Рішення № 31903258, 19.06.2013, Апеляційний суд Полтавської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 1609/2721/12

Номер провадження 22-ц/786/1700/2013

Головуючий у 1-й інстанції Самсонова О.А.

Доповідач Корнієнко В. І.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2013 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області в складі:

Головуючого судді: Корнієнка В.І.,

Суддів: Карпушина Г.Л., Абрамова П.С.,

При секретарі: Коротун І.В.

розглянувши у відкритому судовому засідання в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства «Полтаватеплоенерго»

на рішення Київського районного суду м. Полтави від 24 травня 2012 року

у справі за позовом Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства «Полтаватеплоенерго» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за послуги теплопостачання,-

В С Т А Н О В И Л А :

ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» звернулося з позовом до відповідачів про стягнення заборгованості за надання послуг з теплопостачання за період з 01 вересня 2008 року по 01 січня 2012 року за адресою: АДРЕСА_1, в сумі 8876 грн. 52 коп.

Окрім того, позивач також просив суд стягнути з відповідачів на користь позивача суму інфляційних втрат, понесених позивачем у зв'язку з невиконанням свого зобов'язання відповідачами, в розмірі 1157 грн. 12 коп. та 3% річних в сумі 410 грн. 06 коп.

Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 24 травня 2012 року позов Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства «Полтаватеплоенерго» - задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4, що проживають: АДРЕСА_1, ідентифікаційні номери не встановлено, на користь Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства «Полтаватеплоенерго» ( р/р 260363119530 в ТВБВ № 10016/0112 філії - Полтавське обласне управління АТ «Ощадбанк», МФО 331467, код 03338030) заборгованість за послуги з теплопостачання за період з 01 вересня 2008 року по 01 січня 2012 року в розмірі 8876 грн. 52 коп. - солідарно.

У задоволенні позовних вимог про стягнення з ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 нарахованого індексу інфляції в розмірі 1157 грн. 12 коп. та 3% річних в сумі 410 грн. 06 коп. - відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства «Полтаватеплоенрего» кошти в сумі по 53 грн. 65 коп. з кожного на відшкодування понесених позивачем судових витрат.

З рішенням суду не погодився позивач ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» та подав на нього апеляційну скаргу, у якій просить його змінити в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідачів інфляційних втрат та трьох відсотків річних за прострочення виконання зобов'язання, ухваливши рішення про їх задоволення.

. Апелянт вважає рішення суду таким, що ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, вказуючи на те, що оплата послуг з теплового господарства є грошовим зобов'язанням, внаслідок неналежного виконання якого чинним законодавством передбачено застосування положень ст. 625 ЦК України.

Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 12 липня 2012 року апеляційну скаргу Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства «Полтаватеплоенерго» відхилено.

Рішення Київського районного суду м. Полтави від 24 травня 2012 року залишено без змін.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 13 березня 2013 року ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 12 липня 2012 року в частині залишення без змін рішення суду першої інстанції щодо вирішення позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних скасовано, справу в цій частині передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

З урахуванням викладеного, керуючись також нормами ч. 1 ст. 303 ЦПК України, предметом розгляду в суді апеляційної інстанції є правомірність рішення Київського районного суду м. Полтави від 24 травня 2014 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних.

Колегія суддів, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, приходить до висновку, що скарга підлягає до задоволення частково, за наступних підстав.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.

Відповідно до п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення або неправильне застосування судом матеріального або процесуального права.

Судом першої інстанції вірно встановлено та підтверджується матеріалами справи і не заперечується сторонами, що відповідачі ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4, проживаючи за адресою: АДРЕСА_1, у період з 01 вересня 2008 року по 01 січня 2012 року були споживачами послуг з теплопостачання, що надавалися позивачем.

Відповідно до довідки УГІРФРО УМВС України в Полтавській області від 31 березня 2012 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на виконання рішення Київського районного суду м. Полтави від 13 грудня 2011 року, за яким останні визнані такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1 зняті з реєстраційного обліку за цією адресою з 20 січня 2012 року.

Також судом вірно встановлено, що за період з 01 вересня 2008 року по 01 січня 2012 року відповідачами отримано послуги від позивача, які не оплачено. Внаслідок цього виникла заборгованість в сумі 8876 грн. 52 коп.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» про стягнення з відповідачів інфляційних втрат та трьох відсотків річних за прострочення виконання зобов'язань, суд першої інстанції виходив з наступного.

Відповідно до п. 10 ч. 3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги" встановлена відповідальність за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги у вигляді пені у встановлених законом чи договором розмірах.

Така ж відповідальність за несвоєчасне здійснення платежів за надання послуг з теплопостачання встановлена і у п. 23 Правил та п. 20 Типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженого постановою КМУ від 21 липня 2005 року № 630, положення якого носять юридично обов'язковий характер і підлягають застосуванню незалежно від того, включені вони до конкретного договору чи ні.

З урахуванням викладеного, вказуючи на те, що спірні правовідносини, які виникли між сторонами з приводу надання послуг з теплопостачання, регулюються спеціальними нормами, місцевий суд дійшов висновку про неможливість застосування норм ст. 625 ЦК України.

Проте з таким висновком колегія суддів не може погодитися за наступних обставин.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, у якому одна сторона ( боржник ) зобов'язана вчинити на користь другої сторони ( кредитора ) певну дію ( передати майно, виконати роботу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають на підстава, встановлених ч. 2 ст. 11 ЦК України, оскільки судом встановлено і не оспорюється учасниками процесу, що між сторонами у справі фактично склалися правовідносини з надання послуг теплопостачання.

Відповідно до загальних умов виконання зобов'язання, установлених статтею 526 ЦК України, зобов'язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору та вимогами ЦК України, інших актів цивільного законодавства. Недотримання таких вимог призводить до порушення зобов'язань.

За змістом частини першої статті 901, частини першої статті 903 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Зобов'язання боржника сплатити певну грошову суму на користь кредитора відповідно до цивільно-правового договору або з інших підстав, визначених законом, є грошовим зобов'язанням.

Матеріалами справи підтверджується той факт, що між сторонами не був укладений у належній формі договір про надання послуг. Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Закон України «Про житлово-комунальні послуги» (далі - Закон № 1875 - IV від 24 червня 2004 року) визначає основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки.

Аналіз цього Закону дає підстави для висновку, що він належить до нормативного акта спеціальної дії, який регулює відносини, що виникають між виробниками, виконавцями, споживачами у процесі створення, надання та споживання житлово-комунальних послуг.

Разом з тим ст. 4 Закону № 1875-ІV від 24 червня 2004 року передбачає, що законодавство України у сфері житлово-комунальних послуг, крім цього Закону, базується на Конституції України і складається з нормативно-правових актів у галузі цивільного, житлового законодавства та інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері житлово-комунальних послуг.

ЦК України у ст. ст. 3, 6, 203, 626, 627 визначає загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору та формулює загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 208 ЦК України правочин між фізичною і юридичною особами належить вчиняти у письмовій формі, за виключенням випадків, передбачених ч. 1 ст. 206 цього Кодексу.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ч. 1 ст. 638 ЦК України). Інші випадки визнання договору укладеним зазначені у ст. ст. 642 - 643 ЦК України.

Частина 1 ст. 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Розкриваючи зміст засади свободи договору у ст. ст. 6, 627, ЦК України визначає, що свобода договору полягає в праві сторін вільно вирішувати питання при укладенні договору, виборі контрагентів та погодженні умов договору.

Закріпивши принцип свободи договору, ЦК України разом з тим визначив, що свобода договору не є безмежною, оскільки відповідно до абз. 2 ч. 3 ст. 6 та ст. 627 цього Кодексу при укладенні договору, виборі контрагентів, визначенні умов договору сторони не можуть діяти всупереч положенням цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства.

Зазначені положення узгоджуються з нормами ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України, відповідно до яких підставою недійсності правочинів є суперечність їх актам цивільного законодавства.

Водночас ч. 1 ст. 19 Закону № 1875 - IV від 24 червня 2004 року передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Статті 20, 21 цього Закону визначають обов'язки споживача та виконавця житлово-комунальних послуг.

При цьому всьому, згідно зі ст. 1 Закону України від 24 червня 2004 року "Про житлово-комунальні послуги", утриманням будинків і прибудинкових територій є господарською діяльністю, спрямованою на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи щодо забезпечення експлуатації та ( або ) ремонту жилих та нежилих приміщень, будинків і споруд, комплексів будинків і споруд, а також утримання прилеглої до них ( при будинкової ) території відповідно до вимог нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, передбачених законодавством.

Споживачем за цим Законом є фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.

Відповідно до ст. 162 Житлового кодексу України, п. 7 Правил користування приміщеннями житлових будинків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 24 січня 2006 року № 45, наймач ( власник ) квартири зобов'язаний укласти договір про надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем відповідно до типового договору, своєчасно вносити квартирну плату і плату за комунальні послуги.

З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що відсутність укладеного між сторонами договору про надання послуг не спростовує факту виникнення у відповідачів грошового зобов'язання перед позивачем по оплаті спожитих послуг з теплопостачання, та правових наслідків прострочення боржниками виконання такого грошового зобов'язання.

Поряд з цим, виходячи з юридичної природи правовідносин як грошових зобов'язань, на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання.

Закріплена в пункті 10 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» правова норма щодо відповідальності боржника за несвоєчасне здійснення оплати за житлово-комунальні послуги у вигляді пені не виключає застосування правових норм, встановлених частиною другою статті 625 ЦК України

Проте, районний суд на вищевикладене не звернув уваги та не в повній мірі встановив обставини справи, що призвело до невірного вирішення спору та ухвалення необґрунтованого рішення.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення Київського районного суду м. Полтави від 24 травня 2012 року підлягає скасуванню в частині відмови у задоволенні позовних вимог ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» про стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних за прострочення виконання грошового зобов'язання з ухваленням нового, яким стягнути з відповідачів на користь позивача у солідарному порядку 1157 гривень 12 копійок інфляційних втрат та три відсотки річних в сумі 410 гривень 06 копійок, а всього - 1567 гривень 18 копійок.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 314, 316 ЦПК України, -

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства «Полтаватеплоенерго» - задовольнити частково.

Рішення Київського районного суду м. Полтави від 24 травня 2012року - скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних за прострочення виконання грошового зобов'язання.

Ухвалити в цій частині нове рішення.

Стягнути з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4, що проживають: АДРЕСА_1, ідентифікаційні номери не встановлено, у солідарному порядку на користь Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства «Полтаватеплоенерго» ( р/р 260363119530 в ТВБВ № 10016/0112 філії - Полтавське обласне управління АТ «Ощадбанк», МФО 331467, код 03338030) 1157 гривень 12 копійок інфляційних втрат та три відсотки річних в сумі 410 гривень 06 копійок, а всього - 1567 гривень 18 копійок.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.

Головуючий суддя : /підпис/ В.І. Корнієнко

Судді: /підпис/ Г.Л. Карпушин /підпис/ П.С. Абрамов

З оригіналом згідно: Суддя апеляційного суду

Полтавської області __ В.І. Корнієнко