Постанова № 31916407, 12.06.2013, Львівський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 червня 2013 року Справа № 4311/12/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Пліша М.А.,

суддів Макарика В.Я., Судової-Хомюк Н.М.,

за участю секретаря судового засідання Федак С.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Закритого акціонерного товариства "Львівський керамічний завод" на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2011 року у справі за позовом Закритого акціонерного товариства "Львівський керамічний завод" до Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова про скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В :

закрите акціонерне товариство «Львівський керамічний завод» звернулось в суд першої інстанції з адміністративним позовом до державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова в якому просило, з урахуванням уточнень( а.с.173-177 т.2) визнати нечинним податкове повідомлення-рішення відповідача №0000032430/0/18231 від 09 серпня 2004 року

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2011 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції закрите акціонерне товариство «Львівський керамічний завод» оскаржило його в апеляційному порядку, вважає. що судом неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, визнано встановленими обставини, що мають значення для справи, але не були доведеними у встановленому законом порядку та допущено невідповідність висновків дійсним обставинам справи, а постанова винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В апеляційній скарзі зазначає, що судом не застосовано норми матеріального права, які підлягали до застосування за даних обставин, зокрема, до спірних правовідносин застосовано закон, який прийнято пізніше в часі та не підлягає до застосування до цих правовідносин, а не застосовано закон, який діяв на час виникнення та існування спірних правовідносин.

Так, за результатом здійснення проведеної ДПІ планової документальної перевірки ЗАТ «Львівський керамічний завод» за період з 01.01.2002 по 01.01.2004 роки, що оформлена актом від 30.07.2004 р. № 713/23-2/00293605, відповідачем застосовано штрафну санкцію, передбачену п. 17.1.8. Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» № 2181, а саме - штраф у розмірі суми відчуження, визначеної за звичайними цінами. Проте, до моменту вступу в силу цього Закону, а саме, до 1 квітня 2003 року в частині застосування штрафної санкції за неузгоджене відчуження платником податків активів, які перебувають у податковій заставі, п. 17.1.8. згаданого Закону передбачено штраф у розмірі ста відсотків суми податкового боргу, щодо якого виникло право податкової застави. При цьому, пунктом 2 розділу 2 «Прикінцеві положення» Закону України № 550-ІV від 20.02.2003 року, яким внесено зміни до Закону № 2181 та встановлено новий порядок і розмір нарахування штрафних санкцій, регламентовано час, з якого застосовується новий спосіб визначення штрафних санкцій. Зокрема, даним пунктом передбачено, що порядок нарахування штрафів, встановлений Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» із змінами, внесеними цим Законом, застосовується з календарного кварталу, наступного за кварталом. в якому набирає чинності цей Закон. Оскільки Закон (№ 550- ІV від 20.02.2003 року) набрав чинності 26.03.2003 року (з часу опублікування в офіційному виданні «Урядовий кур'єр», № 56 від 26.03.2003 року), то згідно з наведеним вище пунктом новий порядок нарахування штрафів застосовується до правовідносин, які виникли пізніше від 1 квітня 2003 року, тому апелянт вважає, що до правовідносин, які виникли до 1 квітня 2003 року повинен застосовуватися закон, який діяв в редакції, чинній на момент виникнення таких правовідносин, а саме - порядок нарахування розміру штрафу - у розмірі ста відсотків суми податкового боргу, щодо якого виникло право податкової застави.

Судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні зазначено, що розмір податкової застави на момент вчинення правочинів становив 145 950 грн. Таким чином, в результаті проведеної перевірки дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2002 року по 01.01.2004 року підлягала до застосування санкція, передбачена нормою, яка діяла під час неузгодженого відчуження платником податків активів, які перебувають у податковій заставі, а саме - штраф у розмірі ста відсотків суми податкового боргу.

Проте, всупереч наведеним нормам матеріального права, відповідачем при застосуванні порядку визначення розміру штрафу застосовано закон, який не існував під час виникнення спірних правовідносин.

Відповідачем невірно застосовано, а судом не перевірено і визнано належним застосування п. 17.1.8. Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» № 2181, а саме - штрафу у розмірі суми відчуження, визначеної за звичайними цінами до правовідносин, які виникли після 1 квітня 2003 року, а саме: договір поруки з ДП «Кераміка Закарпаття» за № 36026-«П» від 01.04.2003 року; договір на розміщення цінних паперів з ТзОВ «Донецький комерційний біржовий банк «Донбіржбанк» за № В/235 від 24.04.2003 року.

Неправильність застосування даної норми матеріального права полягає в тому, що ні під час проведеної перевірки, ні під час судового слухання справи відповідачем не встановлено і не доведено доказами належного встановлення реальних наслідків даних правочинів, зокрема - чи призвело укладення даних правочинів до відчуження активів товариства, дати, способу та порядку відчуження таких активів, а також не визначено із застосуванням процедури встановлення звичайних цін - вартості суми відчуження, як це передбачено законом.

Істотно, що для визначення розміру штрафної санкції за неузгоджене відчуження активів, що перебувають у податковій заставі, необхідно встановити розмір суми відчуження активів, визначеної саме за звичайними цінами, чого відповідачем вчинено не було.

Таким чином сума штрафу в розмірі 33 103 370, 29 коп. є визначеною з порушенням норм матеріального права, а саме п. 17.1.8. Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» № 2181 в редакції Закону від 21 грудня 2000 року та пп. а) п. 15 Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 20 лютого 2003 року N 550-І\/.

Крім того апелянт вказує, що у рішенні суду зазначено факт виникнення податкової застави, проте, в порушення ч. 4 ст. 70 КАС України не перевірено і не підтверджено належними і допустимими доказами цього факту.

Зокрема, відповідно до п. 1.17. Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин, податкова застава - спосіб забезпечення податкового зобов'язання платника податків, не погашеного у строк. Податкова застава виникає у силу закону. У силу податкової застави орган стягнення має першочергове право у разі невиконання забезпеченого податковою заставою податкового зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна перед іншими кредиторами у порядку, встановленому цим Законом. Відповідно до п. 8.2.1. згаданого вище Закону право податкової застави виникає у разі: неподання або несвоєчасного подання платником податків податкової декларації - з першого робочого дня, наступного за останнім днем строку, встановленого законом про відповідний податок, збір (обов'язковий платіж) для подання такої податкової декларації; несплати у строки, встановлені цим Законом, суми податкового зобов'язання, самостійно визначеної платником податків у податковій декларації, - з дня, наступного за останнім днем зазначеного строку; несплати у строки, встановлені цим Законом, суми податкового зобов'язання, визначеної контролюючим органом, - з дня, наступного за останнім днем граничного строку такого погашення, визначеного у податковому повідомленні.

Суд першої інстанції визнав доведеним факт виникнення податкової застави, проте, в судовому рішенні не зазначено коли, в якому розмірі і за якою саме, передбаченою законом, підставою виникла податкова застава.

Згідно з наведеними нормами Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» належним і допустимим доказом виникнення і існування податкової застави може бути лише відповідним чином оформлене податкове повідомлення-рішення, за яким виникло узгоджене податкове зобов'язання, а не податкова вимога, яка не є належним доказом існування узгодженого податкового зобов'язання, а відтак належним доказом існування податкової застави та підтвердження її істотних ознак, таких як дата виникнення і розмір.

Крім цього, апелянт зазначає, що податкові вимоги, які поступали на адресу позивача у період існування спірних правовідносин були оскаржені і скасовані у передбаченому законом порядку, проте, суд першої інстанції, в порушення права сторони на доведення доказами обставин, на які вона покликається, відмовив представнику позивача в долучені до матеріалів справи та наданні оцінки вказаним доказам, що зафіксовано звукозаписувальним пристроєм під час судового слухання.

В зв'язку з тим, що в силу діючої на момент виникнення спірних правовідносин норми п. 17.1.8. Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» за неузгоджене відчуження платником податків активів, які перебувають у податковій заставі, передбачено штраф у розмірі ста відсотків суми податкового боргу, щодо якого виникло право податкової застави, для перевірки правильності застосування даної норми необхідно встановити суму податкового боргу, час набрання ним статусу узгодженого, факт існування на момент відчуження активів та конкретний час виникнення податкової застави за цим боргом.

Конкретний термін набрання податковим зобов'язанням характеру узгодженості, як і розмір такого узгодженого податкового зобов'язання має визначальний характер для правильного застосування порядку визначення розміру штрафної санкції, яку належить застосувати у випадку неузгодженого відчуження активів, які перебувають під податковою заставою.

Дані обставини справи судом не встановлені та не перевірені належними і допустимим доказами, хоча зазначені в рішенні суду як такі, що існують.

Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та конами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно з дотриманням необхідного балансу між будь якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Однак, при прийнятті оскаржуваного рішення, вказаних принципів відповідачем дотримано не було, а перевірки судом першої інстанції дотримання відповідачем зазначених принципів не здійснено у повній мірі, що призвело як до винесення незаконного рішення відповідача, що суперечить чинному законодавству України, так і прийняття незаконного рішення судом першої інстанції.

На підставі вище викладеного просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Заслухавши суддю доповідача, вивчивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що така підлягає задоволенню з наступних міркувань.

Судом першої інстанції встановлено, що за результатами планової документальної перевірки дотримання вимог податкового та валютного законодавства ЗАТ «Львівський керамічний завод» за період з 01.01.2002 року по 01.01.2004 року ДПІ у Залізничному районі м. Львова складено акт за №713/23-2/00293605 від 30.07.2004 року на підставі якого прийнято податкове повідомлення-рішення №0000032430/0/18231 від 29.08.2004 року, яким на підставі п.п. 17.1.8 п.17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» за самостійне відчуження активів, які перебувають у податковій заставі та потребують обов'язкової попередньої згоди податкового органу на таке відчуження, зобов'язано позивача сплатити штраф у розмірі суми відчуження, визначеної за звичайними цінами, 33103370 грн. 29 коп.

Згідно акту перевірки позивачем укладались договори: поруки з товариством з обмеженою відповідальністю «Інтер Бізнес Софт» №26055-«П»-1 від 10.07.2002 року, №26056-«П» від 12.07.2002 року, №26057-«П» від 15.07.2002 року, №26087-«П» від 23.10.2002 року, №26088-«П» від 24.10.2002 року, №26089-«П» від 25.10.2002 року, №26090-«П» від 28.10.2002 року, №26091-«П» від 29.10.2002 року, за якими ЗАТ «Львівський керамічний завод» здійснено погашення кредиту за згадане вище товариство; поруки з ДП «Кераміка Закарпаття» №36026-«П» від 01.04.2003 року, за яким позивачем здійснено погашення кредиту; на розміщення цінних паперів з ТзОВ «Донецький комерційний біржовий банк «Донбіржбанк» за №В/235 від 24.04.2003 року, за яким останній зобов'язується оформити ощадні депозитні сертифікати на пред'явника; кредитний договір з ВRОАDVАLЕ Соmmeгсіаl LLС (США) за №16/03 від 12.03.2003 року. Крім того, позивачем було здійснено відчуження активів: по накладній за №119 від 17.08.2002 року відпущено дочірньому підприємству «Кремінь-1» ЗАТ «Львівський керамічний завод» касовий апарат «Ера»; згідно товарно-транспортної накладної №15.11-0045/49 від 15.11.2002 року відпущено товариству з обмеженою відповідальністю «ІКЖ Лтд» автобус ЛАЗ 695Н; згідно рахунку №001 від 05.05.2003 року товариство придбало у суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_3 набір меблів «Донателло».

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що у відповідності до п.8.1 ст. 8 згаданого Закону з метою захисту інтересів бюджетних споживачів активи платника податків, що має податковий борг, передаються у податкову заставу. Право податкової застави виникає згідно із законом та не потребує письмового оформлення. Згідно п.п. 8.2.1 п.8.2 ст. 8 цього ж Закону, право податкової застави виникає, зокрема у разі несплати у строки, встановлені цим Законом, суми податкового зобов'язання, визначеної контролюючим органом, - з дня, наступного за останнім днем граничного строку такого погашення, визначеного у податковому повідомленні. Згідно п.п. 8.6.1 п.8.6 ст. 8 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» платник податків, активи якого перебувають у податковій заставі, здійснює вільне розпорядження ними, за винятком операцій, що підлягають письмовому узгодженню з податковим органом: а) купівлі чи продажу, інших видів відчуження або оренди (лізингу) нерухомого та рухомого майна, майнових чи немайнових прав, за винятком майна, майнових та немайнових прав, що використовується у підприємницькій діяльності платника податків (інших видах діяльності, які за умовами оподаткування прирівнюються до підприємницької), а саме готової продукції, товарів і товарних запасів, робіт та послуг за кошти за цінами, що не є меншими за звичайні; б) використання об'єктів нерухомого чи рухомого майна, майнових чи немайнових прав, а також коштів для здійснення прямих чи портфельних інвестицій, а також цінних паперів, що засвідчують відносини боргу, надання гарантій, поручительств, уступлення вимоги та переведення боргу, виплату дивідендів, розміщення депозитів або надання кредитів; в) ліквідації об'єктів нерухомого або рухомого майна, за винятком їх ліквідації внаслідок обставин непереборної дії (форс-мажорних обставин) або відповідно до рішень органів державного управління..

Суд першої інстанції при цьому вважав, що оскільки в матеріалах справи наявні витяг наданий реєстратором Інформаційним центром Міністерства юстиції м.Львова за №7467 від 29.08.2005 року, згідно якого податкова застава позивача виникла 18.09.1998 року і в заставі, яка не переривалась перебувають всі активи платника податків, рішення №12 про розстрочення податкового боргу від 24.12.2001 року, договір на його виконання про розстрочення, рішення за №24-0/00293605/16990 від 13.05.2002 року, договір на його виконання, корінець податкового повідомлення-рішення за №7047 від 20.05.2002 року перша та друга податкові вимоги, та картки обліку платника податків, з яких вбачається, що на час вчинення згаданих господарських операцій усі активи платника податків перебували у податковій заставі, то посилання позивача на те, що у зв'язку з прийняттям рішення про розстрочення податкового боргу активи платника податку згідно п.8.7 ст.8 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» звільняються із податкової застави, не можуть братись до уваги, оскільки згідно наведеної норми, чинної на момент вчинення господарських операцій, активи звільняються з податкової застави за умови передбачення зупинення податкової застави у рішенні про розстрочення, а у вище наведених рішеннях такої умови не передбачено. А крім того суд відхилив доводи позивача про те, що ним були вжиті заходи щодо оскарження податкових повідомлень-рішень, які були винесені за результатами проведеної документальної перевірки, бо ця обставина не спростовує факту існування податкової застави та необхідності узгодження операцій, перелік яких визначений у п.п. 8.6,1 п. 8.6 ст. 8 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» з податковим органом, оскільки є рішення ДПІ у м. Львові від 07.05.01 №172/22-0/00293605/5149 про нарахування пені в сумі 145 950 грн. за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності, яке позивачем не оскаржувалось ні в апеляційному, ні в судовому порядку, тобто є узгодженою та становить суму податкового боргу.

Крім цього суд першої інстанції зазначив, що Рішенням Конституційного Суду України від 24.03.2005 р. № 2-рп/2005 було визнано неконституційним наведену в підпункті 8.2.2 пункту 8.2 статті 8 норму Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» в частині поширення права податкової застави на будь-які види активів платника податків без урахування суми його податкового боргу. А оскільки відповідно до приписів частини другої статті 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, то саме з 24.03.2005 року у податкових органів відсутнє право приймати рішення, спрямовані на поширення податкової застави на всі активи платника податків, позаяк право податкової застави з моменту прийняття названого Рішення Конституційного Суду України може поширюватися лише на ті активи платника податків, що еквівалентні розміру його податкового боргу. Однак в даному випадку оспорювані операції із заставленими активами були здійснені позивачем до моменту прийняття цього Рішення Конституційного Суду України, тобто у період, коли обсяг податкової застави не обмежувався сумою існуючого податкового боргу відповідно до конституційних на момент виникнення такої податкової застави норм Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Проте колегія суддів з такими доводами суду першої інстанції не погоджується.

Як уже зазначалось вище у відповідності до п. 8.1 ст. 8 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» з метою захисту інтересів бюджетних споживачів активи платника податків, що має податковий борг, передаються у податкову заставу. Право податкової застави виникає згідно із законом та не потребує письмового оформлення. Отже існування податкової застави напряму залежить від того чи існував у суб'єкта господарювання податковий борг. У відповідності до вимог п. 1.3 ст. 1 згаданого вище Закону податковий борг (недоїмка) - податкове зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгоджене платником податків або узгоджене в адміністративному чи судовому порядку, але не сплачене у встановлений строк, а також пеня, нарахована на суму такого податкового зобов'язання. Про необхідність з'ясування питання щодо наявності у позивача податкового боргу на момент вчинення зазначених вище операцій(у період 2001-2003 років) зазначено і в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 22 липня 2010 року, якою було скасовано постанову господарського суду Львівської області від 22.11.2007 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 22.11.2007 року по даній справі.

Згідно ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Доказом існування податкового боргу як суд першої інстанції як так і податковий орган вважали наявність рішення №12 про розстрочення податкового боргу від 24.12.2001 року, договір на його виконання про розстрочення, рішення за №24-0/00293605/16990 від 13.05.2002 року про розстрочення податкового боргу, договір на його виконання, корінець податкового повідомлення-рішення за №7047 від 20.05.2002 року перша та друга податкові вимоги, картки обліку платника податків та рішення ДПІ у м. Львові від 07.05.01 №172/22-0/00293605/5149 про нарахування пені в сумі 145 950 грн. за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Проте колегія суддів вважає, що дані докази не є достатніми для категоричного ствердження наявності податкового боргу у позивача на момент вчинення зазначених вище операцій, оскільки податковим органом не надано доказів не своєчасної сплати, не сплати взагалі, чи сплати достроково податкових зобов'язань за вказаними вище рішеннями №12 від 24.12.2001 року та №24-0/00293605/16990 від 13.05.2002 року про розстрочення податкового боргу.

Також не заслуговують на увагу твердження податкового органу, що наявність податкового боргу підтверджується картками обліку платника податків, бо в дані картки вносяться відомості як узгоджених податкових зобов'язань так і не узгоджених, проти чого не заперечили у суді апеляційної інстанції представники податкового органу. В матеріалах справи наявні постанови господарського суду, які набрали законної сили про скасування податкових повідомлень-рішень та рішень податкового органу прийнятих у спірний період щодо ЗАТ «Львівський керамічний завод» в тому числі і щодо податкового повідомлення-рішення за №7047 від 20.05.2002 року.

Помилковим є і висновок суду першої інстанції про існування податкового боргу на підставі рішення ДПІ у м. Львові від 07.05.01 №172/22-0/00293605/5149 про нарахування пені в сумі 145 950 грн. за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності оскільки згідно з преамбулою Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», він є спеціальним законом з питань оподаткування, який установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, та визначає процедуру оскарження дій органів стягнення. Згідно з п. 1.9 та 1.10 ст. 1 цього Закону, податкове повідомлення і податкові вимоги є письмовими повідомленнями та вимогами контролюючих та податкових органів про обов'язок платника податків сплатити суму податкового зобов'язання або погасити суму податкового боргу. Ці форми актів ненормативного характеру можуть застосовуватись лише щодо обов'язків зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів). Вичерпний перелік податків і зборів (обов'язкових платежів) визначено у ст. 14 та 15 Закону України «Про систему оподаткування». У згаданих статтях пеня за порушення резидентами термінів, передбачених статтями 1 і 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» не передбачена як один із видів податків або зборів. Тому обов'язок резидента зі сплати пені за порушення ним термінів, передбачених статтями 1 та 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» не належить до категорії податкового зобов'язання або податкового боргу.

Крім того, колегія суддів зазначає, що згідно з наведеними вище нормами Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» належним і допустимим доказом виникнення і існування податкової застави може бути лише відповідним чином оформлене податкове повідомлення-рішення, за яким виникло узгоджене податкове зобов'язання, а не податкова вимога, яка не є належним доказом існування узгодженого податкового зобов'язання, а відтак належним доказом існування податкової застави та підтвердження її істотних ознак, таких як дата виникнення і розмір.

При розгляді справи також судом апеляційної інстанції враховано і лист Державної податкової адміністрації України від 28.10.2020 року № 7270/0/6/10-1116, згідно якого податкова адміністрація повідомила, що за наявності укладеного договору про розстрочення суми податкового боргу на всю суму боргу право податкової застави припиняється.

Крім того колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідачем застосовано штрафну санкцію, передбачену п. 17.1.8. Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», а саме - штраф у розмірі суми відчуження, визначеної за звичайними цінами. Проте, до моменту вступу в силу в такій редакції даної норми цього Закону, а саме, до 1 квітня 2003 року в частині застосування штрафної санкції за неузгоджене відчуження платником податків активів, які перебувають у податковій заставі передбачався штраф у розмірі ста відсотків суми податкового боргу, щодо якого виникло право податкової застави. При цьому, пунктом 2 розділу 2 «Прикінцеві положення» Закону України № 550-ІV від 20.02.2003 року, яким внесено зміни до Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» та встановлено новий порядок і розмір нарахування штрафних санкцій, регламентовано час, з якого застосовується новий спосіб визначення штрафних санкцій. Зокрема, даним пунктом передбачено, що порядок нарахування штрафів, встановлений Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» із змінами, внесеними цим Законом, застосовується з календарного кварталу, наступного за кварталом. в якому набирає чинності цей Закон. Оскільки Закон № 550- ІV від 20.02.2003 року набрав чинності 26.03.2003 року (з часу опублікування в офіційному виданні «Урядовий кур'єр», № 56 від 26.03.2003 року), то згідно з наведеним вище пунктом новий порядок нарахування штрафів застосовується до правовідносин, які виникли після 1 квітня 2003 року, тому до правовідносин, які виникли до 1 квітня 2003 року повинен застосовуватися закон, який діяв в редакції, чинній на момент виникнення таких правовідносин, а саме - порядок нарахування розміру штрафу - у розмірі ста відсотків суми податкового боргу, щодо якого виникло право податкової застави. Однак податковим органом дана обставина не була належним чином врахована.

У відповідності до положень ч.2 ст. 8 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Як зазначено у рішенні Європейського Суду з прав людини (справа «Щокін проти України») перша та найважливіша вимога ст. 1 Першого протоколу Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення права власності можливе тільки «на умовах передбачених законом», а другий пункт визначає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення «законів». Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавіллям. Також у рішенні Європейського Суду з прав людини (справа Інтерсплав проти України) наголошується на тому, що втручання у право власності повинно бути пропорційним.

Аналогічна позиція викладена і в рішеннях Верховного Суду України від 24.04.2007 року, 17.02.2009 року, 17.11.2009 року де зазначається, що положення п.п. 8.2.2. п.8.2 ст 8 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» передбачає поширення права податкової застави на будь-які види активів платника податків, які перебували в його власності (повному господарському віданні) у день виникнення такого права, а також на будь-які інші активи, на які платник податків набуде прав власності у майбутньому, до моменту погашення його податкових зобов'язань або податкового боргу. За змістом цього положення право податкової застави поширюється практично на всі активи платника податків. При цьому не враховується адекватність суми податкового зобов'язання чи податкового боргу з розміром заставлених активів платника податків, що не сприяє справедливому вирішенню питань застосування права податкової застави. Виходячи із загальних принципів права розмір посадкової застави має відповідати сумі податкового зобов'язання, що забезпечувало б конституційну вимогу справедливості та розмірності. Саме з таких засад виходив Конституційний Суд України постановляючи рішення № 2-рп/2005 від 24.03.2005 р. яким було визнано неконституційним наведену в підпункті 8.2.2 пункту 8.2 статті 8 норму Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» в частині поширення права податкової застави на будь-які види активів платника податків без урахування суми його податкового боргу.

З огляду на вище викладене у суду першої інстанції не було достатньо правових підстав для відмови у задоволенні позовних вимог.

Враховуючи викладене суд апеляційної інстанції вважає, що постанову суду першої інстанції слід скасувати, бо така винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права, і висновки суду не відповідають обставинам справи, а позовні вимоги товариства - задовольнити.

Керуючись ч.3 ст. 160, ст. 195, ч. 4 ст. 196, п. 3 ч. 1 ст. 198, ст. 202, ст.205, ст.207, ст. 254 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу закритого акціонерного товариства «Львівський керамічний завод» - задовольнити, постанову Львівського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2011 року у справі № 2а-7283/10/1370 - скасувати.

Позов закритого акціонерного товариства "Львівський керамічний завод" задовольнити. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова № 0000032430/0/18231 від 09.08.2004 року.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя М.А. Пліш

Судді В.Я. Макарик

Н.М. Судова-Хомюк

Повний текст постанови виготовлений 17.06.2013 року