Ухвала суду № 31952450, 17.06.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"17" червня 2013 р. м. Київ К-55540/09

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого суддіБорисенко І.В.суддів Кошіля В.В. Моторного О.А.,розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргу Новоград-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції Житомирської областіна постановуЖитомирського окружного адміністративного суду від 24.09.2008та ухвалуКиївського апеляційного адміністративного суду від 03.11.2009у справі №2-а-1573/08 (22а-37351/08) за позовомСелянського фермерського господарства «Валентина»доНовоград-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції Житомирської областіпровизнання нечинним та скасування рішення,- ВСТАНОВИВ:

Селянське фермерське господарство «Валентина» звернулося до суду із адміністративним позовом, у якому просило визнати нечинним та скасувати рішення Новоград-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції Житомирської області №7/2620/20417185/219 від 16.01.2001 про застосування та стягнення фінансових санкцій за порушення законодавства про оподаткування в 1999 році.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 24.09.2008, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 03.11.2009 у даній справі, вказаний позов задоволено в повному обсязі, визнано нечинним і скасовано рішення Новоград-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції Житомирської області №7/2620/20417185/219 від 16.01.2001 про застосування та стягнення з позивача фінансових санкцій за порушення законодавства про оподаткування.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що:

- селянське (фермерське) господарство «Валентина» зареєстроване рішенням Новоград-Волинської районної державної адміністрації від 24.04.1992, основними видами діяльності якого є м'ясне та молочне скотарство вирощування зернових, овочевих, баштанних, кормових культур, картоплі і буряків;

- у 2001 році відповідачем проведена перевірка дотримання позивачем вимог податкового законодавства по нарахуванню та сплаті податку на додану вартість за період з 01.01.1999 по 01.01.2000, в результаті якої складено акт перевірки №311/2620 від 27.12.2000 про порушення вимог п.4.1 ст.4, пп.7.3.1 п.7.3 ст.7 та пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»;

- на підставі акту перевірки прийнято рішення №7/2620/20417185/219 від 06.01.2001 про застосування до фермерського господарства «Валентина» та стягнення фінансових санкцій за порушення законодавства про оподаткування.

Судами також було встановлено, що з 01.01.1999 позивач зареєстрований платником фіксованого сільськогосподарського податку та на момент винесення спірного рішення був сільськогосподарським товаровиробником, оскільки займався виробництвом (вирощуванням), переробкою та збутом сільськогосподарської продукції.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій визнали необґрунтованим застосування штрафних санкцій контролюючим органом, з чим погоджується суд касаційної інстанції, з огляду на наступне.

Спір між сторонами виник з приводу права позивача на пільгу, встановлену пп.6.2.6 п.6.2 ст.6 Закону України «Про податок на додану вартість», згідно з яким податок за нульовою ставкою обчислюється щодо поставки переробним підприємствам сільськогосподарськими товаровиробниками всіх форм власності і господарювання, яку державою надано для розвитку виробництва власної с/г продукції підприємствами України, а також розвитку особистих підсобних господарств та заохочення виробництва.

Відповідно до ст.2 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» (чинного станом на січень 2001 року) селянське (фермерське) господарство є формою підприємництва громадян України, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією.

Відповідно до вимог абз.6 ст.1 Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію» (чинного станом на січень 2001 року) сільськогосподарський товаровиробник - фізична або юридична особа незалежно від форми власності та господарювання, в якої валовий доход, отриманий від операцій з реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки, за наявності сільськогосподарських угідь (ріллі, сіножатей, пасовищ і багаторічних насаджень тощо) та/або поголів'я сільськогосподарських тварин у власності, користуванні, в тому числі й на умовах оренди за попередній звітний (податковий) рік, перевищує 50 відсотків загальної суми валового доходу. Це обмеження не поширюється на осіб, які мають особисті підсобні господарства.

Пунктом 1 Указу Президента України №1328/98 від 02.12.1998 «Про підтримку сільськогосподарських товаровиробників» (чинного на момент прийняття оскаржуваного рішення) встановлено, що з 1 січня 1999 року і до 1 січня 2004 року не підлягають сплаті до бюджету суми податку на додану вартість, які нараховуються сільськогосподарськими товаровиробниками - платниками податку на додану вартість щодо операцій з продажу товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини, крім операцій з продажу переробним підприємствам молока та м'яса живою вагою.

Судами при досліджені доказів у справі не було виявлено серед них жодних доказів на підтвердження продажу позивачем тварин живою вагою, закуплених у населення, тобто, відсутні обставини, які б свідчили про вчинення позивачем правопорушення у сфері оподаткування.

Враховуючи вищенаведене, судова колегія касаційної інстанції погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, не спростованим доводами касаційної скарги, що спірне рішення є таким, що не ґрунтується на нормах закону, а тому підлягає скасуванню.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного судового рішення судами апеляційної та першої інстанцій були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до ст.224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 2201, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Новоград-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції Житомирської області залишити без задоволення.

2. Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 24.09.2008 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03.11.2009 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.В. Борисенко СуддіВ.В. Кошіль О.А. Моторний