ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
"04" червня 2013 р. м. Київ К-39227/10
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.
суддів: Блажівської Н.Є.
Голубєвої Г.К.
розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства «Поділлявторметал»
на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 25 серпня 2010 року
та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 09 листопада 2010 року
у справі № 2-а-2639/10/0270
за позовом Закритого акціонерного товариства «Поділлявторметал»
до Державної податкової інспекції у м. Вінниці,
Державної податкової адміністрації у Вінницькій області
про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень та рішень про застосування штрафних (фінансових) санкцій, -
ВСТАНОВИВ:
Закрите акціонерне товариство «Поділлявторметал» (позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Вінниці (відповідач-1) та Державної податкової адміністрації у Вінницькій області (відповідач-2) про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень № 0001722300/0 від 10 червня 2010 року та № 0001732300/0 від 10 червня 2010 року, а також рішень № 0001752300 від 10 червня 2010 року та № 0001762300 від 10 червня 2010 року про застосування штрафних (фінансових) санкцій.
Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 25 серпня 2010 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 09 листопада 2010 року, в задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, позивач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.
В поданій касаційній скарзі, ЗАТ «Поділлявторметал», посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 25 серпня 2010 року, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 09 листопада 2010 року та прийняти нове рішення, яким визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення № 0001722300/0 від 10 червня 2010 року та № 0001732300/0 від 10 червня 2010 року, а також рішення № 0001752300 від 10 червня 2010 року та № 0001762300 від 10 червня 2010 року про застосування штрафних (фінансових) санкцій.
В запереченні на касаційну скаргу відповідач-2 просить відмовити в її задоволенні повністю.
Представники сторін в судове засідання не з'явились, хоча були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.
В зв'язку з цим, касаційний розгляд справи проведено в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до пункту 2 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.
Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з таких підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем-2 проведено виїзну планову перевірку ЗАТ «Поділлявторметал» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 29 червня 2005 року по 31 грудня 2009 року, за результатами якої складено акт № 194/2301/33587480 від 25 травня 2010 року.
На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем-1 прийнято податкові повідомлення-рішення № 0001722300/0 від 10 червня 2010 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 189 911,00 грн. (156 333,00 грн. - основний платіж, 33 578,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції), № 0001732300/0 від 10 червня 2010 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 65 677,00 грн. (1 927,00 грн. - основний платіж, 63 750,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції), а також рішення № 0001752300 від 10 червня 2010 року, яким до позивача застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 170,00 грн., та № 0001762300 від 10 червня 2010 року, яким до позивача застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 387 522,37 грн.
Перевіркою встановлено порушення позивачем підпунктів 4.1.1, 4.1.6 пункту 4.1 статті 4, підпунктів 5.2.1, 5.2.5, 5.2.10 пункту 5.2 статті 5, підпункту 7.3.5 пункту 7.3, підпункту 7.6.1 пункту 7.6 статті 7, підпункту 8.7.1 пункту 8.7 статті 8, пункту 11.3 статті 11 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 334/94-ВР) у зв'язку з безпідставним відображенням в рядку 04.9 декларації з податку на прибуток за 2009 рік від'ємного значення об'єкта оподаткування попереднього податкового року в розмірі 259 403,00 грн., завищенням сум амортизаційних відрахувань з підстав неправильного застосування норм амортизаційних відрахувань по основним засобам підприємства, а також неправомірним віднесенням до складу валових витрат вартості консультаційних та аналітичних послуг, наданих нерезидентом «CRAYMON HOLDINGS LTD» (Кіпр), з огляду на відсутність підтвердження пов'язаності вказаних послуг з господарською діяльністю ЗАТ «Поділлявторметал».
Також, встановлено порушення пункту 4.5 статті 4, підпункту 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 168/97-ВР), оскільки, підприємством неправомірно сформовано податковий кредит за договором про надання консультаційних та аналітичних послуг № CR-Pod-Ser/2009 від 01 серпня 2009 року, укладеним з нерезидентом «CRAYMON HOLDINGS LTD» (Кіпр).
Крім того, податковий орган дійшов висновку про порушення ЗАТ «Поділлявторметал» пункту 1 статті 9 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», статті 1 Указу Президента України від 18 червня 1994 року № 319/94 «Про невідкладні заходи щодо повернення в Україну валютних цінностей, що незаконно знаходяться за її межами» з підстав недекларування валютних цінностей та іншого майна, що перебуває за межами України.
Поміж іншого, встановлено порушення позивачем статті 2 Закону України від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 185/94-ВР) у зв'язку з порушенням термінів розрахунків за експортними контрактами.
Відмовляючи в задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими частково погоджується суд касаційної інстанції.
За приписами пункту 6.1 статті 6 Закону № 334/94-ВР якщо об'єкт оподаткування платника податку з числа резидентів за результатами податкового року має від'ємне значення об'єкта оподаткування (з урахуванням суми амортизаційних відрахувань), сума такого від'ємного значення підлягає включенню до складу валових витрат першого календарного кварталу наступного податкового року. Розрахунок об'єкта оподаткування за наслідками півріччя, трьох кварталів та року здійснюється з урахуванням від'ємного значення об'єкта оподаткування попереднього року у складі валових витрат таких податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення такого від'ємного значення.
Спростовуючи висновок податкового органу про безпідставне відображення позивачем в рядку 04.9 декларації з податку на прибуток за 2009 рік суми від'ємного значення об'єкта оподаткування попереднього податкового року в розмірі 259 403,00 грн., ЗАТ «Поділлявторметал» вказувало на подання ним уточнюючого розрахунку податкових зобов'язань у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок за 2008 рік.
Проте, як встановлено судами, на підтвердження вказаної обставини позивачем надано уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок за 2009 рік, а доказів на підтвердження надання уточнюючого розрахунку за 2008 рік платником податку надано не було.
Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону № 334/94-ВР валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону № 334/94-ВР до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.
Підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону № 334/94-ВР передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Згідно із статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-XIV) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Частиною 1 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.
При цьому згідно із статтею 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
В свою чергу, умовою достовірності доказів щодо придбання консультаційних та аналітичних послуг, зв'язку цих послуг з власною господарською діяльністю позивача є, перш за все, конкретизація змісту, обсягу, результату цих послуг.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, на обґрунтування правомірності включення вартості отриманих від нерезидента послуг до складу валових витрат, а також сум податку на додану вартість, сплачених в їх ціні, до складу податкового кредиту позивач посилався на наявність актів виконаних робіт з інформаційно-технічного забезпечення та консультування.
Разом з тим, судами встановленою, що надані платником акти виконаних робіт не містять підстав, порядку, змісту та обсягу виконаних послуг відповідно до умов договору № CR-Pod-Ser/2009 від 01 серпня 2009 року, а також не дають змоги встановити, яким чином формувалась їх вартість.
Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Таким чином, відсутність підтвердження зв'язку придбаних консультаційних та аналітичних послуг з власною господарською діяльністю позивача виключає, в свою чергу, можливість віднесення сум податку на додану вартість, сплачених в їх ціні, до складу податкового кредиту.
Що стосується встановленого перевіркою порушення термінів розрахунків за експортними контрактами, то, як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, позивач факт його вчинення не заперечує, проте посилається на відсутність у податкового органу компетенції на визначення пені за порушення термінів розрахунків в іноземній валюті.
Однак, слід зазначити, що згідно із статтею 4 Закону № 185/94-ВР порушення резидентами строків, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка від суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості. Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару).
Державні податкові інспекції вправі за наслідками документальних перевірок безпосередньо стягувати з резидентів пеню, передбачену цією статтею.
Пунктом 2.3 розділу 2 Порядку направлення органами державної податкової служби України податкових повідомлень платникам податків та рішень про застосування штрафних (фінансових) санкцій, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 21 червня 2001 року № 253 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), визначено, що рішенням про застосування штрафних (фінансових) санкцій є рішення керівника податкового органу (його заступника) щодо виявленого порушення (крім порушення правил оподаткування), яке приймається відповідно до законодавчих актів, якими надано право податковим органам застосовувати штрафні (фінансові) санкції.
З огляду на викладене, слід визнати обґрунтованим висновком судових інстанцій про наявність у податкового органу повноважень на застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій за порушення вимог Закону № 185/94-ВР.
Разом з тим, колегія суддів не може погодитись з доводами судів попередніх інстанцій про необхідність застосування до основних засобів, придбаних ЗАТ «Поділлявторметал» у 2009 році, норм амортизації, що діяли до 01 січня 2004 року, оскільки, позивачем не надано доказів на підтвердження того, що ним придбано нові основні засоби.
Адже, відповідно до підпункту 8.1.1 пункту 8.1 статті 8 Закону № 334/94-ВР під терміном «амортизація» основних фондів і нематеріальних активів слід розуміти поступове віднесення витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення, на зменшення скоригованого прибутку платника податку у межах норм амортизаційних відрахувань, установлених цією статтею.
Згідно з підпунктом 8.1.2 пункту 8.1 статті 8 Закону № 334/94-ВР амортизації підлягають витрати на придбання основних фондів та нематеріальних активів для власного виробничого використання, включаючи витрати на придбання племінної худоби та придбання, закладення і вирощування багаторічних насаджень до початку плодоношення.
Підпунктом 8.6.1 пункту 8.6 статті 8 Закону № 334/94-ВР (в редакції, що діяла до 01 січня 2004 року) передбачено норми амортизації у відсотках до балансової вартості кожної з груп основних фондів на початок звітного (податкового) періоду в такому розмірі (в розрахунку на податковий квартал): група 1 - 1,25 відсотка; група 2 - 6,25 відсотка; група 3 - 3,75 відсотка; група 4 - 15 відсотків.
Однак, Законом України від 24 грудня 2002 року № 349-IV «Про внесення змін до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» зазначені норми викладено в іншій редакції, згідно з якою: група 1 - 2 відсотки; група 2 - 10 відсотків; група 3 - 6 відсотків; група 4 - 15 відсотків.
Відповідно до абзацу 1 пункту 1 розділу ІІ «Перехідні положення» Закону України від 01 липня 2004 року № 1957-IV «Про внесення змін до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» норми амортизаційних відрахувань, зазначені у статті 8 Закону № 334/94-ВР для основних фондів груп 1, 2 і 3, застосовуються щодо витрат, понесених (нарахованих) платником податку після 01 січня 2004 року у зв'язку з придбанням або спорудженням нових основних фондів груп 1, 2 і 3, а також витрат на поліпшення таких нових основних фондів.
Таким чином, здійснене судами першої та апеляційної інстанцій тлумачення поняття «нових основних фондів» у розумінні наведеної норми Закону, згідно з яким до таких основних фондів відносяться лише основні засоби, які взагалі ніколи раніше не експлуатувались, є помилковим, оскільки, придбання або спорудження нових фондів у цій нормі розглядається в контексті понесених платником витрат, а не відносно часу існування таких фондів. Тобто у разі придбання основних фондів після 01 січня 2004 року такі фонди є новими для платника, незалежно від строку їх попередньої експлуатації.
Однак, з огляду на те, що судами попередніх інстанцій не розмежовано суму основного платежу та суму штрафних (фінансових) санкцій, визначених податковим повідомленням-рішенням № 0001722300/0 від 10 червня 2010 року, за кожним окремим епізодом, у суду касаційної інстанції відсутня можливість виокремити правомірні донарахування від неправомірних.
А тому, постановлені у справі судові рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення № 0001722300/0 від 10 червня 2010 року підлягають зміні з направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції, а в решті оскаржувані судові рішення слід залишити без змін.
Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 225, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства «Поділлявторметал» задовольнити частково.
Змінити постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 25 серпня 2010 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 09 листопада 2010 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення № 0001722300/0 від 10 червня 2010 року з направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.
В решті постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 25 серпня 2010 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 09 листопада 2010 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий Рибченко А.О.
Судді Блажівська Н.Є.
Голубєва Г.К.
Судове рішення № 31893877, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України) було прийнято 04.06.2013. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Ухвала суду. На цій сторінці ви зможете знайти важливі дані про це судове рішення. Ми забезпечуємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних включає повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам легко знаходити важливі дані.
Це рішення відноситься до справи № 2-а-2639/10/0270. Фірми, які зазначені в тексті цього судового документа: