Рішення № 31913438, 19.06.2013, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/778/2276/2013 р. Головуючий у 1 інстанції: Голубкова М.А.

Суддя-доповідач Кочеткова І.В.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2013 р. м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого: Савченко О.В.,

суддів: Кочеткової І.В.,

Стрелець Л.Г.,

при секретарі Мосіній О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до відкритого акціонерного товариства «Мотор Січ», товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Мотор-гарант» про стягнення матеріальної та моральної шкоди,

за апеляційною скаргою ОСОБА_4, ОСОБА_3 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 11 березня 2013 року,

ВСТАНОВИЛА:

У січні 2013 року ОСОБА_3, який діяв в своїх інтересах і в інтересах ОСОБА_4 на підставі довіреності від 22 лютого 2010 року, звернулися до суду із вищевказаним позовом, в обґрунтування якого зазначав, що 15.01.2010 року з вини водія ОСОБА_5, який перебував у трудових відносинах з ВАТ «Мотор Січ», сталася дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої належний ОСОБА_4 автомобіль марки «DAEWOO MATIZ», реєстраційний номер НОМЕР_1, яким управляв водій ОСОБА_3, отримав механічні пошкодження.

За висновком консультативно-експертного бюро ТОВ ВЕП «Стандарт-Сервіс» від 20.07.2010 року №1252 вартість відновлювального ремонту автомобіля складає 18 086 грн. 17 коп.

Наприкінці серпня 2010 року страхова компанія «Мотор-гарант» виплатила потерпілому страхове відшкодування у розмірі 16072,28 грн., а ВАТ «Мотор Січ» - 510 грн. франшизи.

Проте, в подальшому при проведенні ремонтних робіт з'ясувалося, що страховою компанією не були враховані витрати по заміні акумуляторної батареї - 400 грн., послуги евакуатора - 400 грн., вартість лівого приводу у зборі - 1298 грн., втрата товарного вигляду автомобіля - 1921 грн., вартість послуг із визначення вартості втрати товарного вигляду автомобіля - 250 грн.

Посилаючись на те, що і страхова компанія, і володілець джерела підвищеної небезпеки відмовляють у компенсації вищевказаний витрат, просив суд стягнути солідарно з відповідачів на користь ОСОБА_4 4269 грн. 26 коп. матеріальних збитків і 500 грн. моральної шкоди, на користь ОСОБА_3. - 500 грн. моральної шкоди та 729, 40 грн. судових витрат.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 11 березня 2013 року у позові відмовлено.

В апеляційній скарзі про скасування судового рішення і ухвалення нового про задоволення позову ОСОБА_4 і ОСОБА_3 посилаються на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи.

Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

За змістом ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повного і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що строк дії довіреності, якою ОСОБА_4 уповноважила ОСОБА_3 представляти її інтереси в суді, сплинув 11 лютого 2013 року, а тому останній не наділений правом представляти інтереси власника пошкодженого автомобіля. Вимоги ОСОБА_3 про відшкодування моральної шкоди задоволенню не підлягають, оскільки не ґрунтуються на зібраних у справі доказах.

Проте повністю погодитися з такими висновками суду першої інстанції не можна.

Сплив строку дії довіреності на представництво інтересів у суді на час ухвалення судового рішення за змістом ст.ст.241, 247, 248 ЦК України не являється підставою для відмови у захисті порушеного права довірителя, якщо таке право дійсно порушене. Як вбачається із матеріалів справи, при подачі позовної заяви - 15.01.2013 року і проведенні першого судового засідання, яке відбулося 11.02.2013 року, ОСОБА_3 мав належні повноваження на представництво інтересів власника автомобіля у суді (а.с.36). Станом на 11 березня 2013 року строк дії довіреності на представництво у суді інтересів власника автомобіля скінчився. Проте суд, не вживши заходів для належного повідомлення ОСОБА_4 про час і місце судового розгляду і не застосувавши наслідки, передбачені ст.169 ЦПК України, продовжив розгляд справи по суті і ухвалив оскаржуване судове рішення.

Разом з тим позовні вимоги ОСОБА_4 не підлягають задоволенню з інших причин.

Відповідно до ст. ст.1166, 396 ЦК України майнова шкода, заподіяна неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, що її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права відповідно до положень глави 29 цього Кодексу, в тому числі - на відшкодування завданої майнової та моральної шкоди.

За загальним правилом та з огляду на положення статті 1192 ЦК України розмір збитків визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

За змістом ст. 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою.

Відповідно до ст. 3, п.22.1 1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон № 1961-1У), обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та (або) майну потерпілих унаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

Страховик при настанні страхового випадку відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи відповідно до лімітів відповідальності страховика.

Згідно зі ст. 29 Закону № 1961-ІV, у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки. Страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи (ст. 12), та не відшкодовується шкода, пов'язана із втратою товарної вартості транспортного засобу (ст. 31), Вказані втрати підлягають відшкодуванню за рахунок особи, з вини якої заподіяна шкода.

Встановлено, що 15 січня 2010 року з вини водія ОСОБА_5 (працівника ВАТ «Мотор Січ») сталася дорожньо транспортна пригода, внаслідок якої автомобіль «DAEWOO MATIZ», реєстраційний номер НОМЕР_1, яким управляв водій ОСОБА_3, отримав механічні пошкодження (а.с. 4).

Факт завдання шкоди майну позивачів працівником «Мотор Січ» під час виконання ним своїх трудових обов'язків сторонами по справі не оспорювався.

Власником пошкодженого автомобіля являється ОСОБА_4, інтереси якої в суді представляв ОСОБА_3 на підставі нотаріально посвідченої довіреності від 11 лютого 2010 року, виданої строком на три роки (а.с.36).

Володільцем пошкодженого автомобіля на час завдання йому шкоди був ОСОБА_3, який управляв належним ОСОБА_4 транспортним засобом на підставі іншої нотаріально посвідченої довіреності на право управління і розпорядження вказаним майном.

За висновками №1252 від 20 липня 2010 року і №1667 від 22 листопада 2012 Консультативно-автоекспертного бюро ТОВ ВЕП „Стандарт-Сервіс" вартість матеріальної шкоди, завданої володільцю автомобіль «DAEWOO MATIZ», реєстраційний номер НОМЕР_1, без урахування втрати товарного вигляду на дату оцінки становить 16 582, 28 грн. Вартість втрати товарного вигляду становить 1921,26 грн. (а.с.5-13, 25-35).

2 серпня 2010 року потерпілий ОСОБА_3 звернувся до страхової компанії «Мотор-гарант» , в якій була застрахована цивільно-правова відповідальність заподіювача шкоди, із заявою про виплату страхового відшкодування в загальній сумі 16 872, 28 грн. 26 серпня 2010 року на підставі наданих потерпілим документів товариством було складено страховий акт №27/10 ГПО на виплату страхового відшкодування у сумі 16 072, 28 грн. Із визначеної потерпілим суми матеріальної шкоди на загальну суму 16 872, 26 грн. були відраховані 510 грн. франшизи і 400 грн. - вартість акумулятора (а.с.21).

За послуги евакуатора ОСОБА_3 сплачено 400 грн., за придбання лівого переднього валу у зборі - 1 100 грн. (а.с.18-19, 66). Вказані витрати ОСОБА_3 страховою компанією не були компенсовані, хоча сума виплаченого страхового відшкодування не перевищувала страхового ліміту.

ВАТ «Мотор Січ» в добровільному порядку виплатив ОСОБА_3 510 грн. франшизи, що сторонами у справі не оспорювалося.

Аналіз фактичних обставин справи свідчить про те, що 15 січня 2010 року стався страховий випадок, який завдав шкоди ОСОБА_3, і тому ОСОБА_3 як особа, яка мала речове право на чуже майно у відповідності з вимогами ст.ст. 396, 1166,1192 ЦК України і ст.29 Закону України №1961-1У правомірно звернувся до страхової компанії з вимогами про виплату страхового відшкодування і отримав таке відшкодування. Саме ОСОБА_3 являється належним позивачем за вимогами про відшкодування матеріальної шкоди у зв'язку з відмовою страховика компенсувати витрати за послуги евакуатора, заміні акумуляторної батареї, тощо.

Проте, позов про відшкодування матеріальних збитків до страховика був заявлений не ОСОБА_3, якому фактично було завдано шкоди і який являвся вигодонабувачем за спірним страховим випадком, а власником автомобіля ОСОБА_4, яка на час виникнення спірних правовідносин фактично за довіреністю передала право на управління і розпорядження автомобілем і ніяких витрат з його евакуації, ремонту, тощо не несла.

Оскільки позивачеві ОСОБА_4 ніякої шкоди не завдано, передбачених законом підстав для стягнення з відповідачів будь-яких сум на її користь на відновлення пошкодженого автомобіля не має.

Не підлягають задоволенню вимоги позивачів щодо компенсації моральної шкоди.

Згідно з п. 22.3 ст. 22 вказаного Закону потерпілому відшкодовується моральна шкода, передбачена пп. 1, 2 ч. 2 ст. 23 ЦК України. Така шкода відшкодовується в установленому судом розмірі відповідно до вимог ст. 23 ЦК України. При цьому страховик відшкодовує не більше ніж 5 відсотків ліміту, визначеного у п. 9.3 ст. 9 цього Закону. Різницю між сумою відшкодування, визначеною судом, та сумою, яка має бути відшкодована страховиком, сплачує особа, яку визнано винною у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди. Якщо судом встановлено відшкодувати потерпілому моральну шкоду, передбачену пп. 3, 4 ч. 2 ст. 23 ЦК України, таке відшкодування у розмірі, визначеному судом, здійснює особа, яку визнано винною у скоєнні ДТП.

Отже за змістом п. 22.3 ст. 22 Закону страховик відшкодовує потерпілому моральну шкоду, передбачену пп. 1, 2 ч. 2 ст. 23 ЦК України, а саме, якщо моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. Відшкодування потерпілому моральної шкоди, передбаченої пп. 3, 4 ч. 2 ст. 23 ЦК України, а саме, якщо моральна шкода полягає: 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи, - здійснює лише особа винна у скоєнні ДТП.

За змістом роз'яснень, наданих у п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" суду необхідно в кожній справі з'ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при даному виді правовідносин.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Як убачається з матеріалів справи, позивачі в обґрунтування своїх вимог про стягнення коштів на відшкодування моральної шкоди зазначали, що завдана їм моральна шкода полягає в душевних, психічних та фізичних стражданнях, завданих неможливістю експлуатувати автомобіль та неотриманням відшкодування заподіяної їм шкоди.

Будь-які підтвердження щодо отримання позивачами під час ДТП травм чи тілесних ушкоджень, які могли б привести до фізичного болю чи страждань, у матеріалах справи відсутні.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди.

За змістом ст.309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Відповідно до роз'яснень, викладених у п.19 Постанови Пленуму Верховного Суду України №12 від 24.10.2008 р. "Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку", апеляційний суд ухвалює рішення про зміну рішення суду першої інстанції, якщо помилки у такому рішенні стосуються фактичної сторони справи чи правового обґрунтування рішення.

За таких обставин оскаржуване рішення суду першої інстанції на підставі ст.309 ЦПК України підлягає зміні в частині правового обґрунтування причин відмови у задоволенні позову.

Вказане судове рішення не позбавляє ОСОБА_3 права завернутися до тих же відповідачів з позовом про відшкодування матеріальної шкоди в своїх інтересах.

Керуючись ст.ст.307, 309, 313, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4, ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 11 березня 2013 року у цій справі змінити в частині правового обґрунтування причин відмови у позові.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржено протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.

Головуючий:

Судді: