставки від імені цього товариства, доводи ДПІ підлягали ретельній перевірці з дослідженням всіх обставин, які стосуються факту поставки, зокрема, виробника товару, його транспортування, зберігання і таке інше.

Презумпція добросовісності платника податків означає, що подані платником контролюючому органу документи податкової звітності є дійсними, повно та об'єктивно відтворюють господарські операції, що є об'єктом оподаткування та/або фінансові показники яких впливають на податковий обов'язок платника податків, якщо інше не буде доведено контролюючим органом. У площині процесуального регулювання презумпції добросовісності платника податків відповідає обов'язок доведення контролюючим органом правомірності прийнятого рішення в судовому процесі, порушеному за позовом платника податків про скасування рішення як неправомірного (частина 2 ст. 71 КАС України). У разі надання контролюючим органом доказів, які спростовують дійсність чи повноту даних поданої платником податків податкової звітності, платник податків відповідно до встановленого частиною 1 ст. 71 КАС України обов'язку кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу), повинен довести наявність законних підстав, для врахування задекларованих в податковому обліку даних при визначені суми його податкового обов'язку.

Обов'язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з'ясування обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами статті 7, частин 4 та 5 ст. 11 КАС України.

Допущені судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а отже відповідно до частини 2 ст. 227 КАС України є підставою для скасування ухвалених у справі судових рішень та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, перевірити належним чином доводи сторін щодо фактичної поставки позивачу товару (електрообладнання), витрати на оплату яких позивач відніс до валових витрат у податковому обліку за ІІ, ІІІ квартали 2008 року, а суми ПДВ у ціні товару включив до податкового кредиту квітень - липень 2008 року, для чого, в разі необхідності, зобов'язати сторони надати докази, яких не буде вистачати для з'ясування цієї обставини, або ж витребувати такі докази у інших осіб, в яких вони можуть знаходитися; дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 159 КАС України.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова задовольнити частково, скасувати ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 14.10.2010 та постанову Харківського окружного адміністративного суду від 27.04.2010, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.

Головуючий суддя: підписЄ.А. УсенкоСудді: підписМ.І. Костенко підписА.О. Рибченко