Постанова № 31883931, 14.06.2013, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 червня 2013 року Справа № 2725/10/9104

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі :

головуючого судді: Ліщинського А.М.,

суддів: Довгої О.І., Запотічного І.І.

при секретарі судового засідання: Рак Х.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2009 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Будмаркет» до Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова про скасування податкових повідомлень-рішень №2631610/23-219 та №26317/10/23-219 від 05.11.2008 року,-

В С Т А Н О В И Л А:

28.07.2009 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до відповідачів про скасування податкових повідомлень-рішень №2631610/23-219 та №26317/10/23-219 від 05.11.2008 року.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що відповідачем за результатом проведеної в період з 29.08.2008 року по 09.10.2008 року проведено виїзну планову документальну перевірку з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2005 року по 31.03.2008 року, складено Акт від 23.10.2008 року за №3614/23-2/31441809. Актом перевірки встановлено порушення п.1.25 ст.1, п.п.4.1.6 п.4.1 ст.4, п.5.1. п. п. 5.2.1. п.5.2.п.п.5.3.9. п.5.3. п.5.4.4. п.5.4 ст.5 п.п. 11.2.3. п. 11.2 ст.11. Закону України від 22.05.1997р. №283/97 - ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин та порушення пп.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.97 року №168/97 - ВР у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин. На підставі даного Акту на підставі донараховано податкове зобов'язання по податку на прибуток (основний платіж) на суму 168471,00 грн., а також застосовано штрафні (фінансові) санкції на суму 84235,50 грн. та винесено податкове повідомлення - рішення від 05.11.2008 року № 26316/10/23-219. Також донараховано податкове зобов'язання по податку на додану вартість (основний платіж) в сумі 35348,50 грн., та застосовано штрафні (фінансові) санкції на суму 17674,25 грн. і винесено податкове повідомлення-рішення від 05.11.2008 року № 26317/10/23-219). Всього згідно податкового повідомлення - рішення визначено суму податкового зобов'язання з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій в сумі 53022,75 грн. Вважає, що дані податкові повідомлення - рішення підлягають скасуванню.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2009 року позов задоволено. Визнано недійсним та скасовано податкові повідомлення-рішення №2631610/23-219 та №26317/10/23-219 від 05.11.2008 року.

Відповідач постанову оскаржив, не погодившись із зазначеним судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, зазначивши, що оскаржувана постанова винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права та є незаконною, просить оскаржувану постанову скасувати та прийняти нову, якою відмовити в задоволені позовних вимог.

В апеляційній скарзі покликається на те, що позивачем порушено п.1.25 ст.1, п.п.4.1.6 п.4.1 ст.4, п.5.1. п. п. 5.2.1. п.5.2.п.п.5.3.9. п.5.3. п.5.4.4. п.5.4 ст.5 п.п. 11.2.3. п. 11.2 ст.11. Закону України від 22.05.1997р. №283/97 - ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин та порушення пп.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.97 року №168/97 - ВР у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин.

У ході апеляційного розгляду представник апелянта ОСОБА_2 надав пояснення та просить задовольнити апеляційну скаргу.

Інші особи які беруть участь у справі, в судове засідання на виклик суду не з'явилися, що не перешкоджає розгляду справи в їх відсутності згідно з ч.4 ст. 196 КАС України.

Судова колегія заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає за необхідне її задовольнити з наступних підстав.

Задовольняючи позовні вимоги позивача, суд першої інстанції виходив з того, що для заборгованості, яка виникла із простого векселя строк позовної давності складає З (три) роки з дати настання строку платежу.

Простий вексель №7332536513199 від 29.08.2005 року виданий зі строком платежу «за пред'явленням». Отже, відповідно до ст. 34 Уніфікованого Закону про переказні векселі та прості векселі він підлягає оплаті не пізніше одного року з дати складення векселя. Таким чином, дата настання строку платежу, як момент, з якого починає спливати строк позовної давності по спірному векселю, наступає через рік з моменту складення векселя, а строк позовної давності загалом спливає через чотири роки з моменту складення векселя.

Отже, момент настання дати платежу - 29.08.2006 р., а момент спливу строку позовної давності - 29.08.2009 р.

Що стосується віднесення підприємством на валові витрати попередню оплату за послуги в сумі 12 761грн., в бухгалтерському обліку дана сума станом на 31.03.2008 року рахується на залишку рахунку 68.52 «розрахунки з іншими кредиторами» суд констатує, що відповідно до пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону № №283/97 до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці з врахуванням обмежень, встановлених пунктами 5.3-5.8 цієї статті.

В підпунктах 5.3-5.8 ст. 5 Закону №283/97 не зазначено про неправомірність віднесення до складу валових витрат видатків з попередньої оплати вартості придбаних товарів.

Що стосується про завищення валових витрат позивачем внаслідок віднесення до валових витрат послуг з реклами товарів товариства, які не підтвердженні первинними документами. Вказаний висновок відповідача не відповідає дійсності, оскільки як вбачається з матеріалів справи, у позивача наявні всі підтверджуючі документи, а саме: договір про рекламу продукції №03/05/07 від 27 травня 2007 року, програма проведення рекламної компанії про просуненню на ринок продукції ТОВ «Торговий дім «Будмаркет», акти приймання-передачі робіт від 30.06.2007р, від 31.07.2007 р., від 28.09.2007 р., від 31.10.2007 р. а також проспекти, буклети тощо, на яких містяться контактні дані позивача.

Такі висновки суду першої інстанції, на переконання колегії суддів, не відповідають фактичним обставинам справи та нормам матеріального права.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, що ДПІ у Франківському районі м.Львова у період з 29.08.2008р. по 09.10.2008р. проведено виїзну планову документальну перевірку ТзОВ «Торговий дім «Будмаркет» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01,04.2005р. по 31,03.2008р.

За результатами вказаної перевірки 23.10.2008р. складено Акт за №3614/23-2/31441809 (далі Акт перевірки).

Вказаним Актом перевірки встановлено порушення позивачем п.1.25 ст.1, п.п.4.1.6 п.4.1 ст.4, п.5.1. п. п. 5.2.1. п.5.2.п.п.5.3.9. п.5.3. п.5.4.4. п.5.4 ст.5 п.п. 11.2.3. п. 11.2 ст.11. Закону України від 22.05.1997р. №283/97 - ВР „Про оподаткування прибутку підприємств" у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі Закон №283/97 - ВР) та порушення пп.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.97 року №168/97 - ВР у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі Закон №168/97 - ВР)

За результатами перевірки на підставі Акту позивачу донараховано податкове зобов'язання по податку на прибуток (основний платіж) на суму 168471,00 грн., а також застосовано штрафні (фінансові) санкції на суму 84235,50 грн. та винесено податкове повідомлення - рішення від 05.11.2008р. № 26316/10/23-219. Всього згідно податкового повідомлення - рішення визначено суму податкового зобов'язання з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій в сумі 252706,50 грн.

Позивачу також донараховано податкове зобов'язання по податку на додану вартість (основний платіж) в сумі 35348,50 грн., та застосовано штрафні (фінансові) санкції на суму 17674,25 грн. і винесено податкове повідомлення-рішення від 05.11.2008р. № 26317/10/23-219). Всього згідно податкового повідомлення - рішення визначено суму податкового зобов'язання з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій в сумі 53022,75 грн.

Зазначені податкові повідомлення-рішення оскаржені до вищестоящих органів державної податкової служби, однак скарги залишено без задоволення.

Відповідно до п. 5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до п.п. 5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», не належать до складу валових витрат витрати, що не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами.

У відповідності до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», податкова звітність ґрунтуєтьсь на даних бухгалтерського обліку.

У відповідності із ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» відомості про господарську операцію відображає первинний документ, який одночасно підтверджує факт її здійснення. При цьому, законодавством визначені обов'язкові реквізити первинних документів.

Зокрема, ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначає перелік обов'язкових реквізитів первинних документів: назву документа (форми), дату і місце складання, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Крім цього, п. 2.4 Наказу Міністерства фінансів України «Про затвердження Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку» від 24.05.95 № 88 визначено, що наявність перелічених реквізитів надає первинним документам юридичної сили та доказовості.

Таким чином, до валових витрат відносяться будь-які витрати, але при умові їх використання у власній господарській діяльності та підтвердження їх складу належним чином оформленими первинними документами.

Проведеною перевіркою встановлено, що позивачем укладено договір про рекламу продукції від 27.05.07 № 03/05/07 із ТОВ «Мегаформ-Тейд». Згідно п. 1 угоди Рекламодавець (ТОВ ТД «Будмаркет») доручає, а Рекламіст (ТОВ «Мегаформ-Трейд») зобов'язується виконати роботу з реклами товарів Рекламодавця в обсязі та на умовах, передбачених цим договором. При цьому, сторонами обумовлено хід рекламної кампанії шляхом затвердження відповідної програми з реклами, яка включає в себе розповсюдження рекламної продукції серед учасників спеціалізованих виставок України, серед відвідувачів будівельних супермаркетів України, по проектних та виробничих підприємствах України, по підприємствах будівельної галузі, по підприємствах, що будуються, по торгових підприємствах, серед кінцевих споживачів, проведення технічних семінарів, електронна та поштова розсилка.

Після виконання відповідного обсягу робіт з виготовлення зразків та розповсюдження рекламо носіїв сторони оформляють акти виконаних робіт.

Таким чином, акти виконаних робіт, які складались учасниками договірних відносин мали б містити інформацію про розповсюдження рекламної продукції саме у тих місцях, які передбачені програмою.

Колегія суддів погоджується з доводами апелянта, що акти виконаних робіт, які були надані до перевірки не розкривають зміст господарської операції, а містять лише загальні фрази з приводу виконання ТОВ «Мегаформ-Тейд» послуг, які передбачені п.1 договору. З аналізу договірних відносин випливає, що рекламна продукція мала б розповсюджуватись на підприємствах, що будуються, по торгових підприємствах України, по підприємствах будівельної галузі, серед відвідувачів будівельних супермаркетів України і т.д. Однак, надані акти виконаних робіт не дають змоги ідентифікувати адміністративно-територіальну одиницю території України, де були надані послуги, саме на території якого підприємства чи то торгового чи то будівельного були надані такі послуги, тому такі акти втрачають свою доказовість у зв'язку із неможливістю ідентифікувати зміст господарської операції.

Крім цього, рекламоносії, які не були надані до перевірки, а були долучені позивачем до матеріалів справи не зазначено, що виробником цих рекламних зразків є ТОВ «Мегаформ-Тейд»

Колегія суддів зазначає, що підприємством безпідставно віднесено до складу валових витрат, послуги по рекламі за відсутності належним чином оформлених первинних документів.

У відповідності із вимогами п.п. 5.4.2 п 5.4 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», можуть бути віднесені до складу валових витрат витрати на проведення аудиту згідно з чинним законодавством, включаючи проведення аудиту за рішенням платника податків.

Одночасно, згідно з п.п. 5.2.1 п 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», до валових витрат можуть бути віднесені витрати, які безпосередньо пов'язані з господарською діяльністю, тобто чи є економічно доцільними та необхідними для провадження господарської діяльності.

В процесі проведення перевірки встановлено, що позивачем до валових витрат були включені витрати у зв'язку із наданням ПП ОСОБА_3 аудиторських послуг згідно договору про надання аудиторських послуг від 29.09.2005 року №1-Аб, а саме підприємцем надавались консультаційні послуги з питань бухгалтерського та податкового обліку на загальну суму 429 800 грн., що підтверджується відповідними актам виконаних робіт, які були надані до перевірки.

Спростовуючи висновки акту перевірки щодо безпідставності включення названих витрат до складу валових витрат, суд зазначає про пов'язаність таких витрат із господарською діяльністю платника, оскільки у штаті позивача відсутня посада головного бухгалтера. Крім цього, на думку суду понесені витрати підтверджені відповідними первинними документами, а саме актами виконаних робіт, які є єдиним джерелом підтвердження факту надання аудиторських послуг. Аудиторський висновок не є первинним документом, який підтверджує факт виконання робіт.

У відповідності із вимогами ст. 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підприємство самостійно визначає облікову політику підприємства; обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з додержанням єдиних засад, встановлених цим Законом, та з урахуванням особливостей своєї діяльності і технології обробки облікових даних. Для забезпечення ведення бухгалтерського обліку підприємство самостійно обирає форми його організації: введення до штату підприємства посади бухгалтера або створення бухгалтерської служби на чолі з головним бухгалтером; користування послугами спеціаліста з бухгалтерського обліку, зареєстрованого як підприємець, який здійснює підприємницьку діяльність без створення юридичної особи; ведення на договірних засадах бухгалтерського обліку централізованою бухгалтерією або аудиторською фірмою; самостійне ведення бухгалтерського обліку та складання звітності безпосередньо власником або керівником підприємства.

Таким чином, організація бухгалтерського обліку можлива у різних формах. При цьому, обрання тої чи іншої форми залежатиме від волевиявлення власника підприємства.

Зокрема, в матеріалах справи містяться накази про затвердження штатного розпису позивача, згідно яких вбачається, що протягом перевіряємого періоду в штаті підприємстві перебувало два бухгалтера. Відтак, можна стверджувати про те, що на підприємстві створена бухгалтерська служба, функціональним обов'язком якої є введення бухгалтерського обліку, виконання якого є можливим і за відсутності на підприємстві головного бухгалтера.

Безпідставними є твердження суду про те, що відсутність на підприємстві головного бухгалтера пояснює необхідність систематичного проведення аудиту та використання його результатів у господарській діяльності.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про аудиторську діяльність», аудиторські послуги у вигляді консультацій можуть надаватись усно або письмово з оформленням довідки та інших офіційних документів. Аудиторські послуги у вигляді експертиз оформляються експертним висновком або актом.

Аудиторський висновок - документ, що складений відповідно до стандартів аудиту та передбачає надання впевненості користувачам щодо відповідності фінансової звітності або іншої інформації концептуальним основам, які використовувалися при її складанні.

Таким чином, законодавець регламентуючи діяльність аудиторів чітко передбачив, які документи будуть підтверджувати факт надання аудиторських послуг.

При цьому, сам позивач, укладаючи договір та підписуючи акти виконаних робіт з аудитором обумовив, що результатом виконання робіт є аудиторський висновок.

Колегія суддів погоджується з доводами апеллянта, що судом не встановлено економічна доцільність таких послуг, що є суттєвою обставиною для віднесення витрат до складу валових витрат.

В актах виконаних робіт зазначено, що аудитор ОСОБА_4 виконувалися роботи по дослідженню касової дисципліни, правильності укладення договорів консультації щодо удосконалення бухгалтерського обліку покращення економічних ефектів, однак на підприємстві відсутній касовий апарат та не застосовується касовий метод, що свідчить про відсутність економічної доцільності для підприємства в аудиторських послугах.

Перевіркою правильності визначення валового доходу встановлено заниження підприємством валового доходу на загальну суму 53834 грн., що призвело до порушення платником п.1.25 ст.1, п.п.4.1.6 п.4.1 ст.4 Закону України «"Про оподаткуванні прибутку підприємств».

Зокрема, підприємством в рахунок оплати за придбаний товар (послуги) згідно договору поставки від 18.07.2005 року №1/07/05 видано простий вексель ТОВ «Пірус». Акт прийому-передачі векселів оформлений 29.08.2005 р. Отримувач векселів згідно акту ТОВ «Пірус». Станом на 31.03.2008р. по бухгалтерському обліку позивача існує кредиторська заборгованість по виданих векселях. За результатами отриманих відповідей по запитах з ЦБД юридичних осіб ДПА України встановлено, що 07.09.2005 року рішенням Господарського суду м. Києва було скасовано державну реєстрацію ТОВ «,Пірус».

Колегія суддів погоджується з доводами апелянта, що судом першої інстанції безпідставно стверджується, що позивачем правомірно не включено до складу валових доходів суму безнадійної кредиторської заборгованості, яка виникла внаслідок не погашення простого векселя за № 7332536513199 від 29.08.2005 року, оскільки у реєстрі відсутні відомості про припинення юридичної особи ТОВ «Пірус».

Дане твердження не відповідає обставинам та матеріалам справи, оскільки на векселі відсутній ідосаментний ряд, а також відомості про передачу простого векселя іншому підприємству, яке б могло пред'явити його до оплати.

Також суд першої інстанції обґрунтовує свою позицію тим, що строк позовної давності по сплаті простого векселя спливає через чотири роки з моменту складення простого векселя, водночас дане твердження не відповідає вимогам статті 34 Уніфікованого закону про переказні та прості векселі від 07.06.1930р., згідно якої переказний (простий) вексель строком за пред'явленням підлягає оплаті при його пред'явлені. Він повинен бути пред'явлений для платежу протягом одного року від дати його складання. Зазначений вексель передано постачальнику згідно акту приймання - передачі векселя від 29.08.2005р., тобто на момент проведення перевірки доказів пред'явлення векселя до оплати не було, відсутні обставин, які підтверджують про переривання строків відповідно до ст. 71 вищевказаного закону.

Тобто, як вбачається із спеціального закону про переказні та прості векселі, то даний закон не передбачає сукупність строку позовної давності, як про це стверджує суд першої інстанції. Також, як вбачається із норм Цивільного кодексу України, то норми цього законодавчого акту не передбачають строку позовної даності чотири роки, а тому суд першої інстанції безпідставно стверджує про той факт, що строк спливає через чотири роки.

Що стосується віднесення позивачем на валові витрати попередню оплату за послуги в сумі 12 761 грн., які були надані суб'єктами підприємницької діяльності, колегія суддів зазначає.

Попередня оплата була здійснена таким суб'єктам підприємницької діяльності фізичним особам, які згідно наданих до перевірки документів знаходяться на спрощеній системі оподаткування, а саме: СПД ФО ОСОБА_5 за надані послуги згідно виписок банку за 4 кв.2005 року на суму 627 грн.; СПД ФО ОСОБА_6 за надані послуги згідно виписок банку за 4 кв.2007року на суму 1 705 грн., за І кв.2008 року на суму 710 грн.; СПД ФО ОСОБА_9 за надані послуги згідно виписок банку 1 кв.2008 року на суму 548,80 грн.; СПД ФО ОСОБА_7 за надані послуги згідно виписок банку за 1 кв.2008 року на суму 1 970 грн.

Суд першої інстанції ґрунтує свою позицію щодо правомірності включення сум до валових витрат на підставі п.п. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», який передбачає формування складу валових витрат по одній з подій, яка відбулась раніше, а саме по факту оплати та наголошує, що вказаним законом не заборонено відновити на валові витрати попередню оплату.

Такі твердження свідчать про неправильне застосування судом норм матеріального права.

Правила ведення податкового обліку, зокрема в частині визначення дати виникнення у платника права на валові витрати, регламентується розділом 11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Загальне правило щодо виникнення у платника права на валові витрати визначено у п.п.11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», зокрема це є одна з подій що сталася раніше або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку на оплату товарів, або дата оприбуткування платником податків товарів.

В свою чергу, коли господарські операції мають певну особливість, в даному випадку це операції з особами, які сплачують податок у складі єдиного податку, то закон визначає інші (відмінні від загальних) правила визначення дати виникнення у платника права на валові витрати.

Зокрема, відповідно до підпункту 11.2.3 пункту 11.2 статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» датою збільшення валових витрат платника податку при здійсненні ним операцій з особами, які сплачують цей податок за ставкою нижчою, ніж зазначена у статті 10 цього Закону (крім платників податку, зазначених у пункті 7.2 статті 7 цього Закону), або сплачують цей податок у складі єдиного чи фіксованого податку чи є звільненими від сплати цього податку або не є його суб'єктами згідно із законодавством, - є дата оприбуткування платником податку товарів (а при їх імпорті - також робіт (послуг), супутніх чи допоміжних такому імпорту товарів), а для робіт (послуг) - дата їх фактичного отримання від таких осіб, незалежно від наявності їх оплати (у тому числі часткової або авансової).

Таким чином, законодавець чітко визначає, що у випадку проведення господарських операцій з суб'єктами господарювання, які перебувають на спрощеній системі оподаткування датою збільшення валових витрат є дата фактичного отримання робіт (послуг), незалежно від наявності оплати. При цьому, закон наголошує на тому, що факт оплати для визначення дати збільшення валових витрат при вчиненні операцій з суб'єктами господарювання, які перебувають на спрощеній системі оподаткування значення немає.

За таких обставин справи, колегія суддів приходить до переконання, що суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку, оскільки вирішуючи даний публічно-правовий спір, не правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм у оскаржуваному судовому рішенні не належну правову оцінку, відтак подана апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 202 КАС України суд апеляційної інстанції скасовує судове рішення та ухвалює нове, коли має місце неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність таких обставин, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи чи питання.

Судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги являються суттєвими і складають підстави для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи.

Керуючись статтями 160 ч.3, 195, 196, 198 п.3, 202, 205, 207, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова задовольнити, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2009 року у справі №2а-4842/09/1370 скасувати та прийняти нову, якою в позові відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя А.М.Ліщинський

Судді О.І. Довга

І.І.Запотічний