Рішення № 31854342, 13.06.2013, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження №22-ц/774/3088/13 Головуючий 1-ої інстанції - Трещов В.В.

Категорія - 27 Доповідач - Демченко Е.Л.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 червня 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого - судді Демченко Е.Л.

суддів - Куценко Т.Р., Волошина М.П.

при секретарі - Качур Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпропетровську апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 27 грудня 2012 року по справі за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») про визнання дій протиправними та правочину недійсним, -

в с т а н о в и л а :

У вересні 2011 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ПАТ КБ „ПриватБанк" про визнання дій протиправними та правочину недійсним, мотивуючи тим, що 15 серпня 2007 року він придбав автомобіль DAEWOO Nixie, державний номер НОМЕР_1. На придбання вказаного автомобіля 15 серпня 2007 року між ним та відповідачем був укладений кредитний договір №К3V0АК22210034, за умовами якого він отримав кредитні кошти в розмірі 15.390 дол.США 20 центів.

Зазначав, що у забезпечення виконання зобов'язання кредитного договору №К3V0АК22210034 від 15 серпня 2007 року між ним та ПАТ КБ „ПриватБанк" був укладений договір застави №К3V0АК22210034 від 15 серпня 2007 року.

Посилаючись на те, що надання кредитів в іноземній валюті одному резиденту України заздалегідь для розрахунку цією валютою з іншими резидентами України на території України є дією, направленою на створення умов для правопорушення, вважав, що насправді він фактично отримує кредит не в іноземній валюті, а в національній валюті України, а тому просить визнати дії відповідача протиправними щодо надання йому кредиту як резиденту України в іноземній валюті заздалегідь для розрахунку цією валютою з іншими резидентами України на території України; визнати бездіяльність ПАТ КБ «ПриватБанк» щодо здійснення контролю за цільовим використанням кредитних коштів; визнати недійсним кредитний договір №К3V0АК22210034 від 15 серпня 2007 року, укладений між ним та ПАТ КБ „ПриватБанк" з моменту його укладення.

Рішенням Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 27 грудня 2012 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено у повному обсязі.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 ставить питання про скасування рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 27 грудня 2012 року та ухваленні нового рішення, яким задовольнити його позов у повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів находить, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що 15 серпня 2007 року між ЗАТ КБ „ПриватБанк", правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №К3V0АК22210034, за умовами якого банк надав ОСОБА_1 у вигляді непоновлюваної лінії (кредит) у розмірі 15.398 дол.США 20 центів з умовою повернення зазначеної суми грошових коштів частинами до 14 вересня 2012 року та сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 1,00% на місяць.

У забезпечення виконання зобов'язання за даним кредитним договором 15 серпня 2007 року між ПАТ КБ ПриватБанк" і ОСОБА_1 було укладено договір застави рухомого майна №К3V0АК22210034.

Статтею 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно за ст.2 Закону України „Про банки і банківську діяльність" кошти - це гроші у національній або іноземній валюті.

Статті 47 та 49 Закону України „Про банки і банківську діяльність" визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.

Відповідно до ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю" операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральної ліцензії) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п.2 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю".

Вимога щодо необхідності отримання індивідуальної ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями встановлена п.в) ч.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю", якщо терміни і суми кредитів перевищують встановлені законодавством межі. Однак на сьогодні такі терміни і суми кредитів в іноземній валюті законодавцем не визначено.

Згідно з п.1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 року №483 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 09 листопада 2004 року за №1429/10028, використання іноземної валюти як засобу платежу без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк України видав йому ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).

Як роз'яснив пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в п.10 постанови „Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" від 30 березня 2012 року №5, згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Вказана стаття визначає правовий статус гривні, але не встановлює сферу її обігу, а статтею 192 ЦК передбачено, що іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Отже, банк як фінансова установа, отримавши у встановленому законом порядку (статті 19,47 Закону України „Про банки і банківську діяльність") банківську та генеральну ліцензії на здійснення валютних операцій або письмовий дозвіл на здійснення операцій із валютними цінностями, який до переоформлення Національним банком України відповідних ліцензій на виконання вимог пункту 1 розділу П Закону України від 15 лютого 2011 року №3024-У1 „Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності банків" є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій, має право здійснювати операції з надання кредитів у іноземній валюті (пункт 2 статті 5 Декрету про валютне регулювання).

Щодо вимог підпункту „в" пункту 4 статті 5 цього Декрету, який передбачає наявність індивідуальної ліцензії Національного банку України на здійснення операцій щодо надання та одержання резидентами кредитів у іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, то, оскільки на цей час законодавством України не встановлено термінів і сум кредитів у іноземній валюті як критеріїв їх віднесення до сфери дії режиму індивідуального ліцензування, ця норма не може застосовуватися судами.

Згідно з ліцензіями №22, виданими Національним банком України 04 грудня 2001 року ЗАТ КБ «ПриватБанк» і 29 липня 2009 року ПАТ КБ «ПриватБанк» та дозволами(а.с.83,84,85-86,87,88,89-90), ПАТ КБ „ПриватБанк" має право здійснювати банківські операції, зокрема, надавати кредити в іноземній валюті.

В п.14 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ „Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" від 30 березня 2012 року №5 зазначено, що суди повинні розмежовувати кредитний договір, який є недійсним у силу закону (нікчемний), або може бути визнаний таким у судовому порядку (оспорюваний) з підстав, встановлених частиною першою статті 215 ЦК, та кредитний договір, який є неукладеним (не відбувся), що не може бути визнаний недійсним, зокрема, у випадку, коли сторони в належній формі не досягли згоди щодо хоча б з однієї його істотної умови або зміст яких неможливо встановити, виходячи з норм чинного законодавства (статті 536,638,10561 ЦК).

Зазначений кредитний договір укладено сторонами в письмовій формі, у відповідності зі ст.1055 ЦК України, та підписаний обома сторонами, а тому він вважається укладеним з моменту його підписання.

Відповідно до ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити нормам ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Як вбачається з кредитного договору №К3V0АК22210034 від 15 серпня 2007 року він був укладений за волевиявленням обох сторін, кожна із сторін розуміла мету укладення договору.

Всі умови кредитного договору викладені сторонами в цьому договорі, з якими вони погодились, підписавши цей договір без якихось зауважень чи розбіжностей.

Також з матеріалів справи вбачається і не заперечується позивачем, що до звернення до суду з даним позовом він не вважав спірний кредитний договір таким, що порушує його права та добровільно виконував взяті на себе зобов'язання.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що з'ясувавши в достатньо повному об'ємі права та обов'язки сторін, обставини справи, перевіривши доводи та давши їм правову оцінку, суд першої інстанції постановив рішення, що відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами, а приведені в апеляційній скарзі доводи зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці.

Відповідно до ч.7 ст.5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільняються споживачі - за позовами, що пов'язані з порушенням їхніх прав.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська необхідно змінити в частині стягнення з позивача судових витрат.

Керуючись ст.ст.303,307,309,313,314,316,317 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 27 грудня 2012 року в частині стягнення судових витрат скасувати. В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Судді: