Ухвала суду № 31906158, 12.06.2013, Вінницький апеляційний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 822/1231/13-а

Головуючий у 1-й інстанції: Лабань Г.В.

Суддя-доповідач: Білоус О.В.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 червня 2013 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Білоуса О.В.

суддів: Мельник-Томенко Ж. М. Залімського І. Г.

при секретарі: Ковальчук О.В.

за участю представників сторін:

позивача: Коберського А.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Шепетівської об'єднаної державної податкової інспекції Хмельницької області на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 09 квітня 2013 року у справі за адміністративним позовом Приватного підприємства "Інтербудплюс" до Шепетівської об'єднаної державної податкової інспекції Хмельницької області про скасування податкових повідомлень-рішень , -

В С Т А Н О В И В :

ПП «Інтербудплюс» звернулось до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до Шепетівської об'єднаної податкової інспекції про скасування податкових повідомлень рішень. Позовні вимоги мотивовано тим, що Шепетівською ОДПІ було проведено документальну позапланову перевірку Приватного підприємства «Інтербудплюс» з питань дотримання вимог податкового валютного та іншого законодавства, щодо взаємовідносин з ризиковими контрагентами, за період з 01.07.2011 року по 30.06.2012 року, за результатами якої був складений акт №827/22/36950094 від 26.10.2012 року. На підставі висновків акту податковим органом були прийняті податкові - повідомлення рішення від 12.11.2012 року №0000802301 та №0000772301. Вважаючи висновки податкового органу безпідставними, а рішення - неправомірними, просили податкові повідомлення-рішення скасувати.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 09.04.2013 року позов задоволено. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 09.04.2013 року, та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись при цьому на неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи та порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору.

В судове засідання представник відповідача (апелянта) не з'явився, направив на адресу суду клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження. Апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі за обставин, викладених у ній, просив постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 09.04.2013 року скасувати, а у позові - відмовити.

Представник позивача в судовому засіданні апеляційну скаргу не визнав у повному обсязі, проти її задоволення заперечив, вважаючи рішення суду першої інстанції законним, обґрунтованим і таким, що відповідає фактичним обставинам справи. Крім того, дав пояснення по суті апеляційної скарги, аналогічні викладеним в письмових запереченнях, що приєднані до матеріалів справи. Просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції необхідно залишити без змін, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Частиною 3 статті 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. При цьому в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 71 КАС України).

Частиною 1 ст. 195 КАС України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, у період з 01.07.2011 року по 30.06.2012 року Шепетівською ОДПІ було проведено документальну позапланову перевірку ПП "Інтербудплюс" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, щодо взаємовідносин з ризиковими контрагентами.

За наслідками перевірки був складений акт №827/22/36950094 від 26.10.2012 року, на підставі висновків якого податковим органом прийняті оскаржувані податкові повідомлення - рішення від 12.11.2012 року №0000802301 про сплату грошового зобов'язання по податку на прибуток у розмірі 112352 грн., №0000772301 про сплату грошового зобов'язання по податку на додану вартість у розмірі 106031 грн. та штрафних санкцій у розмірі 26508 грн. Підставою для висновку про порушення позивачем вимог податкового законодавства стало безпідставне, на думку податкового органу, включенням до податкового кредиту в квітні 2012 року податку на додану вартість по операціях на підставі правочинів, що укладені між ПП "Інтербудплюс" та ТОВ "Фаворит-Найс", між ПП "Інтербудплюс" та ТОВ "Компанія Дельта груп Інвест".

Судом першої інстанції встановлено, що між позивачем та ТОВ "Фаворіт Найс" було укладено договір підряду №18/06/11 від 18.06.2011 року (виконання якого підтверджується актом виконаних робіт №220702 від 22.07.2011 року на суму 62 458 грн.), договір підряду №07/07-11 від 07.07.2011 року, (підтверджується актом виконаних робіт №090801 від 09.08.2011 року на суму 49 362 грн.) ; договір підряду №10/08/11 від 10.08.2011 року (підтверджується актом виконаних робіт №100802 від 10.08.2011 року на суму 72 524 грн.) ; договір підряду №11/08/11 від 11.08.2011 року, (підтверджується актом виконаних робіт №300805 від 30.08.2011 року на суму 119 942 грн.); договір підряду №23/08/11 від 23.08.2011 року, (підтверджується актом виконаних робіт №С)У-260903 від 26.09.2011 року на суму 142 255 грн. ), договір підряду №15/09/11 від 15.09.2011 року, (підтверджується актом виконаних робіт №300907 на суму 30001 грн. ); договір підряду №15/09/11 від 15.09.2011 року, (підтверджується актом виконаних робіт №311010 від 31.10.2011 року на суму 109 554 грн.)

Також між ПП "Інтербудплюс" та ТОВ "Компанія "Дельта Груп Інвест" укладався договір підряду №3/04/2012 від 03.04.2012 року, що підтверджується кошторисом до даного договору підряду, актом прийому - здачі виконаних робіт згідно згаданого договору підряду, податкової накладної №108 від 27.04.2012 року.

Під час розгляду справи судом першої інстанції сторонами не заперечується, що на дату проведення господарських операцій і видачі податкових накладних ТОВ "Компанія Дельта груп Ігвест" та ТОВ "Фаворіт- Найс" перебували на податковому обліку як платники податку на додану вартість.

Вирішуючи по суті існуючий спір, суд першої інстанції керувався тим, що за змістом п.198.1 ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу. Згідно вимог п. 138.1 статті 138 ПК України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, та інших витрат, крім визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу. Зокрема, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (п.п. 139.1.9. п. 139.1 ст. 139 ПК України).

В силу п.198.2 ст.198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 ст.198 ПК України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За змістом п.201.10 ст.201 ПК України підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, є податкова накладна, що видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця. При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну після реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Колегія суддів зауважує, що згідно ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Вищий адміністративний суд в Інформаційному листі від 20.07.2010 р. N 1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби" звертає увагу на необхідність індивідуалізації кваліфікації дій платників податку з формування податкового кредиту та сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість з огляду на добросовісність такого платника.

Предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування.

Наявними в матеріалах справи доказами спростовується висновок податкового органу, що укладені позивачем договори не спрямовані на реальне настання господарських наслідків, що обумовлені ними.

Відповідно до пункту 2 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 № 996-XIV, податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, що ведеться підприємством. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які згідно з вищезазначеним Законом є документами, що містять відомості про господарські операції та підтверджують їх здійснення.

Позивачем, як доказ здійснення господарських операцій, були надані суду належним чином засвідчені копії документів, які відповідають вимогами первинності в розумінні статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", і являються підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Разом з тим, відповідач як суб'єкт владних повноважень в ході судового розгляду не довів обґрунтованість своїх висновків і правомірність прийнятих на їх підставі рішень.

Доводи апеляційної скарги спростовуються вищенаведеним, матеріалами справи, а тому колегією суддів відхиляються, оскільки не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм права, які призвели до неправильного вирішення справи, тобто прийнята постанова відповідає матеріалам справи та вимогам закону, і підстав для її скасування не вбачається.

Відповідно до статті 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті рішення суду з одних лише формальних підстав.

На підставі наведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо задоволення заявлених вимог у спосіб та межах, визначених законом.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Шепетівської об'єднаної державної податкової інспекції Хмельницької області, - залишити без задоволення, а постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 09 квітня 2013 року, - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст. 212 КАС України.

Ухвала суду складена в повному обсязі 17 червня 2013 року .

Головуючий Білоус О.В.

Судді Мельник-Томенко Ж. М.

Залімський І. Г.