Ухвала суду № 31893891, 29.05.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"29" травня 2013 р. м. Київ К/9991/77967/11

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Лосєва А.М., Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М., за участю секретаря Титенко М.П.за участю представників позивача:Фурмана К.О., Т.В.,відповідача:не з'явився,розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Снігурівської міжрайонної державної податкової інспекції у Миколаївській області

на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 14.07.2010

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 11.10.2011

у справі № 2а-957/10/1470

за позовом Приватного підприємства «Роксолана»

до Снігурівської міжрайонної державної податкової інспекції у Миколаївській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И Л А :

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 14.07.2010, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 11.10.2011, задоволено позовні вимоги Приватного підприємства «Роксолана» (надалі - позивач, ПП «Роксолана») до Снігурівської міжрайонної державної податкової інспекції у Миколаївській області (надалі - відповідач, Снігурівська МДПІ у Миколаївській області): скасовано податкове повідомлення-рішення від 11.02.2010 № 0000022301/0.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийнято з порушенням норм матеріального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції і відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Позивач надав письмові заперечення на касаційну скаргу, в яких наводить доводи в підтримку оскаржуваних судових рішень.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що з 11.05.1999 підприємство знаходиться на податковому обліку в Снігурівській МДПІ у Миколаївській області та з 01.01.2009 є платником податку на додану вартість.

Фахівцями відповідача було проведено виїзну планову перевірку ПП «Роксолана» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 жовтня 2006 року по 30 вересня 2009 року, про що складено акт від 01.02.2010 № 16/23/30389497.

ПП «Роксолана» є сільськогосподарським товаровиробником, що займається виробництвом та реалізацією продукції рослинництва, тваринництва і підпадає під спеціальний режим оподаткування, передбачений п. 11.21, 11.29 ст. 11 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (надалі - Закон України «Про податок на додану вартість»).

Перевіркою достовірності відображених показників у поданих деклараціях з податку на додану вартість встановлено, що ПП «Роксолана» з 01 січня 2009 року не використовує спеціальний режим оподаткування податком на додану вартість. Із рядка « 24» спеціальної декларації за останній податковий період 2008 року позивачем не перенесена сума в розмірі 339 863 грн. до рядка « 8.4» загальної декларації за січень 2009 року.

Крім того, сформувавши кредит на підставі податкових накладних за попередні періоди, отриманих із запізненням, ПП «Роксолана» завищила податковий кредит у лютому 2009 року на 240 640 грн. та завищила у квітні 2009 року на суму 8 000 грн. на підставі податкової накладної, отриманої від ПП «Верона-Буд».

Порушення п. 4.1 ст.4, пп. 7.3.1 п.7.3, пп. 7.4.1 п.7.4, пп. 7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» стали підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення, яким визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 400 770 грн., у тому числі: за основним платежем - 267 180 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 133 590 грн.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України не може погодитись із позицією судів попередніх інстанцій стосовно помилковості донарахування відповідачем податкових зобов'язань з податку на додану вартість і штрафних санкцій, оскільки вважає такі висновки неповними та передчасними, зважаючи на наступне.

Пунктом 11.29 ст.11 Закону України «Про податок на додану вартість» в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, передбачалось, що до 1 січня 2009 року зупиняється дія пункту 7.7 статті 7, пунктів 10.1 і 10.2 статті 10 цього Закону в частині сплати до бюджету податку на додану вартість щодо операцій з поставки товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини, за винятком операцій з поставки переробним підприємствам молока та м'яса живою вагою, що здійснюються сільськогосподарськими товаровиробниками незалежно від організаційно-правової форми та форми власності, в яких сума, одержана від поставки сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки за попередній звітний (податковий) рік, становить не менше 50 відсотків загальної суми валового доходу підприємства. Зазначені кошти залишаються в розпорядженні сільськогосподарських товаровиробників і використовуються ними на придбання матеріально-технічних ресурсів виробничого призначення.

Зі змісту наведеної статті та пункту 4 Порядку акумуляції та використання коштів, які нараховуються сільськогосподарськими товаровиробниками - платниками податку на додану вартість щодо операцій з продажу товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26 лютого 1999 р. № 271 (надалі - Порядок № 271), вбачається, що залишок суми від'ємної різниці між податковими зобов'язаннями та податковим кредитом попередніх періодів зараховується сільськогосподарським товаровиробником на зменшення податкових зобов'язань наступних звітних періодів.

Починаючи з січня 2009 року до законодавства України були внесені зміни щодо визначення категорії платників податку, які мають право на пільговий режим оподаткування доходів від здійснення сільськогосподарської діяльності. Зокрема, Законом України від 31.10.2008 № 639-IV «Про першочергові заходи щодо запобігання негативним наслідкам фінансової кризи та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» пункт 11.29 ст. 11 Закону України «Про податок на додану вартість» був виключений, а ст. 8-1 цього ж Закону була введена в дію з 01.01.2009.

Такі зміни встановили з 01 січня 2009 року інші вимоги щодо визначення статусу сільськогосподарського товаровиробника, що має право на пільгу з податку на додану вартість та інші вимоги щодо переліку пільгових видів сільськогосподарської діяльності.

Відповідно до пп.5.13.2 п. 5.13 наказу Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 № 166 «Про затвердження форми податкової декларації та Порядку її заповнення і подання», в редакції наказу Державної податкової адміністрації України від 21.01.09 № 8 (надалі - Наказ № 166), суми податку на додану вартість, відображені в рядку 24 податкової декларації (скороченої) сільськогосподарських підприємств (пункт 11.21 Закону), сільськогосподарських товаровиробників (пункт 11.29 Закону) за останній податковий період в умовах дії Закону, чинного до внесення змін Законом № 639, уключаються із знаком «-» до рядка 8.4 «інші випадки» податкової декларації з податку на додану вартість, що подається після набуття чинності Законом № 639.

Суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що норми законодавства, які були чинні на момент виникнення спірних правовідносин, не містили обмежень щодо перенесення сільськогосподарськими товаровиробниками сум податкового кредиту до декларацій наступних звітних періодів. Відтак, висновки податкового органу про завищення показників податкового кредиту загальної декларації з податку на додану вартість за лютий 2009 року визнані судами помилковими, що призвели до винесення незаконного податкового повідомлення-рішення.

Однак з такою позицією колегія суддів Вищого адміністративного суду України погодитись не може, мотивуючи свої обґрунтування наступним.

Відмінність спеціального режиму оподаткування сільськогосподарських підприємств відповідно до пп. 11.29 ст. 11 Закону України «Про податок на додану вартість» від загальної системи полягає в тому, що зазначені підприємства не перераховують до бюджету позитивну різницю між сумою податкового зобов'язання та податкового кредиту, а акумулюють її на власному спеціальному банківському рахунку або перераховують її на небюджетний рахунок, а також в тому, що при від'ємній різниці між цими сумами такі платники податку не мають права на включення її до загальної декларації та відшкодування з бюджету. Тобто, спеціальний режим оподаткування не передбачає розрахунків з бюджетом. Оскільки відсутня сплата податку на додану вартість до бюджету, відсутнім є і джерело відшкодування цього податку з бюджету за операціями, зазначеними в скорочених деклараціях.

Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України вже висловлювала правову позицію щодо застосування вказаних норм права при розгляді справ цієї категорії. Зокрема, у постановах від 17.06.2008 № 21-587во08 і від 09.12.2008 № 21-1415во08 викладено висновок, що у разі, коли платник податку, реалізовуючи продукцію, на підставі п. 11.29 ст. 11 Закону України «Про податок на додану вартість» цього податку до бюджету не сплачує, а декларує податкові зобов'язання за спеціальною податковою декларацією, використовуючи кошти відповідно до Порядку № 271, то і права на відшкодування цього податку з бюджету він не має.

Окрім цього, норми пп. 5.13.2 п. 5.13 Порядку № 166, регулюючи питання переходу підприємства зі спеціального режиму сплати податку на додану вартість за пп. 11.29 ст. 11 Закону України «Про податок на додану вартість» на новий спеціальний режим сплати податку на додану вартість за ст. 8-1 вказаного Закону, саме тому і конкретизують обов'язок переносити суму з рядка 24 старої «скороченої» декларації до рядка 8.4 нової «скороченої» декларації для підприємців, що продовжують застосовувати спеціальний режим оподаткування.

Наведене спростовує твердження судів попередніх інстанцій про правильність формування податкового кредиту позивача за січень-лютий 2009 року.

Задовольняючи позов в цій частині, суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки дослідженню декларацій за грудень 2008 року - лютий 2009 року, що містять інформацію щодо предмету доказування та є основою податкових взаємовідносин із позивачем, а також не навели достатніх обґрунтувань тому, чи використав позивач для формування показників податкових зобов'язань та податкового кредиту загальної декларації за січень 2009 року показники від'ємного значення податку на додану вартість декларації за грудень 2008 року.

Слід також зазначити, що, посилаючись на правомірність формування податкового кредиту з податку на додану вартість за квітень 2009 року з урахуванням податкової накладної, наданої ПП «Верона-Буд», суди попередніх інстанцій, залишили поза увагою той факт, що наявність у позивача виданої йому продавцем товару податкової накладної є підставою для формування податкового кредиту з податку на додану вартість лише за умови реального вчинення господарських операцій.

Натомість, матеріали справи не містять жодного первинного документа, який би засвідчував товарність господарських відносин між позивачем і ПП «Верона-Буд», деталізував склад (зміст) придбаних позивачем товарів (послуг) та вказував на можливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг тощо.

Без встановлення і дослідження наведених обставин рішення суду не може відповідати незмінним принципам законності, повноти і обґрунтованості у розумінні статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Принцип офіційного з'ясування обставин в адміністративній справі, закріплений частинами четвертою та п'ятою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, передбачає вжиття судом дозволених законом заходів, необхідних для встановлення всіх фактичних даних зі спору, у тому числі і шляхом виявлення та витребування доказів з власної ініціативи, оскільки висновок суду стосовно правомірності (або незаконності) оскаржуваного рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень може бути зроблений лише після вичерпання усіх передбачених законом процесуальних засобів для перевірки юридичних фактів, що входять до предмета доказування у справі.

Зважаючи на те, що судами попередніх інстанцій вищеназвані обставини враховано не було, і це призвело до передчасних та не обґрунтованих належним чином висновків щодо прав і обов'язків сторін у даному спорі, а також те, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України.

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ч. 3 ст. 160, ст.ст. 210, 214, 215, 220, 223, 227, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Снігурівської міжрайонної державної податкової інспекції у Миколаївській області задовольнити частково.

2. Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 14.07.2010 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 11.10.2011 у справі № 2а-957/10/1470 скасувати.

Справу № 2а-957/10/1470 направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя:(підпис)Лосєв А.М.Судді(підпис)Бившева Л.І. (підпис) Шипуліна Т.М.З оригіналом згідно

помічник судді