Ухвала суду № 31839338, 03.06.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"03" червня 2013 р. м. Київ К-27685/10

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Бившевої Л.І.

Ланченко Л.В.

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську

на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 15.04.2010

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 03.08.2010

у справі № 2а-1403/10/1270

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Автодон»

до 1. Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську,

2. Головного управління Державного казначейства України в Луганській області

про зобов'язання вчинити певні дії, визнання протиправним податкового повідомлення-рішення, стягнення суми бюджетного відшкодування, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 15.04.2010, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 03.08.2010, позов задоволено повністю. Визнано незаконним та скасовано податкове повідомлення-рішення Ленінської МДПІ в м.Луганську від 30.12.2009 № 0001122360/0. Зобов'язано Ленінську МДПІ в м.Луганську відобразити у картці особового рахунку з податку на додану вартість ТОВ «Автодон» бюджетної заборгованості з відшкодування податку на додану вартість за декларацією від 20.06.2007 за 1 квартал 2007 року в сумі 66286,00 грн., що декларувалась в 4 кварталі 2006 року. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ТОВ «Автодон» бюджетне відшкодування за 1 квартал 2007 року в сумі 66286 грн. та судові витрати зі сплати судового збору в сумі 666,40 грн.

Ленінська МДПІ м.Луганська подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані судові рішення та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини.

Підставою для зменшення за оспорюваним податковим повідомленням-рішенням від 30.12.2009 № 0001122360/0 бюджетного відшкодування в сумі 66286 грн. слугували висновки перевірки, викладені в акті від 23.12.2009 № 1161/23-616/21843398, про порушення позивачем вимог п. 1.3, п. 1.8, п.п. 7.3.1 п. 7.3, п.п. 7.2.3, п.п. 7.2.4, п.п. 7.2.8 п. 7.2, п.п. 7.72 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», яке полягало у неправомірному віднесенні позивачем до складу податкового кредиту податок на додану вартість за операціями з придбання товару у ТОВ «АЕК АС». Актом перевірки встановлено неможливість підтвердження заявленої суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на рахунок платника в банку через ненадходження відповіді на запит щодо проведення зустрічної перевірки контрагента ТОВ «АЕК АС».

Інших правових та фактичних підстав для зменшення позивачеві бюджетного відшкодування у судах попередніх інстанцій податковим органом не наводилось.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального права, на які посилається податкова інспекція у касаційній скарзі, та вважає, що суди повно встановили обставини у справі та надали їм правильну правову оцінку на підставі норм законодавства, що підлягали застосуванню при вирішенні даного спору.

Суди попередніх інстанцій правильно виходили з того, що податковий орган, як орган владних повноважень, здійснюючи контроль за обчисленням та сплатою податку на додану вартість та правомірністю бюджетного відшкодування, зобов'язаний діяти у спосіб, передбачений законом. Відповідно, правильно застосували Закон України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 №168/97-ВР, зокрема п.п. 7.7.5 п. 7.7 ст. 7 (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), який зобов'язує податковий орган у п'ятиденний термін після закінчення перевірки надати органу державного казначейства висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету.

Позиція податкового органу полягає у тому, що у позивача відсутнє право на відшкодування з бюджету податку на додану вартість внаслідок неотримання відповіді на запит щодо проведення зустрічної перевірки контрагента у ланцюгу постачання.

Суд касаційної інстанції знаходить правильними висновки судів попередніх інстанцій щодо помилковості такої позиції податкового органу.

Порядок визначення сум податку, що підлягають відшкодуванню з Державного бюджету України, регламентований п. 7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), якого платник податків зобов'язаний дотримуватися і виключно за умови порушення якого, заявлення від'ємного значення з податку на додану вартість до бюджетного відшкодування може бути визнано неправомірним.

За умови реального здійснення платником податку господарської операції з придбання товару, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів такого платника (покупця), відсутністю законодавчо визначених обставин, які б позбавляли платника права на формування податкового кредиту, зокрема за відсутністю з його боку порушення приписів п.п. 7.4.5. п. 7.4., 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 цього Закону при формуванні податкового кредиту, за наявності факту дотримання ним вимог п.п. 7.7.1-7.7.3 п. 7.7 ст. 7 при обчисленні від'ємного значення та заявленні його до бюджетного відшкодування, платник податку на додану вартість має право на бюджетне відшкодування.

Судами попередніх інстанцій не встановлено жодного фактичного порушення вимог наведених норм законодавства, яке б позбавляло позивача права на заявлення до відшкодування від'ємного значення з податку на додану вартість та отримання такого відшкодування.

Закон України «Про податок на додану вартість» не ставить право на заявлення до бюджетного відшкодування податку на додану вартість та на отримання такого відшкодування в залежність від факту отримання підтвердження дотримання усіма попередніми контрагентами вимог податкового законодавства щодо нарахування та сплати податку до бюджету.

Враховуючи наведене, касаційна скарга залишається без задоволення, а законні та обґрунтовані судові рішення - без змін.

Керуючись ст. ст. 220, 2201, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську залишити без задоволення, а постанову Луганського окружного адміністративного суду від 15.04.2010 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 03.08.2010 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою про перегляд даної ухвали, поданою через Вищий адміністративний суд України у порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

Судді Л.І. Бившева

Л.В. Ланченко