Ухвала суду № 31922875, 19.06.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 червня 2013 року м. Київ К/9991/46143/12

Вищий адміністративний суд України у складі: головуючого судді Бухтіярової І.О., суддів Костенка М.І., Приходько І.В.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби

на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 15.11.2011 року

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 21.06.2012 року

у справі № 2а-5691/11/1470

за позовом фермерського господарства «Органік сістемс» (далі - позивач, ФГ «Органік сістемс»)

до Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби (далі - відповідач, Жовтнева МДПІ Миколаївської області ДПС)

за участю прокуратури Миколаївської області

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

ФГ «Органік сістемс» звернулось у липні 2011 року до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі Миколаївської області про скасування податкового повідомлення-рішення ДПІ від 16.05.2011 року № 0000252301, яким суб'єкту господарювання зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 694 417,00 гривень.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 15.11.2011 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 21.06.2012 року, позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить задовольнити касаційну скаргу, скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю. Вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій були прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, а саме п. 200.1, п. 200.4, п. 200.6, п. 200.17 ст. 200 Податкового кодексу України (далі - ПК України) та ст. ст. 11, 86, 159 Кодексу адміністративного судочинства України, з обставин і обґрунтувань, викладених в касаційній скарзі.

Позивач в своїх запереченнях на касаційну скаргу зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.

Відповідно до частини 1 статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України у справі здійснено процесуальне правонаступництво відповідача у справі шляхом заміни Державної податкової інспекції у Жовтневому районі Миколаївської області його правонаступником Жовтневою міжрайонною державною податковою інспекцією Миколаївської області Державної податкової служби.

Справу розглянуто у попередньому судовому засіданні відповідно до статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що підставою для винесення оспорюваного податкового повідомлення-рішення від 16.05.2011 року № 0000252301, яким суб'єкту господарювання зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 694 417,00 гривень, слугували висновки перевірки, викладені в акті від 11.05.2011 року № 324/07-35521091 з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок в установі банку за лютий 2011 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з податку на додану вартість, що декларувалось в вересні 2009 року та в період з 01.08.2010 року по 30.09.2010 року, в зв'язку з порушенням п.200.1, п.200.4, п.200.6, п.200.17 ПК України, яке полягає в формуванні податкового кредиту по господарським операціям з контрагентами, які не сплатили податок, отриманий в ціні товару, до бюджету.

Така позиція обґрунтована податковим органом тим, що в ланцюгах постачання безпосередніх контрагентів (другий, третій ланцюги постачання) є недобросовісні суб'єкти господарювання, які не сплачували податку до бюджету.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, на які посилається податкова інспекція в касаційній скарзі, та вважає, що суди попередніх інстанцій надали правову оцінку встановленим обставинам на підставі норм ПК України, що підлягали застосуванню до спірних правовідносин.

Відповідно до п. 200.1 статті 200 ПК України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового) періоду.

Згідно п. 200.2 статті 200 ПК України, при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

Положеннями п. 200.4 статті 200 ПК України визначено: якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем товарів/послуг.

Відповідно до п. 200.6. статті 200 ПК України, платник податку може прийняти самостійно рішення про зарахування в повному обсязі належної йому суми бюджетного відшкодування або її частини у зменшення податкових зобов'язань з цього податку, що виникли виникли протягом наступних звітних (податкових) періодів, за наявності умов, передбачених пунктом 200.4 цієї статті. Зазначене рішення відображається платником податку у податковій декларації, яку він подає за результатами звітного (податкового) періоду, в якому виникає право на подання заяви про отримання бюджетного відшкодування згідно з нормами цієї статті. У разі прийняття такого рішення зазначена сума не враховується при розрахунку сум бюджетного відшкодування наступних звітних (податкових) періодів.

Приписами п. 200.17. ст. 200 ПК України визначено, що джерелом сплати бюджетного відшкодування (у тому числі заборгованості бюджету) є доходи Державного бюджету України. Забороняється обумовлювати або обмежувати виплату бюджетного відшкодування наявністю або відсутністю доходів, отриманих від цього податку в окремих регіонах України.

Дані правові норми визначають, що до складу витрат, на підставі яких може бути сформованих податкових кредит, можуть бути віднесені витрати, що безпосередньо пов'язані з підготовкою, організацією, веденням виробництва та реалізацією продукції, робіт, послуг, які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності та підтверджені належними та достатніми первинними документами.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Первинним документом є документ, якій містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до п. 209.5 ст. 209 ПК України платник податку, який придбаває сільськогосподарські товари/послуги в сільськогосподарського підприємства, який обрав спеціальний режим оподаткування, має право збільшити податковий кредит на суму сплаченого (нарахованого) податку в загальному порядку.

Судами першої та апеляційної інстанцій не встановлено жодного фактичного порушення позивачем вимог наведених норм законодавства, яке б позбавляло його права на бюджетне відшкодування. Натомість встановлено, що за укладеними між позивачем та його контрагентами - Новопетрівською філією СТОВ ім. Шевченка «Агросвіт», ВАТ «Інгулецький», ПСП «Агрофірма Роднічок», ПП «Роксолана», ТОВ «ЮлИгС-МС», СК «Радянська земля» (сільгоспвиробники, що мають статус платників ПДВ на спеціальному режимі) договорами поставки сільгосппродукції зобов'язання виконанні - покупцем оплачено вартість товарно-матеріальних цінностей, а товар оприбутковано, що підтверджено відповідачем та дослідженими судами попередніх інстанцій первинними документами бухгалтерського та податкового обліку (договорами, податковими накладними, видатковими накладними, прибутковими накладними, банківськими виписками та ін..).

Крім цього, судами встановлено, що всі підприємства з якими ФГ «Органік сістемс» мало господарські відносини і заявило суми на відшкодування ПДВ, а саме Новопетрівська філія СТОВ ім. Шевченка «Агросвіт», ВАТ «Інгулецький», ПСП «Агрофірма Роднічок», ПП «Роксолана», ТОВ «ЮлИгС-МС», СК «Радянська земля», є сільгоспвиробниками, які мають статус платників податку на додану вартість спеціального режиму, згідно якого накопичений цими підприємствами ПДВ взагалі не сплачують до бюджету, а залишають його собі на спеціальних рахунках, що підтверджено також відповідачем та перевірялось ФГ «Органік сістемс» при укладені правочинів.

Судами попередніх інстанцій вірно зазначено, що Закон України «Про податок на додану вартість», що був чинним до 01.01.2011 року та ПК України не містять жодного обмеження щодо включення до податкового кредиту ПДВ, сплаченого у складі ціни постачальникам, що фактично не сплачують ПДВ до бюджету, зокрема постачальникам -сільгосппідприємствам, які перебувають на спеціальному режимі оподаткування. Навпаки, як будо вже зазначено вище, згідно п. 209.5 ст. 209 ПК України платник податку, який придбаває сільськогосподарські товари/послуги в сільськогосподарського підприємства, який обрав спеціальний режим оподаткування, має право збільшити податковий кредит на суму сплаченого (нарахованого) податку в загальному порядку.

Пунктом 200.4 ст. 200 ПК України встановлено, що визначальним критерієм для отримання права на бюджетне відшкодування є фактична сплата ПДВ саме постачальнику товарів (робіт, послуг).

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що господарські операції, що були обумовлені з боку позивача та його контрагентів, які в свою чергу є добросовісними платниками податку на додану вартість, діловою метою, мали реальний характер і фактично ними виконані.

Доводи контролюючого органу, який не оспорює реальність вчинених господарських операцій, наявність необхідних первинних документів формування податкового кредиту та перебування контрагентів позивача на спеціальному режимі оподаткування (відповідно до якого сільгоспвиробники використовують кошти ПДВ в власній господарській діяльності), про завищення підприємством податкового кредиту, в зв'язку з тим, що в ланцюгах постачання безпосередніх контрагентів (другий, третій ланцюги постачання) є недобросовісні суб'єкти господарювання, які не сплачували податки до бюджету, є необрунтованими.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 КАС України, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до п. 3 ст. 220-1 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби - відхилити.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 15.11.2011 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 21.06.2012 року у справі № 2а-5691/11/1470 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: І.О. Бухтіярова

Судді: М.І. Костенко

І.В. Приходько